Ухвала суду № 45383887, 18.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" червня 2015 р. м. Київ К/800/42840/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Карася О.В., Рибченка А.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ОМЕГА БАНК» до Державної виконавчої служби України, треті особи без самостійних вимог на предмет спору - Відкрите акціонерне товариство «Готельний комплекс «Либідь», Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансінфініті» про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, скасування постанови, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «ОМЕГА БАНК» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2014 року,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2014 року Публічне акціонерне товариство «ОМЕГА БАНК» (далі - позивач, ПАТ «ОМЕГА БАНК», Банк) звернулося до суду першої інстанції із позовом, в якому просило:

1) визнати протиправними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень ДВС України Мазура Г.І., які полягають в арешті іпотечного майна;

2) визнати протиправною бездіяльність головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень ДВС України Мазура Г.І., яка полягає в неповідомленні заставодержателя (іпотекодержателя ПАТ «ОМЕГА БАНК») про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями;

3) скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень ДВС України Мазура Г.І. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 19.09.2011 року ВП №26052358;

4) зобов'язати відповідача винести постанову про зняття арешту з будинку готельного комплексу в цілому (літ. А) загальною площею 14691,70 м2, що розташований за адресою: м. Київ, площа Перемоги, 1, та належить ВАТ «Готельний комплекс «Либідь» (код ЄДРПОУ 02573533);

5) зобов'язати відповідача вчинити дії щодо припинення обтяження будинку готельного комплексу в цілому (літ. А) загальною площею 14691,70 м2, що розташований за адресою: м. Київ, площа Перемоги, 1 в Державному реєстрі речових прав;

6) встановити судовий контроль за виконанням рішення шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення протягом п'яти робочих днів з моменту набрання рішенням законної сили.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2014 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що державний виконавець не мав обов'язку повідомляти про арешт майна - нежитлової будівлі загальною площею 14691,70 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, будинок 1, позивача та його правопопередників, оскільки зазначені особи не є заставодержателями арештованого майна. Крім того, позивачем не доведено, що у межах спірних правовідносин дії державного виконавця щодо накладення арешту на майно та оскаржувана постанова порушують будь-які його права, свободи чи інтереси або перешкоджають їх реалізації.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про скасування рішень суду першої та апеляційної інстанцій, як таких, що ухвалені із порушенням норм матеріального та процесуального права, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. У доводах касаційної скарги зазначає, що судами попередніх інстанцій не встановлено всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи; відповідач в порушення вимог ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», не повідомив позивача про арешт заставного майна; враховуючи, що право застави виникло до винесення рішень про стягнення з ВАТ «Готельний комплекс «Либідь» коштів на користь ТОВ «Трансінфініті», а вартість предмета застави є нижчою ніж розмір заборгованості боржника перед заставодержателем, відповідач має вчинити дії по звільненню з-під арешту предмета іпотеки.

Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Відповідно до іпотечного договору № 5188/519/ІП-1 від 26.09.2006 року, укладеного між ЗАТ «ТАС-ІНВЕСТБАНК», правонаступником якого є позивач, (іпотекодержатель) та ВАТ «Готельний комплекс «Либідь» (заставодавець), останній, як майновий поручитель та боржник, передає в іпотеку іпотекодержателю предмет іпотеки: майновий комплекс: будинок готельного комплексу в цілому (літ. А) загальною площею 14691,70 кв. м., що розташований за адресою: м. Київ, площа Перемоги, 1.

Відповідно до витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 9279330 від 26.09.2006 року до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна внесено запис про заборону на нерухоме майно - будинок готельного майнового комплексу в цілому, загальною площею 14691,70 кв. м., м. Київ, площа Перемоги, будинок 1.

Згідно витягу про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек № 9424353 від 05.10.2006 року до Державного реєстру іпотек внесено запис про наступний об'єкт обтяження: будинок готельного майнового комплексу в цілому (літ. А), загальною площею 14691,70 кв. м., м. Київ, площа Перемоги, будинок 1.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень ДВС України Мазура Г.І. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 19.09.2011 року ВП № 26052358 при примусовому виконанні наказу Господарського суду міста Києва від 25.03.2011 року № 52/71 про стягнення з ВАТ «Готельний комплекс «Либідь» на користь ТОВ «Трансінфініт» 82182805,20 грн. боргу, 391775,56 3% річних, 100000 грн. пені, 25500 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, накладено арешт на нежилий будинок готелю загальною площею 14691,70 кв. м. по пр. Перемоги, 1 у м. Києві, що належить боржнику, у межах суми стягнення 82700316,76 грн. та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику у межах суми боргу (а.с. 27).

Вважаючи, що вказана вище постанова та дії відповідача по накладенню арешту порушують права позивача, як іпотекодержателя арештованого майна, він звернувся до суду.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Згідно з ч. 2 ст. 159 КАС України Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Суд касаційної інстанції вважає, що при розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій не дотримано вимог процесуального права від яких прямо залежало правильне по суті вирішення справи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Законом «Про іпотеку» також передбачено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Згідно ч. 6 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Згідно ст. 28 Закону України Застава «Про заставу» застава припиняється: з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання.

Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно ч. 4 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що даний позов про звільнення майна з-під арешту заявлено у зв'язку з наявністю у позивача пріоритетного права звернення стягнення на заставлене майно перед іншими кредиторами. Тобто, предметом позову у цій справі є спір з іншими кредиторами про захист наявного у позивача переважного права звернення стягнення на майно як заставодержателя, щодо якого встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 3 цього ж Кодексу справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ст. 15 Цивільно-процесуального кодексу України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження»).

Таке ж право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства з позовом про зняття арешту з майна передбачено ч. 2 ст. 114 та ст. 152 Цивільно-процесуального кодексу України.

Під час вирішення такого спору з'ясуванню підлягають обставини щодо підстав набуття права власності на спірне майно, у зв'язку з чим зазначені вимоги є приватноправовими.

Публічно-правовими є спори між особою, на майно якої накладено арешт у виконавчому провадженні і яка не є боржником у цьому провадженні, та органом державної виконавчої служби - суб'єктом владних повноважень з приводу рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих (вчинених) під час проведення опису та арешту майна, що не пов'язані з визнанням права власності на арештоване майно.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач вибрав для себе такий спосіб захисту, який за змістом унеможливлює визначити та захистити, можливе, його порушене право у даному колі правовідносин.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Аналізуючи зазначені вище норми чинного законодавства суд касаційної інстанції приходить до висновку, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки така підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, тому провадження в справі підлягає закриттю.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних рішень судами попередніх інстанцій допущено порушення норм процесуального права, що є підставою для їх скасування та закриття провадження в справі.

Керуючись ст.ст. 157, 160, 167, 220, 221, 223, 228, 231, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОМЕГА БАНК» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2014 року у справі № 826/5252/14 - скасувати та постановити нову ухвалу.

Провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ОМЕГА БАНК» до Державної виконавчої служби України, треті особи без самостійних вимог на предмет спору - Відкрите акціонерне товариство «Готельний комплекс «Либідь», Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансінфініті» про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, скасування постанови - закрити.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

О.В. Карась

А.О. Рибченко