Ухвала суду № 45391744, 10.06.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 450/1020/14 Головуючий у 1 інстанції: Мусієвський В.Є.

Провадження № 22-ц/783/1375/15 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

Категорія: 20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Шандри М.М.

суддів: Струс Л.Б., Шумської Н.Л.

з участю секретаря Бадівської О.О.

та з участю ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3,

ОСОБА_4, його представника ОСОБА_5,

ОСОБА_6, його представника ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третьої особи ОСОБА_6 про визнання правочину удаваним та визнання права власності, -

встановила:

Оскаржуваним рішенням суду у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави 3354,00 гривень судового збору.

Заходи забезпечення позову накладені ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 14.07.2014 року - скасовано.

Ухвалу суду оскаржив ОСОБА_2.

В апеляційній скарзі покликається на незаконність та необґрунтованість ухвали суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що позивачем, на відміну від відповідача доведено джерело походження коштів, які були використані при придбанні спірного нерухомого майна. Кошти на придбання вказаного об'єкта нерухомості надавав лише ОСОБА_2 ОСОБА_4 на той час проживав у смт. Щирець і був зареєстрований як підприємець, кошів, необхідних для придбання приміщення універмагу не надавав. Між ними була досягнута усна домовленість про те, що при придбанні універмагу документальне оформлення буде здійснене на ім»я ОСОБА_4, як жителя смт. Щирець. При цьому, оригінали документів стосовно даного приміщення зберігалися у дійсного покупця - ОСОБА_2 Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід відхилити з таких підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Відповідно до ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

У відповідності до вимог ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення таким вимогам відповідає.

Відповідно до вимог ст. 41 ЦК УРСР, 1963 року, яка діяла на час укладення оспорюваного договору, угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).

Згідно ст. 224 ЦК УРСР, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 58 ЦК УРСР, недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода). Якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Пунктом 14 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 28.04.1978 року "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", яка діяла на час укладення оспорюваного договору, роз'яснено, що встановивши, що угода укладена з метою приховати іншу угоду, суд відповідно до ч. 2 ст. 58 ЦК визнає, що сторонами укладена та угода, яку вони дійсно мали на увазі. У тому разі, коли така угода суперечить законові, суд постановляє рішення про визнання недійсною укладеної сторонами угоди із застосуванням наслідків, передбачених для недійсності угоди, яку вони мали на увазі.

З матеріалів справи вбачається, що 25.04.2000 року між КООПЗАГОТПРОМТОРГ Пустомитівського районного споживчого товариства (продавцем), ОСОБА_4 (покупцем) та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено договір купівлі-продажу приміщення універмагу, посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області, ОСОБА_8 та зареєстровано в реєстрі за №1048.

Відповідно до п. 1 вказаного договору, продавець продав, а покупець купив приміщення універмагу загальною площею 322,9 кв.м., розміщеного за адресою: АДРЕСА_1 /а.с. 9/.

Згідно п. 2 договору, продаж вчинено за 30000,00 грн. для погашення кредиту продавця перед Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» згідно кредитної угоди №102 від 28.10.1997 року та договору застави, посвідченого Пустомитівської державною нотаріальною конторою 27.01.1998 року за реєстраційним номером 138. Покупець зобов'язувався сплатити банку 20000,00 грн. в триденний строк з дня посвідчення договору купівлі-продажу від 28.04.2000 року, а решту 10000,00 грн., сплачувати щомісячно протягом п'яти місяців (з травня по вересень) по 1700,00 грн., та до 31.10.2000 року - 1500,00 грн., згідно додатку №1 до угоди №2/04 від 21.04.2000 року /а.с. 9, 10, 11/.

Покупець ОСОБА_4 особисто у повній мірі оплатив вартість приміщення універмагу, що стверджується квитанціями на ім»я ОСОБА_4, наявними в матеріалах справи /а.с. 18-24/, та визнано сторонами в судовому засіданні апеляційної інстанції.

Згідно акту передачі майна державного підприємства від 02.05.2000 року, відповідач ОСОБА_4 прийняв у володіння приміщення універмагу загальною площею 322,9 кв.м., розміщеного в АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу від 25.04.2000 року /а.с. 15/ та зареєстрував своє право власності у порядку, встановленому законом, що підтверджується реєстраційним посвідченням, серія КММ №010255 від 25.12.2000 року, виданим ЛОДК «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» про, що записано в реєстрову книгу №1 за реєстровим №5 /а.с. 16/.

Крім того, 29.09.2006 року між Щирецькою селищною радою Пустомитівського району Львівської області та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області, ОСОБА_9, та зареєстрованого в реєстрі за №1741.

Згідно умов п. 1.1. вказаного договору відповідач придбав у власність земельну ділянку загальною площею 0,0234 га, кадастровий номер НОМЕР_2, розташовану за адресою АДРЕСА_1. На підставі договору купівлі-продажу, відповідачу було виготовлено державний акт на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1, від 14.03.2008 року /а.с. 89/.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції вірно виходив з того, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорюваний договір купівлі-продажу було укладено з метою приховання іншої угоди та прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Наявність коштів у ОСОБА_2 станом на 2000 рік, яких було достатньо для придбання спірного майна, не є доказом того, що ці кошти були використані для придбання спірного майна. Покази свідка ОСОБА_10 не є належними та допустимими доказами, оскільки йому стало відомо про внесення коштів за спірне приміщення ОСОБА_2 лише зі слів позивача.

З даним позовом ОСОБА_2 звернувся до суду 14 квітня 2014 року. Не пред'явлення позивачем претензій протягом 13 років щодо придбання приміщення на ім»я ОСОБА_4, з урахуванням того, що він достовірно знав про указаний договір, дає підстави суду вважати, що він не заперечував факт належності спірного нерухомого майна саме відповідачу, тому правові підстави для визнання цього договору удаваним в частині покупця відсутні.

Висновки суду достатньо мотивовані і підтверджені доказами, наявними в матеріалах справи.

Рішення суду відповідає вимогам процесуального та матеріального права, обставинам справи, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому колегія суддів підстав для скасування рішення не вбачає.

Крім того, з ОСОБА_2 слід стягнути в дохід держави 1405,20 грн. недоплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ч.1 п.1 ст.314, ст.315, ст.317, ст.319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 листопада 2014 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 1405,20 грн. недоплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий М.М. Шандра

Судді: Л.Б. Струс

Н.Л. Шумська