Ухвала суду № 45368236, 04.06.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

04 червня 2015 рокусправа № 808/6683/13-а Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Поплавського В.Ю.

суддів: Сафронової С.В. Чепурнова Д.В.

за участю секретаря судового засідання: Олійник Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державної фінансової інспекції в Запорізькій області про визнання протиправними дій, -

встановив:

У серпні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної фінансової інспекції в Запорізькій області в якому просив:

- визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо незабезпечення компенсації позивачу, відповідно до чинного трудового законодавства за 8 відпрацьованих днів у вихідні та неробочі дні у 2009-2010 роках та нездійснення повного розрахунку при звільненні;

- стягнути з відповідача заробітну плату за 8 відпрацьованих днів у вихідні та неробочі дні у 2009-2010 роках у подвійному розмірі в сумі 3992 грн. 99 коп.;

- стягнути з відповідача компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати щодо заробітної плати з 18.04.2011 по день фактичного розрахунку, що станом на 01.08.2013 становить 147 грн. 38 коп.;

- стягнути з відповідача середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні з 18.04.2011 по день фактичного розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, що станом на 01.08.2013 становить 147581 грн. 72 коп.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2014 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить постанову суду скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, а також правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 02.08.1999 року по 18.04.2011 року проходив державну службу у Контрольно-ревізійному управлінні в Запорізькій області (після реорганізації якого правонаступником є Державна фінансова інспекція в Запорізькій області), що підтверджується записами в трудовій книжці (том 1 а.с.19-20).

Відповідно до Наказу №97-о від 18.04.2011 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу інспектування в агропромисловому комплексі та сфері використання природних ресурсів КРУ в Запорізькій області за угодою сторін, п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України, відділу бухгалтерського обліку та звітності КРУ в Запорізькій області наказано виплатити ОСОБА_1: - грошову компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки тривалістю 16 календарних днів за період з 02.08.2007 по 01.08.2008; - грошову компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки у зв'язку з хворобою тривалістю 4 календарні дні за період з 02.08.2008 по 01.08.2009; - грошову компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки у зв'язку з хворобою тривалістю 3 календарні дні за період з 02.08.2009 по 01.08.2010; - грошову компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки тривалістю 11 календарних днів за період з 02.08.2010 по 18.04.2011; - грошову компенсацію за невикористані 5 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж роботи в державних органах понад 11 років, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1994 року №250 (том 1 а.с. 21).

Наказами КРУ в Запорізькій області: від 28.04.2009р. №79-о про роботу у вихідні дні 03 та 04 травня 2009 року (том 1 а.с.30); від 30.04.2010р. №120-о про роботу у вихідний день 04 травня 2010 року (том 1 а.с.32); від 07.05.2010р. №123-о про роботу у вихідні дні 08 та 10 травня 2010 року (том 1 а.с.33); від 22.10.2010р. №323-о про роботу у вихідні дні 23 та 24 жовтня 2010 року (том 1 а.с.36) позивач залучався до роботи у зазначені вихідні дні, також згідно наказу від 04.03.2010р. № 40 (том 1 а.с. 31) про організацію чергувань, позивач залучався до чергування 07 березня 2010 року.

Зазначеними наказами визначено спосіб компенсації роботи у вихідний день, а саме: надання дня відпочинку в інший день.

Дані Накази ні позивачем ні іншими особами не оскаржувались, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що сторони зазначених трудових правовідносин узгодили спосіб компенсації роботи у вихідний день, шляхом надання дня відпочинку в інший день.

Статтею 71 КЗпП України передбачено право залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні у виняткових випадках, за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до ст. 72 КЗпП України Робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

Обов'язковою умовою надання іншого дня відпочинку за раніше відпрацьований вихідний день є волевиявлення такого працівника, що знаходить своє відображення в подачі відповідної заяви, адже керівник підприємства, установи та організації позбавлений можливості примусово надавити співробітнику день відпочинку за раніше відпрацьований день.

Разом з тим, доказів звернення позивача до відповідача з заявами про надання днів відпочинку за раніше відпрацьовані дні 03 та 04 травня 2009 року; 07 березня 2010 року; 04 травня 2010 року; 08 та 10 травня 2010 року; 23 та 24 жовтня 2010 року, а також доказів відмови в задоволенні вказаних заяв сторонами до матеріалів справи не надано.

Крім того, в матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 від 02.03.2011р., в якій позивач просить надати з 02.03.2011р. невикористану частину щорічної основної відпустки за період з 02.02.2007р. по 01.08.2009р. тривалістю 16 календарних днів, невикористану частину у зв'язку з хворобою щорічної основної відпустки за період з 02.08.2009р. по 01.08.2010р. тривалістю 13 календарних днів, частину щорічної основної відпустки за період з 02.08.2010р. по 01.08.2011р. тривалістю 11 календарних днів та додаткову оплачувану відпустку за стаж державної служби тривалістю 7 календарних днів з виплатою матеріальної допомоги для оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати з подальшим звільненням мене із займаної посади 18.04.2011р. за угодою сторін згідно з п.1 ч.1 ст.36 КЗпП (том 1 а.с. 67).

Таким чином, на момент звільнення позивач усвідомлюючи наявність можливості використати 8 днів відпочинку за раніше відпрацьовані дні не звернувся до начальника КРУ в Запорізькій області з відповідною заявою. Також, позивач не звертався до відповідача під час звільнення з заявами щодо перерахунку належних йому виплат під час звільнення, зокрема, щодо виплати грошової компенсації за 8 відпрацьованих вихідних днів.

Наказ №97-о від 18.04.2011 року про звільнення ОСОБА_1, яким також визначені компенсації, що підлягають виплаті при звільненні позивача не оскаржувався, а виплати передбачені цим наказом були проведені ОСОБА_1 в повному обсязі, що підтверджується довідкою №08-11-15/83 від 02.06.2014 р. (том 1 а.с. 177)

Враховуючи викладене апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для виплати позивачу грошової компенсації за 8 відпрацьованих вихідних днів, що в свою чергу виключає необхідність стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходів та середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, зазначених висновків не спростовують, та не дають підстав вважати рішення суду такими, що ухвалене з порушеннями норм матеріального або процесуального права.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду першої інстанції у даній справі прийнято без порушення норм матеріального права, і тому постанову суду першої інстанції у даній адміністративній справі необхідно залишити без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст. 200 КАС України, суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Повний текст виготовлено 17 червня 2015 року.

Головуючий: В.Ю. Поплавський

Суддя: С.В. Сафронова

Суддя: Д.В. Чепурнов