Рішення № 45391856, 16.06.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 444/56/15 Головуючий у 1 інстанції: Мікула В.Є.

Провадження № 22-ц/783/3481/15 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

Категорія: 56

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Мікуш Ю.Р., Павлишина О.Ф.,

секретаря Гацій І.І.

з участю представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 02 березня 2015 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рошен-Гранд" до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, -

встановила:

В січні 2015 року позивач ТзОВ «Рошен-Гранд» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3, просив стягнути з відповідача шкоду, завдану під час неналежного виконання трудових обов"язків торгового агента в сумі 102452,34 грн.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, 11 листопада 2010 року між ТзОВ "Рошен-Гранд" та ОСОБА_3 укладено трудовий договір, відповідно до якого останній прийнятий на роботу у торговий відділ на посаду мерчендайзера, а в подальшому переведений на посаду торгового агента. Посада відповідача передбачає виконання робіт, які безпосередньо пов'язані із зберіганням, обробкою, перевезенням у процесі виробництва цінностей, а тому між сторонами укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 11.11.2010р. ОСОБА_3, будучи матеріально відповідальною особою, відповідно до договору отримав товарно-матеріальні цінності, виручені кошти за які не здав до каси позивача. Внаслідок цього виникла нестача грошових коштів у розмірі 102452,34 грн. На вимогу позивача повернути борг у добровільному порядку відповідач відмовився.

Оскаржуваним рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 02 березня 2015 року поновлено строк позовної давності.

Стягнуто з ОСОБА_3 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рошен-Гранд" 102452 грн. 34 коп. завданої шкоди та 1024 грн. 52 коп. сплаченого судового збору.

Рішення суду оскаржив представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, вважає, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, підлягає скасуванню з підстав недоведеності обставин, що мають значення у справі, які суд вважав встановленими та порушенням норм матеріального і процесуального права.

Стверджує, що районний суд безпідставно дійшов висновку про доведеність позивачем ТзОВ «Рошен-Гранд» наявності умов, передбачених ст. 130 КЗпП України, для покладення на відповідача ОСОБА_3 матеріальної відповідальності та стягнення з нього 102452,34 грн. завданої шкоди.

Вважає, що документи на які послався суд при обґрунтуванні своїх висновків, жодним чином не підтверджують встановлення факту спричинення саме ОСОБА_3, а не іншими посадовими особами ТзОВ «Роршен-Гранд», матеріальної шкоди підприємству.

Крім цього, суд першої інстанції не дав жодної оцінки посадовій інструкції відповідача, згідно якої в обов'язки останнього не входить отримання виручки від клієнтів та подальша її здача в касу підприємства, хоча фактично такі обов"язки відповідач виконував, але отримані кошти здавав в повному обсязі.

Звертає увагу на пропуск позивачем строку позовної давності, встановленого статтею 233 КЗпП України, оскільки недостачу коштів у ТзОВ "Рошен-Гранд" було виявлено у листопаді 2012 року, а позивач звернувся з позовом в січні 2015 року, докази поважності причин пропуску строку позовної давності не подавав, а суд не перевіряв та не досліджував.

Під час виступу у судових дебатах представник відповідача ОСОБА_3 заявив про застосування наслідків спливу строку позовної давності та відмову у позові з цієї підстави. Після завершення судових дебатів суд вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення, однак після виходу поновив судовий розгляд, наполіг на заявленні позивачем клопотання про поновлення строку позовної давності, після чого провів судові дебати та проголосив судове рішення.

Просить суд скасувати рішення Жовківського районного суду Львівської області від 02 березня 2015 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та його представника на підтримання доводів апеляційної скарги та пояснення представника позивача на заперечення таких, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

На підставі ст.ст. 11, 60, 61 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить переконання, що дане рішення суду не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що в силу ст.130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. Перевіркою, проведеною Державною податковою службою у Львівській області встановлено, що кошти не надходили на розрахунковий рахунок ТзОВ "Рошен-Гранд", як передбачено договором, а сума 102271, 71 грн. віднесена на дебіторську заборгованість.

Крім цього встановивши, що посада торгового агента відсутня в переліку посад і робіт з якими можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність, суд визнав, що позивач правомірно уклав з відповідачем договір про повну матеріальну відповідальність, оскільки відповідач, в силу займаної посади, виконував роботу безпосередньо пов`язану з реалізацією ввіреної йому продукції та з коштами підприємства.

Також, суд першої інстанції вказав, що поважною причиною пропуску строку позовної давності для звернення до суду в цивільному порядку є те, що відносно відповідача ОСОБА_3 було порушено кримінальну справу та проводилось досудове розслідування, а відтак задовольнив позовні вимоги.

Колегія суддів не може в повній мірі погодитись із таким висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.

У ст. 2 КЗпП України передбачено, що право громадян на працю - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно наказу директора ТзОВ «Рошен-Гранд» № 11/11/01 від 11.11.2010 р. відповідач ОСОБА_3 прийнятий на посаду мерчендайзера (а.с. 6).

Наказом № 15/12/01 від 15.12.10 року ОСОБА_3 переведений на посаду торгового агента (а.с. 31).

Відповідно до посадової інструкції (а.с. 7-8) основним завдання торгового агента є організація продажу товарів на закріпленій території (п. 2). Торговий агент несе відповідальність за надання товарного кредиту, зберігання майна, яке належить працедавцю, за нерозголошення комерційної таємниці, а також за підрив іміджу, ділової репутації працедавця (п. 5).

В свою чергу, 11.11.2010 року між ТзОВ "Рошен - Гранд" та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, за яким відповідач взяв на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення схоронності ввірених йому матеріальних цінностей (а.с. 9-10).

Дія цього договору поширюється на весь час роботи з довіреними працівникові матеріальними цінностями підприємства та організації (п. 4 договору).

Наказом керівника ТзОВ "Рошен-Гранд" № 13/11/01 від 13.11.2012 року ОСОБА_3 звільнений з посади торгового агента за власним бажанням згідно із ст. 38 КЗпП України (а.с. 18).

Ще до звільнення відповідача, наказом керівника ТзОВ "Рошен-Гранд" № 20/10/01 від 20.10.2012 року керівнику служби безпеки доручено провести службову перевірку по факту ненадходження грошових коштів в касу товариства від торгових точок, які закріплені за торговим агентом ОСОБА_3 (а.с. 19).

З висновку службової перевірки від 26.11.2012 року встановлено, що саме по маршруту торгового агента ОСОБА_3 виявлено факт недоотримання грошових коштів ТзОВ "Рошен-Гранд" в розмірі 102452,34 грн., саме по торговим точкам та з вини торгового агента (а.с. 11-14).

Згідно із ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними і рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають, зокрема, у сфері трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Таким чином, до правовідносин працівника та працедавця з приводу матеріальної відповідальності за заподіяну шкоду, слід застосовувати положення Глави ІХ КЗпП України.

Згідно із ч. 1 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством (частина 2 статті 130 КЗпП України).

Відповідно до статті 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Положенням пункту 1 статті 134 КЗпП України передбачено, що працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 КЗпП України укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Відповідно до роз"ясень, наведених у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками", розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (пункт 1 статті 134 КЗпП України), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зі статтею 135-1 КЗпП України може бути укладено такий договір, та чи був він укладений.

За відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладено лише обмежену матеріальну відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Згідно із ст. 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками, які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.

Перелік таких посад і робіт затверджено постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях Секретаріату Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24, при цьому посада торгового агента, яку обіймав відповідач перед звільненням відповідно до наказу № 15/12/01 від 15.12.2010 р., не входить до переліку осіб з якими укладається договір про повну матеріальну відповідальність, як по посаді так і по виконуваній роботі.

З урахуванням наведеного договір про повну матеріальну відповідальність з торговим агентом, робота якого згідно з посадовою інструкцією не пов'язана із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих йому цінностей, і така посада не внесена до Переліку таких посад і робіт, затверджених постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях, Секретаріату Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24, не має юридичної сили та не може бути підставою для матеріальної відповідальності у повному розмірі заподіяної з його вини шкоди.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2012 р. № 6-16цс12, висновок якого, відповідно до ст. 360-7 ЦПК України, має враховуватися іншими судами при застосуванні таких норм права.

За встановлених обставин, відповідач повинен нести матеріальну відповідальність в порядку ст. 132 КЗпП України, в розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середньомісячного заробітку, розмір якого, відповідно до довідки № 42 від 09.06.2015 року складає 3225,04 грн.

Застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень ст. 134 та ст. 135-1 КЗпП України є помилковим.

Оскільки судом першої інстанції в повному обсязі та правильно встановлено обставини справи, а лише допущено помилку при застосуванні норм законодавства про працю, тому колегія вважає за можливе апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про стягнення матеріальної шкоди в розмірі середньомісячної заробітної плати відповідача відповідно до положень ст. 132 КЗпП України.

В свою чергу, судова колегія звертає увагу на те, що як роз'яснив Пленум Верховного Суду України п. 20 постанови № 14 від 29.12.1992 року "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.

При цьому, у п. 3 вказаної Постанови зазначено, що відповідно до ст. 130 КЗпП відшкодування шкоди провадиться незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності за дії (бездіяльність), якими заподіяна шкода підприємству, установі, організації.

Разом з тим, згідно із ч. 1 ст. 73 ЦПК України суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про наявність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, виходячи із наявних матеріалів справи та встановлених судом обставин

В свою чергу, покликання апелянта не незаконність продовження судом розгляду справи після виходу в нарадчу кімнату, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки таке узгоджується із ст. 195 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 02 березня 2015 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Рошен-Гранд" задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рошен-Гранд" 3225(три тисячі двісті двадцять п"ять) грн. 04 коп. заподіяної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_3 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рошен-Гранд" 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп. судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: Ю.Р. Мікуш

О.Ф. Павлишин