Ухвала суду № 45392427, 12.04.2013, Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 1323/6633/2012

Провадження № 4-с/456/3/2013

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" квітня 2013 р. Стрийський міськрайонний суд Львівської області

в складі: головуючої-судді ОСОБА_1.

при секретарі Петренко Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Стрию справу за скаргою ОСОБА_2 на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Стрийського міськрайонного управління юстиції Львівської області,

ВСТАНОВИВ :

Боржник ОСОБА_2 звернулася до суду із скаргою на дії державного виконавця ВДВС Стрийського міськрайонного управління юстиції і просила визнати незаконними дії останнього щодо відкриття виконавчого провадження № 35189194 про стягнення з неї коштів на користь ОСОБА_3 та скасувати постанову від 13.11.2012 року про відкриття виконавчого провадження.

Скарга мотивована тим, що 10 жовтня 2012 року державним виконавцем ВДВС Стрийського міськрайонного управління юстиції винесено постанову про повернення виконавчого документа про стягнення з неї боргу на користь стягувача ОСОБА_3 на підставі його заяви від 10.10.2012 року. 10 жовтня 2012 року приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу ОСОБА_4 було знято заборону відчуження належної їй земельної ділянки площею 916 м2, що в м. Моршині по вул. Привокзальна, яка знаходилася під забороною за договором позики між нею та ОСОБА_3 При цьому на підтвердження повного виконання нею зобов'язань за договором процентної позики від 06.08.2008 року ОСОБА_3 було подано приватному нотаріусу Стрийського районного нотаріального округу ОСОБА_5 заяву про повне виконання нею своїх зобов'язань. За таких обставин вважає, що дії державного виконавця ВДВС Стрийського міськрайонного управління юстиції грубо порушують п. 7 ст. 26 Закону України ''Про виконавче провадження'' та суперечать вимогам законодавства, оскільки її зобов'язання за договором процентної позики від 06.08.2008 року на користь ОСОБА_3 виконані нею в повному обсязі.

Представник ВДВС Стрийського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_6 скаргу заперечив, пояснив, що ч. 5 ст. 47 Закону України ''Про виконавче провадження'' встановлено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону. Отже, наведений у статті 47 Закону припис не містить обмежень для повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання, крім випадку, коли строк пред'явлення документа до виконання, встановлений ст. 22 Закону, пропущений. Окрім того, стаття 49 Закону не визначає таку підставу для закінчення виконавчого провадження, як повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, оскільки п. 1 ч. 1 ст. 49 Закону встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду, а, отже, саме заява стягувача про відмову від примусового виконання рішення суду, яка визнана судом, є підставою для закінчення виконавчого провадження, що виключає можливість повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання, оскільки за приписами ч. 1 ст. 50 Закону України ''Про виконавче провадження'' завершене виконавче провадження з наведених підстав не може бути розпочате знову. За таких обставин просить відмовити в задоволенні скарги.

Стягувач ОСОБА_3, залучений до участі в справі за його заявою, скаргу заперечив з підстав, наведених у поданому ним письмовому запереченні, підтримав мотиви, викладені представником ВДВС Стрийського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_6, просить в задоволенні скарги відмовити, оскільки рішення суду про стягнення боргу за договором позики в повному обсязі не виконано.

Суд, заслухавши пояснення заявниці, представника ВДВС Стрийського міськрайонного управління юстиції, зацікавленої особи-стягувача та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються мотиви скарги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення скарги по суті, приходить до висновку, що скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 5 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.

За загальним правилом (ч.1 ст.11 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Сторони мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

Стаття 213 ЦПК України вимагає від суду повно та всебічно з'ясувати обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідити всі докази в їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

В силу ст. 124 Конституції України, ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Статтею 1 Закону України ''Про виконавче провадження'' визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

В силу ст. 12 названого Закону сторони виконавчого провадження мають право, між іншим, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом.

Як на підставу для задоволення скарги на дії державного виконавця заявниця покликається на те, що відкриття виконавчого провадження на підставі повторно поданої заяви стягувача суперечить вимогам законодавства, грубо порушує вимоги п. 7 ст. 26 Закону України ''Про виконавче провадження'', оскільки її зобов'язання перед стягувачем ОСОБА_3 за договором процентної позики від 06.08.2008 року виконані в повному обсязі.

Суд не бере до уваги такі твердження заявниці, вважає їх безпідставними, такими, що суперечать чинному законодавству і спростовуються дослідженими в судовому засіданні доказами по справі.

Так, в судовому засіданні встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

10.10.2012 року стягувачем ОСОБА_3 до відділу ДВС Стрийського міськрайонного управління юстиції була подана заява про повернення без подальшого виконання виконавчого листа від 13.09.2012, у зв'язку з чим постановою від 10.10.2012 року виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 47 Закону України ''Про виконавче провадження'' /а.с. 49/, відповідно до якої виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу в разі, якщо є письмова заява стягувача.

Разом з тим, ч. 5 ст. 47 названого Закону встановлено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст. 22 цього Закону. Отже, наведений у ст. 47 Закону припис не містить обмежень для повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання, крім випадку, коли строк для пред'явлення документа до виконання, встановлений ст. 22 Закону, пропущений.

Судом встановлено, що в межах строку, встановленого ст. 22 Закону України ''Про виконавче провадження'', стягувач ОСОБА_3 12.11.2012 року повторно подав заяву про прийняття до примусового виконання виконавчого документа.

Постановою від 13.11.2012 року державний виконавець відділу ДВС Стрийського міськрайонного управління юстиції відкрив виконавче провадження з виконання виконавчого листа від 13.09.2012 року /а.с. 3/.

Суд вважає безпідставним покликання заявниці на п. 7 ч. 1 ст. 26 Закону України ''Про виконавче провадження'', оскільки приписи ст. 47 Закону є спеціальними по відношенню до положень ст. 26 Закону стосовно можливості відкриття виконавчого провадження за повторним пред'явленням виконавчого документа до виконання.

Стаття 49 Закону не визначає таку підставу для закінчення виконавчого провадження, як повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою.

Положення п. 7 ч. 1 ст. 26 Закону (відмова у відкритті виконавчого провадження, якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою) кореспондується з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 49 Закону, якою встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду.

Отже, підставою для закінчення виконавчого провадження є саме заява стягувача про відмову від примусового виконання рішення суду, яка має бути визнана судом, і яка, відповідно, виключає можливість повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання, оскільки за приписами ч. 1 ст. 50 Закону завершене виконавче провадження з наведених підстав не може бути розпочате знову.

Враховуючи наведене, суд вважає безпідставним покликання заявниці в підтвердження неправомірності дій державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження на заяву стягувача ОСОБА_3, подану ним 10.10.2012 року приватному нотаріусу Стрийського районного нотаріального округу, якою він ствердив, що майнових претензій та зобов'язань у нього до ОСОБА_2 немає /а.с. 38, /оскільки така не є заявою стягувача про відмову від примусового виконання рішення суду, що має бути визнана судом, а тому не може бути підставою для закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України ''Про виконавче провадження'' виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповіді ВДВС Стрийського міськрайонного управління юстиції за № 09-20-3/4/55 від 25.03.2013 року на заяву ОСОБА_2 про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з фактичним виконанням зобов'язань /а.с. 74/, рішення суду про солідарне стягнення з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Ярославовичана користь ОСОБА_3 203572,65 грн. основного боргу, 130286,40 грн. відсотків за користування позикою, 57594,00 грн. пені, 23964,54 грн. інфляційних витрат, 8722,28 грн. 3% річних, а всього 424139,87 грн. боргу за договором позики в повному обсязі не виконано, а тому в стягувача ОСОБА_3 були всі підстави для повторного подання заяви про прийняття до примусового виконання виконавчого документа.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, в порядку, передбаченому законом.

В статті 82 Закону України ''Про виконавче провадження'' закріплено гарантії прав стягувача і боржника на стадії виконавчого провадження та йдеться про судовий захист прав сторін виконавчого провадження при здійсненні виконавчих дій, що є реалізацією закріпленого ст. 55 Конституції України положення про гарантію кожному судового захисту його прав і свобод, про можливість оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Судом надано заявниці можливість надати докази на обґрунтування мотивів своєї скарги, проте остання, скориставшись такою, в судовому засіданні не довела факту порушення державним виконавцем її прав у виконавчому провадженні. Факту неправомірних дій - бездіяльності державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа заявницею також не доведено.

Суд розглядає скарги на постанови державного виконавця, перевіряючи їх відповідність закону : про відкриття виконавчого провадження, про відкладення провадження виконавчих дій, про повернення виконавчого документа, про стягнення виконавчого збору тощо. Крім того, він розглядає скарги не тільки на акти державного виконавця, а й на інші його дії по виконанню рішення, зокрема поновлення виконавчого провадження, накладення арешту на майно боржника, оцінку майна боржника тощо.

Отже, чинним законодавством України встановлений певний порядок оскарження дій (бездіяльності) чи визнання незаконними дій державного виконавця.

Суд вважає безпідставними вимоги заявниці в частині зобов'язання державного виконавця відділу ДВС Стрийського міськрайонного управління юстиції внести зміни до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, оскільки Інформація про виконавче провадження, внесена до Єдиного державного реєстру /а.с. 34-35/, не належить до актів державного виконавця, які підлягають перевірці їх відповідності закону.

Враховуючи наведене, зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що допустимих доказів, які б підтвердили наявність порушень з боку державного виконавця заявницею надано не було. Таким чином, державний виконавець відділу ДВС Стрийського міськрайонного управління юстиції діяв у межах наданих йому законом повноважень, постанова про відкриття виконавчого провадження від 13.11.2012 року прийнята ним відповідно до закону, права чи свободи заявниці не було порушено, а відтак, підстави для задоволення скарги відсутні.

Відповідно до ст. 388 ЦПК України судові витрати слід покласти на заявницю.

Керуючись ст. 124 Конституції України, Європейською конвенцією з прав людини та основоположних свобод, ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року ''Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини'', Законом України ''Про виконавче провадження'', Постановою Пленуму Верховного суду № 14 від 26 грудня 2003 року ''Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження'', ст., ст. 10, 60, 208, 209, 210, 212, 213, 214, 383, 387 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

Відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_2 на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Стрийського міськрайонного управління юстиції Львівської області.

Стягнути з ОСОБА_2 229 грн. 40 коп. судового збору в дохід держави.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Львівської області протягом п'яти днів з дня її проголошення.

Суддя Л.В.Гула