Постанова № 45369219, 16.06.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 750/2411/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Карапута Л.В.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 червня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 квітня 2015 року у справі за адміністративним позовом Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області про скасування постанов, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2015 року Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради (далі - Позивач, УПСЗН Деснянської райради) звернулося до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області (далі - Відповідач, ВПВР УДВС ГУЮ в Чернігівській області) про скасування постанов старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГУЮ в Чернігівській області від 23.01.2015 року; про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій за ВП №41926219 в сумі 119,12 грн.; про стягнення виконавчого збору за ВП №41926219 в сумі 1 360,00 грн.

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 23.03.2015 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивач не виконав рішення суду в повному обсязі, а тому дії Відповідача щодо винесення оскаржуваних постанов є обґрунтованими.

Не погоджуючись із викладеним у постанові рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому посилається на порушення норм матеріального та процесуального права.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явились, а тому справа розглядалась за наявними у ній матеріалами у порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 41926219 за виконавчим листом Деснянського районного суду м. Чернігова від 28.08.2013 року №2-а/2506/680/12 з метою виконання рішення суду, яким зобов'язано УПСЗН Деснянської райради здійснити нарахування і виплату ОСОБА_2 щорічної допомоги на оздоровлення за 2011 рік в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, за відрахуванням раніше виплаченої суми.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що на виконання постанови Деснянського районного суду м. Чернігова від 10.04.2012 року Позивачем здійснено ОСОБА_2 перерахунок щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2011 рік у відповідності до вимог Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

З матеріалів справи вбачається, що на адресу УПСЗН Деснянської райради надійшли: постанова старшого державного виконавця ВПВС УДВС ГУЮ в Чернігівській області від 23.01.2015 року ВП №41926219 про стягнення витрат на проведення виконавчих дій в сумі 119,12 грн.; постанова старшого державного виконавця ВПВС УДВС ГУЮ в Чернігівській області від 23.01.2015 року ВП №41926219 про стягнення виконавчого збору у розмірі 1 360,00 грн.

Саме незгода Позивача з вказаними постановами стала підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 1, 2, 11, 28 Закону України «Про виконавче провадження», суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність винесення державним виконавцем оскаржуваних постанов, оскільки Позивачем останнім не виконано рішення суду в повному обсязі.

З таким висновком суду першої інстанції не можна повністю погодитися з огляду на наступне.

Положеннями частин 1, 3 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) визначено, що вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Згідно ч. 2 ст. 25 Закону у постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

З матеріалів справи вбачається та не спростовується Апелянтом, що УПСЗН Деснянської райради було запропоновано добровільно виконати рішення суду, Позивач отримав копію відповідної постанови, однак доказів виконання виконавчого листа № 2-а2506/680/12 у повному обсязі до моменту винесення постанови про стягнення виконавчого збору останнім подано не було.

Приписами до ч. 1 ст. 27 Закону закріплено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Згідно ч. 1 ст. 28 вказаного Закону у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пп. 3.7.1 затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5 Інструкції з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція №512/5) стягнення виконавчого збору здійснюється в порядку, визначеному ст. 28 Закону. Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення. У постанові про стягнення виконавчого збору визначається розмірі виконавчого збору, що підлягає стягненню, зазначений у частині першій статті 28 Закону. Примусове стягнення виконавчого збору здійснюється відповідно до вимог Закону.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з неповним виконанням Позивачем виконавчого листа №2-а/2506/680/12 у строк до 12.02.2014 року, державним виконавцем ВПВР УДВС ГУЮ в Чернігівській області було розпочато примусове виконання рішення та 23.01.2015 року прийнято постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 1 360,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що постанова про стягнення виконавчого збору винесена пізніше, ніж на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення, однак посилання Апелянта на те, що така постанова підлягає скасуванню через порушення строків її прийняття, є необґрунтованим, оскільки стягнення виконавчого збору згідно з положеннями Закону є прямим обов'язком державного виконавця у випадку невиконання виконавчого документа в строк, наданий для самостійного виконання. При цьому, чинним законодавством не встановлено граничного строку, по закінченню якого державний виконавець позбавляється права стягувати з боржника виконавчий збір.

Постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі. Виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання. Для застосування виконавчого збору виконавець приймає постанову, яка, у разі її невиконання самостійно, виконується примусово в установленому Законом порядку.

Такий висновок, поряд з іншим, випливає зі змісту абз. 1 п. 6 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 року №3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби».

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що винесення постанови про стягнення виконавчого збору пізніше, ніж на наступний день після закінчення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення, не звільняє державного виконавця від обов'язку, передбаченого ст. 28 Закону щодо стягнення з боржника, який не виконав судове рішення у встановлений строк, виконавчого збору, а тому, враховуючи, що стягнення виконавчого збору можливо виключно за умови прийняття відповідної постанови, такі дії державного виконавця є правомірними, а винесення постанови про стягнення виконавчого збору пізніше, ніж на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення, не може бути єдиною підставою для задоволення позову.

Крім того, після закінчення строку для самостійного виконання рішення Відповідачем розпочато примусове виконання вищезазначеного рішення, що полягало у винесенні державним виконавцем обов'язкових для виконання вимог, застосування штрафів до Позивача. В Єдиному державному реєстрі судових рішень містяться постанова Деснянського районного суду м. Чернігова від 25.12.2014 року у справі №750/12531/14, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2015 року, якою відмовлено УПСЗН Деснянської райради у скасуванні постанови ВПВР УДВС ГУЮ в Чернігівській області від19.11. 2014 року ВП №41926219 накладення штрафу в розмірі 1360,00 грн.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що матеріали справи свідчать про дотримання Відповідачем вимог Закону при винесенні постанови від 23.01.2015 року ВП №41926219 про стягнення виконавчого збору у розмірі 1 360,00 грн., у зв'язку з цим твердження суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог у вказаній частині є обґрунтованим.

Водночас, зазнаючи про відсутність правових підстав для скасування постанови про стягнення виконавчого збору, судом першої інстанції не було надано оцінки постанові від 23.01.2015 року №ВП №41926219 про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, у зв'язку з чим судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону витрати органів державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, які використовуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Кошти виконавчого провадження складаються з: авансового внеску стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; стягнутих з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій; інших надходжень, що не суперечать законодавству.

Отже, до коштів на проведення виконавчих дій включаються і витрати, пов'язані з примусовим виконанням виконавчих документів.

До витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, належать кошти, за рахунок яких здійснено оплату: перевезення, зберігання і реалізації майна боржника; послуг експертів, суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до провадження виконавчих дій; поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум; проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини; розміщення оголошення в засобах масової інформації; виготовлення та пересилання документів виконавчого провадження, ведення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень; інших витрат, необхідних для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби.

Приписи ч. 5 ст. 41 Закону закріплюють, що про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Зазначена постанова надсилається сторонам не пізніше наступного робочого дня після її винесення і може бути оскаржена ними до суду у десятиденний строк.

Згідно абз. 3 пп. 3.13.1 Інструкції №512/5 про розмір витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець відповідно до розрахунку витрат, наданого фінансовою службою відповідного головного управління юстиції, складає акт про витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій (додаток 1), у якому зазначаються перелік та суми витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

Отже, розмір витрат на проведення виконавчих дій має підтверджуватися актом про витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій.

Разом з тим, Відповідачем доказів складання такого акту на підтвердження розміру понесених витрат на проведення виконавчих дій не надано, що, на думку колегії суддів, ставить під сумнів визначену в постанові від 23.01.2015 року ВП №41926219 суму витрат на проведення виконавчих дій у розмірі 119,12 грн.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог УПСЗН Деснянської райради про скасування постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, а відтак помилковість позиції суду першої інстанції про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог у вказаній частині.

Таким чином, судом першої інстанції було допущено неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування оскаржуваної постанови та ухвалення нового рішення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно пп. пп. 1, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, судом першої інстанції неповно з'ясовано всі обставини, що мають значення для справи, а тому судова колегія вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а постанову суду - скасувати та прийняти нову.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 197, 198, 202, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради - задовольнити частково.

Постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 квітня 2015 року у справі за адміністративним позовом Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області про скасування постанов скасувати та ухвалити нову, якою позовні вимоги задовольнити частково.

Скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області від 23 січня 2015 року про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП №41926219 за виконавчим листом №2-а/2506/680/12, виданим Деснянським районним судом м. Чернігова 28 серпня 2013 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.