Ухвала суду № 45368498, 17.06.2015, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Котормус Т.І.

Суддя-доповідач - Казначеєв Е.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2015 року справа №233/1984/15-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Казначеєва Е.Г., суддів: Васильєвої І.А., Жаботинської С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Відділу державної виконавчої служби Костянтинівського міського районного управління юстиції на постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 28 квітня 2015 р. у справі № 233/1984/15-а (головуючий І інстанції Котормус Т.І.) за позовом ОСОБА_2 до Відділу державної виконавчої служби Костянтинівського міського районного управління юстиції про визнання протиправними дій, скасування постанови про повернення виконавчого документа, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Костянтинівського міського районного управління юстиції, в якому просив визнати неправомірними дії державного виконавця управління державної виконавчої служби Костянтинівського міськрайонного управління юстиції Сергієнко Д.Є., визнати протиправною і скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 01.04.2015р. державного виконавця управління державної виконавчої служби Костянтинівського міськрайонного управління юстиції Сергієнко Д.Є.

Постановою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 28 квітня 2015 року позовні вимоги задоволено частково. Суд першої інстанції визнав протиправною і скасував постанову головного державного виконавця Сергієнко Д.Є. Відділу державної виконавчої служби Костянтинівського міськрайонного управління юстиції від 01 квітня 2015 року №46155425 про повернення виконавчого документа стягувачеві. В задоволенні решти вимог відмовив.

Відповідач не погодившись з постановою суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову як прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Постановою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18.07.2014 року у справі № 233/3945/14-а, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2014 року, задоволено позов ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України у м. Костянтинівці та Костянтинівському районі Донецької області про визнання дій неправомірним та зобов'язання вчинити певні дії. Суд визнав неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України у м.Костянтинівці та Костянтинівському районі Донецької області щодо нарахування і виплати ОСОБА_2 з 01.01.2014 року державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, всупереч положень ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильська катастрофи", зобов'язав Управління Пенсійного фонду України у м. Костянтинівці та Костянтинівському районі Донецької області провести перерахунок та виплатити з 01.01.2014 року ОСОБА_2, інваліду ІІ групи 1-ї категорії, державну пенсію на підставі ст.54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в обсязі не нижче від 8-ми розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, на підставі ст.50 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в обсязі 75% розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відрахуванням фактично отриманих ним сум.

На підставі зазначених рішень Костянтинівським міськрайонним судом позивачу видано виконавчий лист від 11.12.2014р. № 233/3945/14-а про зобовязання Управління Пенсійного фонду України у м. Костянтинівці та Костянтинівському районі Донецької області провести перерахунок та виплатити з 01.01.2014 року ОСОБА_2, інваліду ІІ групи 1-ї категорії, державну пенсію на підставі ст.54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в обсязі не нижче від 8-ми розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, на підставі ст.50 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в обсязі 75% розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за відрахуванням фактично отриманих ним сум.

Постановою головного державного виконавця Сергієнко Д.Є. від 21.01.2015 р. було відкрито виконавче провадження №46155425 за виконавчим листом №233/3945 від 18.07.2014р.

Постановою головного державного виконавця Сергієнко Д.Є. від 01.04.2015 р. виконавчий лист №233/3945 від 18.07.2014р. по виконавчому провадженні №46155425 повернуто стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 та ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV).

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку про наявність порушення Закону України «Про виконавче провадження» з боку державного виконавця при винесенні постанови про повернення виконавчого документу, оскільки рішення суду не було виконано, а державним виконавцем не вчинено жодних дій для виконання судового рішення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини 3 статті 181 КАС України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.

Частиною 1 статті 3 Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24.03.1998 № 202/98-ВР (далі - Закон № 202/98-ВР) визначено, що органами державної виконавчої служби є:

- Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень;

- управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень;

- районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Таким чином, як вірно встановлено судом першої інстанції належним відповідачем в даній справі є Відділ державної виконавчої служби Костянтинівського міського районного управління юстиції.

Стаття 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

З 01.01.2013 року набув чинності Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Державний виконавець при винесенні оскаржуваної постанови посилається на Постанову Кабінету Міністрів України №440 від 03.09.2014р." Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою".

Вказана постанова прийнята з метою реалізації пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", відповідно до якого виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону № 606-XIV, виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції , що п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону № 606-XIV пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", положень Постанови Кабінету Міністрів України №440 від 03.09.2014р." Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою" регулює порядок виконання виконавчих документів про стягнення коштів з державного органу; державного підприємства, установи, організації; юридичної особи, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. Тобто, вказані норми регулюють порядок виконання виконавчих документів майнового характеру, в той час як виконавчий лист №233/3945 носить зобовязальний (немайновий) характер, а тому норми щодо виконання виконавчих документів майнового характеру не застосовуються, а застосовуються норми щодо виконання виконавчих документів немайнового характеру.

Згідно статті 7 якого виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом № 606-XIV.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом № 606-XIV.

За змістом статті 1 Закону № 606-XIV, виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 ст. 11 Закону № 606-XIV, передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а частиною 2 цієї статті передбачено, що державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до положень ч.2 ст. 30 Закону № 606-XIV, державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника, час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 зазначеного Закону, у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Стаття 75 Закону № 606-XIV, визначає загальні умови виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Відповідно до ч.1 та 2 зазначеної статті, після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 Закону № 606-XIV, у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що виконавці мають право повертати виконавчий документ щодо виконання рішень адміністративних судів про стягнення з пенсійних органів та суб'єктів владних повноважень відповідних виплат пенсії, соціальної допомоги тощо у разі здійснення державним виконавцем усіх можливих дій, спрямованих на виконання рішення.

Колегія суддів вважає, що в силу ст. 70 КАС України відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що судове рішення виконано в повному обсязі, а також відповідачем не доведено поважності причин невиконання судового рішення.

Крім того, як встановелно судом першої інстанції при огляді матеріалів виконавчого провадження №46155425 та не спростовується відповідачем, між відкриттям виконавчого провадження та поверненням виконавчого документа стягувачу державним виконавцем не вчинено жодних дій для виконання судового рішення.

Таким чином, відповідачем не надано суду достатніх та належних доказів на підтвердження факту виконання боржником рішення суду та правомірності винесення оскаржуваної постанови без вчинення необхідних виконавчих дій державним виконавцем, які передбачені Законом № 606-XIV, що свідчить про необґрунтованість повернення виконавчого документу з підстав п. 9 ч. 1 ст. 47 ст. 50 Закону № 606-XIV.

Крім того, посилання на відсутність коштів у боржника, як на причину невиконання своїх зобов'язань, судом першої інстанції вірно розцінено необґрунтованим. Так, відповідно до виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» зазначено, що така відмова є свавільною та незаконною.

Посилання апелянта на неправомірне застосування судом норм ст. 181 КАС України, через те, що оскаржувана постанова прийнята після проведення усіх необхідних виконавчих дій, колегія суддів не приймає, оскільки як встановлено вище, державним виконавцем не вчинено жодних дій для виконання судового рішення, з огляду на що постанова про повернення виконавчого документу стягувачу була прийнята передчасно та з порушенням норм Закону № 606-XIV.

З огляду на наведене, судова колегія повністю погоджується з доводами суду першої інстанції щодо протиправності дій відповідача по прийняттю постанови від 01.04.2015 року про повернення виконавчого документу стягувачу і її скасування.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, суд першої інстанції правильно встановив обставини по справі та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 160, 167, 184, 195, 197, 198, 200, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Відділу державної виконавчої служби Костянтинівського міського районного управління юстиції на постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 28 квітня 2015 р. у справі № 233/1984/15-а залишити без задоволення.

Постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 28 квітня 2015 р. у справі № 233/1984/15-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя: Е.Г.Казначеєв

Судді: І.А.Васильєва

С.В. Жаботинська