Ухвала суду № 45369743, 17.06.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

Дата ухвалення
17.06.2015
Номер справи
814/286/15
Номер документу
45369743
Форма судочинства
Адміністративне
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/286/15

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді -Шевчук О.А.,

суддів: Зуєвої Л.Є., Федусика А.Г.,

при секретарі Алексєєвої Т.М.,

за участю представника апелянта - Масюка А.М.,

представників позивача - Кузовлєвої С.М., Кузовлєва В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 березня 2015 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Айесді" до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2015 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000692208 від 21.01.2015 року форми "Р" в частині збільшення товариству з обмеженою відповідальністю "Айесді" суми грошового зобов'язання за податком на додану вартість за липень 2014 року на суму 75832,91 грн., в тому числі за основним платежем 60666,33 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 15166,58 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем було проведено перевірку підприємства, складено акт, на підставі якого прийнято спірне податкове повідомлення-рішення. Позивач вважає, що воно прийнято з порушенням норм податкового законодавства, а тому звернувся до суду про його скасування.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 березня 2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надав апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову повністю.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 34-39 КАС України.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 18.12.2014 р. по 24.12.2014 р. контролюючим органом було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «АЙЕСДІ» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість в частині здійснення взаємовідносин з платником податків контрагентом-постачальником ТОВ «Авва Україна» за період липень 2014 р. та контрагентами-покупцями, за результатами якої складено акт №1012/14-03-22-08/32188816 від 30.12.2014 року (далі-акт перевірки, а. с. 20-46).

Згідно висновків акту перевіркою встановлено порушення п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п.198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України, внаслідок чого підприємством ТОВ «Айесді» занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, в розмірі 70333 грн. за липень 2014 року.

На підставі акту перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 21 січня 2015 року №0000692208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 87916,25 грн., з яких за основним платежем у сумі 70333,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 17583,25 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства України та є підставами для скасування податкового повідомлення-рішення, а тому, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно до п. 75.1 ст. 75 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом. Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Згідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; ґ) виключено; д) виключено; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань. До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку. У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

Згідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної. Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Крім того, положеннями ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, видаткові накладні, податкові накладні, акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для цього є факт придбання товарів (послуг) із метою їх використання в господарській діяльності. За відсутності факту придбання товарів (послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Визначальною має бути подія, підтверджена документально. При цьому, документи мають бути складені особою, діяльність якої, безумовно, здійснюється в межах правової відповідальності, яку можливо ідентифікувати, відповідальною за здійснення господарської операції та під час здійснення господарської операції.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ТОВ «АЙЕСДІ», основним видом діяльності якого відповідно до виданої ГУ статистики в Миколаївській області довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та установ України є будування суден і плавучих конструкцій , 01.07.2014 року було укладено договір з ТОВ «АВВА УКРАЇНА» за № 01/07 на купівлю-продаж матеріалів, призначених виключно для використання при будівництві суден чи інших плавучих конструкцій (в тому числі фанери ламінованої, шайби ізоляційної оцинкованої, сітки плетеної шестикутової Маньє, теплоізоляційного матеріалу Фолар типу С), загальною вартістю 422000.00 грн.(а.с. 77-81).

Реальність господарських операцій між підприємством та ТОВ «АВВА УКРАЇНА» засвідчується низкою первинних та інших документів, які складені у повній відповідності до законодавства України (вимог ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») та підтверджують факти здійснення цих операцій, а саме: договором купівлі-продажу № 01/07 від 01.07.2014 року, в якому сторони погодили умови, що згідно законодавства України визначаються як істотні для відповідного виду договорів; погодженою сторонами специфікацією до договору купівлі-продажу № 01/07 від 01.07.2014 року, в якій узгодили вимоги щодо асортименту, кількості, якості та ціни товару; видатковими накладними, складеними за результатами фактичної передачі товару від продавця до покупця; складеними постачальником податковими накладними; реєстром виданих ТОВ «АЙЕСДІ» довіреностей на отримання ТМЦ у липні 2014 року; платіжними дорученнями та наданими банківською установою виписками про рух коштів на рахунку по.купця, яким підтверджується факт повної оплати поставленого товару; карткою рахунку 63.1. «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» за контрагентом ТОВ «АВВА УКРАЇНА»; обігово-сальдовою відомістю за рахунком 20.1. «Виробничі запаси» (арк. с. 77-107).

Таким чином, факт придбання позивачем товарів у ТОВ «АВВА Україна» підтверджується вищезазначеними документами.

Отже, первинні документи, що підтверджують реальність господарських операцій залучені до матеріалів справи та підтверджують реальність господарських операцій позивача з визначеним в акті перевірки контрагентом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про не прийняття в якості належного доказу посилання відповідача на відсутність у позивача розрахунків-фактур та товаро-транспортниких накладних, а також посилання на відомості з податкової звітності контрагента позивача, з огляду на таке.

Умови укладеного між підприємством та ТОВ «АВВА УКРАЇНА» договору купівлі-продажу № 01/07 від 01.07.2014 року передбачали здійснення оплати без виставлення рахунків, протягом п'яти календарних днів після отримання товару (п. 4.З.). Такі домовленості сторін повністю узгоджуються з вимогами цивільного, господарського та податкового законодавства України, які не передбачають наявності рахунку-фактури як обов'язкової умови оплати та оприбуткування переданого товару. Текст складеного відповідачем Акту перевірки також не містить жодних посилань на норми, які б порушило підприємство, обравши зазначений вище спосіб розрахунків.

Що ж до товарно-транспортних накладних, то вони не передбачені п.п. 201.10., 201.11. ст. 201 ПК України серед документів, що є підставами для формування податкового кредиту. Натомість товарно-транспортна накладна відповідно до ч. 2 ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт» є одним із низки документів, що підвереджує надання перевізником замовнику послуг з перевезення товарів.

За таких обставин наявність чи відсутність товарно - транспортних накладних може свідчити лише про дотримання чи порушення правил перевезення автомобільним транспортом, що не пов'язане з дотриманням вимог податкового законодавства, та за наявності інших підтверджуючих документів не може саме по собі свідчити про безтоварність операції і неправомірність формування податкового кредиту.

Також, відповідач в Акті перевірки в якості доказів «безтоварності» наводить відомості з податкової звітності ТОВ «АВВА УКРАЇНА» про балансову вартість його основних фондів станом в 2013 році або зазначає про неподання постачальником станом на день оформлення Акту перевірки звітності звіту за формою 1-ФД за 2014 рік. В той же час відповідач жодним чином не розкриває взаємозв'язку цих даних з господарськими операціями, які здійснювалися ТОВ «АВВА УКРАЇНА» в зовсім інший період - в липні 2014 року. Крім того, згідно наведених в самому ж Акті перевірки даних ДПІ у Київському районі міста Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області (лист № 36138/22- 02 від 17.11.2014 року) вбачається, що ТОВ «АВВА УКРАЇНА» в період з червня-липня 2014 року використовувало офісне приміщення, здавало податкову звітність (остання була здана 20 жовтня 2014 року за вересень 2014 року), декларувало податкові зобов'язання з податку на додану вартість, в тому числі і по взаємовідносинах з позивачем у липні 2014 року.

А тому, висновки відповідача про неспроможність ТОВ «АВВА УКРАЇНА» поставити придбаний ТОВ «Айесді» товар ґрунтується виключно на не підтверджених результатами документальних перевірок припущеннях.

За таких обставин суд вважає, що позивач має право на податковий кредит, сплачений на користь цього підприємства, а спірне податкове повідомлення-рішення належить скасувати.

Таким чином, встановлені судом обставини свідчать про те, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит та обґрунтовано заявлено відшкодування з бюджету та від'ємне значення суми податку на додану вартість за перевіряє мий період.

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідачем не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що вказані в акті перевірки висновки про нікчемність укладених позивачем правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними, оскільки вони не підтверджені належними доказами, носять характер припущення і є суб'єктивною думкою відповідача.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що зазначені вище документи первинного бухгалтерського та податкового обліку, складені у відповідності до приписів діючого законодавства, мають всі необхідні для цього реквізити, а тому відповідають критеріям належного доказу, відповідачем не доведено правомірність винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, а позивач довів суду ті обставини, на які посилався в обґрунтування позовних вимог, тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Айесді» " підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що постанова Миколаївського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 березня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі.

Повний текст рішення виготовлено 22.06.2015 року.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: Л.Є. Зуєва

Суддя: А.Г. Федусик

Попередній документ : 45369739
Наступний документ : 45369745