Рішення № 45365016, 11.06.2015, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 20/107/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2015 Справа № 908/2546/15-г

За позовом Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» (87534, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Гризодубової, буд. 1)

до відповідача: Державної екологічної інспекції у Донецькій області (85114, Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Петровського, буд. 18-а)

про стягнення 16664,98 грн.

Суддя Гандюкова Л.П.

Представники сторін:

Від позивача - не з'явився (Коваль Л.Л. (дов. № 39/01 від 21.11.2014 р.) у судовому засіданні 14.05.2015 р.);

Від відповідача - не з'явився

СУТНІСТЬ СПОРУ:

Заявлений позов про стягнення з відповідача суми 16664,98 грн., із яких: 11388,50 грн. сума заборгованості за теплову енергію, поставлену в період із жовтня 2012 р. по грудень 2013 р. (включно), що утворилася станом на 01.03.2014 р., 1029,03 грн. сума пені, нарахованої в період із 11.12.2012 р. по 11.07.2014 р., сума 668,76 грн. 3% річних за період із 11.12.2012 р. по 01.03.2015 р., сума 3578,69 грн. інфляційних витрат, нарахованих у період із 11.12.2012 р. по 01.02.2015 р.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 16.04.2015 р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/2546/15-г, справі присвоєно номер провадження 20/107/15, справу призначено до розгляду на 14.05.2015 р. На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 11.06.2015 р.

11.06.2015 р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представник позивача в судове засідання, призначене на 11.06.2015 р., не з'явився. 09.06.2015 р. від позивача через канцелярію суду надійшла письмова заява, в якій викладено клопотання про розгляд справи в судовому засіданні 11.06.2015 р. без участі представника позивача. Зазначено, що позовні вимоги позивач підтримує в повному обсязі.

Представник позивача, присутній в судовому засіданні 14.05.2015 р., підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві та на підставі ст.ст. 525, 526, 530, 549, 550, 610, 611, 612, 625 ЦК України, ст. 193 ГК України, Законів України «Про теплопостачання», «Про житлово-комунальній послуги» просив позов задовольнити, стягнути з відповідача суму 16664,98 грн., із яких: 11388,50 грн. сума заборгованості за теплову енергію, поставлену в період із жовтня 2012 р. - грудня 2013 р. (включно), що утворилася станом на 01.03.2014 р., 1029,03 грн. - сума пені, нарахованої в період із 11.12.2012 р. по 11.07.2014 р., сума 668,76 грн. 3% річних за період із 11.12.2012 р. по 01.03.2015 р., сума 3578,69 грн. інфляційних витрат, нарахованих у період із 11.12.2012 р. по 01.02.2015 р.

Відповідач у судові засідання не з'являвся. 14.05.2015 р. через канцелярію суду від відповідача надійшли письмові пояснення (вих. № 01/02-222 від 06.05.2015 р.), в яких зазначено, зокрема, наступне. Позивач у позові відповідачем зазначає Державну екологічну інспекцію у Донецькій області, але такого відповідача не існує в зв'язку з тим, що відповідно до документів, які визначають правовий статус інспекції існує Державна екологічна інспекція у Донецькій області. Надати оригінали договорів на відпуск теплової енергії № 731 від 01.02.2012 р., від 25.01.2013 р. із усіма додатками, змінами та доповненнями, докази виконання грошового зобов'язання за договорами (платіжні доручення, банківські виписки) для інспекції є неможливим у зв'язку з тим, що вся документація, яка знаходилась за юридичною адресою: м. Донецьк, пр. Миру, 2б, знищена в результаті проведення АТО на території Донецька. Інспекція стала на облік та зареєструвалася як розпорядник бюджетних коштів в Управлінні державної казначейської служби України в м. Костянтинівка Донецької області. Державна казначейська служба Донецької області з минулого року знаходиться в м. Маріуполь та також не володіє базою даних щодо здійснення будь-яких проплат відносно виконання договорів. Статтею 8 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено мораторій на нарахування пені за несвоєчасне внесення платежів за житлово-комунальні послуги та скасовано пеню за несвоєчасне внесення платежів за житлово-комунальній послуги (водопостачання, газ, електроенергію, теплоенергію, водовідведення та ін.) особам України, які із зони АТО переселились на територію, підконтрольну українській владі. З 07.04.2014 р. Наказом СБУ № 33/6/а районами проведення АТО визначена вся територія Донецької та Луганської областей. Вважає, що в зв'язку з випадком непереборної сили, яким є проведення антитерористичної операції та постійні бойові дії, відповідно до ст.ст. 607, 617 ЦК України зобов'язання за договором припиняється неможливістю його виконанням та особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це сталося внаслідок випадку або непереборної сили. На підставі викладеного та Законів України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», «Про мораторій на примусову реалізацію житла, нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій за житлово-комунальній послуги громадянам, які проживають на території проведення антитерористичної операції», ст.ст. 607, 617 ЦК України просить позов залишити без задоволення.

У письмовому поясненні відповідача викладено також клопотання про розгляд справи без участі відповідача в зв'язку з проведенням АТО та труднощами, які виникають з цього приводу щодо забезпечення явки інспекції.

09.06.2015 р. від позивача через канцелярію суду надійшли письмові пояснення на відзив (вих. № 364/01 від 08.06.2015 р.), зазначено, що доводи, викладені у відзиві, є безпідставними. Найменування відповідача відповідно до відкритих даних ЄДРЮОтаФОП - Державна екологічна інспекція у Донецькій області, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 38034476. У позовній заяві в розділі поштових адрес в назві відповідача допущено описку - замість прийменника «в» вказано «у». Просить враховувати у всіх випадках по тексту позовної заяви назву відповідача як «Державна екологічна інспекція у Донецькій області, код ЄДРПОУ 38034476». Стосовно знаходження відповідача в зоні проведення АТО та звільнення з цих підстав від обов'язку виконання зобов'язань, зазначає, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» єдиним належним документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили є сертифікат Торгово-промислової палати України. Щодо мораторію на стягнення пені, то ст. 8 вказаного Закону не розповсюджується на відповідача, який є юридичною особою. Просить позов задовольнити в повному обсязі.

Суд визнав можливим розглянути справу на підставі ст. 75 ГПК України у відсутність сторін за наявними в ній матеріалами, оригінали яких оглянуті в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, надані в судовому засіданні 14.05.2015 р., суд,

ВСТАНОВИВ:

01.02.2012 р. між Комунальним комерційним підприємством Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» (постачальник, позивач у справі) та Державною екологічною інспекцією у Донецькій області (Споживач, відповідач у справі) укладений договір № 731 на відпуск теплової енергії. Строк дії договору, відповідно до п. 6.1, з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р.

25.01.2013 р. між тими ж сторонами укладений договір № 731 на відпуск теплової енергії, строк дії якого з 01.01.2013 р. по 31.12.2013 р. (п.6.1).

Відповідно до п. 1.1 даних договорів постачальник (позивач) зобов`язався передати у власність відповідача теплову енергію в необхідних йому кількостях, а відповідач (споживач) - прийняти та оплатити теплову енергію по затвердженим тарифам (цінами) в терміни, встановленими цим договором (п. 1.1).

Опалювальна площа об'єкта відповідача по пров. Дніпропетровський, 15 в м. Маріуполь становить 68,55 кв.м (додаток до договору «дислокація»).

Згідно з п. 4.2. договорів № 731 відповідач зобов'язався щомісячно оплачувати послуги тепло забезпечення згідно з умовами теплоспоживання.

Розділом 5 договору встановлено порядок здійснення розрахунків за теплову енергію. Відповідно до п. 5.1 договору споживач за теплову енергію, що отримує, проводить оплату по фіксованим тарифам, згідно з виставлених рахунків, у термін до 10-го числа місяця, слідуючого за розрахунковим, які встановлені із розрахунку споживання теплової енергії на протязі всього опалювального періоду: а) за опалення - 68,55 кв.м, за тарифом - 24,01 грн., в т.ч. ПДВ 20%, в місяць - 1645,89 грн.

Із матеріалів справи слідує, що позивач у період із жовтня 2012 р. по квітень 2013 р., із жовтня 2013 р. по грудень 2013 р. включно постачав теплову енергію відповідачу, на адресу якого поштою направлялися рахунки-фактури (копії містяться в матеріалах справи). Відповідачу було поставлено за зазначений період теплову енергію на загальну суму 14680,28 грн. У матеріалах справи маються також акти від 19.10.2012 р., від 09.10.2013 р. про включення опалення приміщення за адресою: пров. Дніпропетровський, 15 із 16.10.2012 р., із 04.10.2013 р. Акти складені за участю представника відповідача.

Відповідач за спожиту теплову з позивачем розрахувався частково на суму 3291,78 грн., заборгованість становить суму 11388,50 грн. Листом від 30.03.2015 р. № 30/03-1 відповідач гарантував оплату теплової енергії відповідно до договору № 731 за затвердженими тарифами.

Враховуючи наявну заборгованість, позивач у квітні 2015 р. звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом, за яким порушено провадження у даній справі.

Частиною 2 ст. 15 ГПК України визначено, що справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Місцезнаходженням Державної екологічної інспекції у Донецькій області (відповідача) є Донецька область. Відповідно, справа за позовом до Державної екологічної інспекції у Донецькій області стосовно виконання договорів № 731 від 01.02.2012 р., від 25.01.2013 р. підсудна господарському суду Донецької області.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 12.08.2014 р. «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції» у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя окремими судами в районі проведення антитерористичної операції змінено територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим в районі проведення антитерористичної операції судам.

Розпорядженням Голови Вищого господарського суду України від 02.09.2014 р. № 28-р «Про зміну територіальної підсудності господарських справ» визначено, що розгляд господарських справ, підсудних господарським судам, розташованим у районі проведення антитерористичної операції, здійснюється: господарських справ, підсудних господарському суду Донецької області - господарським судом Запорізької області.

Таким чином, справа за позовом Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» до Державної екологічної інспекції у Донецькій області про стягнення заборгованості станом на день надходження позову та порушення провадження у справі підсудна господарському суду Запорізької області.

Розглядаючи спір по суті, суд враховує наступне.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічний припис містять п.п. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 11, 509 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір.

Статтею 530 ЦК України також передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач у письмових поясненнях, які надійшли до суду 14.05.2015 р., отримання послуг з теплопостачання за період, який заявлено, не заперечив, доказів виконання зобов'язання і перерахування позивачу заявленої суми основного боргу на момент вирішення спору суду не надав.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача суми 11388,50 грн. заборгованості за договорами № 731 від 01.02.2012 р., від 25.01.2013 р. основана на договорі, законі та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Заявлено також вимогу про стягнення з відповідача пені в сумі 1029,03 грн., яка розрахована позивачем за період з 11.12.2012 р. по 11.07.2014 р. включно.

Відповідно до ст.ст. 610-611 ЦК України невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є його порушенням, у разі якого настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з вимогами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 5.3 договорів сторонами встановлено, що в разі несплати рахунку в передбачений строк споживачу нараховується пеня згідно з Законом України № 543/96 ВР від 22.11.1996 р. у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно з умовами договорів оплата за отриману теплову енергію здійснюється споживачем до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Факт порушення відповідачем термінів розрахунків, передбачених договором, є доведеним і вимога про стягнення пені заявлена обґрунтовано. Пеня позивачем нараховувалась окремо по кожному рахунку-фактурі, починаючи з 11 числа місяця, наступного за розрахунковим, у межах строку, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК.

Розглянувши розрахунок пені, здійснений позивачем, судом встановлено, що позивач допустив помилки. По-перше, відповідно до п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (п. 1.4) з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою. День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 р.). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року (п. 1.9). Оскільки договором № 731 на відпуск теплової енергії сторони встановили, що відповідач здійснює оплату у термін до 10-го числа місяця, слідуючого за розрахунковим (п. 5.10), то останнім днем виконання зобов'язання є 09 число, і тому позивач мав право нараховувати пеню з 10 числа місяця, слідуючого за розрахунковим і нараховувати 6 місяців, тобто по 10 число включно, а не 11 число включно, як вказано у розрахунку і дні оплати не включати у розрахунок. По-друге, оскільки за змістом Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" призначення платежу визначає платник та інше укладеними між сторонами договорами не було встановлено, позивач необгрунтовано зарахував оплати 21.01.2013 р. суми 1645,89 грн. та 28.11.2013 р. суми 1645,89 грн. в рахунок погашення боргу за жовтень-листопад 2012 р., оскільки в платіжних дорученнях було вказано призначення платежу як оплата за січень 2013 р. та листопад 2013 р. Таким чином, у зв'язку з цим позивач не врахував оплату відповідача по рахунку від 14.02.2013 р., який був оплачений 21.02.2013 р., та по рахунку від 15.11.2013 р., який був оплачений 28.11.2013 р. При розрахунку пені по рахунку від 16.11.2012 р. позивачем враховано 365 днів у році, тоді як в 2012 році було 366 днів. Здійснивши перерахунок пені, судом встановлено, що за заявлений позивачем період до стягнення належить пеня в сумі 796,32 грн. При цьому, суд враховував приписи ст.ст. 22, 83 ГПК України щодо визначення періоду та сум нарахування, тому не виходить за межі позовних вимог (в частині суми боргу за рахунком-фактурою № 11-990096/01, та початку періоду нарахування).

Також позивач просить стягнути з відповідача 668,76 грн. 3% річних за період із 11.12.2012 р. по 01.03.2015 р. та суму 3578,69 грн. інфляційних втрат згідно з розрахунком за період з грудня 2012 р. по лютий 2015 р. включно.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних, судом встановлено, що позивачем розрахунок суми 3% річних здійснений з помилками, аналогічними при розрахунку пені. Крім того, визначений позивачем період нарахування не співпадає із визначеною ним кількістю днів прострочення. Здійснивши перерахунок 3% річних, з урахуванням здійснених відповідачем оплат, які були неправильно враховані позивачем, визначеною позивачем кількістю днів прострочення (фактично позивачем нараховано 3% річних по 28.02.2015 р. включно) судом встановлено, що сума 3% річних становить 568,38 грн., при цьому суд, враховуючи приписи ст.ст.22,83 ГПК України, не виходить за межі позовних вимог.

Відповідно до письмових пояснень позивача щодо розрахунку інфляційної суми, які надішли до суду 09.06.2015 р., для обрахування інфляції позивачем прийнято повні місяці, які увійшли до вказаного періоду, з урахуванням рекомендацій, наданих у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р стосовно врахування індексу інфляції за повний поточний місяць, якщо зобов'язання виникло з 1 по 15 число кожного місяця, і з наступного місяця - якщо після 15 числа. В періоді нарахування інфляції та 3% річних для рахунку № 11-990096/01 від 16.11 2012 р. за жовтень-листопад 2012 р.р допущена описка - слід читати « 11.12.2012 - 20.02.2013 р. (грудень, січень, лютий)». На розмір нарахування описка не впливає.

Перевіривши розрахунок інфляційних, здійснений позивачем, судом встановлено, що позивач допустив помилки при визначенні інфляційних, враховуючи інфляційну складову за місяць, в якому мав бути здійснений платіж. Також позивач, як і при нарахуванні пені та 3% річних, не врахував здійснені відповідачем оплати по рахункам від 14.12.2012 р. за січень 2013р., 15.11.2013 р. за листопад 2013 р. У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено (п. 3.2), що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж.

Здійснивши перерахунок, суд вважає, що інфляційні втрати становлять суму 2604,72 грн., яка стягується відповідача в межах заявленого позивачем періоду.

На підставі викладеного, позов в цілому задовольняється частково.

Заперечення відповідача, викладені в письмових поясненнях, спростовуються наведеним нижче.

Відповідно до ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» належним доказом форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Пунктом 6.2 Регламенту (нова редакція) засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України 18.12.2014 № 44(5), визначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Відповідач, зазначаючи про настання обставин непереборної сили, разом із тим, сертифікат Торгово-промислової палати України, який є єдиним доказом настання таких обставин, не надає. Доказів звернення до Торгово-промислової палати України для засвідчення форс-мажорних обставин по договорам № 731, які покладено в підставу позову, відповідачем суду також не надано.

Посилання відповідача на застосування до нього ст. 8 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» судом до уваги не береться, оскільки згідно з даною статтею скасовано пеню за несвоєчасне внесення платежів за житлово-комунальні послуги, яка нарахована громадянам України, які проживають у населених пунктах, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. З цих же підстав, оскільки відповідач є юридичною особою, до нього також не застосовуються положення Закону України «Про мораторій на примусову реалізацію житла, нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій за житлово-комунальні послуги громадянам, які проживають на території проведення антитерористичної операції». Крім того, 3% річних та втрати від інфляції не є штрафними санкціями.

Згідно з ч. 2 ст. 49 ГПК України суд вважає за необхідне, користуючись своїм правом, судовий збір покласти повністю на відповідача, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

Керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державної екологічної інспекції у Донецькій області (85114, Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Петровського, буд. 18-а, код ЄДРПОУ 38034476) на користь Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» (87534, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Гризодубової, буд. 1, код ЄДРПОУ 33760279, р/р № 26006962486738 в ПАТ «ПУМБ» м. Донецьк, МФО 334851) суму заборгованості за теплову енергію, поставлену в період: жовтень 2012 р. - грудень 2013 р. (включно), що утворилася станом на 01.03.2014 р. у розмірі 11388 (одинадцять тисяч триста вісімдесят вісім) грн. 50 коп., пеню, нараховану в період із 11.12.2012 р. по 10.07.2014 р. у сумі 796 (сімсот дев'яносто шість) грн. 32 коп., 3% річних за період із 11.12.2012 р. по 28.02.2015 р. включно у сумі 568 (п'ятсот шістдесят вісім) грн. 38 коп., суму інфляційних витрат, нарахованих у період з січня 2013 р. по лютий 2015 р., - 2604 (дві тисячі шістсот чотири) грн. 72 коп., а усього стягнути - 15357 (п'ятнадцять тисяч триста п'ятдесят сім) грн. 92 коп., а також суму 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 19 червня 2015 р.

Суддя Л.П. Гандюкова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання повного рішення.