Постанова № 45361862, 17.06.2015, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2015 року м. ПолтаваСправа № 816/1544/15

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сич С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Шевченко О.С.,

представника позивача - Крамаренко О.П.,

відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В:

13 травня 2015 року Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів /надалі - позивач/ звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 /надалі - відповідач; ФОП ОСОБА_2/ про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 7260 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 159 грн. 72 коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що в порушення вимог статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відповідачем у 2014 році не виконано нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, що є підставою для застосування вказаних вище сум адміністративно-господарських санкцій та пені.

26 травня 2015 року до суду надійшли письмові заперечення проти позову, у яких відповідач просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що ФОП ОСОБА_2 у 2014 році подавалися до Миргородського міськрайонного центру зайнятості звіти за формою № 3-ПН для працевлаштування інваліда, але інваліди для працевлаштування до відповідача центром не направлялися. Зазначає, що відповідачем вже сплачено адміністративно-господарські санкції, про стягнення яких просить позивач.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Відповідач у судовому засіданні проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа-підприємець 25.07.2001, що підтверджується спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /а.с. 8/.

14.02.2015 фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) подано до Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 рік (форма № 10-ПІ) /а.с.5/.

Згідно відомостей, зазначених у Звіті, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу, (осіб) у 2014 році становила 8 осіб, кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" становить 1 особа.

За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 7260 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 159 грн. 72 коп. (за 22 дні (з 16.04.2015 по 07.05.2015)) /а.с. 4/.

Частиною 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Частиною 2 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно положень статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

В силу приписів частини 3 статті 217 Господарського кодексу України до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

Адміністративно-господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (частина 4 статті 217 ГКУ).

Відповідно до частини 1, 2 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Із аналізу вищенаведених норм суд вбачає, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця, передбачені Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення, і підлягають застосуванню у разі, якщо суб'єкт господарювання не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Частиною 3 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Частиною першою статті 18 цього Закону встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

З наведених норм статей 18, 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" вбачається, що підприємства здійснюють самостійно працевлаштування інвалідів, але виходячи з вимог статті 18 вказаного Закону.

Отже, стаття 18 Закону не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов'язано самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.

Частиною 3 статті 18 Закону визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 "Про затвердження форми звітності N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання" затверджено форму звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

З огляду на вищезазначене, звіт за формою 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство для працевлаштування.

Матеріалами справи підтверджено, що ФОП ОСОБА_2 у 2014 році подано до Миргородського міськрайонного центру зайнятості звітність за формою 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)": 10 квітня 2014 року, 08 травня 2014 року, 25 червня 2014 року, 14 липня 2014 року, 11 серпня 2014 року, 11 вересня 2014 року, 13 жовтня 2014 року, 12 листопада 2014 року, 15 грудня 2014 року /а.с. 33-41/.

У звітності за формою 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", яка подана відповідачем 25 червня 2014 року вказано професію (посаду) - пекар, у решті поданої звітності відповідачем зазначено посаду пекаря - кондитера.

Таким чином, відповідач на виконання вимог законодавства України інформував належні служби про створення робочих місць для працевлаштування інваліда у квітні, травні, червні, липні, серпні, вересні, жовтні, листопаді, грудні 2014 року.

Судом встановлено, що Миргородським міськрайонним центром зайнятості у травні 2014 року було направлено для працевлаштування до відповідача одного інваліда ОСОБА_4, якій відповідачем відмовлено в прийнятті на роботу 14.05.2014 із зазначенням причини відмови: недостатній освітньо - кваліфікаційним рівень, не може працювати кондитером, що підтверджується копією корінця направлення на працевлаштування № 16531405080003001 від 13.05.2014 /а.с. 42/.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Згідно довідки МСЕК серії 7-66 ТЕ № 0030786 ОСОБА_4 встановлено третю групу інвалідності 25.11.2009 безтерміново та зроблено висновок про протипоказання важкої фізичної раці /а.с. 46/.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.06.2015 від Миргородського міськрайонного центру зайнятості витребувано докази, у тому числі і програму реабілітації щодо особи, яка направлялася на працевлаштування Миргородським міськрайонним центром зайнятості до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 у травні 2014 року.

Листом Миргородського міськрайонного центру зайнятості від 16.06.2015 № 04-1025 повідомлено суд про те, що програма реабілітації щодо ОСОБА_4 відсутня, однак відомості з програми реабілітації ОСОБА_4 внесені до персональної картки та додатку.

Як вбачається з персональної картки ОСОБА_4 та додатку до неї, рекомендована МСЕК робота інваліду, а саме, професія (спеціальність), доступна за станом здоров'я ОСОБА_4 - це чергова по корпусу. Згідно додаткової інформації щодо потреб особи з інвалідністю у працевлаштуванні, ОСОБА_4 встановлено наступні протипоказання щодо умов праці, у тому числі, важка фізична праця, перебування на сонці, біля вогню, висоти, води.

Слід також зазначити, що протипоказання ОСОБА_4, якій встановлено третю групу інвалідності, зокрема, на роботу в гарячому цеху підтверджена також довідкою амбулаторії ЗПСМ м. Миргород Комунального закладу Миргородський центр первинної медико-cанітарної допомоги від 18.02.2014 /а.с. 45 а/.

Таким чином Миргородським міськрайонним центром зайнятості направлено на працевлаштування інваліда ОСОБА_4 на посаду пекаря-кондитера до ФОП ОСОБА_2 без урахування індивідуальної програми реабілітації вказаного інваліда та всупереч протипоказанням щодо умов праці, встановлених для вказаного інваліда.

Крім того, у звітності форми 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", яка подавалася у 2014 році ФОП ОСОБА_2 до Миргородського міськрайонного центру зайнятості, як вимогу до кандидата зазначено стаж роботи на посаді пекаря від 1 до 3 років.

Як вбачається з копії трудової книжки ОСОБА_4, остання 22.07.1975 була прийнята на роботу на Полтавський хлібокомбінат на посаду пекаря. 01.12.1975 ОСОБА_4 встановлено 2 розряд укладчика-перевізника у зв'язку з введенням ЕТКС.

Відповідно до положень додатку А "Показчик професійних назв робіт за кодами професій" до розділу 7 "Кваліфіковані працівники з інструментом" Класифікатору професій ДК 003:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики 28.07.2010 № 327, професії пекар встановлено код за класифікатором професій 7412. Згідно положень додатку А "Показчик професійних назв робіт за кодами професій" до розділу 9 "Найпростіші професії" Класифікатору професій ДК 003:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики 28.07.2010 № 327, професії укладальник хлібобулочних виробів встановлено код за класифікатором професій 9322.

Відтак, професія пекар та професія укладальника хлібобулочних виробів мають різний код за Класифікатором професій ДК 003:2010.

Отже, стаж роботи ОСОБА_4 пекарем з 22.07.2015 по 01.12.1975 становить менше строку, зазначеного відповідачем у вимогах до кандидата у звітності форми № З-ПН.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач позбавлений обов'язку сплачувати штрафні санкції за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів за квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2014 року, тому позовні вимоги у цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Натомість, у січні, лютому та березні 2014 року відповідачем не подавалась звітність за формою 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" до Миргородського міськрайонного центру зайнятості, що підтверджується листами Миргородського міськрайонного центру зайнятості від 29.01.2015 № 07-807 /а.с. 15-16/ та від 05.01.2015 № 07-127 /а.с. 18/.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що адміністративно-господарські санкції підлягають стягненню з відповідача за три місяці 2014 року (січень, лютий, березень 2014 року), протягом яких ним не вживалися передбачені законом заходи для працевлаштування інвалідів, за одне робоче місце, призначених для працевлаштування інваліда, у розмірі 1815 грн. (7260 грн. (середньорічна заробітна плата) : 12 ) х 3 (місці) х 1).

Суд від відхиляє доводи відповідача про те, що ним було сплачено адміністративно-господарські санкції, про стягнення яких просить позивач, виходячи з наступного.

Відповідач у судовому засіданні пояснила, що сплачувала кошти на виконання листа Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів від 26.05.2014 № 03-15/1020, яким відповідача повідомлено про не виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів згідно звіту форми 10-ПІ "Про зайнятість та працевлаштування інвалідів" у 2013 році та зазначено про необхідність сплати адміністративно-господарських санкцій та 1 незайняте інвалідом робоче місце в 2013 році /а.с. 20/.

Згідно призначення платежу, вказаного у меморіальному ордері № S57/1 від 10.06.2014, кошти в сумі 7460,42 грн. перераховано саме за 2013 рік /а.с. 19/.

Разом з тим, предметом даного спору є стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за не виконання відповідачем нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2014 році.

Щодо тверджень відповідача про притягнення до адміністративної відповідальності суд вважає за необхідне зазначити, що згідно частини 2 ст. 188-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення невиконання посадовою особою, яка користується правом приймати на роботу і звільняти з роботи, фізичною особою, яка використовує найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів - тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 217 Господарського кодексу України встановлено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Таким чином, статтею 188-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено відповідальність, зокрема, фізичної особи, яка використовує найману працю, тоді як адміністративно-господарські санкції згідно положеннями статті 217 Господарського кодексу України застосовуються до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності.

При цьому, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Таким чином, адміністративна відповідальність у вигляді штрафу, яка передбачена ч. 2 статті 188-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та встановлені нормами Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції мають різну правову природу, а тому притягнення фізичної особи до відповідальності у вигляді штрафу за статтею 188-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення не перешкоджає притягненню суб'єкта господарювання - фізичної особи-підприємця до відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Враховуючи те, що судом підтверджено правомірність застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій на суму 1815 грн., сума пені, яка підлягає сплаті відповідачем, складає 40 грн. 04 коп. (1815 грн. х 0,10 %) х 22 дні).

Таким чином, позов підлягає задоволенню частково.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1) на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ 13937406) адміністративно-господарські санкції у розмірі 1815 грн. (одна тисяча вісімсот п'ятнадцять гривень) та пеню у розмірі 40 грн. 04 коп. (сорок гривень чотири копійки).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 22 червня 2015 року.

Суддя С.С. Сич