Ухвала суду № 45383735, 18.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2015 року м. Київ К/9991/16734/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Рибченка А.О., Усенко Є.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімус" на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.10.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012 по справі № 2а-411/10/0770 (37602/10/9104)

за позовом Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області

до Приватного підприємства "Весна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімус"

про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2010 року Державною податковою інспекцією заявлений позов про стягнення в дохід держави коштів одержаних за нікчемними правочинами, що були укладений між відповідачами.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із судовими рішеннями, Державна податкова інспекція до Вищого адміністративного суду України подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому державний податковий орган обґрунтовує касаційну скаргу тим, що судами, на його думку, помилково застосовані приписи ст.250 Господарського кодексу України та не застосовані приписи ст. 258 Цивільного кодексу України, якою передбачено спеціальну позовну давність щодо застосування наслідків нікчемного правочину, яка становить 10 років.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Оптімус" не погоджуючись з мотивувальною частиною рішенням суду апеляційної інстанції щодо визнання договорів нікчемними також подало касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду. У касаційній скарзі Товариство просить судове рішення апеляційної інстанції змінити або залишити в силі рішення суду першої інстанції з тих підстав, що укладені договори мають реальних характер та були виконані належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами.

Під час підготовки справи до касаційного розгляду, враховуючи клопотання про заміну позивача на правонаступника згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 № 229 "Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів", у відповідності до вимог ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України суд допустив заміну позивача у справі - Ужгородську міжрайонну державну податкову інспекції у Закарпатській області на його правонаступника - Ужгородську об'єднану державну податкову інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних скарг.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена невиїзна документальна перевірка ПП "Весна" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період 30.10.2007 по 31.08.2008, за підсумками якої складено акт від 18.02.2009 №6/23-50/20459893.

У ході вказаної перевірки працівники Державної податкової інспекції дійшли висновку, що договори укладені між ПП "Весна" та ТОВ "Оптімус" від 29.02.2008 № 1 ЗВ, від 20.03.2008 № 1 ГП та від 25.03.2008 № 7116 є безтоварними та були укладені лише з метою одержання необґрунтованої податкової вигоди, оскільки у сторін відсутні необхідні умови для здійснення господарський операцій (основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби), відсутні первинні та перевізні документи на підтвердження фактичного виконання угод, що, на думку контролюючого органу, свідчить, що укладені договори суперечать інтересам держави і суспільства та відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, є нікчемними, а кошти отримані за таким договорами, відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України підлягають стягненню в дохід держави.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що укладені договори є товарними, господарські операції відображені в бухгалтерському та податковому обліку Підприємства на підставі первинних документів, натомість висновки контролюючого органу щодо нікчемності правочинів базуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Крім того, суд також зазначив про пропуск позивачем, встановленого ст. 250 Господарського кодексу України, строку застосування адміністративно - господарської санкції.

Суд апеляційної інстанції залишаючи без змін рішення суду першої інстанції погодився з мотивами відмови у позові з підстав пропуску строку, встановленого ст. 250 Господарського кодексу України, проте дійшов висновку, що укладені між відповідачами договори є нікчемними, оскільки директор ПП "Весна" був засуджений до позбавлення волі за вчинення злочинів передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 1 та ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України.

Так, органи державної податкової служби, у відповідності до п.11 вказані ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть звертатись до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за право чинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України наслідком визнання правочину нікчемним як підстави фінансово - правової відповідальності є стягнення в доход держави коштів за рішенням суду, який за своєю природою є заходом державного примусу, що застосовується до порушників.

Основною групою заходів державного примусу, які застосовують до суб'єктів фінансового права у випадку вчинення протиправних діянь, є юридичні санкції - передбачені нормою права заходи державного примусу, які застосовуються залежно від виду юридичної відповідальності, що покладається на суб'єктів правовідносин. За галузевою належністю вони поділяються на фінансово-правові санкції та санкції інших галузей права.

Фінансово-правові санкції, встановлені законодавчими актами не з питань оподаткування, за своєю суттю є адміністративно-господарськими санкціями, які за визначенням ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України можуть бути застосовані до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності як заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідації його наслідків.

З огляду на це такі санкції органами державної податкової служби можуть застосовуватись до суб'єктів господарювання протягом строків, встановлених ст. 250 Господарського кодексу України.

Статтею 250 Господарського кодексу України встановлено обмеження строків застосування адміністративно - господарськими санкцій: адміністративно -господарськими санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяці з дня виявлення порушення, але не пізніше як через рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що за своєю суттю наслідки, передбачені ст. 208 Господарського кодексу України, є адміністративно - господарськими санкціями, які повинні застосовуватись в межах строків, визначених ст. 250 Господарського кодексу України.

Отже, застосування до відповідача адміністративно - господарської санкції після шести місяців з дня виявлення порушення чи закінчення одного року з дня вчинення правочину є неправомірним.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, договори між ПП "Весна" та ТОВ "Оптімус" були укладені 29.02.2008, 20.03.2008 та 25.03.2008, розрахунки між господарюючими суб'єктами було проведено 25.04.2008 та 15.05.2008, акт перевірки ПП "Весна" податковою інспекцією складено 18.02.2009, а позовна заява до суду подана лише 11.02.2010.

За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимога про застосування санкцій, встановлених ст. 208 Господарського кодексу України, була заявлена позивачем поза межами граничних строків передбачених ст. 250 Господарського кодексу України.

Проте колегія суддів не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо визнання договорів, укладених між відповідачами, нікчемними, оскільки, для кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина сторони, внаслідок чого необхідно довести наявність умислу у сторін при укладенні та вчиненні конкретного правочину щодо настання певних протиправних наслідків.

Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів, а тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили.

Проте, всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів (вирок суду, що набрав законної сили) суду надано не було.

Враховуючи наведене, не можна погодитись з мотивами, за якими суд апеляційної інстанції дійшов висновку про нікчемність договорів, укладених між відповідачами.

Водночас помилковість мотивів відмови у позові не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення у цій справі.

За таких обставин суд касаційної інстанції вважає за правильне касаційні скарги відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційні скарги Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімус" відхилити.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.10.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012 по справі № 2а-411/10/0770 (37602/10/9104) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді А.О. Рибченко

Є.А. Усенко