Постанова № 45369426, 16.06.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/2446/15 Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю.

Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 червня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Губської Л.В., Федотова І.В.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

за участю представника позивача - ОСОБА_3., представника відповідача - Фесенко І.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.10.2014 року №0063671701.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, в зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, державною податковою інспекцією у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_4 з питань повноти обчислення та своєчасності сплати податку на додану вартість по фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «Ензо-Трейд» за липень 2014 року.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 13.10.2014 №2832/26-52-17-01/НОМЕР_1, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог п. 188.1 ст. 188, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 80 835,00 грн. за липень 2014 року.

На підставі висновків вказаного Акту перевірки державною податковою інспекцією у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві було винесено податкове повідомлення-рішення від 28.10.2014 року №0063671701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 121 252,50 грн., у тому числі за основним платежем - 80 835,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 40 417,50 грн.

Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Проте колегія суддів не погоджується з вказаним рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між ФОП ОСОБА_4 та ТОВ «Ензо Трейд» укладено договір про надання послуг від 01.07.2014 року №1.

Так, реальність виконання вказаного договору підтверджується наступними первинними і розрахунковими документами, наданими позивачем: актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), податковими накладними, рахунками-фактурами, платіжними дорученнями.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Таким чином, на момент проведення перевірки у ФОП ОСОБА_4 були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для віднесення до податкового кредиту сум, сплачених позивачем контрагенту, а аналіз наданих позивачем податкових накладних та інших первинних та платіжних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження формування податкового кредиту по операціям з ТОВ «Ензо Трейд», які були предметом перевірки.

Крім того, договір, укладений між позивачем та його контрагентом в судовому порядку не оспорювався, недійсним (фіктивним) не визнавався, його зміст не суперечить вимогам чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції за наслідками розгляду даного спору, колегія суддів зважає на те, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, серед іншого, виходив із того, що позивачем не надано суду копії договору про надання послуг від 01.07.2014 року №1, на виконання якого були складені вищевказані первинні документи.

Так, відповідно до положень статті 11 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час відповідно до принципу офіційного з'ясування обставин справи, передбаченого частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин правомірності позовних вимога або їх безпідставності суд повинен витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів.

Вказана позиція висловлена в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р.

Проте, як убачається із матеріалів справи, судом не було проведено відповідних дій щодо встановлення факту реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом та не запропоновано позивачу надати до суду копії зазначеного вище договору про надання послуг від 01.07.2014 року №1, відсутність якого, на думку суду першої інстанції, робить неможливим встановлення змісту господарської операції.

В той же час позивачем на підтвердження зазначеної обставини суду апеляційної інстанції було надано належним чином завірену копію договору на надання допоміжних послуг у сфері транспорту від 01.07.2014 року №1.

Відповідно до ч. 2 ст. 195 КАС України, якими закріплено, що суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає необґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає за можливе дослідити зазначений вище договір, наданий позивачем до суду апеляційної інстанції, як доказ реальності здійснення господарських операцій між ФОП ОСОБА_4 та ТОВ «Ензо Трейд».

Крім того, суд першої інстанції в своєму рішенні зазначив, що в матеріалах справи міститься ліцензія Міністерства транспорту та зв'язку України серії АГ №504604 з надання послуг з переведення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом позивача відповідно до наступних видів робіт: внутрішні перевезення пасажирів автобусами, міжнародні перевезення пасажирів автобусами. При цьому, доказів наявності такої ліцензії у контрагента позивачем надано не було.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що, як було пояснено позивачем під час апеляційного розгляду справи та безпосередньо вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Ензо Трейд» за договором з позивачем не здійснювало діяльності, яка потребує ліцензування. Так, відповідно до п.п.1.2.1 договору на надання допоміжних послуг у сфері транспорту від 01.07.2014 року №1, укладеного між позивачем, як замовником, та ТОВ «Ензо Трейд», як виконавцем, виконавець надає наступні послуги: планування перевезень, підбір та надання необхідного транспорту.

Щодо окремих недоліків первинних документів, про які йдеться в рішенні суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що наявність певних недоліків у первинних документах не є достатньою підставою для визнання господарських операцій такими, що реально не відбулися.

Так, відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 1936/11/13-11 від 01 листопада 2011 року, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

З матеріалів справи вбачається, що висновки відповідача про порушення позивачем вимог чинного законодавства України сформовані на підставі аналізу Акту ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 01.09.2014 року № 2677/26-55-22-10/39195290 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Ензо Трейд» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за липень 2014 року», які на переконання колегії суддів є безпідставними, оскільки результати аналізу фінансово-господарської діяльності контрагента, відповідно до вимог податкового законодавства України, не можуть бути підставами для застосування санкцій щодо позивача.

Враховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагентами не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Ензо Трейд» останній був зареєстрованим в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платником податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість у складі ціни придбаних послуг за податковими накладними, отриманими від контрагента.

Таким чином, відповідачем не доведено обґрунтування правомірності прийнятих податкових санкцій, відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, судом, під час здійснення судочинства не було враховано вимогу вказаної норми закону. Так, відповідачем не надано належних доказів на підтвердження висновку про порушення позивачем податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

За таких обставин, висновки суду першої інстанцій щодо правомірності прийняття ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до п. 1, 4 ч.1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2015 року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві від 28.10.2014 року №0063671701.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 242 грн. 51 коп. та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 913 грн. 50 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:

Судді:

Постанову в повному тексті виготовлено 22.06.2015 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Губська Л.В.

Федотов І.В.