Постанова № 45367512, 11.06.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2015 р. Справа№ 910/17074/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Новікова М.М.

Мартюк А.І.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників:

позивача: Вільгельм А.Д.;

відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України

на рішення Господарського суду міста Києва

від 16.03.2015р.

у справі №910/17074/13 (головуючий суддя Гумега О.В.,

судді: Літвінова М.Є., Бондарчук В.В.)

за позовом Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції

України

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про приведення до попереднього стану самочинно

реконструйованих нежитлових приміщень

ВСТАНОВИВ:

Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом про зобов'язання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) привести до попереднього стану самовільно реконструйовані нежитлові приміщення (колишня квартира №7) житлового будинку на АДРЕСА_1 у Подільському районі м. Києва.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на АДРЕСА_1 у Подільському районі міста Києва відповідач експлуатує самовільно реконструйовані нежитлові приміщення (колишню квартиру №7), після реконструкції з влаштуванням прибудови та вхідної групи без прийняття в експлуатацію у встановленому законом порядку. Відповідачу надавалися приписи від 11.02.2013р. та від 16.03.2013р. про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, які ним залишені без виконання, що й зумовило звернення позивача до суду.

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи наступне:

- позивач не визначив стан, в який повинні бути приведені спірні приміщення відповідача, а також не встановлено, яким моментом визначається "попередній стан приміщення";

- позивач не довів наявність підстав для застосування до відповідача відповідальності за порушення у сфері містобудування, у тому числі здійснення порушення, що полягає у істотному відхиленні від проекту за ознак суперечності суспільним інтересам або порушення права інших осіб, чи істотному порушенні будівельних норм і правил, відмови порушника від перебудови чи неможливості привести відповідну перебудову.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.01.2014р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2014р., позов було задоволено повністю (том справи - 180-186, 233-242). Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанції виходили з наступного:

- виконані відповідачем роботи з реконструкції та експлуатації після реконструкції здійснювалися за відсутності документів, що надають право на виконання будівельних робіт, та проектної документації на виконання будівельних робіт з реконструкції, та не були прийняті в експлуатацію після проведеної перебудови (реконструкції), а тому в силу положень ч.1 ст. 376 Цивільного кодексу України таке будівництво є самочинним;

- відповідач самовільним виконанням будівельних робіт з реконструкції нежитлових приміщень (колишня квартира №7) у житловому будинку АДРЕСА_1 у Подільському районі м. Києва після реконструкції з влаштуванням прибудови та вхідної групи без прийняття в експлуатацію у встановленому законом порядку допустив істотні порушення будівельних норм і правил, у зв'язку з чим настають правові наслідки передбачені ч.7 ст. 376 Цивільного кодексу України (проведення перебудови будівництва або його знесення та відшкодування завданих збитків).

Постановою Вищого господарського суду України від 25.09.2014р. рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2014р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2014р., винесені у справі №910/17074/13, було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (том справи - 2, аркуші справи - 24-28). При цьому, Вищий господарський суд в своїй постанові зазначив наступне:

- ч.7 ст. 376 Цивільного кодексу України регулює випадки звернення з вимогою про знесення (за наявності наведених у вказаній частині підстав та обставин) саме відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування, незалежно від наявного порушеного права, тобто, не в межах спору про право;

- здійснюючи судовий розгляд справи, суди попередніх інстанцій не встановили, чи відповідають заявлені у справі позовні вимоги (приведення до попереднього стану самовільно реконструйованих нежитлових приміщень (колишня квартира №7) зазначеним вище вимогам законодавства, зокрема, Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яким визначено компетенцію позивача щодо звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об'єкта;

- задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд вирішив питання ("привести до попереднього стану") щодо самої квартири №7 у житловому будинку на АДРЕСА_1, яка є власністю відповідача, і залишає при цьому поза увагою обставини щодо наявності або відсутності підстав для демонтажу (знесення) прибудови та вхідної групи, які за висновком позивача побудовані самовільно. Суд апеляційної інстанції на зазначене увагу не звернув;

- судами не визначено ознаки стану, в який повинні були приведені приміщення відповідача, про які йдеться в резолютивній частині; не встановлено, яким моментом визначається "попередній стан приміщення";

- для задоволення позовних вимог на підставі ч.7 ст. 376 Цивільного кодексу України, приписами якої обґрунтовано позов у даній справі, позивачу належало довести наявність в даному випадку підстав для застосування саме цієї норми, тобто, здійснення порушення, що полягає у істотному відхиленні від проекту за ознак суперечності суспільним інтересам або порушення права інших осіб, чи істотному порушенні будівельних норм і правил, відмови порушника від перебудови чи неможливості провести відповідну перебудову.

В процесі судового розгляду позивач уточнив свої вимоги (том справи - 3, аркуш справи - 62) та просив суд зобов'язати відповідача привести до попереднього стану самочинно реконструйовані нежитлові приміщення (колишня квартира №7) шляхом знесення прибудови до житлового будинку на АДРЕСА_1 у Подільському районі міста Києва.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що фактично всі вимоги, які до цього часу заявлялись позивачем до відповідача полягали виключно у необхідності приведення приміщень до попереднього стану, що існував до 08.09.2006р., при цьому позивачем жодного разу не було заявлено до відповідача вимог про демонтаж вхідної групи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2014р., на підставі ст. 25 Господарського процесуального кодексу України, було здійснено заміну позивача (Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві) на Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції України (том справи - 3, аркуші справи - 39-42).

За результатами нового розгляду справи №910/17074/13 Господарським судом міста Києва від 16.03.2015р. було винесено рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/17074/13 від 16.03.2015р. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, внаслідок чого невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, позивач наголошував на наступному:

- позивачем використано всі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення відповідача, як винної особи, до відповідальності, однак приписи позивача були залишені відповідачем без виконання;

- відповідачем було порушено встановлений законодавством порядок здійснення будівництва, з чим безпосередньо пов'язано дотримання стандартів, будівельних норм і правил;

- сама по собі відсутність проекту будівництва свідчить про істотне відхилення вимог містобудівної документації та вихідних даних і недотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, а тому виконання будівельних робіт без затвердженого проекту є достатньою підставою для застосування положень ч.7 ст. 376 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 25.05.2015р.

В судове засідання 25.05.2015р. з'явився лише представник позивача. Представник відповідача не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2015р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 11.06.2015р.

В судовому засіданні 11.06.2015р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/17074/13 від 16.03.2015р. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 11.06.2015р. не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін у судові засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін про місце, дату та час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутність представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 11.06.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

В січні 2013 року до позивача звернувся ОСОБА_2., що мешкає у м. Києві по АДРЕСА_2, із заявою б/н від 15.01.2013р., в якій просив проінспектувати салон краси «ARTISHOK», пристроєний до будинку АДРЕСА_1, у зв'язку з його негативним впливом на технічний стан вказаного будинку (том справи - 1, аркуш справи - 15).

На підставі вищезгаданої заяви ОСОБА_2. та наказу №52 «з» від 23.07.2012р. позивачем було видано направлення б/н від 06.02.2013р. на проведення позапланової перевірки салону краси «ARTISHOK», розміщеного на АДРЕСА_1, у Подільському районі м. Києва (том справи - 1, аркуш справи - 16).

11.02.2013р. позивачем було проведено позапланову перевірку відповідача з питань дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, про що складено Акт б/н від 11.02.2013р. (том справи - 1, аркуш справи - 17).

В ході перевірки виявлено, що відповідач експлуатує самовільно реконструйовані нежитлові приміщення (колишня квартира №7) житлового будинку АДРЕСА_1 у Подільському районі м. Києва, після реконструкції з влаштуванням прибудови та вхідної групи без прийняття в експлуатацію у встановленому законом порядку, чим порушено ч.8 ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Категорія складності об'єкта - ІІІ на підставі класу наслідків такого об'єкта будівництва відповідно до ДБН А.2.2-3:2012. "Склад та зміст проектної документації на будівництво", ДБН В.1.2-14:2009 "Загальні принципи забезпечення надійності та конструктивної безпеки будівель споруд, будівельних конструкцій та основ".

11.02.2013р. позивачем було складено припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил (том справи - 1, аркуш справи - 22), в якому від відповідача вимагалося: з 12.02.2013р. заборонити експлуатацію нежитлових приміщень (колишня квартира №7) житлового будинку на АДРЕСА_1 у Подільському районі м. Києва до усунення допущеного правопорушення; усунути порушення вимог містобудівного законодавства у встановленому законодавством порядку в термін до 31.03.2013р.

28.02.2013р. позивачем стосовно відповідача було складено протокол про правопорушення у сфері містобудування (том справи - 1, аркуші справи - 30-31), в якому зазначено про те, що за результатами позапланової перевірки на АДРЕСА_1 у Подільському районі м. Києва встановлено наступне порушення: експлуатація об'єкту ІІІ категорії складності - закладу побутового обслуговування, імідж-студії «Art і Shock», який не прийнятий в експлуатацію у встановленому порядку, чим порушено ч.8 ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Відповідальність за встановлені порушення передбачена п.6 ч.2 ст. 2 Закону України "Про відповідальність за порушення у сфері містобудівної діяльності".

12.03.2013р. позивачем винесено постанову №68/13 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності (том справи - 1, аркуші справи - 33-34), якою відповідача визнано винним у вчиненні порушення, передбаченого абз.4 п.6 ч.2 ст. 2 Закону України "Про відповідальність за порушення у сфері містобудівної діяльності" та накладено штраф у розмірі 103 230,00 грн.

15.03.2013р. позивачем було видано направлення б/н для проведення позапланової перевірки виконання відповідачем вимог припису про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 11.02.2013р. (том справи - 1, аркуш справи - 35).

15.03.2013р. позивачем було проведено позапланову перевірку відповідача з питань дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, про що складено Акт б/н від 15.03.2013р. (том справи - 1, аркуш справи - 36).

В ході перевірки встановлено, що вимоги припису позивача від 11.02.2013р. не виконані, на АДРЕСА_1 у Подільському районі м. Києва продовжується використання без прийняття в експлуатацію у встановленому законодавством порядку нежитлових приміщень (колишня квартира №7) вищевказаного житлового будинку, чим порушено пп. «а», п.3 ч.2 ст. 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

16.03.2013р. позивачем складено відповідачу припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил (том справи - 1, аркуш справи - 40), в якому від відповідача вимагалося усунути порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності шляхом приведення до попереднього стану самовільно реконструйовані нежитлові приміщення (колишня квартира №7) житлового будинку на вул. Покровській у Подільському районі м. Києва в термін до 29.04.2013р.

10.04.2013р. позивачем стосовно відповідача було складено протокол про правопорушення у сфері містобудування (том справи - 1, аркуші справи - 43-44), в якому встановлено невиконання позивачем вимог припису позивача від 11.02.2013р., а саме: на АДРЕСА_1 у Подільському районі м. Києва продовжується експлуатація нежитлових приміщень (колишня квартира №7) вказаного житлового будинку, чим порушено пп."а" п.3 ч.4 ст. 41 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Відповідальність за встановлені порушення передбачена п.1 ч.6 ст. 2 Закону України "Про відповідальність за порушення у сфері містобудівної діяльності".

23.04.2013р. позивачем винесено постанову №123/13/1 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності (том справи - 1, аркуші справи - 46-47), якою відповідача визнано винним у вчиненні порушення, передбаченого абз.2 п.1 ч.36 ст. 2 Закону України "Про відповідальність за порушення у сфері містобудівної діяльності" та накладено штраф у розмірі 11 470,00 грн.

13.06.2013р. позивачем було видано направлення б/н для проведення позапланової перевірки виконання відповідачем вимог припису про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 16.03.2013р. (том справи - 1, аркуш справи - 48).

21.06.2013р. позивачем було проведено позапланову перевірку відповідача з питань дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, про що складено Акт б/н від 21.06.2013р. (том справи - 1, аркуш справи - 49).

В ході перевірки встановлено, що вимоги припису позивача від 16.03.2013р. не виконані, на АДРЕСА_1 у Подільському районі м. Києва не уснуті порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності шляхом приведення до попереднього стану самовільно реконструйованих нежитлових приміщень (колишня квартира №7) вказаного житлового будинку, чим порушено пп. «а», п.3 ч.2 ст. 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Позивач просив суд зобов'язати відповідача привести до попереднього стану самочинно реконструйовані нежитлові приміщення (колишня квартира №7) шляхом знесення прибудови до житлового будинку на АДРЕСА_1 у Подільському районі міста Києва, посилаючись на порушення відповідачем будівельних норм та правил, що виявилось у недотриманні встановленого порядку будівництва.

Місцевий господарський суд в позові відмовив повністю, визнавши вимоги позивача необґрунтованими та документально непідтвердженими.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про архітектурну діяльність" будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

В ст. ст. 31, 32 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" зазначено, що проектна документація на будівництво об'єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, державних будівельних норм, стандартів і правил та затверджується замовником. Усі об'єкти будівництва поділяються на I, II, III, IV і V категорії складності.

В ст. 34 названого Закону наведено підстави для виникнення права на виконання будівельних робіт. Так, замовник має право виконувати будівельні роботи після:

1) направлення повідомлення про початок виконання будівельних робіт органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, які не потребують реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об'єктів будівництва, затвердженим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування;

2) реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до I - III категорій складності;

3) видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до IV і V категорій складності.

Як уже зазначалося вище, спірне приміщення відноситься до III категорій складності.

Згідно зі ст. 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням або зареєстрованою декларацією про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об'єктах, що належать до I - III категорій складності, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт. Реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт проводить орган державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом п'яти робочих днів з дня надходження декларації. Виконувати будівельні роботи, підключати об'єкт будівництва до інженерних мереж та споруд без реєстрації зазначеної декларації забороняється. За наявності зареєстрованої декларації про початок виконання будівельних робіт отримання замовником та генеральним підрядником чи підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) інших документів дозвільного характеру для виконання будівельних робіт та видалення зелених насаджень у межах будівельного майданчика не вимагається.

Відповідно до положень ч.ч.1, 8 ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I - III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

В ст. 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

16.03.2004р. між ОСОБА_3., як продавцем, та відповідачем, як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу (том справи - 1, аркуш справи - 24), за умовами якого продавець продав, а покупець купив квартиру АДРЕСА_1 в м. Києві. Квартира загальною площею 47,90 кв. м. складається з двох кімнат жилою площею 32,00 кв. м. та підсобних приміщень (п.п.1, 2 договору).

Відповідно до ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Вищевказаний договір купівлі-продажу було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Меліховою О.В. 16.03.2004р.

Тобто, відповідач набув право власності на спірне приміщення у встановленому законодавством порядку.

07.12.2004р. Подільською районною у м. Києві державною адміністрацією було винесено розпорядження №1330 «Про надання дозволу на перепланування квартир, влаштування балкону, перепланування нежитлових приміщень з улаштуванням вхідної групи, влаштування підсобного приміщення, перепланування магазину» (том справи - 1, аркуші справи - 129-131), в якому зазначено про численні звернення юридичних та фізичних осіб з приводу перепланування (влаштування) приміщень, зокрема, відповідача (п.1.13 розпорядження). З урахуванням звернень та висновків міжвідомчої комісії (протокол №36 від 04.11.2004р.), Подільською районною у м. Києві державною адміністрацією надано відповідачу дозвіл на влаштування балкону в квартирі АДРЕСА_1 (п.2.13 розпорядження). При цьому, заявників було зобов'язано: після погодження проекту роботи виконати згідно проектно-кошторисної документації. В разі недотримання проекту дозвіл буде скасовано і об'єкт не буде прийнято в експлуатацію. Після закінчення робіт здати їх державній комісії. Внести відповідні зміни в технічну документацію в Комунальному підприємстві «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» (п.3 розпорядження).

30.05.2006р. Київською міською державною адміністрацією було винесено розпорядження №880 «Про переведення жилих приміщень квартири №7 в жилому будинку АДРЕСА_1 у нежилі» (том справи - 1, аркуш справи - 132), згідно з яким визнані у встановленому постановою Ради Міністрів Української РСР від 26.04.1984р. №189 «Про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання» порядку непридатними для проживання жили приміщення квартири №7, які знаходяться на першому поверсі в жилому будинку АДРЕСА_1, перевести у нежилі.

16.07.2007р. Подільською районною у м. Києві державною адміністрацією було винесено розпорядження №1139 «Про надання дозволу на внутрішнє перепланування нежитлового приміщення АДРЕСА_1, літ. Б» (том справи - 1, аркуш справи - 137), яким відповідачу надано дозвіл на проведення робіт за власні кошти згідно проектної документації на внутрішнє перепланування нежитлового приміщення АДРЕСА_1, літ. Б (п.1 розпорядження).

20.07.2007р. було складено Акт державної комісії про прийняття в експлуатацію приміщень після перепланувань та переобладнань, влаштування (прибудови) балкону (том справи - 1, аркуші справи - 138-139), з якого вбачається, що приймальна комісія вирішила прийняти в експлуатацію перепланування нежилого приміщення №7 з прибудовою балкону у м. Києві по АДРЕСА_1 літ. Б.

27.11.2007р. Подільською районною у м. Києві державною адміністрацією було винесено розпорядження №2135 «Про затвердження акту державної комісії про прийняття в експлуатацію після внутрішнього перепланування нежитлового приміщення АДРЕСА_1» (том справи - 1, аркуш справи - 140), яким вирішено:

- затвердити акт державної комісії про прийняття в експлуатацію після внутрішнього перепланування нежитлового приміщення АДРЕСА_1;

- зареєструвати дане розпорядження в Комунальному підприємстві «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»;

- просити Головне управління комунальної власності м. Києва видати відповідачу свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 загальною площею 54,8 кв. м.

В процесі судового розгляду було встановлено, що протягом 2004-2006 років відповідач здійснив перепланування квартири №7 у житловому будинку АДРЕСА_1 у м. Києві без необхідного для цього дозволу. Однак в подальшому відповідачем було отримано дозвіл на перепланування, а приміщення за рішенням державної комісії прийнято в експлуатацію.

Наведені обставини підтверджуються вищезгаданими розпорядженнями, Актом від 20.11.2007р. та копією інвентарної справи Комунального підприємств "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" на квартиру №7 у буд. АДРЕСА_1 у м. Києві від 08.09.2006р. (том справи - 1, аркуші справи - 133-135).

При цьому колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що надані відповідачем документи (розпорядження, Акт від 20.11.2007р., тощо) стосуються лише проведеного у спірному приміщенні внутрішнього перепланування, але не підтверджують наявність дозволу на проведення реконструкції з влаштуванням прибудови та вхідної групи нежитлового приміщення АДРЕСА_1 у Подільському районі міста Києва та того, що ці приміщення після проведеної реконструкції з влаштуванням прибудови та вхідної групи були прийняті в експлуатацію у встановленому законодавством порядку.

Позивач надав до матеріалів справи декларацію про початок виконання будівельних робіт «Реставрація нежитлового приміщення (колишня квартира) з влаштуванням балкону консольного типу та вхідної групи з адресою: АДРЕСА_1 Подільського району міста Києва», яка була зареєстрована позивачем 25.07.2014р. за №КВ 083142060551, а також декларацію про готовність об'єкта до експлуатації «Реставрація нежитлового приміщення (колишня квартира) з влаштуванням балкону консольного типу та вхідної групи з адресою: АДРЕСА_1 Подільського району міста Києва», яка була зареєстрована позивачем 02.09.2014р. за №КВ 143142450568 (том справи - 3, аркуші справи - 82-90).

З вищевказаних документів вбачається, що станом на час проведення позивачем позапланових перевірок (акти перевірок від 11.02.2013р., від 15.03.2013р., від 21.06.2013р.) та винесення приписів від 11.02.2013р., від 16.03.2013р. у відповідача були відсутні дозвільні документи на проведення реставрації нежитлового приміщення (колишня квартира) з влаштуванням балкону консольного типу та вхідної групи по АДРЕСА_1 у Подільському районі міста Києва та прийняття цього об'єкта в експлуатацію після проведених реставраційних робіт.

Згідно з ч.ч.1, 7 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

В ч.ч.1, 2 ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням. За рішенням суду самочинно збудований об'єкт підлягає знесенню в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, з компенсацією витрат, пов'язаних із знесенням об'єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво.

З наведеного вбачається, що знесенню нерухомого майна за рішенням суду за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, повинно передувати: встановлення факту істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил; рішення суду про зобов'язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову або встановлення факту неможливості проведення такої перебудови чи відмови особи, що здійснила самочинне будівництво провести перебудову.

Згідно зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Передусім необхідно зазначити, що позивач просив суд (згідно із заявою про уточнення позовних вимог) зобов'язати відповідача привести до попереднього стану самочинно реконструйовані нежитлові приміщення (колишня квартира №7) шляхом знесення прибудови до житлового будинку на АДРЕСА_1 у Подільському районі міста Києва. Натомість в ч.1 ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що орган державного архітектурно-будівельного контролю (в даному випадку позивач) може подати позов до суду саме про знесення самочинно збудованого об'єкта. Тобто, позовна вимога не відповідає вищезгаданій правовій нормі.

В процесі судового розгляду колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем не було доведено факту здійснення порушення, яке полягає у істотному відхиленні від проекту з ознаками суперечності суспільним інтересам або порушення права інших осіб, чи здійснення порушення, що полягає у істотному порушенні будівельних норм і правил, відмови порушника від перебудови чи неможливості провести відповідну перебудову.

Тобто, позивачем не доведено наявності підстав для застосування ст. 376 Цивільного кодексу України.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, надані позивачем Акти позапланових перевірок та протоколи про порушення у сфері містобудівної діяльності, не встановлюють таких фактів по відношенню до відповідача, як: істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, неможливості проведення перебудови чи відмови особи, що здійснила самочинне будівництво провести перебудову.

Рішення суду про зобов'язання особи, яка здійснила самочинне будівництво, провести відповідну перебудову або про встановлення факту неможливості проведення такої перебудови чи відмови особи, що здійснила самочинне будівництво провести перебудову відсутнє.

Доказів, які б свідчили про протилежне, ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Приписи позивача від 11.02.2013р. та від 16.03.2013р. фактично не є приписами в розумінні абзацу 1 частини 1 ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», який передбачає, що у разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі (про який йдеться в абз.1 наведеної норми), орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.

Позивачем не надано ані припису Інспекції про перебудову, знесення спірної прибудови та вхідної групи нежитлового приміщення АДРЕСА_1 у Подільському районі міста Києва в розумінні абзацу 1 частини 1 ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ані належних та допустимих доказів, які б свідчили про невиконання відповідачем в добровільному порядку у встановлений строк вимог такого припису. Тобто, в даному випадку звернення позивача до суду з позовом про зобов'язання відповідача привести до попереднього стану самочинно реконструйовані нежитлові приміщення (колишня квартира №7) шляхом знесення прибудови до житлового будинку на АДРЕСА_1 у Подільському районі міста Києва є передчасним.

За результатами перегляду справи колегією суддів було встановлено, що звертаючись до суду з вимогою про зобов'язання відповідача привести до попереднього стану самочинно реконструйовані нежитлові приміщення (колишня квартира №7) шляхом знесення прибудови до житлового будинку на АДРЕСА_1 у Подільському районі м. Києва, поза увагою залишилося те, що вказані нежитлові приміщення належать відповідачу на праві власності.

При цьому позивач не визначив ознаки стану, в який повинні були приведені спірні приміщення та не встановив, яким моментом визначається "попередній стан приміщення" і не врахував доцільність кінцевої вимоги про "знесення" спірного приміщення за наявності попередньої вимоги про "приведення до попереднього стану".

Судом враховано посилання позивача на лист Управління охорони культурної спадщини №066-172 від 20.01.2015р. (том справи - 3, аркуш справи - 91), в якому, зокрема, йде мова про те, що будинок АДРЕСА_1 у Подільському районі м. Києва є щойно виявленим об'єктом культурної спадщини (наказ Головного управління охорони культурної спадщини від 25.06.2011р. №10/38-11), а власник квартири №7 за вказаною адресою використовує приміщення не за функціональним призначенням, об'єкт не введено в експлуатацію, проектна документація Управлінням охорони культурної спадщини не погоджувалась, дозвіл на виконання робіт не надавався. У вказаному листі зазначено про те, що власником квартири АДРЕСА_1 у Подільському районі м. Києва порушено ч.2 ст. 37 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Однак цей лист датовано 20.01.2015р., тоді як позивач звернувся до суду з позовом ще у вересні 2013 року (том справи - 1, аркуш справи - 7).

Окрім того, наказ Головного управління охорони культурної спадщини від 25.06.2011р. №10/38-11, на яке міститься посилання в листі №066-172 від 20.01.2015р., було винесено вже після набуття відповідачем права власності на спірне приміщення (2004 рік), отримання дозволу на влаштування (прибудови) балкону (2004), переведення приміщення з категорії жилого в нежиле (2006 рік), введення перепланування об'єкту в експлуатацію (2007 рік) та проведення реконструкції з влаштуванням прибудови і вхідної групи нежитлового приміщення.

До того ж, позивачем не визначалося підставою позову порушення відповідачем вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що в матеріалах справи відсутнє обґрунтування заявлених на підставі ч.ч.1, 7 ст. 376 Цивільного кодексу України та ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» позовних вимог про зобов'язання відповідача привести до попереднього стану самочинно реконструйовані нежитлові приміщення (колишня квартира №7) шляхом знесення прибудови до житлового будинку на АДРЕСА_1 у Подільському районі міста Києва, у зв'язку з чим правові підстави для їх задоволення відсутні.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за її подання покладаються на позивача (апелянта).

Відповідно до п.24 ч.1 ст. 5 Закону України „Про судовий збір" органи Державна архітектурно-будівельна інспекція України та її територіальні органи звільняються від сплати судового збору у справах, пов'язаних з питаннями, що стосуються повноважень цих органів. Тобто, за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/17074/13 від 16.03.2015р. позивачем судові витрати понесені не були.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-35, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/17074/13 від 16.03.2015р. - без змін.

2. Матеріали справи №910/17074/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді М.М. Новіков

А.І. Мартюк