Ухвала суду № 45369703, 16.06.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/1658/14

Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е. А.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого - Милосердного М.М.,

суддів - Бітова А.І. та Ступакової І.Г.,

при секретарі - Тропанець О.В.,

за участю: представників Товариства з обмеженою відповідальністю "С.М.Т.-ЛТД" - Муляра Ігоря Ігоровича та Отченаш Майї Михайлівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2014 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "С.М.Т.-ЛТД" до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "С.М.Т.-ЛТД" звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - ДПІ) про визнання протиправними та скасувати податкового повідомлення-рішення від 15.11.2013 року №0003222250.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що висновки, викладені в акті перевірки, на підставі якого винесене оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є помилковими, необґрунтованими, такими, що не відповідають обставинам справи і прийняті з порушенням норм чинного законодавства.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2014 року позовні вимоги задоволено, суд скасував податкове повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 15.11.2013 року №0003222250.

Не погоджуючись з постановою суду, представником ДПІ подана апеляційна скарга, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом неповно з'ясовані обставини у справі, тому постанова підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що посадовою особою ДПІ була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ "С.М.Т.-ЛТД" з питань підтвердження господарських взаємовідносин з платником податків ТДВ "Страхова компанія "СЯЙВО" (раніше - ТДВ "Страховик") за період з 01.07.2010 по 31.12.2012 року, за результатами якої був складений акт від 30.10.2013 року №2358/15-53-22-5/19056351, у висновках якого зазначено про порушення позивачем п.п. 135.1, 135.2, 135.4.1, ст. 135. п. 137.1, ст. 137, п. 135.5, ст.. 135, п. 138.2, п. 138.4, ст. 138, п.п. 139.1.9, п. 139.1, ст.. 139 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток, які підлягають сплаті до бюджету, на загальну суму 207911 грн., тому числі по періодам за 2-4 квартали 2011 року у сумі 122586 грн., у тому числі за 3 квартал у сумі 35156 грн., 4 квартал у сумі 87430 грн., за 2012 рік в сумі 85325 грн., у тому числі за 1 квартал у сумі 21421 грн., за 2 квартал у сумі 18063 грн., за 3 квартал у сумі 29097 грн. та за 4 квартал у сумі 16744 грн.

На підставі вказаного акту податковим органом було винесено податкове повідомлення-рішення від 15.11.2013 року №0003222250, яким позивачу збільшену суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 259889 грн., з яких 207911 грн. за основним платежем та 51978 грн. за штрафними санкціями.

В ході адміністративного оскарження якого, ГУ Міндоходів в Одеській області було прийнято рішення від 11.12.2013 року №1674/10/15-32-10-02-07, згідно з яким податкове повідомлення-рішення від 15.11.2013 року №0003222250 скасовано у частині донарахування штрафних санкцій з податку на прибуток у сумі 9315 грн., в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишає без змін. Міністерством доходів і зборів України рішенням від 19.02.2014 року №3156/6/99-99-10-01-15 залишило без змін податкове повідомлення-рішення №0003222250 від 15.11.2013 винесе ДПІ з урахуванням рішення прийнятого за розглядом первинної скарги, а скаргу - без задоволення.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову, оскільки надані позивачем належним чином засвідчені копії первинних документів підтверджують дотримання ним вимог податкового законодавства, а відповідач у свою чергу не довів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, свою позицію не доказав та не обґрунтував.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з наступних підстав.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. п. 201.4, 201.10 ст. 201 зазначеного Кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак таких доказів на порушення вимог частин першої, другої статті 71 КАС України, Податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит та валові витрати, не спростовано.

Також, судом першої інстанції було встановлено, що між ТОВ ""Аско-Експедиція" (замовник) та ТОВ "С.М.Т.-ЛТД" (експедитор) 02.04.2008 року був укладений договір про надання транспортно-експедиторських послуг №01-04/08.

Згідно п. 2.1.6 даного договору експедитор оформлює та розсилає транспортні, товарносупровідні, страхові та розрахункові документи на відвантажені вантажі згідно доручень замовника та за його рахунок, інформує замовника про вироблені відвантаження.

В зв'язку з чим, між ТОВ "С.М.Т.-ЛТД" та ТДВ "Страхова компанія "СЯЙВО" (в минулому ТДВ "Страховик") 03.10.2011 року був укладений Генеральний договір добровільного страхування відповідальності перед третіми особами №1003/04-О.

Згідно п. 2.1 цього Договору, предметом договору страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з зобов'язаннями страхувальника по відшкодуванню збитків майну третіх осіб під час здійснення страхувальником підприємницької (господарської) діяльності, яка пов'язана з виконанням договору №01-04/08 на надання транспортно-експедиторських послуг від 02.04.2008 року.

Відповідно до п.5.1. цього договору страхова сума вказується в заявах-підтвердженнях на добровільне страхування відповідальності перед третіми особами, які страхувальник надає страховику протягом місяця, в якому здійснюється страхування.

Згідно з пунктом 5.6. даного договору, в останній день поточного місяця за реально здійсненим страхуванням відповідальності в поточному місяці страховиком складається акт виконаних робіт.

Також, згідно з п. 1.2 даного договору вигодонабувачем по цьому договору є страхувальник, тобто саме ТОВ "С.М.Т.-ЛТД".

З наведеного випливає, що кінцевим споживачем послуг страхування за генеральним договором є ТОВ "С.М.Т.-ЛТД", а не ТОВ "Аско-Експедиція", а в свою чергу страхування відповідальності ТОВ "С.М.Т.-ЛТД" є необхідною умовою для здійснення транспортно-експедиторського обслуговування ТОВ "Аско-Експедиція", тому витрати експедитора на страхування є витратами, пов'язаними з провадженням ним господарської діяльності і включаються в собівартість послуги.

Отже, висновок податкового органу про те, що позивач купував у ТДВ "Страхова компанія "СЯЙВО" послуги страхування, і в наступному перепродавав їх ТОВ "Аско-Експедиція" є помилковим.

Доказами підтвердження проведення операції є картки рахунку, рахунки на оплату, акти здачі-приймання робіт, які наявні в матеріалах справи.

Отже, фактичне надання послуг, їх отримання та проведення оплати їх вартості позивачем, у тому числі ПДВ надавало позивачу право сформувати податковий кредит відповідних податкових періодів.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Частиною другою ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З апеляційної скарги вбачається, що єдиною підставою для твердження ДПІ про відсутність реальності здійснення позивачем господарської операції з ТДВ "Страхова компанія "СЯЙВО" є висновки інших органів податкової служби, а саме акт Бориспільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області №28/22-1/32704920 від 22.07.2013 "Про результати документальної позапланової перевірки ТОВ "Страхова компанія "СЯЙВО" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року", яким встановлено що, ТДВ "Страхова компанія "СЯЙВО" за перевіряємий період безпідставно задекларовано валові внески, одержані (нараховані) платником на його користь за договорами страхування та перестрахування…, за рахунок контрагентів, в т.ч. ТОВ "С.М.Т.-ЛТД". Тобто ТОВ "Страхова компанія "СЯЙВО" не надавало послуг із страхування страхувальнику ТОВ "С.М.Т.-ЛТД", внаслідок чого ТОВ "С.М.Т.-ЛТД" не надавало послуг із страхування замовнику ТОВ "Аско-Експедиція", оскільки угоди ТДВ "Страхова компанія "СЯЙВО" укладені з контрагентами не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними та суперечать моральним засадам. Враховуючи вищевикладене, а також за результатами проведених заходів не встановлено реальність здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ "Страхова компанія "СЯЙВО" з контрагентами за перевіряємий період.

Колегія суддів не може взяти до уваги посилання в апеляційній скарзі на нікчемність правочину, оскільки головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Визнання відповідачем договору недійсним з підстав його невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з суб'єктивної оцінки відповідача.

З даного приводу податковий орган до суду не звертався, а вказаний правочини недійсними судом не визнавався, що також є свідченням необґрунтованості правової позиції відповідача.

Тому, враховуючи належне дослідження судом першої інстанції факту здійснення позивачем господарських операцій з контрагентом, доводи Податкового органу, викладені в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції знаходить безпідставними.

Підсумовуючи все викладене, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та надана правова оцінка.

За таких обставин підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, судова колегія,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 18 червня 2015 року.

Головуючий: М.М. Милосердний

Судді: А.І.Бітов

І.Г.Ступакова