Постанова № 45352494, 09.06.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" червня 2015 р. Справа№ 910/3242/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

при секретарі Філімоновій І.Є.

розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2015 року (повний текст якого складено 27.04.15р.)

по справі № 910/3242/15-г (суддя - Яковенко А.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ"

до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

про стягнення 8 684,62 грн.

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення 8 648,62 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 30.09.2010 між сторонами укладено Договір поставки №Д-1111-72/181-Д, відповідно до якого позивач взяв на себе зобов'язання поставити у зумовлені строки відповідачеві товар, а відповідач прийняти та оплатити його, проте, як вказує позивач, в результаті неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань у нього виникла заборгованість у розмірі 6 940,02 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва 15.04.15р. позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (03134, м. Київ, вул. Григоровича-Барського, буд. 2; код ЄДРПОУ 36265925) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 9/1, код ЄДРПОУ 30019801) заборгованість у розмірі 7 933,58 грн., з яких 6 940,02 грн. - основного боргу, 625,74 грн. - 3% річних, 367,82 грн. - інфляційних втрат - за Договором поставки №Д-1111-72/181-Д від 30.09.2010 та судові витрати у розмірі 1 669,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Дочірнє підприємство "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2015р. скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Відповідно до протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями визначено склад суду для розгляду справи №910/3242/15-г, головуючий суддя Тищенко О.В. судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

Розпорядженням Секретаря судової палати від 15.05.15р. у зв'язку з перебуванням судді Іоннікової І.А. на лікарняному сформовано новий склад колегії суддів для розгляду справи №910/3242/15-г головуючий суддя Тищенко О.В. судді: Мартюк А.І., Тарасенко К.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2015р. апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 09.06.2015р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2015р., у зв'язку з виходом судді Іоннікової І.А. з лікарняного, сформовано для розгляду апеляційних скарг колегію суддів у складі: головуючого судді: Тищенко О.В., Тарасенко К.В., Іоннікова І.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 року апеляційну скаргу прийнято до провадження для розгляду у відповідному складі суддів.

09.06.2015 року в судовому засіданні апеляційної інстанції апелянт вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 15.04.15 р. у справі № 910/3242/15-г скасувати, та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як було вірно встановлено судом першої інстанції 30.09.2010 між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі - Постачальник, Позивач) та Дочірнім підприємством "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - Покупець, Відповідач) укладено Договір поставки №Д-1111-72/181-Д (далі - Договір).

Згідно п. 1.1. Договору Постачальник зобов'язується поставити у зумовлені строки Покупцеві певну продукцію (далі - Товар), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити Товар на умовах даного Договору.

У п. 1.2. Договору сторони погодили, що Товар поставляється єдиною партією. Асортимент, кількість, ціна за одиницю та загальна вартість Товару вказані у Специфікації, яка оформлюється у вигляді додатку до даного Договору і є його невід'ємною частиною.

У відповідності до п. 2.2. Договору оплата Товару здійснюється протягом 30 (тридцяти) робочих днів з дня надходження Товару, що постачається за даним договором у розмірі 100% вартості обладнання, відповідно до умов п. 6.3 даного Договору, на підставі накладної на отримання товарно-матеріальних цінностей уповноваженому представнику Покупця, який діє на підставі оригіналу довіреності на отримання товарно-матеріальний цінностей встановленого зразка. Датою передачі Товару є дата оформлення та підписання уповноваженими представниками сторін накладної.

Пунктом 6.3. Договору передбачено, що оплата здійснюється після поставки Товару, що поставляється за даним Договором у розмірі 100% вартості.

Сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання Покупцем своїх зобов'язань по оплаті Товару, згідно п. 6.3. даного Договору, Покупець виплачує Постачальнику пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення (п. 7.2. Договору).

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку Позивача, виконанням Відповідачем грошового зобов'язання по оплаті поставленої згідно Договору Товару, у зв'язку з чим Позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 6 940,02 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Стаття 265 ГК України передбачає, що за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і позивача, який повинен був довести належними засобами доказування факт порушення відповідачем його прав.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Матеріалами справи підтверджується, що між сторонами було укладено договір поставки №Д-1111-72/181-Д від 30.09.2010 року.

Позивачем у відповідності до умов укладеного договору було поставлено відповідачу обумовлений договором товар на загальну суму 6 940,02 грн., що підтверджується, зокрема, наявною в матеріалах справи видатковою накладною № 63 від 30.09.2010р.

Однак відповідач, не здійснив оплату за поставлений товар протягом строку визначеного п. 2.2.Договору.

Як було достовірно встановлено місцевим господарським судом та не спростовано стороною відповідача по справі у зв'язку з неналежним виконанням умов договору про надання послуг у останнього перед позивачем утворилася заборгованість за отриманий товар у розмірі 6 940,02 грн. З огляду на відсутність будь-якої доказової бази на підтвердження протилежного, колегія суддів вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про необхідність задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 265,24 грн. - пені, 485,80 грн. - штрафу, 625,74 грн. - 3% річних, 367,82 грн. - інфляційних втрат., колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вищий господарський суд України у п.п. 1.3, 4.1 постанови Пленуму від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначив, що статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", і ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі N 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі N 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі N 6-42цс11).

Здійснивши арифметичний розрахунок заявленого позивачем розміру штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат від простроченої суми заборгованості, колегія суддів вважає вірним висновок суду про необхідність задоволення заявлених позивачем позовних вимог.

Натомість відповідачем до місцевого господарського суду було подано клопотання про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності., у порядку, передбаченому ст. 267 ЦК України.

Відповідач вважає, що строк позовної давності для звернення з даним позовом про сплату за поставлений Товар почався з 11.10.2010 з урахуванням перебігу трирічного строку сплинув 11.10.2013.

Щодо застосування строків позовної давності до заборгованості яка виникла за основним зобов'язанням, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

Згідно частин 1, 3 статті 264 цього ж Кодексу перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

При цьому, законодавством не визначено переліку дій, що свідчать про визнання боржником свого боргу на користь кредитора.

Таким чином, про таке визнання можуть свідчити будь-які дії боржника, з яких вбачається його згода із наявністю певного боргу на користь кредитора. Такі дії можуть полягати й у складанні та підписанні боржником акту звірки взаємних розрахунків.

Так, у постанові Верховного Суду України від 24.04.2007 у справі № 26/271 та у п. 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" сформульована правова позиція, відповідно до якої акт звірки взаєморозрахунків, підписаний з боку відповідача уповноваженою на це особою, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути обставиною, що свідчить про визнання боргу, а отже підставою для переривання строку позовної давності відповідно до ст. 264 ЦК України.

У відповідності до встановлених обставин справи, сторонами 31.03.2013, тобто в межах строку давності, складено Акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.03.2013 на загальну суму 1 106 612,92 грн., який включає борг за Договором поставки №Д-1111-72/181-Д від 30.09.2010 в сумі 6 940,02 грн. Даний акт з боку Покупця (Відповідача) підписаний головним бухгалтером.

Чинним на момент складання акту 31.03.2013 та 30.09.2010 року звіряння взаєморозрахунків законодавством, не було передбачено обов'язкового підписання актів звіряння саме керівниками суб'єктів господарської діяльності, а з огляду на приписи Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Наказу № 336 від 29.12.2004р. Міністерства праці та соціальної політики «Про затвердження Випуску 1 «Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників» в межах здійснення бухгалтерського обліку та посадових обов'язків такі повноваження фактично має головний бухгалтер (особа, що виконує його обов'язки). Даної правової позиції притримується також Верховний Суд України у постанові від 24.04.2007 року по справі № 26/271 та Вищий господарський суд у постановах № 8/39 від 15.09.2009 р., № 20/5009/5311/11 від 27.02.2012 р.

Вищенаведене свідчить про наявність достатніх правових підстав у заступника головного бухгалтера позивача на підписання актів звірки взаємних розрахунків з відповідачем в силу покладених функціональних обов'язків. Тому, акти звірки взаємних розрахунків станом на 31.03.2013 та 30.09.2013 підписані уповноваженими посадовими особами сторін.

З урахуванням викладеного місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що строк позовної давності для пред'явлення позивачем позовних вимог щодо стягнення основної заборгованості станом на день звернення до суду з позовом не пропущено.

Щодо застосування строків позовної давності до заборгованості яка виникла по штрафним санкціям, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давність.

Позовна давність в один різ застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Таким чином у разі наявності об'єктивних підстав для застосування наслідків спливу позовної давності для даного господарського спору слід застосовувати саме спеціальну позовну давність в один рік.

У відповідності до встановлених обставин справи відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання за видатковою накладною №63 від 30.09.2010 починаючи з 11.10.2011.

Таким чином з огляду на встановлені законодавством України строки звернення до суду з приводу стягнення неустойки, остаточним строком звернення позивача у якості кредитора для захисту власних прав у судовому порядку припадає на наступну календарну дату - 11.10.2012, акт звірки взаєморозрахунків був складений 31.03.2013

Натомість позивач звернувся із позовною заявою до місцевого господарського суду для захисту порушених прав 13.02.2015 року з пропущенням річного строку, про що свідчить штамп «ОДЕРЖАНО» № 3242/15 від 13.02.2015 року Господарського суду м. Києва на першій сторінці позовної заяви.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Жодних доказів на підтвердження поважності причин пропуску такого строку позивач суду не навів, натомість взагалі позивачем не було подано жодної заяви на відновлення пропущеного строку позовної давності, а відтак позивачу у задоволенні позовних вимог щодо стягнення неустойки має бути відмовлено.

Щодо застосування позовної давності до вимог про стягнення сум 3% річних та інфляційних нарахувань колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 5.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань,оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).

Оскільки позовна давність стосовно стягнення основної суми заборгованості була перервана актом звірки взаєморозрахунків від 30.09.2013, то місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для застосування строку спливу позовної давності в частині стягнення додаткових сум у вигляді 3% річних та інфляційних втрат з відповідача.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 15.04.2015 року у справі № 910/3242/15-г залишити без змін.

Матеріали справи № 910/3242/15-г повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко