Постанова № 45397205, 03.06.2015, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2015 р. Справа № 805/1286/15-а

приміщення суду за адресою: 84112, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 2

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Донбасенерго»

до відповідача Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про скасування податкового повідомлення - рішення

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Донбасенерго» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Міндоходів про скасування податкового повідомлення - рішення від 24.03.2015 року № 0000084100/1397/10/28-03-41 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 59312 грн. 50 коп., в тому числі основний платіж в сумі 47450 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 11862 грн. 50 коп.

Доводи позовної заяви обґрунтовує тим, що, як вважає позивач, податкове повідомлення - рішення, яке оскаржується, винесене відповідачем з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством з питань оподаткування.

Вказує на те, що правомірність включення сум ПДВ до складу податкового кредиту позивачем підтверджено фактичним отриманням товарів, наявністю у платника податку належним чином оформлених податкових накладних та інших документів, передбачених чинним законодавством.

Враховуючи наведене, просить позовну заяву задовольнити у повному обсязі.

В запереченнях на позовну заяву відповідач вказав на її безпідставність та зазначив, що податкове повідомлення - рішення, яке оскаржується, винесене податковим органом в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством з питань оподаткування.

Вказує на те, що під час перевірки податковим органом встановлений факт порушення позивачем вимог Податкового кодексу України в частині невключення його контрагентами сум податкових зобов?язань з ПДВ у грудні 2014 року, що призвело до завищення суми податкового кредиту.

Враховуючи наведене, просив в задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, заяву про розгляд справи за його участю не надав.

Згідно ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, суд розглядає справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, заперечень, суд встановив.

ПАТ «Донбасенерго» зареєстроване в якості юридичної особи, включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (ЄДРПОУ 23343582), місцезнаходження юридичної особи: 03150, місто Київ, Печерський район, вул. Предславинська, б. 34А, перебуває на обліку як платник податків у СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку, зареєстрований в якості платника ПДВ (а.с. 128 - 13).

СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку здійснена камеральна перевірка ПАТ «Донбасенерго» задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість за грудень 2014 року, за результатами якої складений акт від 19.02.2015 року № 45/28-03-41-3-23343582 (а.с. 10 - 18).

Під час перевірки податковим органом встановлені порушення ПАТ «Донбасенерго» вимог чинного законодавства, а саме:

- п.198.1, п. 198.6 ст.198, п. 201.10 ст. 201 Податкового Кодексу України, в результаті чого встановлене завищення суми податкового кредиту з ПДВ за грудень 2014 року на суму 47450 грн.;

- п. 200.1 ст. 200 Податкового Кодексу України, в результаті чого встановлене заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та сума податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового) періоду, за грудень 2014 року на суму ПДВ в розмірі 47450 грн.

На підставі акту перевірки СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку прийняла податкове повідомлення - рішення від 24.03.2015 року № 0000084100/1397/10/28-03-41 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 59312 грн. 50 коп., в тому числі основний платіж в сумі 47450 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 11862 грн. 50 коп.

Висновок податкового органу про порушення ПАТ «Донбасенерго» вимог чинного законодавства зроблений на підставі встановленої під час перевірки обставини недекларування об'єкту оподаткування та податкових зобов'язань з ПДВ контрагентами товариства: ДП «Донецька залізниця», ККП «Донецькміськтепломережа», ПАТ «Донецькоблгаз», КП «Компанія Вода Донбасу», КП «Донецькміськводоканал».

Як встановлено судом, підтверджене матеріалами справи та не спростовано відповідачем, суми ПДВ по взаємовідносинам з ДП «Донецька залізниця» включені ПАТ «Донбасенерго» до складу податкового кредиту на підставі:

- проїзних документів у вигляді квитків на загальну суму ПДВ у розмірі 1079 грн. 72 коп., які купувались у залізничних касах під час відрядження працівників підприємства та відображених структурними одиницями Слов?янської ТЕС на суму 428 грн. 09 коп., Управлінням на суму 116 грн. 44 коп., ДПР НДІ «Теплоелектропроект» на суму 535 грн. 19 коп. (а.с. 27-34);

- отриманих структурними одиницями ПАТ «Донбасенерго» послуг з організації перевезень вантажів та надання залізничних послуг на підставі договору від 06.03.2012 року № 28се, а саме, структурною одиницею «Електроремонт», що підтверджене податковою накладною від 25.11.2014 року №1053/011 на суму ПДВ в розмірі 666 грн. 67 коп. та рахунком від 25.11.2014 року № 2511 на суму 4000 грн. та структурною одиницею Старобешівська ТЕС, що підтверджене податковою накладною від 10.12.2014 року № 335/0111 на суму ПДВ в розмірі 15000 грн., від 20.11.2014 року № 9/108 на суму ПДВ в розмірі 1589 грн. 90 коп., від 24.06.2014 року № 18/108 на суму ПДВ в розмірі 637 грн. 97 коп. (а.с. 35-41, 48, 50-53).

Суми ПДВ по взаємовідносинам з КПП «Донецьктепломережа» включені ПАТ «Донбасенерго» до складу податкового кредиту в розмірі 25799 грн. 30 коп. на підставі виконання договору від 01.07.2005 року № 232 згідно з рахунком від 19.12.2014 року № 232 на податкової накладної від 19.12.2014 року № 116/1 (а.с. 55-57).

Суми ПДВ по взаємовідносинам з ПАТ «Донецькоблгаз» включені ПАТ «Донбасенерго» до складу податкового кредиту в розмірі 1523 грн. 59 коп. на підставі податкової накладної від 01.12.2014 року № 960 в сумі 6098 грн. 40 коп., податкової накладної від 24.12.2014 року № 32/07 на суму ПДВ в розмірі 1016 грн. 40 коп., податкової накладної від 01.12.2014 року № 1/07 на суму ПДВ в розмірі 26 грн. 95 коп., податкової накладної від 30.12.2014 року № 19/16 на суму ПДВ в розмірі 470 грн. 80 коп., податкових накладних від 14.03.2014 року № 475/03 на суму ПДВ в розмірі 4 грн. 72 коп. (а.с. 58-59, 63, 67-68).

Суми ПДВ по взаємовідносинам з КП «Вода Донбасу» включені ПАТ «Донбасенерго» до складу податкового кредиту в розмірі 805 грн. 96 коп. на підставі податкових накладних: від 21.12.2014 року № 1252/13 на суму ПДВ в розмірі 137 грн. 06 коп., від 21.11.2014 року № 1253/13на суму ПДВ в розмірі 135 грн. 60 коп., податкових накладних від 19.12.2014 року № 1269/13 на суму ПДВ в розмірі 178 грн. 18 коп., № 1270/13 на суму ПДВ в розмірі 134 грн. 70 коп., від 26.12.2014 року № 81/13 на суму ПДВ в розмірі 44 грн. 03 коп. та податкової накладної від 26.12.2014 року № 2/03 на суму ПДВ в розмірі 176 грн. 39 коп. (а.с. 70-71, 73-75, 77).

Суми ПДВ по взаємовідносинам з КП «Донецькміськводоканал» включені ПАТ «Донбасенерго» до складу податкового кредиту в розмірі 346 грн. 54 коп. на підставі податкової накладної від 08.12.2014 року № 991/2 на суму ПДВ в розмірі 198 грн. 52 коп. та податкової накладної від 03.12.2014 року № 6/1 на суму ПДВ в розмірі 148 гр. 02 коп. (а.с. 79, 81).

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом, позивач вважає неправомірним висновок податкового органу про порушення ним вимог Податкового кодексу України, тому просить визнати скасувати податкове повідомлення - рішення.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України.

Відповідно до п.п. 41.1.1 п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби, є органи державної податкової служби.

Таким чином, відповідач у справі - суб'єкт владних повноважень, на якого чинним законодавством покладені владні управлінські функції стосовно контролю у сфері податкових взаємовідносин.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно п. 15.1. Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків.

Таким чином, на позивача у справі покладений обов'язок щодо складання звітності, що стосується обчислення і сплати податків.

Суд вважає помилковим висновок податкового органу про порушення позивачем вимог ст.198 та ст. 200 Податкового Кодексу України, з наступних підстав.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Розділ V Податкового кодексу України регулює порядок нарахування та сплати податку на додану вартість, визначає платників податку, встановлює порядок реєстрації в якості платників ПДВ, визначає об?єкти оподаткування та розміри ставок податку, операції, які звільнені від оподаткування, а також, правила віднесення сум до складу податкового кредиту.

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Тобто, отримавши податкові накладні від контрагентів, у позивача виникло право на включення сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Статтею 44 Податкового кодексу України визначені вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, відповідно до п.44.1 якої для цілей оподатковування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподатковування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів (документи, створені в письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозвіл адміністрації (власника) на їхнє проведення ); регістрів бухгалтерського обліку (носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм і т.п., призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування й узагальнення інформації з первинних документів, прийнятих до обліку ); фінансової звітності (бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період); інших документів, зв'язаних з вирахуванням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених вищевказаними документами.

Згідно п.44.2 ст.44 Податкового кодексу України для визначення (розрахунку) об'єкта оподатковування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів і витрат з урахуванням положень цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно ст. 1 цього Закону господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до статті 4 вказаного Закону бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на основних принципах, серед яких превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно частини 1 статті 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, визначає, що первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, визначені п. 2.4 Положення: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства; зміст і обсяг господарської операції, одиницю її виміру; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дозволяють ідентифікувати особу, що брала участь у здійсненні господарської операції.

Форми облікових регістрів, порядок записів у них, обробка і використання необхідної інформації визначаються відповідними нормативними документами про порядок їх застосування.

Відповідно до п. 3.7 Положення інформація про господарські операції підприємства за звітний період (місяць, квартал, рік) з облікових регістрів переноситься в згрупованому вигляді в бухгалтерські звіти, порядок складання яких установлюється відповідними нормативно-правовими актами.

Згідно ч. 1 ст. 11 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова звітність підприємства складається на підставі даних бухгалтерського обліку і підписується керівником і бухгалтером підприємства.

Фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ і суб'єктів малого підприємництва) складається з: балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до звітів.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи та не спростоване відповідачем, в підтвердження реальності господарських операцій та правомірності включення сум до складу податкового кредиту з ПДВ позивачем надані до матеріалів справи документи бухгалтерського та податкового обліку, а саме, договори, податкові накладні, акти виконаних робіт, проїзні документи, що є підтвердженням реальності господарських операцій та правомірності включення сум до складу податкового кредиту з ПДВ.

Згідно п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.6 ст. 200 Податкового кодексу України платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. У разі прийняття такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних звітних (податкових) періодів.

Тобто, чинним законодавством України, зокрема, Податковим кодексом України, на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладений обов'язок здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника; за будь-якими із сторін правочину не передбачено зобов'язання та не визначено права здійснення контролю показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками податкової звітності заявленими іншою стороною правочину, при цьому такий платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, яка стосується кожного окремого платника податків і не може автоматично поширюватися на інших осіб, у тому числі на його контрагентів.

Статтею 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тобто, до відповідальності повинен бути притягнений правопорушник та притягнення до відповідальності добросовісного платника податків суперечить конституційним нормам та нормам чинного законодавства.

Виходячи з позицій, висловлених Європейським Судом з прав людини у рішеннях по справах «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», «Булвес» АД проти Болгарії», позицій Верховного Суду України, Вищого адміністративного суду України, викладених в Інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», наголошено на індивідуальному характері відповідальності особи та відсутності підстав для притягнення платника податків до відповідальності у зв'язку з порушенням податкової дисципліни його контрагентами.

Крім того, суд враховує наступне.

Види перевірок, порядок, умови та строки їх проведення регламентує Глава 8 Податкового Кодексу України.

Згідно п. 75.1 ст. 75 Податкового Кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до п.п. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 Податкового Кодексу України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій).

Статею 76 Податкового Кодексу України визначено, що камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення.

Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.

З системного аналізу зазначених норм чинного законодавства вбачається, що під час камеральної перевірки використовуються данні податкової звітності платника податків, який перевіряється.

Згідно ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

На вимогу суду відповідачем не надані суду докази щодо того, яким чином під час камеральної перевірки встановлені обставини невключення контрагентами позивача сум податку на додану вартість до складу податкових зобов'язань відповідного звітного періоду.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності висновків про порушення позивачем норм чинного законодавства з питань оподаткування в розумінні зазначеної норми Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Пунктом 1 частини 2 зазначеної норми Закону визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Оскільки під час розгляду справи встановлена протиправність висновків органу владних повноважень про порушення позивачем норм чинного законодавства з питань оподаткування, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, а податкове повідомлення - рішення - скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Податковим кодексом України, ст. 2, ст. 7 - 15, ст. 17-20, ст. 69-72, ст. 86, ст. 94, ст. 128, ст. 158 - 163, ст. 167, ст. 185, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Донбасенерго» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку Межрегіонального Головного управління Міндоходів про скасування податкового повідомлення - рішення від 24.03.2015 року № 0000084100/1397/10/28-03-41 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 59312 грн. 50 коп., в тому числі основний платіж в сумі 47450 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 11862 грн. 50 коп. - задовольнити повністю.

Податкове повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку Межрегіонального Головного управління Міндоходів від 24.03.2015 року № 0000084100/1397/10/28-03-41 про збільшення Публічному акціонерному товариству «Донбасенерго» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 59312 грн. 50 коп., в тому числі основний платіж в сумі 47450 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 11862 грн. 50 коп. - скасувати.

Присудити з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Донбасенерго» витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в сумі 1827 грн.

Постанова Донецького окружного адміністративного суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Давиденко Т.В.