Ухвала суду № 45395294, 16.06.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/4499/14-ц 16.06.2015 16.06.2015 16.06.2015

Провадження №22-ц/784/371/15 Суддя по 1 інстанції - Батченко О.В.

Категорія 25 Доповідач апеляційного суду - Шолох З.Л.

Ухвала

Іменем України

16 червня 2015 року м. Миколаїв.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Шолох З.Л.,

суддів - Довжук Т.С., Коломієць В.В.,

при секретарі судового засідання - Горенко Ю.В.,

за участю позивачки ОСОБА_2 та третьої особи - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО»

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 листопада 2014 року у справі за

позовом

ОСОБА_2 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, про стягнення недоплаченої страхової виплати,

встановила:

У квітні 2014 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» (далі - СК «ВУСО») про стягнення недоплаченої страхової виплати сумі 9 968 грн. за договором добровільного страхування належного їй автомобіля «Деу Матіс», реєстраційний номер НОМЕР_1, за програмою «Каско», який укладений між ними 23 березня 2011 року.

В обгрунтування позову позивачка вказувала, що 23 жовтня 2011 року стався страховий випадок, внаслідок чого її автомобілю спричинені механічні пошкодження.

2 лютого 2012 року відповідач здійснив страхову виплату в сумі 17 474 грн., однак фактичний розмір заподіяних збитків становить 26 589 грн., що підтверджувала висновком спеціаліста автотоварознавчого дослідження від 12 березня 2012 року, проведеного на її замовлення.

Посилаючись на викладене, просила стягнути з відповідача 9 968 грн. недоплаченої суми страхового відшкодування.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на його недоведеність та дотримання ним умов договору страхування.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 вересня 2014 року до участі у справі в якості третьої особи залучений ОСОБА_3, який керував транспортним засобом в момент здійснення дорожньо-транспортної пригоди.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 листопада 2014 року позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивачки 9 968 грн. страхового відшкодування та 243,60 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі представник відповідача, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просив його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення районного суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язаний сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Як вбачається із матеріалів справи, 23 березня 2011 року між ОСОБА_2 та відповідачем укладено договір добровільного страхування належного позивачці автомобіля «Деу Матіс», реєстраційний номер НОМЕР_1, за програмою «Каско», строком до 31 березня 2015 року.

Предметом договору є страхування майнових інтересів страхувальника, за його умовами страховик зобов'язується відшкодувати страхувальнику або вигодонабувачу прямі збитки, що сталися внаслідок ризиків позначених у договорі як прийняті під страховий захист ( п. 3.2 договору).

За договором сторони визначили страхову суму в межах якої страховик відповідно до умов договору страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку, зокрема, 45 700 грн. - на перший рік, 41 130 грн. - на другий рік тощо.

Вказаний автомобіль є предметом застави в забезпечення кредитного зобов'язання, укладеного 11 квітня 2008 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Укрсоцбанк», останній є вигодонабувачем за вказаним договором страхування.

23 жовтня 2011 року на автодорозі Н-14 Кіровоград -Миколаїв сталася дорожньо-транспортна пригода з вини водія ОСОБА_3 (третя особа), який керував вказаним автомобілем та допустив порушення Правил дорожнього руху, оскільки не слідкував за дорожньою обстановкою, не вибрав безпечну швидкість руху, внаслідок чого допустив виїзд за межі проїзної частини дороги з подальшим перевертанням автомобіля. Внаслідок чого транспортному засобу спричинені механічні пошкодження.

Зазначене підтверджується постановою Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 листопада 2011 року про притягнення його до адміністративної відповідальності по ст. 124 КУпАП України (а.с. 12).

Право ОСОБА_3 на експлуатацію застрахованого транспортного засобу передбачено п. 2.7 умов договору страхування.

Вказана дорожньо - транспортна пригода визнана відповідачем страховим випадком й 2 лютого 2012 року проведена виплата страхового відшкодування в сумі 17 474,78 грн., яка перерахована на рахунок ремонтного підприємства (СТО) (ФОП ОСОБА_5.), яке рекомендовано листом ПАТ «Укрсоцбанк» від 19 грудня 2011 року (а.с. 62- 65).

Відповідно до пунктів 12.4.4; 12.12 договору виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком особам, вказаним страхувальником, якщо інше не передбачено листом вигодонабувача.

Згідно із пунктами 2.2 - 2.2.1 договору, франшизи за договором є безумовними, обчислюються від страхової суми і застосовуються по кожному і будь-якому страховому випадку. Франшиза не може бути меншою ніж 500 грн. (по тих ризиках, для яких вона встановлена). Франшиза при повній загибелі транспортного засобу в результаті страхових подій, вказаних в пунктах 2.1.1 -2.1.3, складає 10 % страхової суми.

ПАТ «Укрсоцбанк» як вигодонабувач не залучений до участі у справі. Проте, при вирішенні страховою компанією питання щодо перерахування коштів, вигодонабувач 19 грудня 2011 року надав лист, яким рекомендував видати кошти готівкою безпосередньо страхувальнику у разі відновлення транспортного засобу або перерахувати на рахунок ремонтного підприємства (СТО) для відновлення транспортного засобу (а.с. 65).

Відповідно до п. 2.4 договору страхування підставою для виплати страхового відшкодування є рахунок станції технічного обслуговування, рекомендованої страховиком.

Пунктом 16 договору страхування сторони узгодили, що повна загибель транспортного засобу - це пошкодження застрахованого транспортного засобу, внаслідок якого відсутня технічна можливість виконання ремонтно-відновлювальних робіт, які забезпечують усунення пошкоджень, що виникли в результаті настання страхового випадку, або вартість відновлювального ремонту, розрахована відповідно до умов цього договору, перевищує 75 % дійсної вартості транспортного засобу на момент настання страхового випадку.

Пунктом 12.21 факт повної загибелі застрахованого транспортного засобу визначається, виходячи з вартості відновлювального ремонту, розрахованої на момент настання страхового випадку:

- на підставі документа, що є підставою для визначення розміру збитку відповідно до умов договору;

У разі виникнення спорів між сторонами щодо вартості відновлювального ремонту застрахованого транспортного засобу, факт повної загибелі такого засобу визначається, виходячи з вартості відновлювального ремонту, розрахованої на момент настання страхового випадку:

- на підставі висновку автотоварознавчого дослідження щодо вартості відновлювального ремонту застрахованого транспортного засобу (незалежно від того, який документ є підставою для розрахунку суми страхового відшкодування);

- іншим шляхом, який не суперечить вимогам чинного законодавства, за наявності згоди страховика.

При повній загибелі транспортного засобу страхувальник має право звернутися до страховика із заявою про відмову від своїх прав на застрахований транспортний засіб на користь страховика з метою отримання страхового відшкодування в повному обсязі. Страховик у кожному конкретному випадку залишає за собою право на власний розгляд вирішувати питання щодо ухвалення відмови страхувальника від застрахованого транспортного засобу (пункт 12.22 договору).

У разі відмови страховика задовольнити заяву страхувальника про відмову від прав на застрахований транспортний засіб (або за відсутності такої заяви), розмір заподіяних збитків дорівнює меншій сумі з :

- дійсної вартості транспортного засобу на момент настання страхового випадку за вирахуванням вартості залишків, придатних для подальшого використання;

- ліміту відповідальності страховика по транспортному засобу на момент настання страхового випадку за вирахуванням вартості залишків, придатних для подальшого використання (п. 12.23.1 договору). Тобто договором передбачено два варіанти розрахунку розміру заподіяних збитків у такому випадку.

Страхове відшкодування визначається без урахування зносу, амортизаційного зносу запчастин, деталей, матеріалів (п. 2.5 договору).

Здійснюючи страхове відшкодування в сумі 17 474,78 грн. на рахунок СТО рекомендованої страховиком, відповідач виходив з повної загибелі транспортного засобу, оскільки вартість відновлювального ремонту, згідно рахунків № 155 та № 156 від 31 жовтня 2011 року складених ФОП ОСОБА_5, становила 32 684 грн., а ринкова вартість транспортного засобу на момент ДТП - 40 244, 78 грн. ( згідно висновку автотоварознавчого дослідження від 15 листопада 2011 року за № 69 ОСОБА_6.), залишкова вартість транспортного засобу 18 700 грн., як зазначив відповідач, це найвища пропозиція згідно результатів інтернет -аукціону, але не надав суду відповідних доказів на підтвердження цього факту.

Розрахунок відповідача щодо страхового відшкодування становив: 40 244, 78 грн. (вартість засобу на момент ДТП) - 18 700 грн. (залишкова вартість) - 4 570 грн. (франшиза ) + 500 грн. (витрати позивача на евакуатор відповідно до п. 7.6 договору) = 17 474,78 грн.

Не погоджуючись із розміром страхового відшкодування, позивачка надала висновок автотоварознавчого дослідження транспортного засобу від 12 березня 2012 року, проведений за її замовленням ОСОБА_7, яким визначена ринкова вартість транспортного засобу на момент ДТП - 44 237,62 грн., а сума спричиненого позивачці матеріального збитку внаслідок його пошкодження 26 589,53 грн. (а.с. 22-34).

В зв'язку з чим позивачка вважала, що повної загибелі транспортного засобу не відбулося, а відповідач недоплатив 9 968 грн. страхового відшкодування, виходячи із такого розрахунку: 26 589,53 грн. (збитки) - 17 474,78 грн. (отримана сума відшкодування) + 500 грн. (витрати на евакуатор) + 353,52 грн. (її витрати на проведення автотоварознавчого дослідження) = 9 968,27 грн.

Суд першої інстанції в основу судового рішення поклав висновок автотоварознавчого дослідження від 12 березня 2012 року, виконаний на замовлення позивачки, тому прийшов до висновку про те, що повної загибелі транспортного засобу не відбулося, та вважав, що розмір недоплаченого страхового відшкодування становитиме 14 710 грн., виходячи із такого розрахунку: 32 684 грн. (вартість відновлювального ремонту і є спричиненою шкодою згідно п. 2.4 договору ) - 500 грн. (франшиза) - 17 474, 78 грн. (сплачено на відшкодування) = 14 710 грн. Однак, задовольняючи позов у меншому розмірі, суд виходив із розміру заявлених позовних вимог та принципу диспозитивності.

Судом апеляційної інстанції задоволено клопотання відповідача та призначена документальна судова автотоварознавча експертиза по матеріалам цивільної справи, яка проведена Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз 20 травня 2015 року за № 6334/15-54 (а.с. 201-212).

Згідно із висновком експерта:

- дійсна ринкова вартість застрахованого транспортного засобу на момент, що передував настанню дорожньо-транспортної пригоди 23 жовтня 2011 року, склала - 37 021,58 грн.;

- вартість відновлювального ремонту автомобіля, в зв'язку з пошкодженнями спричиненими внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди (без урахування коефіцієнта фізичного зносу відповідно до п. 2.5 умов договору страхування) склала - 29 763,73 грн.;

- дійсна ринкова вартість автомобіля в пошкодженому стані після дорожньо-транспортної пригоди, склала - 7 257, 86 грн. (вартість залишків).

Отже, відповідно до п. 16 договору слід визнати, що відбулася повна загибель транспортного засобу, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, виходячи з такого розрахунку: 37 021,58 грн. - дійсна вартість транспортного засобу на момент ДТП = 100 %, а 29 763,373 грн. - вартість відновлювального ремонту = х %; де х % = 29 763,73 грн. х 100 % : 37 021,58 грн. = 80,4 %

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» та п. 12.19 договору у будь-якому випадку страхове відшкодування не може перевищувати розмір прямого збитку, заподіяного страхувальнику в результаті настання страхового випадку.

З урахуванням висновків документальної судової автотоварознавчої експертизи та методики розрахунку, яка передбачена п. 12.23.1 договору ( два варіанта), колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції вірно вважав, що відповідач не доплатив позивачці суму страхового відшкодування, виходячи з наступного.

Так, розрахунок розміру заподіяних збитків за першим варіантом, визначеним у п.12.23.1 договору дорівнює різниці між дійсною вартістю транспортного засобу на момент настання страхового випадку за вирахуванням вартості залишків, придатних для подальшого використання, та становить 8 218,94 грн., виходячи із такого розрахунку:

- 37 021,58 грн. ( дійсна вартість транспортного засобу на момент ДТП) - 7 257,86 грн. (залишкова вартість транспортного засобу) = 38 442,14 грн. - 4 570 грн. франшизи (згідно умов договору - 10 % страхової суми при повній загибелі засобу) + 500 грн. (витрати на евакуатор згідно п. 7.6 договору) - 17 474,78 грн. (виплачене страхове відшкодування) = 8 218,94 грн.

Розмір заподіяних збитків за другим варіантом, визначеним у п.12.23.1 договору дорівнює різниці ліміту відповідальності страховика по транспортному засобу на момент настання страхового випадку за вирахуванням вартості залишків, придатних для подальшого використання.

За такого, розмір страхового відшкодування на користь позивачки мав становити 16 897,36 грн., виходячи із такого розрахунку:

- 45 700 грн. (ліміт відповідальності по першому року) - 7 257,86 грн. (залишкова вартість транспортного засобу) = 38 442,14 грн. - 4 570 грн. франшизи (згідно умов договору - 10 % страхової суми при повній загибелі засобу) + 500 грн. (витрати на евакуатор згідно п. 7.6 договору) - 17 474,78 грн. (виплачене страхове відшкодування) = 16 897, 36 грн.

При цьому договір страхування не містить будь-яких інших умов або підстав для застосування того чи іншого варіанта розрахунку, а сам Закон України «Про страхування», яким врегульовані спірні правовідносини, спрямований на посилання страхового захисту інтересів громадян та надання якісних страхових послуг, тому застосування саме другого варіанту розрахунку розміру страхового відшкодування відповідає умовам договору та вимогам закону.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних і юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Суд першої інстанції, діючи в межах заявлених позовних вимог, стягнув на користь позивачки 9 968 грн. недоплаченого страхового відшкодування, хоча й прийшов до помилкового висновку про те, що повне знищення транспортного засобу не відбулося. Проте, зазначене не вплинуло на основний висновок суду щодо недоплаченої суми страхового відшкодування, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, з чим погоджується і колегія суддів.

З урахуванням викладеного, колегія не вбачає підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення, оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 308 ЦПК України, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова Компанія «ВУСО» відхилити, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді: