Ухвала суду № 45391834, 15.06.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/100/14 Головуючий у 1 інстанції: Чорна С.З.

Провадження № 22-ц/783/2932/15 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

Категорія: 30

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

при секретарі: Ясиновській Я.М.

з участю: представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7,

представника ВАТ НАСК «Оранта» Семенів Ю.О.,

представника ОСОБА_4- ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" та ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 25 лютого 2015 року, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_4, Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" про стягнення з ВАТ НАСК «Оранта» 4589,41 грн. витрат, пов'язаних з лікуванням; 13401,45 грн. відшкодування втрати стійкої втрати працездатності щомісячно на протязі 6 місяців та 28 днів до моменту відновлення працездатності позивача; 2550,00 грн. матеріальної компенсації завданої моральної шкоди та стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 29403,23 грн. витрат, пов'язаних із лікуванням; 13401,45 грн. відшкодування втрати стійкої працездатності щомісячно через 6 місяців та 28 календарних днів після виплати свого ліміту відповідальності ВАТ НАСК «Оранта» до відновлення працездатності; 692880,00 грн. завданих збитків (упущеної вигоди); 574850.00 грн. матеріальної компенсації завданої моральної шкоди; судові витрат просив покласти на відповідачів.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково, стягнуто з Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (ЄДРПОУ - 00034186) на користь ОСОБА_2 - 4589,41 грн. витрат, пов'язаних з лікуванням; 13 401 гривню 45 коп. відшкодування втрати стійкої працездатності щомісячно на протязі 6 місяців та 28 днів до моменту відновлення працездатності ОСОБА_2 та 2550,00 грн. матеріальної компенсації завданої моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2-29403,23 грн. - витрат, пов'язаних із лікуванням та 12450,00 грн. матеріальної компенсації завданої моральної шкоди.

В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення в апеляційному порядку оскаржили Відкрите акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" та ОСОБА_2.

Відкрите акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" та ОСОБА_2 вважають, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

ОСОБА_2 покликається на те, що судом першої інстанції невірно відмовлено в задоволені позовних вимог про стягнення із ОСОБА_4 упущеної вимоги, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач у період з 01.06.2012 року до 01.06.2014 року мав бути працевлаштований за трудовою угодою з підприємством ТОВ "Ост-Вест" на посаді водія - механіка вантажних автомобілів з місцем виконання роботи в Словацькій Республіці та країнах Європейського союзу з розміром заробітної плати 1000,00 євро на місяць, що підтверджується Угодою про майбутню трудову угоду від 16.01.2012 року. Проте, трудова угода від 16.01.2012 року була розірвана за неможливістю ОСОБА_2 займати вищевказану посаду внаслідок отриманих травм, а тому упущена вигода складає 24000,00 євро, що на момент прийняття оскаржуваного рішення становило 692880,00 грн.

Також зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив йому в задоволенні позовної вимоги про стягнення матеріальної компенсації завданої моральної шкоди внаслідок скоєння злочину, оскільки, висновком комісійної судово - медичної експертизи № 116 від 24.09.2014 року встановлено наявність у нього травми правої ноги, яка була отримана внаслідок дорожньо - транспортної пригоди, що призвело до стійкої втрати професійної працездатності, яка складає 60 відсотків. Внаслідок отриманої травми позивач назавжди залишився інвалідом, порушено нормальні звичні життєві зв"язки з друзями, родичами та іншими близькими йому людьми, він позбавлений можливості продовжувати активне суспільне життя та роботу. Враховуючи зазначені вище обставини апелянт просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні решти заявлених вимог до ОСОБА_4 та в цій частині ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Відкрите акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" в апеляційній скарзі покликається на те, що позивачем не надано висновку МСЕК про ступінь та строк встановлення інвалідності, а тому рішенням суду першої інстанції безпідставно стягнуто з ВАТ НАСК «Оранта» 13401.45 грн. відшкодування втрати стійкої працездатності щомісячно на протязі 6 місяців та 28 днів до моменту відновлення працездатності ОСОБА_2, оскільки жодними фактичними даними такий термін втрати працездатності не підтверджений. Також на думку апелянта не підтвердженим залишився факт розміру упущеної вигоди позивача, адже з наданої довідки ТОВ "Полі - сервіс Д.К.А." вбачається, що заробітна плата ОСОБА_2 становила 980,00 євро, проте не зрозуміло за який період нараховувалась заробітна плата та чи сплачувався податок на доходи із вказаної заробітної плати. Крім цього апелянт зазначає, що в матеріалах справи міститься довідка Компанії з соціального страхування м. Братислава про виплату пенсії по інвалідності позивачу у розмірі 123.80 євро щомісячно, а це доводить факт відшкодування ОСОБА_2 доходів, не отриманих у результаті стійкої втрати працездатності за рахунок іншого обов"язкового виду страхування і тому, відсутні підстави для стягнення із страхової компанії виплати відшкодування шкоди, пов"язаної із стійкою втратою працездатності. На підставі наведених доводів апелянт просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у позовних вимогах до Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" в частині стягнення коштів у розмірі 13401.45 грн. відшкодування втрати стійкої працездатності щомісячно на протязі 6 місяців та 28 днів до моменту відновлення працездатності ОСОБА_2

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника ОСОБА_2, - ОСОБА_6 на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення щодо задоволення апеляційної скарги ВАТ «НАСК «Оранта», пояснення представника ВАТ «НАСК «Оранта» на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення щодо задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.

Положеннями ст. 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їхнє підтвердження; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як вбачається з апеляційних скарг ОСОБА_2 та ВАТ «НАСК «Оранта» рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з ВАТ НАСК «Оранта» на його користь 4589.41 грн. витрат, пов"язаних з лікуванням, 2550.00 грн. моральної шкоди, та стягнення з ОСОБА_4 29403.23 грн., пов"язаних з лікуванням, ніким не оскаржується, а відтак з врахуванням положень ч.1 ст. 303 ЦПК України, відповідно до якої під час розгляду в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в цій частині позовних вимог колегією суддів не перевіряється.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

На підставі ст.ст. 11, 60, 61 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням осіб, в межах заявлених ними вимог, кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом встановлено, що 21 травня 2012 року о 20.00 на пл. Різні, 13 у м. Львові сталася дорожньо-транспортна пригоди за участі позивача ОСОБА_2, як пішохода, та автомобіля марки «Рено Трафік» д.н.з. НОМЕР_1, під керуванням відповідача ОСОБА_4, в результаті якої позивач згідно висновку судово - медичної експертизи № 392/2012 від 09.08.2012р., отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Вказана дорожньо - транспортна пригода сталася з вини відповідача ОСОБА_4, що підтверджується вироком Галицького районного суд м. Львова від 03.04.2013р., яким ОСОБА_4 було визнано виним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України та обрано покарання у виді штрафу в розмірі 8500 грн., без позбавлення права керування транспортним засобом. Цивільний позов про відшкодування збитків, завданих внаслідок скоєння злочину у кримінальній справі не розглядався.

Відповідно до ч.4 ст.61 ЦПК України вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно - правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені цією особою.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

За змістом ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками у даному випадку є витрати, які позивач зробив для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також доходи, які б позивач міг реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене (упущена вигода).

Згідно ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 2 ст.1187 ЦК України визначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що до правовідносин сторін окрім вищезгаданих норм права, застосовуються положення Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-15, в редакції відповідних статей, діючих на момент виникнення спірних правовідносин (час настання дорожньо-транспортної пригоди), який є спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини.

Судом першої інстанції встановлено, що цивільно-правова відповідальність винного у ДТП відповідача ОСОБА_4, на момент її скоєння, була застрахована у ВАТ «НАСК «Оранта», що підтверджується полісом обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/5590762 від 02.03.2012р.

Відповідно до ст.22.1, ст.23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. Шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого у результаті дорожньо-транспортної пригоди, є шкода (в тому числі моральна шкода), пов'язана: з лікуванням потерпілого; з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; із стійкою втратою працездатності потерпілим; із смертю потерпілого.

Довідкою Комунальної міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги від 24.05.2013р., підтверджується, що позивач перебував на стаціонарному лікуванні у 2-травматологічному відділенні у період з 21.05.2012р. - 08.06.2012р., з діагнозом: закритий двокісточковий перелом правої гомілки зі зміщенням з підвивихом стопи назовні; глибокий некроз шкіри правої гомілки. Після виписки пацієнт потребував подальшого лікування з причин гранульованої рани та підвивиху стопи назовні.

Відповідно до висновку комісійної судово - медичної експертизи № 116 від 24.09.2014р., ОСОБА_2 у травні 2012р. отримав травму правої ноги у вигляді закритого двокісточкового перелому правої гомілки зі зміщенням і підвивихом стопи назовні, глибокого некрозу шкіри правої гомілки. Після проведеного консервативного і оперативного лікування в даний час у хворого наявні: анкілоз (нерухомість) гомілково-ступневого суглобу у функціонально - невигідному положенні під кутом 110°, порушення функцій пальців стопи (згинально - розгинальна контрактура 4-х пальців), післятравматичний лімфостаз з нейротрофічними порушеннями, післятравматична невропатія правого малогомілкового нерва. Згідно наказу №420 МОЗ України від 05.06.2012р. по наслідкам перенесеної травми правої ноги стійка втрата професійної працездатності згідно вказаної патології складає 60% (табл.9 п.15.2.2- 30%, п.17.8-10%, п.17.10.2-20%). Травма правої ноги, яка була отримана потерпілим ОСОБА_2 внаслідок дорожньо - транспортної події у травні 2012р., призвела до стійкої втрати ним професійної працездатності, в тому числі і як водія - механіка наземних транспортних засобів (вантажних автомобілів).

Відповідно ст.ст.26.1, 26.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв'язку із стійкою втратою працездатності відшкодовуються доходи, не отримані потерпілим у результаті стійкої втрати потерпілим працездатності (інвалідності), які не відшкодовуються за рахунок іншого обов'язкового виду страхування. Страхове відшкодування за шкоду, пов'язану із стійкою втратою працездатності, виплачується не рідше одного разу на місяць до відновлення працездатності потерпілого.

Частинами 1 та 3 ст.1195 ЦК України передбачено, що фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно - курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв'язку з втратою здоров'я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів.

Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції вірно керувався ст.1197 ЦК України, якою передбачено порядок визначення заробітку (доходу), втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров"я фізичної особи, яка працювала за трудовим договором.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.1197 ЦК України, розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.

Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

До втраченого заробітку (доходу) включаються всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи і за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян, у сумах, нарахованих до вирахування податку. До втраченого заробітку (доходу) не включаються одноразові виплати, компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога, допомога по вагітності та пологах тощо. Якщо потерпілий на момент завдання йому шкоди не працював, його середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється, за його бажанням, виходячи з його заробітку до звільнення або звичайного розміру заробітної плати працівника його кваліфікації у цій місцевості.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_2 на момент ДТП у період з 01.12.2011р. до 02.07.2012р. працював у ТОВ «Полі-Сервіс Д.К.А.» (м. Братіслава, Словаччина) на посаді комерційного директора спілки, що підтверджується копією перекладу трудової угоди укладеної між ТОВ «Полі-Сервіс Д.К.А.» та позивачем від 01.12.2011р. та довідкою про заробітну плату, з якої вбачається, що заробітна плата ОСОБА_2 під час трудових відносин становила 980.00 Євро.

Доводи апелянта про те, що зазначена довідка не може братися за основу розрахунку втраченого заробітку позивача, оскільки незрозуміло за який період така нараховувалась, і чи сплачувався податок на доходи із вказаної суми заробітної плати, є безпідставними та необґрунтованими, зазначена у ній інформація не спростована іншими належними та допустимими доказами.

Згідно довідки Компанії з соціального страхування від 15.12.2014р. ОСОБА_2 отримує пенсію по інвалідності у розмірі 123,80 Євро щомісячно. Вказана сума має бути врахована при визначенні розміру відшкодування, пов'язаного із стійкою втратою працездатності позивача у відповідності до положень ст.26.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Суд першої інстанції з врахуванням вищезазначених положень законодавства зробив вірний розрахунок розміру шкоди, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим, і встановив, що такий становить 464,2 Євро, що згідно офіційного курсу НБУ еквівалентно 13401,45 грн., розрахувавши його наступним чином: (980,00 + 980,00 + 980,00) / 3 х 60 % - 123.80 = 464.2 Євро, де 980,00 - заробітна плата потерпілого; 3 - кратність місяців для визначення середнього значення; 60% - ступінь втрати професійної працездатності, визначений на підставі висновку комісійної судово-медичної експертизи № 116 від 24.09.2014р.; 123,80 - розмір пенсії позивача у зв'язку із інвалідністю.

Взявши до уваги положення розділу 4 полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/5590762 від 02.03.2012р., яким передбачено ліміт відповідальності страхової компанії за шкоду, завдану життю та здоров'ю потерпілого у розмірі - 100 000,00 грн., враховуючи заявлений до стягнення розмір витрат на лікування (4589,41 грн.) та моральної шкоди (2550.00 грн.), судом встановлено, що залишок відповідальності ВАТ НАСК «Оранта», в межах якого можливо здійснювати стягнення в якості відшкодування втрат, пов'язаних із стійкою втратою працездатності потерпілим, складає 92 860,59 грн. (100000,00 грн. - 4589,41 грн. - 2550,00 грн.).

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що з відповідача ВАТ НАСК «Оранта» підлягає стягненню компенсація втрати стійкої працездатності потерпілим - позивачем у розмірі 13 401.45 грн. щомісячно на протязі 6 місяців та 28 днів (92860,59 грн./13401.45 грн.) до моменту відновлення його працездатності.

А відтак висновки суду першої інстанції щодо задоволення вимоги про стягнення з ВАТ «НАСК «Оранта» коштів на відшкодування шкоди, пов'язаної із стійкою втратою працездатності потерпілим протягом шести місяців 28 календарних днів є вірними, і не спростовуються доводами апеляційної скарги ВАТ «НАСК «Оранта», представник якої не заперечував висновків суду першої інстанції про те, що кошти на відшкодування шкоди, пов'язаної із стійкою втратою працездатності потерпілим підлягають стягненню саме з ВАТ «НАСК» Оранта», однак не погоджувався з проведеним судом розрахунком цих коштів, мотивуючи тим, що суд безпідставно визначив строк втрати професійної працездатності тривалістю 6 місяців 28 календарних днів, оскільки жодними фактичними даними такий термін працездатності не підтверджений. Колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта, оскільки такі спростовуються проведеним судом у відповідності до ст. 1197 ЦК України розрахунком.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції про відмову у стягненні із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 компенсації стійкої втрати працездатності у розмірі 13 401,45 грн. щомісячно через 6 місяців та 28 календарних днів після виплати свого ліміту відповідальності ВАТ НАСК «Оранта» до відновлення працездатності потерпілого, оскільки покликання на те, що втрата позивачем працездатності, у зв'язку з порушенням функцій його організму, набуло необоротного характеру та спричинить в майбутньому неможливість останнього здійснювати різного роду трудової діяльності, жодними фактичними даними не підтверджено.

Згідно з п.2 ч.2 ст.22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Проаналізувавши позовну вимогу про відшкодування упущеної вигоди, з врахуванням положень ст.22 та ч.4 ст.623 ЦК України, суд першої інстанції вірно зазначив, що пред'явлення позивачем вимоги про відшкодування неодержаних доходів у вигляді заробітної плати (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були би ним отримані у разі працевлаштування на відповідне підприємство за попередньо укладеною угодою.

Колегія суддів з врахуванням положень ст. ст.10, 60 ЦПК, відповідно до яких на сторін покладено обов'язок доказування і подання доказів, погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про зобов'язання відповідача ОСОБА_4 відшкодувати збитки у вигляді упущеної вигоди, оскільки надана позивачем копія угоди про майбутню трудову угоду від 16.01.2012р., згідно якої ОСОБА_2 у період з 01.06.2012р. до 01.06.2014р. мав бути працевлаштованим на протязі двох календарних років по трудовій угоді з підприємством ТОВ «Ост-Вест» (м. Братіслава, Республіка Словаччина) на посаді водія - механіка вантажних автомобілів з місцем виконання роботи в Словацькій Республіці та країнах Європейського союзу, а заробітна плата за вказаний період повинна була складати 1000,00 євро на місяць, а тому, в силу положень ч.ч.1, 2 ст. 22, ч.1 ст.1166, ч.2 ст.1187, вважає, що з відповідача ОСОБА_4 підлягає стягненню сума грошових коштів у розмірі 24 000,00 євро (двохрічна заробітна плата), що згідно офіційного курсу НБУ становить 692 880,00 грн., в якості доходів, які позивач міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене (упущена вигода). Однак таке твердження позивача є помилковим, ґрунтується на припущенні, а відповідно до ч.4 ст. 60 доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Висновки суду першої інстанції щодо безпідставності цієї позовної вимоги є правильними, а доводи апеляційної скарги безпідставними, оскільки копія угоди про майбутню трудову угоду від 16.01.2012р. не підтверджує сам факт працевлаштування позивача на вказаному підприємстві та не гарантує отримання фіксованого доходу в майбутньому.

Вірним є висновок суду першої інстанції про часткове задоволення вимоги про стягнення з відповідачів відшкодування моральної шкоди, яку суд визначив з врахуванням положень ст.22.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ч.3 ст.23 ЦК України, врахувавши, що стягнення грошових коштів виконує перш за все функцію компенсації, яка є виключно оціночним критерієм і повинна призначатися з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Згідно з п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації.

Вирішуючи питання про розмір завданої позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що в результаті дорожньо - транспортної пригоди позивач зазнав середньої тяжкості тілесних ушкоджень, що має наслідком тривалий період лікування та реабілітації позивача, спричинило обмеження у можливостях реалізації своїх здібностей, здійснення праці та отримання заробітку з метою утримання себе та своєї сім'ї, призвело до значних тяжких змін його життєвих зв'язків, враховуючи ступінь втрати ним професійної працездатності, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого та позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин справи, а тому з урахуванням вимог розумності і справедливості, суд визначив розмір моральної шкоди, завданої позивачу - 15000 грн., з яких: 2550,00 грн. правомірно стягнув ВАТ НАСК «Оранта» (в межах визначеного Законом ліміту) на підставі п.п.1, 2 ч.2 ст.23 ЦК України і ч.1 ст.22.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та решту - 12450,00 грн. з відповідача ОСОБА_4 на підставі ст.ст. 23, 1167, 1187, 1194 ЦК України. Визначивши розмір моральної шкоди суд навів мотиви на обгрунтування саме такого розміру на відшкодування моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції повно та всебічно з"ясував обставини справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення

Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

апеляційні скарги Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" та ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 25 лютого 2015 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою апеляційного суду законної сили.

Головуюча: Шеремета Н.О.

Судді: Ванівський О.М.

Цяцяк Р.П.