Рішення № 45401351, 10.06.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.06.2015Справа №916/4024/14

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "РЕНІ-ЛАЙН" (вул. Дунайська, 188, м. Рені, 68800)допублічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" (бул. Дружби народів, 38, м. Київ, 01014)в особі:Одеської філії Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" (просп. Шевченка, 12, корп. 1, м. Одеса, 65058)третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Авант-Банк"провизнання частково недійсним кредитного договору

Головуючий суддя: Селівон А.М.

Судді : Н.Б. Плотницька

С.В. Стасюк

Представники сторін:

від позивача: не з'явився.

від відповідача: Серафіменко В.О. - представник, дов. № 82 від 09.06.15 р.

від третьої особи: не з'явився.

Від Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»: Шутов О.О. - представник, дов. б/н від 08.06.15 р.

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕНІ-ЛАЙН" (далі - ТОВ "РЕНІ-ЛАЙН") звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" в особі Одеської філії Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" (далі - ПАТ "Кредитпромбанк") про визнання недійсними положення п. 1.1. в частині відсутності умов перерахунку долара США, ч. 4 пп. 3.4.3., ч. 3 пп. 3.4.5., пп. 3.4.9. кредитного договору від 26.11.2007 р. № 07/26-07КЛТ укладеного відкритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк" та ТОВ "РЕНІ-ЛАЙН", а також стягнення 1 218, 00 грн. витрат зі сплати судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на відсутність умов перерахунку долара США до гривні в кредитному договорі від 26.11.2007 р. № 07/26-07КЛТ, що є порушенням вимог Конституції України, Господарського та Цивільного кодексів України. Крім того, позивач зазначає, що для оплати відповідачу пені в іноземній валюті останній потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу, однак така ліцензія, за твердженням позивача, у встановленому законом порядку отримана не була.

22.10.2014 р. до господарського суду Одеської області надійшло клопотання відповідача про направлення матеріалів справи № 916/4024/14 за підсудністю до господарського суду міста Києва за місцезнаходженням ПАТ "Кредитпромбанк", яке мотивоване тим, що на момент звернення позивача з даним позовом Одеська філія ПАТ "Кредитпромбанк" була ліквідована, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 29.01.2014 р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.10.2014 р. передано справу № 916/4024/14 за позовом ТОВ "РЕНІ-ЛАЙН" до ПАТ "Кредитпромбанк" про визнання частково недійсним кредитного договору від 26.11.2007 р. № 07/26-07КЛТ за територіальною підсудністю до господарського суду міста Києва.

За наслідками автоматичного розподілу автоматизованою системою документообігу суду позовні матеріали передані на розгляд судді Селівону А.М.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.11.2014 р. справу № 916/4024/14 прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 27.11.2014 р.

25.11.2014 р. через канцелярію суду відповідач подав суду заяву б/н від 25.11.2014 р. про застосування позовної давності та клопотання б/н від 25.11.2014 р. про долучення документів до матеріалів справи. Також, відповідачем подано відзив на позовну заяву б/н від 24.11.2014 р., в якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки в силу приписів ст. ст. 524, 533 Цивільного кодексу України, ст. 198 Господарського кодексу України вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті не може бути підставою для визнання п. 1.1. спірного договору недійсним. Крім того, відповідач вказав, що розмір пені за порушення виконання зобов'язання, встановлених у пп. пп. 3.4.3., 3.4.5., 3.4.9. кредитного договору повністю відповідає вимогами чинного законодавства. Окрім того, відповідач звернув увагу на те, що банк має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії № 174 від 24.09.2001 р. та дозволів № 174-1 від 24.09.2001 р., № 174-2 від 11.09.2003 р. на здійснення операцій з валютними цінностями, у тому числі надання кредитів в іноземній валюті. Вказані клопотання та відзив залучені судом до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.11.2014 р. розгляд справи відкладено на 25.12.2014 р.. В судове засідання з'явився представник відповідача, представник позивача не з'явився.

Через канцелярію суду 24.12.2014 р. позивачем подано додаткові пояснення № 23-12-14/д від 23.12.2014 р., відповідно до яких просив суд задовольнити позовні вимоги та стягнути витрати зі сплати судового збору. Також, позивачем подано клопотання № 23-12-14/д від 23.12.2014 р. про колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів.

До початку судового засідання 24.12.2014 р. відповідачем подано клопотання № 23-12-14/с-о від 23.12.2014 р. про продовження строку розгляду спору та відкладення розгляду справи. Вказані документи залучені судом до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.12.2014 року клопотання ТОВ "РЕНІ-ЛАЙН" про колегіальний розгляд даної справи задоволено, вирішено розгляд справи № 916/4024/14 здійснити колегіально у складі трьох суддів.

Розпорядженням заступника голови господарського суду міста Києва від 25.12.2014 р. для розгляду справи № 916/4024/14 сформовано колегію суддів у складі: головуючого - Селівон А.М., Плотницька Н.Б., Цюкало Ю.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.12.2014 р., у складі колегії суддів Селівон А.М. - головуючого, Плотницька Н.Б., Цюкало Ю.В., прийнято справу № 916/4024/14 до провадження у визначеному складі суду, розгляд справи призначено на 03.02.2015 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.02.2015 р. розгляд справи відкладено до 25.02.2015 р..

Розпорядженням заступника Голови господарського суду міста Києва від 25.02.2015 р. в зв'язку з перебуванням судді Цюкало Ю.В. у відрядженні для розгляду справи № 916/4024/14 визначено колегію суддів у складі: Селівон А.М. (головуючий), судді: Плотницька Н.Б., Стасюк С.В..

Ухвалами господарського суду міста Києва від 25.02.2015 р. та 17.03.2015 р. розгляд справи відкладено на 17.03.2015 р. та 16.04.2015 р. відповідно.

16.04.2015 р. судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному..

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.04.2015 р. розгляд справи відкладено на 29.04.2015 р..

Через канцелярію суду 29.04.2015 р. представником відповідача подано заяву № 929/56.2-6394-01 від 09.04.2015 р. про заміну відповідача правонаступником, згідно якої відповідач просить здійснити заміну відповідача - ПАТ "Кредитпромбанк" його правонаступником - Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк", яка долучена судом до матеріалів справи. Ухвалою суду від 29.04.15 р. в задоволені вказаної заяви судом відмовлено з огляду на те, що зазначені в заяві відповідачем обставини щодо правонаступництва не свідчать заміну однієї зі сторін в кредитному договорі № 07/26/07-КЛТ від 26.11.2007 р. на підставі Договору купівлі - продажу прав вимоги від 27.09.13 р., укладеного між відповідачем та ПАТ «Дельта - Банк».

Окрім того вказаною ухвалою суду в порядку ст. 27 Господарського процесуального кодексу України за ініціативою суду до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк"), розгляд справи відкладено до 28.05.2015 р.

До початку судового засідання 28.05.2015 р. представником відповідача подано заяву № 1229/56.2-6694-01 від 21.05.2015 р. про застосування наслідків спливу строків позовної давності та пояснення № 1253/56.2-6757-01 від 26.05.2015 р., які долучені судом до матеріалів справи.

Також 28.05.2015 р. представником публічного акціонерного товариства "Авант банк" подано клопотання б/н від 28.05.2015 р. про зміну сторони правонаступником, а саме замінити ПАТ "Дельта Банк" на процесуального правонаступника публічне акціонерне товариство "Авант банк" (далі за текстом - ПАТ "Авант банк"). Вказана заява задоволена та залучена судом до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.05.2015 р., в порядку ст. 25 Господарського процесуального кодексу України, замінено ПАТ "Дельта Банк" на його правонаступника ПАТ "Авант банк" та відкладено розгляд справи на 10.06.2015р..

До початку судового засідання 10.06.2015 р. через канцелярію суду від відповідача та ПАТ "Дельта Банк" надійшли заперечення проти заміни третьої особи ПАТ "Дельта Банк" на ПАТ "Авант банк", які обґрунтовані тим, що договір застави майнових прав від 12.02.2015 р. з наступними змінами до нього (за яким ПАТ "Авант банк" отримало право вимоги за оскаржуваним договором) є нікчемним в силу ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", в підтвердження чого надали витяг з протоколу № 5 від 18.05.2015 р. засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом № 67 від 11.03.2015 р. Вказані заперечення долучені до матеріалів справи.

Згідно п. п. 1, 5, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

Як вбачається з витягу з протоколу № 5 від 18.05.2015 р. засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом № 67 від 11.03.2015 р. комісія вирішила затвердити результати перевірки, якою, зокрема, встановлено, що договір застави майнових прав від 12.02.2015 р., посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Шевчук З.М. за реєстровим № 236, укладений між ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "Авант банк", є нікчемним.

За приписами ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

В силу приписів ст. 25 Господарського процесуального кодексу України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що заперечення відповідача та ПАТ "Дельта Банк" стосовно заміни третьої особи на ПАТ "Авант банк" є обґрунтованими, у зв'язку з чим ПАТ "Авант банк", в порядку ст. 25 Господарського процесуального кодексу України підлягає заміні на ПАТ "Дельта Банк" як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Крім того, 10.06.2015 р. відповідачем подано заяву про заміну відповідача у справі - ПАТ "Кредитпромбанк" на ПАТ "Дельта Банк" та самим ПАТ "Дельта Банк" подано клопотання про залучення його в якості співвідповідача у даній справі. Вказані заява та клопотання мотивовані тим, що згідно договору купівлі-продажу право вимоги від 27.09.2013 р., укладеного між ПАТ "Кредитпромбанк" на ПАТ "Дельта Банк", права вимоги за зобов'язанням за кредитом ТОВ "РЕНІ-ЛАЙН" перейшло до ПАТ "Дельта Банк".

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 24 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача. Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.

Предметом судового розгляду у даній справі є визнання частково недійсним кредитного договору від 26.11.2007 р. № 07/26-07КЛТ, сторонами якого є Відкрите акціонерне товариство "Кредитпромбанк", правонаступником якого є ПАТ "Кредитпромбанк" згідно п. 1.4. Статуту відповідача, та ТОВ "РЕНІ-ЛАЙН".

Відповідно до ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою.

Згідно ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ "Кредитпромбанк" та ПАТ "Дельта Банк" уклали договір купівлі-продажу прав вимоги від 27.09.2013 р., згідно п. 2.1. якого відповідач продає, а ПАТ "Дельта Банк" купує право вимоги, в той же час доказів повного правонаступництва за кредитним договором (а саме: крім наявності права вимоги набуття і обов'язків за спірним договором) не надано, додаткових угод про заміну кредитора у зобов'язанні між сторонами також не надано.

За таких обставин, враховуючи те, що предметом спору у даній справі є вимога про визнання частково недійсним Кредитного договору від 26.11.2007р. № 07/26-07КЛТ, приймаючи до уваги наявність укладеного між відповідачем та ПАТ "Дельта Банк" договору від 27.09.13 р. купівлі-продажу прав вимоги за оспорюваним у даній справі Кредитним договором, який за висновками суду не призводить до заміни однієї зі сторін в спірному правочині, враховуючи приписи ст. 24 Господарського процесуального кодексу України та ст. 512 Цивільного кодексу України, а також зважаючи на факт залучення ПАТ "Дельта Банк" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, колегія суддів вважає клопотання про заміну відповідача та залучення співвідповідача не обґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники позивача та відповідача в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.

Відводу колегії суддів представниками сторін не заявлено.

В судовому засіданні 10.06.15 р. представник відповідача підтримав заперечення проти позову, викладені у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем, відповідачем та третьою особою доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 ст. 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.11.2007 р. відкрите акціонерне товариство "Кредитпромбанк", правонаступником якого, згідно п. 1.4. Статуту відповідача, є ПАТ "Кредитпромбанк", та Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕНІ-ЛАЙН" уклали Кредитний договір № 07/26/07-КЛТ (далі - Кредитний договір).

Згідно п. 1.1. Кредитного договору цим Договором встановлюється процедура та умови надання Банком в майбутньому кредитів (траншів) Позичальнику в межах загальної суми 1 750 000,00 доларів США з повною або частковою конвертацію в національну валюту, процедура та умови повернення Позичальником отриманих кредитів, нарахування та сплати комісії за надання кредитів, а також взаємні права та зобов'язання сторін, що виникнуть при наданні банком кредитів.

Відповідно до п. 2.1. вказаного Кредитного договору Банк надає Позичальнику кредит, на умовах забезпеченості, цільового використання, строковості, повернення та платності наданих грошових коштів.

Розділом 3 Кредитного договору сторони погодили права та зобов'язання сторін, зокрема, згідно пп. 3.4.3. п. 3.4. Позичальник зобов'язаний сплачувати Банку нараховані проценти за кожним кредитом, наданим згідно додатковими угодами, 25 числа кожного місяця, у день повного дострокового погашення заборгованості за кредитом та у день повного погашення заборгованості за кредитом, вказаний у відповідній Додатковій угоді. Якщо 25 число припадає на вихідний або святковий день проценти сплачуються наступного робочого дня за вихідним (святковим) днем.

Проценти сплачуються на рахунки Банку, що вказані у Додаткових угодах до договору.

Датою сплати процентів вважається дата зарахування грошових коштів на рахунки Банку, що вказані в Додаткових угодах.

У разі несвоєчасної сплати процентів, з наступного дня за датою, яка визначена цим пунктом, розраховується пеня, що передбачена пунктом 3.4.9. цього Договору, на суму простроченого платежу.

Положеннями пп. 3.4.5. Кредитного договору сторони узгодили, що позичальник зобов'язаний зменшувати ліміт траншової кредитної лінії щомісячно рівними частинами, починаючи з 13-го місяця, та повністю погасити заборгованість за кредитами (траншами), згідно термінів та графіків погашення, визначених відповідними Додатковими угодами, але у будь-якому випадку не пізніше 24 листопада 2017 р. зі своїх поточних рахунків на рахунки Банку, що вказані у Додаткових угодах.

Датою погашення заборгованості вважається дата зарахування грошових коштів на рахунки Банку, що вказані у Додаткових угодах.

У разі несвоєчасного повернення кредитів, з наступного дня за датою, яка визначена цим пунктом, розраховується пеня, що передбачена пунктом 3.4.9. цього Договору, на суму простроченого платежу.

Відповідно до пп. 3.4.9. Кредитного договору у разі несвоєчасного погашення заборгованості за кредитами та/або процентами, та/або комісіями позивач зобов'язаний сплатити Банку пеню за кожний день прострочки в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період наявності простроченої заборгованості за кредитом та/або процентами та/або комісіями.

Судом встановлено, що вказаний Договір підписано представниками сторін та скріплено печатками товариств.

Позовні вимоги ТОВ "РЕНІ-ЛАЙН" мотивовані відсутністю умов щодо перерахунку зазначеної в п.1.1 Кредитного договору від 26.11.2007 р. № 07/26-07КЛТ валюти кредиту - долара США до гривні та відсутності гривневого еквіваленту грошового зобов'язання, що, на його думку, є порушенням вимог чинного законодавства України, а саме Конституції України, Господарського та Цивільного кодексів України.

Суд звертає увагу, що Вищим господарським судом України у п. 2.1. постанови Пленуму "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними " від 29.05.2013 року № 11 зазначено, що загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За приписами ч. ч. 2, 6 ст. 334 Господарського кодексу України банки - це фінансові установи, функціями яких є залучення у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб. Банки у своїй діяльності керуються цим Кодексом, законом про банки і банківську діяльність, іншими законодавчими актами.

Кредитні відносини, згідно ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України, здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Банківський кредит, згідно ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України закріплено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, ст. 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Вказаною статтею Цивільного кодексу України закріплено положення про співвідношення договору і закону в тих випадках, коли щодо певних відносин існує зазначення в актах цивільного законодавства, але сторони бажають за згодою між собою врегулювати ці відносини інакше. В такій ситуації сторони договору мають право вибору: використати норми акту цивільного законодавства для врегулювання своїх відносин або за власним розсудом відступити від положень актів цивільного законодавства шляхом встановлення в договорі інших правил поведінки, ніж це передбачено законодавством.

З матеріалів справи вбачається, що сторони Договору п. 1.1. узгодили, що Договором встановлюється процедура та умови надання Банком в майбутньому кредитів (траншів) Позичальнику в межах загальної суми 1 750 000, 00 доларів США з повною або частковою конвертацію в національну валюту, процедура та умови повернення Позичальником отриманих кредитів, нарахування та сплати комісії за надання кредитів.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 189 Господарського кодексу України ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Стаття 524 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно зі ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду України від 04.07.2011 р. у справі № 3-62гс11.

Отже, як вбачається з умов оскаржуваного Договору, його сторонами, в порядку ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України узгоджено порядок вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, який не суперечить вимогам Законодавства, що спростовує посилання позивача щодо незаконності у зобов'язанні умови перерахунку дол. США до гривні.

Крім того, ТОВ "РЕНІ-ЛАЙН" зазначає, що для оплати відповідачу пені в іноземній валюті, останній потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу, однак така ліцензія, за твердженням позивача, у встановленому законом порядку отримана не була.

З умов оскаржуваного договору від 26.11.2007 р. № 07/26-07КЛТ вбачається, що пп. 3.4.3., пп. 3.4.5., пп. 3.4.9. регулюють відповідальність Боржника за порушення умов кредиту.

Положеннями пп. пп. 3.4.3., 3.4.5. передбачено обов'язок позивача оплати нарахованих процентів та обов'язок зменшення лімітів траншової кредитної лінії і відповідальність у разі порушення цих умов.

Відповідно до пп. 3.4.9. Договору у позичальник разі несвоєчасного погашення заборгованості за кредитами та/або процентами, та/або комісіями зобов'язаний сплатити Банку пеню за кожний день прострочки в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період наявності простроченої заборгованості за кредитом та/або процентами та/або комісіями.

За приписами п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, згідно ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно із ч. 1 ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ч. 3 ст. 533 ЦК України).

Судом зазначено, що такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року N 15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Таким чином, максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України; оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 01.04.2015р. у справі № 909/660/14.

Згідно пп. 3.4.9. Договору у позичальник разі несвоєчасного погашення заборгованості за кредитами та/або процентами, та/або комісіями зобов'язаний сплатити Банку пеню за кожний день прострочки в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період наявності простроченої заборгованості за кредитом та/або процентами та/або комісіями.

Отже, сторонами не передбачено даним пунктом договору стягнення пені за несвоєчасне погашення заборгованості в порядку іншому ніж вимагає Закон, оскільки розмірі пені обмежений розміром подвійної облікової ставки Національного банку України.

Судом не приймаються до уваги заперечення відповідача проти позову з підстав відсутності у позивача ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, зокрема, і на видачу кредитів в іноземній валюті, як такі, що є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів зазначає, що згідно ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банком визначається юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.

Банківська ліцензія - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.

Згідно ч. ч. 8, 9 ст. 17 Закону України "Про банки і банківську діяльність" юридична особа набуває статусу банку і право на здійснення банківської діяльності виключно після отримання банківської ліцензії та внесення відомостей про неї до Державного реєстру банків. Забороняється здійснювати банківську діяльність без отримання банківської ліцензії.

Відповідно до ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Пунктом 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» № 15-93 від 19.02.93 р. до категорії валютних цінностей віднесена, зокрема, іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

З матеріалів справи вбачається, що 24.09.2001 р. Публічним акціонерним товариством "Кредитпромбанк" отримано банківську ліцензію № 174 та дозвіл до неї № 174-2 від 11.09.2003 р., копії яких наявні в матеріалах справи (а.с. 92 - 95 т. 1). Вказаною ліцензією відповідачеві наданий дозвіл на здійснення банківських операцій, серед яких і операції з валютним цінностями.

Як зазначено в п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України 24 листопада 2014 року №1 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів» відповідно до приписів статей 1, 5 декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» надання кредитів в іноземній валюті віднесено до валютних операцій, здійснення яких потребує отримання генеральних чи індивідуальних ліцензій Національного банку України. Генеральні ліцензії видаються на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Згідно з підпунктом «в» пункту 4 статті 5 зазначеного декрету в разі надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, вони потребують отримання індивідуальної ліцензії. Проте на даний час законодавством таких меж не встановлено, і єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті є наявність у них генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій.

Водночас суд зазначає, що пунктом 1.5 вказаного положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк; ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 р. №10 за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Тобто, суд з'ясувавши, що право позивача і охоронюваний законом інтерес не порушено, приходить до висновку про те, що клопотання відповідача та третьої особи про застосування наслідків спливу строку позовної давності задоволенню не підлягають.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Отже, оскільки матеріалами справи не підтверджується наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання оскаржуваних пунктів Кредитного договору недійсними та зважаючи на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНІ-ЛАЙН" про визнання недійсними п. 1.1. в частині відсутності умов перерахунку долара США, ч. 4 пп. 3.4.3., ч. 3 пп. 3.4.5., пп. 3.4.9. Кредитного договору № 07/26-07КЛТ від 26.11.07 р., укладеного між Відкритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк" та ТОВ "РЕНІ-ЛАЙН", клопотання ПАТ "Кредитпромбанк" та ПАТ "Авант-банк" про застосування позовної давності по позовних вимог у даній справі задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 44, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Здійснити заміну третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Авант-банк" (код 36406512) на Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (код 34047020).

2. В задоволенні позову відмовити повністю.

Повний текст рішення складений та підписаний 22 червня 2015 року.

Головуючий суддя А.М.Селівон

Судді Н.Б. Плотницька

С.В. Стасюк