Ухвала суду № 45368291, 11.06.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

11 червня 2015 рокусправа № 811/2744/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Баранник Н.П.

суддів: Малиш Н.І. Щербака А.А.

за участю секретаря судового засідання: Спірічева Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року у справі № 811/2744/13-а за адміністративним позовом Приватного малого підприємства Науково-виробнича фірма "КІТ" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне мале підприємство Науково-виробнича фірма "КІТ" (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (далі - відповідач), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: № 0000952220, №000096222 від 07.06.2013 року та №000040073.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року адміністративний позов Приватного малого підприємства Науково-виробнича фірма "КІТ" задоволено у повному обсязі.

Відповідач не погодився із рішенням суду та подав апеляційну скаргу. В скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить оскаржене рішення скасувати.

Відповідач в апеляційній скарзі стверджує, що усі операції по взаємовідносинах з ТОВ «Дніпропаксервіс», з ТОВ «ГСМ Дніпро Плюс» та з ТОВ Торгівельний дім «Лайнер» не спричиняють реального настання правових наслідків, є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача». Оскільки контрагенти фактично не здійснювали поставку товару позивачу, надані ними податкові накладні не є підставою для формування позивачем податкового кредиту.

В судове засідання апеляційної інстанції представники сторін не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Матеріалами справи підтверджено, що фахівцями податкового органу було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт №78/22-2/13748444 від 28.05.2013 року.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято:

- податкове повідомлення - рішення № 0000400173, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 1146,93 грн.;

- податкове повідомлення - рішення № 0000952220 від 07.06.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі за основним платежем - 443970,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі -25475,00 грн.;

- податкове повідомлення - рішення № 000092220 від 07.06.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем - 600890,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі -12749,00 грн..

Вказані рішення було оскаржено до Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області. За результатами оскарження скарга платника податку була залишена без задоволення.

Вважаючи зазначені рішення відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з вимогами про їх скасування.

Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з наступного.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Виходячи з положень пп. 138.1.1. п. 138.1 ст. 138 Податкового Кодексу, витрати операційної діяльності включають, в тому числі, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Зі змісту наведених норм випливає, що витрати підприємства можна віднести до складу валових лише у разі фактичності відповідних витрат, оскільки сам факт їх здійснення є визначальною ознакою формування валових витрат. В свою чергу, фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані витрати підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування валових витрат підприємства.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст. 198 цього Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи зі змісту наведених вище норм, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Отже, наявність податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість, не є єдиною умовою формування податкового кредиту. При цьому будь-які документи, складені на підтвердження факту здійснення окремої господарської операції, набувають статусу документа за своїм суттєвим навантаженням лише у разі фактичності здійснення господарської операції, з приводу якої складається відповідний документ, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою.

Згідно з п. 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Висновки відповідача, викладені в акті перевірки, ґрунтуються на встановлених відповідачем фактах, які свідчать про безтоварність господарських операцій, що здійснювались між позивачем та його контрагентами - ТОВ "Дніпропаксервіс", ТОВ "ГСМ-Дніпро Плюс", ТОВ "ТД Лайнер" та ТОВ "Дніпропетровська паперова фабрика", на підставі яких були сформовані валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між позивачем (покупець) та ТОВ "Дніпропаксервіс" (продавець) було укладено договір поставки №007 від 21.02.2011 року та договір поставки №3 від 03.01.2012р. За умовами вказаних договорів продавець зобов'язується передати покупцю товар згідно видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору.

Оплата придбаного товару підтверджується платіжними дорученнями (т.1а.с. 160-161,165-167, 182).

На дату складання податкових накладних ТОВ "Дніпропаксервіс" було зареєстроване як юридична особа у встановленому порядку та як платник податку на додану вартість на підставі свідоцтва (т.1,а.с.146-154).

29.05.2011р. позивач (покупець) уклав з ТОВ "ГСМ-Дніпро Плюс" (продавець) договір купівлі-продажу №012, за умовами якого продавець зобов'язується передати покупцю товар згідно видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору (т.1,а.с.190-191).

Долучені до матеріалів справи копії первинних документів свідчать про фактичне виконання сторонами умов даного договору.

Оплата придбаного товару підтверджена платіжними дорученнями (т.1а.с. 195).

На дату складання податкових накладних ТОВ "ГСМ-Дніпро Плюс" було зареєстроване як юридична особа у встановленому порядку та як платник податку на додану вартість на підставі свідоцтва (т.1,а.с.183-189).

Між позивачем (покупець за договором) та ТОВ "Лайнер" (продавець за договором) укладено договір купівлі - продажу №021 від 27.05.2011р.. Відповідно до умов договору продавець зобов'язується передати покупцю товар згідно видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору.

Долучені до матеріалів копії первинних документів, а сааме: рахунки-фактури, видаткові накладні та податкові накладні свідчать про фактичне виконання сторонами умов даного договору.

На дату складання податкових накладних ТОВ "Лайнер" було зареєстроване як юридична особа у встановленому порядку та як платник податку на додану вартість на підставі свідоцтва (т.1,а.с.196-200).

Між позивачем та ТОВ "Дніпропетровська паперова фабрика" (поставщик за договором) укладено договори №98/И11 від 01.02.2011 року та №291/Д1 від 06.01.2011 р. (т.1,а.с.216,222).

Долучені до матеріалів копії первинних документів: рахунки, накладні та податкові накладні, свідчать про фактичне виконання сторонами умов вказанних договорів. Оплата придбаного товару підтверджується платіжними дорученнями (т.1а.с. 221).

Всі документи підписані відповідальними особами та скріплені печатками як позивача так і контрагентів.

Судом було встановлено, що транспортування придбаного позивачем товару здійснювалось ПП ОСОБА_1 відповідно до укладеного договору №1 про надання транспортних послуг від 12.01.2011 року та договору перевезення вантажу автомобільним транспортом від 03.01.2012 року. Транспортування товару підтверджується талоном замовника та рахунками(т.2,а.с.147-156). Оплата послуг транспортування підтверджується платіжними дорученнями (т.2, а.с. 157-161).

Транспортування придбаного товару також здійснювалось ФОП ОСОБА_2, відповідно до договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 03.01.2011 року.Транспортування товару підтверджується рахунками та актами виконаних робіт (т.2,а.с.166-169).

Придбана у контрагентів продукція використана позивачем у межах власної господарської діяльності, що також підтверджено відповідними документами.

Факт здійснення вище вказаних господарських операцій підтверджено позивачем належним чином оформленими первинними та розрахунковими документами, що згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України свідчить про належне формування позивачем на підставі цих первинних документів валових витрат, а також відповідно до положень ст. 198 Податкового кодексу України - податкового кредиту з податку на додану вартість.

Слід зазначити, що будь-яка неправомірна діяльність контрагентів не може впливати на результати діяльності позивача і не може бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Посадові особи відповідача зробили висновок про незаконність формування позивачем витрат та податкового кредиту по вказаним вище господарським операціям лише на підставі актів перевірки підприємств-контрагентів по ланцюгу постачання, що не є належним доказом, та проігнорували факт наявності у позивача первинної документації, що підтверджує такі витрати.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або, якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідач, приймаючи оскаржені податкові повідомлення - рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо нікчемності укладених договорів, його позиція щодо таких висновків не підтверджена належними доказами чи рішенням суду про визнання договорів недійсними.

Щодо порушення позивачем порядку утримання податку з доходів фізичних осіб, а саме: неправомірне застосування податкової соціальної пільги в 2011 році.

Підпунктом 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого платнику податку місячного доходу у вигляді заробітної плати тільки за одним місцем його нарахування (виплати) (підпункт 169.2.1 пункту 169.2 статті 169 Податкового Кодексу України).

Відповідно пп. 169.2.2 п. 169.2 ст.169 платник податку подає роботодавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги (далі - заява про застосування пільги). Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання роботодавцем заяви платника податку про застосування пільги та документів, що підтверджують таке право. Роботодавець відображає у податковій звітності всі випадки застосування або незастосування податкової соціальної пільги згідно з отриманими від платників податку заявами про застосування пільги, а також заявами про відмову від такої пільги.

Судом було встановлено, що згідно наказу №7-к від 24 травня 2011 року позивачем прийнято ОСОБА_3 на посаду менеджера з 01 червня 2011 року з окладом згідно штатного розкладу (т.2,а.с.72). Відповідно до вимог чинного законодавства з 01 червня 2011 року ОСОБА_3 подано заяву про застосування податкової пільги (т.2,а.с. 73).

Згідно наказу №8-к від 01 липня 2011 року позивачем прийнято ОСОБА_4 на посаду дизайнера з 01 липня 2011 року з окладом згідно штатного розкладу (т.2,а.с.74). Відповідно до вимог чинного законодавства з 01 липня 2011 року ОСОБА_4 подано заяву про застосування податкової пільги (т.2,а.с. 75).

Нарахування та виплата заробітної плати та відповідних відрахувань відображена позивачем у відповідних документах, що підтверджується розрахунковими листками по заробітній платі.

Тобто, висновки відповідача про порушення позивачем порядку утримання податку з доходів фізичних осіб, а саме: неправомірне застосування податкової соціальної пільги в 2011 році, спростовано матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо не доведеності відповідачем правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень, з огляду на що заявлені позивачем вимоги про їх скасування підлягали задоволенню.

Колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст.ст. 200, 205, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області - залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року у справі № 811/2744/13-а - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Н.П. Баранник

Суддя: Н.І. Малиш

Суддя: А.А. Щербак