Ухвала суду № 45383745, 18.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2015 року м. Київ К/9991/31749/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.03.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2012 по справі № 2а-14447/10/0470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Технологія"

до Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2010 року Товариством до суду заявлений позов про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції від 03.08.2010 № 0000182303/0, яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на загальну суму 473 123,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 71 081,77 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено, оскаржуване податкове повідомлення - визнано нечинним.

Ухвалюючи рішення суди попередніх інстанцій виходили з того, що Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить в залежність формування платником податку податкового кредиту з ПДВ та його відшкодування від підтвердження факту сплати податку контрагентами по всьому ланцюгу постачання.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову Товариства відмовити.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з питань правильності нарахування та сплати ПДВ при здійсненні операцій з ТОВ "Екологія - Дніпро 2000" за період з 01.01.2007 по 31.12.2009, за підсумками якої складено акт від 21.07.2010 № 2115/235/33407529.

У ході вказаної перевірки працівниками Державної податкової інспекції було встановлено порушення позивачем п. 1.3, п. 1.8 ст. 1, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що полягало у завищенні суми бюджетного відшкодування на загальну суму 473 123,20 грн.

Такий висновок контролюючого органу обґрунтований посиланням на неможливість підтвердити факт сплати податкових зобов'язань з ПДВ до бюджету по всьому ланцюгу постачальників - від виробника до особи, що заявила своє право на відшкодування ПДВ.

Так, за визначенням п. 1.8 ст. 1 Закону № 168/97-ВР бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

У п. 1.3 ст. 1 Закону №168/97-ВР платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону № 168/97ВР визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).

Виходячи зі змісту пп. 7.7.1 та пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.

Тобто, факт надмірної сплати товару повинен розумітися як сплата ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані платником податку, і розрахунки за які є здійсненими.

Аналізуючи зазначені вище норми та фактичні обставини справи суд касаційної інстанції приходить до висновку, що податкове законодавство, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту з ПДВ та його подальше бюджетне відшкодування від встановлення факту сплати контрагентами податку до бюджету по всьому ланцюгу постачальників - від виробника до особи, що заявила своє право на відшкодування ПДВ.

Таким чином, підтвердження чи не підтвердження факту сплати контрагентами податку до бюджету не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого ПДВ таким постачальникам товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з ПДВ з наступним його отриманням.

Крім того, позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, у тому числі по декларуванню податкових зобов'язань чи по їх сплаті, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Враховуючи викладене та з огляду на те, що відповідачем не ставиться під сумнів добросовісність дій позивача, наявності в нього належно оформлених податкових накладних, а також реальність вчинених господарських операцій та сплату коштів за отриманий товар (послуги), зокрема суму ПДВ, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність формування та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення ПДВ ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби відхилити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.03.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2012 по справі № 2а-14447/10/0470 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко