Постанова № 45352500, 09.06.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" червня 2015 р. Справа№ 911/5626/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Іоннікової І.А.

при секретарі Філімоновій І.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трайдент" на рішення Господарського суду Київської області від 05.03.2015р. у справі №911/5626/14 (суддя - Лилак Т.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трайдент"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Білоцерківський парк культури та відпочинку"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів

1) приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу

Київської області Панкратьєва Євгенія Василівна

2) Комунального підприємства Київської обласної ради "Південне бюро технічної інвентаризації"

3) Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції

4) Білоцерківська міська рада

про зобов'язання передати майно, визнання нечинним запису, скасування рішення

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд Господарського суду Київської області передані позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю "Трайдент" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато" (відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Білоцерківський парк культури та відпочинку" (відповідач 2), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Панкратьєва Євгенія Василівна (третя особа 1), комунального підприємства Київської обласної ради "Південне бюро технічної інвентаризації" (третя особа 2), Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції (третя особа 3), про: - застосування наслідків недійсності нікчемного правочину до договору, підписаного відповідачами 29.12.2009 року, а саме: зобов'язати відповідача 1 повернути відповідачу 2, а відповідача 2 повернути відповідачу 1 у натурі все, що вони одержали на виконання договору, підписаного відповідачами 29.12.2009 року; - визнання не чинним запис в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за №3819, який зроблений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Панкратьєвою Євгенією Василівною 29 грудня 2009 року; - скасування рішення від 15.01.2010 року комунального підприємства Київської обласної ради "Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації" про реєстрацію права власності за відповідачем 2, номер запису 1084 в книзі 17.

Позовні вимоги мотивовані тим, що укладений між відповідачами по справі договір купівлі-продажу від 29.12.2009 року не відповідає вимогам чинного законодавства, є нікчемним з причин відсутності у ньому розміру та кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку із переходом права власності на будівлю.

Рішенням Господарського суду Київської області від 05.03.2015р. у справі №911/5626/14 в задоволені позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Трайдент" звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просило скасувати рішення Господарського суду Київської області від 05.03.2015 р. по справі № 911/5626/14 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду Київської області прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Відповідно до протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями визначено склад суду для розгляду справи №911/5626/14, головуючий суддя Тищенко О.В. судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

На підставі апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Трайдент" на рішення Господарського суду Київської області від 05.03.2015 року, згідно ст. 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 06.04.2015р. порушено апеляційне провадження та призначено розгляд апеляційної скарги на 21.04.15р.

Через відділ документального забезпечення апеляційного господарського суду 21.04.15р. представником відповідача 2 подано письмові пояснення.

В судове засідання 21.04.2015р. з'явився представник апелянта та представник відповідача 1 та 2.

Представники третіх осіб у судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.15р. розгляд справи відкладено на 13.05.15р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2015р., у зв'язку з перебуванням судді Іоннікової А.І. на лікарняному, сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючого судді: Тищенко О.В., Тарасенко К.В., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.15р. колегією суддів головуючий суддя Тищенко О.В., Мартюк А.І., Тарасенко К.В. справу №911/5626/14 прийнято до свого провадження.

В судове засідання 13.05.2015р. з'явився представник апелянта та представник відповідача 1 та 2. Представники третіх осіб у суове засідання не з'явилися.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.15р. розгляд справи №911/5626/14 відкладено на 21.05.15р.

21.05.15р. розгляд справи №911/5626/14 не відбувся, у зв'язку з перебуванням головуючого судді Тищенко О.В. у відпустці.

22.05.15р. головуючий суддя Тищенко О.В. повернулася з відпустки.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2015р., у зв'язку із виходом судді Іоннікової А.І. з лікарняного, сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючого судді: Тищенко О.В., Тарасенко К.В., Іоннікова І.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2015 року було апеляційну скаргу було прийнято до провадження для розгляду у відповідному складі суду та призначено розгляд справи на 09.06.2015 року.

08.06.2015 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду представником позивача було подано клопотання про зупинення провадження у справі у зв'язку з порушенням Білоцерківським міськрайонним судом Київської області від 15.05.2015 року по справі № 357/6689/15-а провадження у адміністративній справі за позовом ТОВ «Трайдент» до Білоцерківської міської ради Київської області, мотивоване тим що у вказаній справі може бути доведено наявність у апелянта правового титулу на земельну ділянку у період з 10.06.2009 по 28.04.2010 р.

Колегія судді заслухавши думку учасників судового процесу вирішила відмовити у задоволенні заявленого апелянтом клопотання з огляду на можливість надання належної правової оцінки наявності чи відсутності у апелянта порушених прав та інтересів, укладеним між відповідачами спірним правочином, у межах даної справи, зупинення провадження у даній справі з наведених апелянтом підстав може призвести лише до затягування судового процесу.

Представник відповідачів в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду Київської області від 05.03.2015 року у справі № 911/5626/14.

Представники позивача-1 та третіх осіб в судове засідання 09.06.2015 року не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трайдент" у відсутності представників позивача та третіх осіб.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи рішенням господарського суду Київської області від 28.09.2009 року по справі №13/193-09 були повністю задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато", визнано договір купівлі-продажу від 27.12.2002 року, укладений між ТОВ "Плато" та ТОВ "Роксолана-Рось" дійсним; визнано право власності на нежитлову будівлю літ. "А1" площею 36,4 кв.м., що розташована за адресою: м. Біла церква, вул. Леся Курбаса, 7а, за Товариством з обмеженою відповідальністю "Плато" (Київська обл., м. Б. Церква, бул. 50-річчя Перемоги, 11, код 32326528). Зазначене рішення суду у встановленому законом порядку набрало законної сили.

Вказані факти в силу ч. 2 ст. 35 ГПК України є преюдиціальним для цієї справи значенням у вирішенні даного спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Пунктом 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2012 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" визначає, що не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій). Хоча фактам, встановленим іншими судовими рішеннями, крім зазначених у статті 35 ГПК, й не надано преюдиціального значення для господарських судів, але вони мають враховуватися судами у розгляді справ з урахуванням загальних правил статті 43 названого Кодексу щодо оцінки доказів. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

29.12.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Плато" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Білоцерківський парк культури та відпочинку" (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець передав (продав), а покупець прийняв у власність (купив) нежитлову будівлю, літ. "А-1", що відчужується за даним договором, розташована в місті Біла Церква, по вулиці Курбаса Леся під №7-а (сім "а"), площею 28,0 кв. м., що посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Панкратьєвою Є.В. та зареєстрований в реєстрі за №3819.

На підставі договору купівлі-продажу від 29.12.2009 року зареєстровано право власності ТОВ "Білоцерківський парк культури та відпочинку" від 15.01.2010 року за №1084 в книзі 17, що підтверджується витягом №25043463 про реєстрацію права власності на нерухоме майно Комунального підприємства Київської обласної ради "Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації".

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що на думку позивача договір укладений між відповідачами з порушенням норм законодавства та є нікчемни, а тому існують підстави для застосування наслідків його нікчемності.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.09 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Приписами ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

З правового аналізу зазначених норм слідує, що нікчемний правочин є недійсним з моменту його укладення, не потребує додаткового визнання недійсним у судовому порядку та не створює для сторін будь-яких правових наслідків.

Звертаючись до місцевого господарського суду позивач в обґрунтування вимог застосування до укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу об'єкта нерухомості наслідків нікчемності правочину, посилався на недотримання під час укладання спірного правочину вимог цивільного законодавства, а саме не зазначення кадастрового номеру земельної ділянки, на якій знаходиться об'єкт відчуження.

Ч. 2 ст. 377 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти. Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

В силу приписів ст. 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Із цим положенням Цивільного кодексу України кореспондуються положення ч.2 ст.180 Господарського кодексу України. Відповідно до ч.8 ст.181 Господарського кодексу України відсутність згоди між сторонами стосовно хоча б однієї істотної умови договору (незалежно від причин) означає, що такий договір не відбувся.

Дана правова позиція скаржника була покладена в основу доводів, викладених в апеляційній скарзі.

Однак, колегія суддів апеляційної інстації з зазначеним висновком не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 41 Конституції, частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власника об'єктом нерухомості не може бути залежним від права суб'єкта користуватися, володіти і розпоряджатися земельною ділянкою, на якій розташовані об'єкти нерухомості.

Згідно статті 79 Земельного кодексу земельна ділянка є окремим об'єктом власності, суб'єкти права власності на земельні ділянки також наділені суб'єктивним правом володіти, користуватися і розпоряджатися цим об'єктом власності.

Стаття 377 Цивільного кодексу України має імперативний характер, оскільки в ній зазначається, що до особи яка придбала житловий будинок, будівлю чи споруду, переходить право власності на земельну ділянку чи право користування частиною земельної ділянки. Тобто, особа, яка придбала будівлю чи споруду фактично стає власником земельної ділянки, якщо не змінюється її цільове призначення і в договорі зазначені розміри цієї ділянки.

Норми статті 120 Земельного кодексу України передбачають можливість переходу права власності на земельну ділянку у разі придбання у власність будівлі чи споруди.

Приписи цієї статті мають диспозитивний характер, оскільки у частині 1 статті 120 Земельного кодексу зазначається, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування на підставі договору оренди.

Отже, згідно з Земельним кодексом України право на земельну ділянку переходить до власника нерухомості за умови, якщо у цивільно-правовій угоді на придбання будівлі врегульовані питання набуття прав на землю під об'єктом нерухомості.

Тобто, з аналізу зазначених норм випливає, що у зв'язку із переходом права власності на будівлі (споруди) перехід права власності чи користування на земельну ділянку вимагає самостійної договірно-правової регламентації і не може вплинути на дійсність договорів купівлі-продажу нерухомого майна. (Аналогічну правову позицію було висловлено в постанові Вищого господарського суду України від 11 лютого 2014 року справа № 922/2564/13).

В пункті 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" зазначається, що з огляду на приписи статті 182, частини 2 статті 331, статті 657 Цивільного кодексу України покупець нерухомого майна вправі вимагати оформлення відповідних прав на земельну ділянку, зайняту нерухомістю, з моменту державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно. З виникненням права власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.

Нормами чинного законодавства України не передбачено заборони відчуження нерухомого майна без відведення земельної ділянки, на якій воно розміщено.

Крім того враховуючи ту обставину, що 28.06.2012 року позивач згідно договору купівлі-продажу, укладеного з Білоцерківською міською радою, набув у приватну власність земельну ділянку на якій розміщено нерухоме майно, яке є об'єктом спірного правочину, з огляду на правову позицію апелянта щодо нікчемності спірного правочину у зв'язку з відсутністю істотної умови (кадастрового номеру), виникає правова колізія, оскільки в даній ситуації спостерігається порушення конституційних прав відповідача-1 розпоряджатися своєю власністю, передбачених ст. 41 Конституції України, яка у свою чергу є Основним законом України та має найвищу юридичну силу.

З урахуванням наведених вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для визнання спірного правочину нікчемним, а отже й неможливістю застосування наслідків його нікчемності.

Крім того вирішуючи спір по суті, необхідно встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання, а також яким чином особа, до якої позивачем пред'явлено позов, порушує права останнього.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а тому право на позов у особи виникає після порушення відповідачами її права. Тобто захисту підлягає вже порушене право.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Вирішуючи спір про відсутність істотних умов договору, суд повинен надати належну оцінку підставам позову з урахуванням встановлених обставин та зібраних у справі доказів, і виходити з того, чи порушені права позивача, і чи можуть істотні умови договору, на відсутність яких позивач посилається в позові, бути уточнені в позасудовому порядку.

Проте як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином не обґрунтував та не довів, яким саме чином укладена між відповідачами по справі угода порушує його права та охоронювані законом інтереси щодо права розпорядження спірним в межах даної справи об'єктом нерухомості, з урахуванням того, що норми Цивільного кодексу визначаються за власником здійснення права власності своїм майном на власний розсуд.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції, встановивши, що умови договору не містять відомостей про кадастровий номер земельної ділянки, на якій знаходиться об'єкт нерухомості, та право на який за Договором перейшло Покупцю, з'ясував належним чином та констатував відсутність порушення законних прав та інтересів позивача у зв'язку з відсутністю в Договорі купівлі-продажу умови щодо кадастрового номера земельної ділянки.

З огляду на вище зазначене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог..

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трайдент» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 05.03.2015 року по справі № 911/5626/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 911/5626/14 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді К.В. Тарасенко

І.А. Іоннікова