Постанова № 45361366, 14.02.2012, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" лютого 2012 р. Справа № 2a-3494/11/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Черепія П.М.

при секретарі Данилюк І.М.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, представник, довіреність від 20.10.2011 року,

від відповідача: ОСОБА_2, представник, довіреність №16021/10/10-039/1145 від 16.06.2010 року, ОСОБА_3, представник, довіреність №260/10/10-039/1680 від 14.11.2011 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: Приватного підприємства "Марс і С"

до відповідача: Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську

про скасування податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 14.10.2011 р.,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Марс і С»(далі -ПП «Марс і С») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську (далі -ДПІ в м. Івано-Франківськ) про скасування податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 14.10.2011 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та пояснив, що за наслідками проведеної невиїзної документальної перевірки Державною податковою інспекцією в м. Івано-Франківськ безпідставно прийнято рішення про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за квітень 2011 року в розмірі 473 573 грн. У позивача наявні всі необхідні первинні документи на підтвердження правомірності дій щодо віднесення вказаних сум до відшкодування, а перерахування коштів на розрахунковий рахунок підприємства не може бути підставою для прийняття висновку про відсутність права у ПП «Марс і С»на бюджетне відшкодування сум податку на додану вартість.

Просив позов задовольнити.

Представники відповідача проти заявленого позову заперечили, посилаючись на те, що господарське зобов'язання між позивачем та його контрагентом вчинене з метою ухилення від сплати податків, а тому укладені договори є нікчемними, оскільки посягають на суспільні та економічні основи держави та завідомо суперечать інтересам держави. Відтак, податкове повідомлення-рішення від № НОМЕР_1 від 14.10.2011 року прийняте з дотриманням норм чинного законодавства.

Просять в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши адміністративний позов, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов слід задовольнити з таких підстав.

Судом встановлено, що з 16.08.2011 року по 22.08.2011 року державною податковою інспекцією в м. Івано-Франківську проведено невиїзну документальну перевірку ПП «Марс і С»правильності декларування податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських відносин із ТОВ «Українсько-Європейська нафтова компанія»за період з 01.04.2011 року по 30.04.2011 року.

За результатами перевірки складено акт № 6828/23-2/19397247 від 30.08.2011 року, в якому зафіксовані порушення:

1. ч.1 ст.203, ст. 215, п.1 ст.216, ст.228, ЦК України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року № 996-XIV (із змінами та доповненнями), п.2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704-здійснення операцій на підставі нікчемних правочинів, прийнято до виконання документи та складено документи на операції, що порушують публічний порядок і, відповідно, суперечать законодавчим та нормативним актам.

2. п. 198.1, п.198.6 ст.198, п.201.6, п.201.10 ст.210 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджету за квітень 2011 року на загальну суму 473 572 грн.

На підставі вищевказаного акту невиїзної документальної перевірки ДПІ в м. Івано-Франківську винесено податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 14.10.2011 року, яким нараховано податкове зобов'язання по ПДВ в сумі 473572 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 1 грн. (а.с.10)

Згідно з п.1.1.ст.1 Податкового кодексу України (далі ПК України), відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

В судовому засіданні встановлено, що 11.04.2011 року між ПП «Марс і С»та ТОВ «Українсько-Європейська нафтова компанія»укладено договір №11/04 на поставку нафтопродуктів.(а.с.129-132)

13,18, 26 квітня 2011 року та 5 травня 2011 року сторони уклали додаткові угоди № № 1,2,3,4 до основного договору на поставку дизельного палива. (а.с.133-136)

Як вбачається з акту перевірки на день укладення угоди продавець ТОВ «Українсько - Європейська нафтова компанія»належним чином зареєстрована, являється платником податку на додану вартість. (а.с.49).

Згідно умов договору сторони зобов'язується надавати послуги, передачу товару.

Виконання обумовленого договору стверджується актами прийому-передачі нафтопродуктів, актами звірки взаєморозрахунків, рахунками на оплату, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, замовленнями на поставку нафтопродуктів. (а.с.88-128).

Як встановлено судом і це підтверджується письмовими доказами, що ПП «Марс і С»отримані від ТОВ «Українсько - Європейської нафтової компанії»нафтопродукти реалізовувало ФОП ОСОБА_4 відповідно договору поставки № 05/04-А від 05.04.2011 року та додаткових угод № № 1,2,3,4,5,6 від 07,11,18,26,27 квітня 2011 року та 05 травня 2011 року. Про це свідчать довіреності, видаткові накладні, податкові накладні замовлення на поставку нафтопродуктів, рахунок-фактура, товарно-транспортні накладні.(а.с.137-179, 214-223, 233-237).

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

При цьому в акті перевірки зазначено про порушення позивачем ч.1 ст.203, ст.215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах при придбанні та продажу товарів, робіт, послуг. Товар, послуги по вказаних правочинах не був переданий в порушення статей 662, 655 та 656 ЦК України. Крім того, як вбачається зі змісту згаданого акту також встановлено і факт нікчемності таких правочинів з посиланням на ст.228 ЦК України.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття 203 ч.5 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, в системному аналізі цих норм для визнання правочину нікчемним повинні бути наступні умови: 1. Наявність самого правочину. 2. Відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. 3. Наявність умислу на вчинення такого правочину.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є правочини спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсний".

А, оскільки відповідач при встановленні факту нікчемності правочину в акті перевірки покликався саме на ст.228 ЦК України, наведені обставини враховуються судом при прийнятті судового рішення.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Посилання ДПІ в м. Івано-Франківську на інформацію ДПІ в Печерському районі щодо не підтвердження наявності поставок товарів від ТОВ «Українсько-Європейська нафтова компанія»підприємствам покупцям не є доказами, які свідчать про нікчемність правочину укладеного ПП «Марс і С»з ТОВ «Українсько-Європейська нафтова компанія», оскільки на момент укладення договору між контрагентами, ТОВ «Українсько-Європейська нафтова компанія»було зареєстровано у встановленому законом порядку, йому було видано свідоцтво платника ПДВ, Зареєстрований в ЄДРПОУ, що підтверджується в акті перевірки №974/23-7/37569486 від 03.08.2011 року (а.с.73-78).

Також судом встановлено, що придбані позивачем нафтопродукти у ТОВ «Українсько-Європейська нафтова компанія»були реалізовані ФОП ОСОБА_4, який в свою чергу зареєстрований у встановленому законом порядку, йому було видано свідоцтво платника ПДВ, Зареєстрований в ЄДРПОУ, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В03 № 410090 від 22.12.2009 року, свідоцтвом №100261453 про реєстрацію платника податку на додану вартість від 01.01.2010 року, довідкою про взяття на облік платника податків №4647/09 від 25.12.2009 року.(а.с.180-182)

Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV (із змінами і доповненнями), первинним документом визнається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно з статтею 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Документами, які містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення є податкові накладні, звіти про виконану роботу та акти прийому - передачі виконаних робіт, оригінали яких були представленні на вимогу перевіряючих, які містять весь перелік відомостей та реквізити, передбачені статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

У п.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначено, що податкова звітність повинна ґрунтуватись на даних бухгалтерського обліку. Ті первинні документи, правила заповнення яких викладені в ст.9 даного Закону, слугують також підтвердженням виникнення податкових подій. Якщо документи заповнені постачальником за формою та з дотриманням відповідних правил, то немає ніяких підстав покупцю не відображати в своєму обліку (бухгалтерському і податковому) факту здійснення господарської операції.

Враховуючи наведені обставини та обсяг виконаних робіт, що підтверджується поданими позивачем бухгалтерськими документами, свідчать про реальне виконання умов договорів укладених із контрагентом.

Відповідно до вимог п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до вимог п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із положеннями п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно із вимогами п. 201.10. ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судом встановлено, що позивачем по справі на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за період, що перевірявся, були надані податкові накладні, що знаходяться в матеріалах справи, які не мали недоліків та порядок заповнення яких відповідав встановленому чинному на момент проведення перевірки законодавством. Крім того, самим представником відповідача в судовому засіданні було зазначено, що надані до перевірки податкові накладні оформлені належним чином.

Наявні в матеріалах справи докази спростовують висновки органу державної податкової служби щодо безтоварності господарської операції між ПП «Марс і С»та ТОВ «Українсько-Європейська нафтова компанія».

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, сукупність вищенаведених встановлених обставин підтверджених документально дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, і такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати у вигляді судового збору (3,40 грн.), відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, слід стягнути з Державного бюджету України на користь позивача.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158, 159, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську № НОМЕР_1 від 14.10.2011 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Марс і С" судові витрати в розмірі 3 грн. 40 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: /підпис/ ОСОБА_5

Постанова складена в повному обсязі 20.02.2012 року.