Рішення № 45352230, 17.06.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2015 р.Справа № 922/3014/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Светлічного Ю.В.

при секретарі судового засідання Ліпчанській В.В.

розглянувши справу

за позовом Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства "Охоче", с. Охоче до Приватного підприємства "Компанія "Маркет Плюс", м. Харків про стягнення 44666,50 грн. за участю представників сторін:

позивача - Старжинської О.О. довіреність б/н від 02.06.15 р.;

відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарське приватне акціонерне товариство "Охоче" (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача - Приватного підприємства "Компанія "Маркет Плюс", в якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за поставлену продукцію у розмірі 28992,96 грн., пеню у розмірі 4834,21 грн., інфляційні у розмірі 10597,64 грн. та 3% річних у розмірі 241,69 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань згідно договору купівлі - продажу №0103 від 01.03.14 р. та додаткової угоди до нього від 25.12.14 р., які укладені між позивачем та відповідачем. Крім того, позивач просить покласти на відповідача судовий збір сплачений позивачем при подачі позовної заяви до суду.

Присутній представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримував та просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, свого повноважного представника не направив, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення ухвали про порушення провадження у справі від 15.05.15 р. повноважному представнику відповідача 20.05.15 р.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи вищенаведене та те, що відповідач був повідомлений належним чином, про дату та час розгляду справи, справа розглядається на підставі ст.75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача господарським судом встановлено наступне.

01 березня 2014 року між позивачем (постачальник, або продавець) та відповідачем (покупець) було укладено договір купівлі - продажу №0103 (далі по тексту - договір). До вказаного договору між сторонами була укладена додаткова угода від 25.12.14 р. (далі по тексту - додаткова угода). Відповідно до умов договору Продавець зобов'язується передати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на протязі 7 календарних днів з дня поставки товару.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На підставі вищевказаного договору та додаткової угоди позивачем на протязі 2014 року було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 589676,40 грн., що підтверджується видатковими накладними, які містяться у матеріалах справи, тобто позивач свої зобов'язання за договором виконав.

Відповідач отримав товар, але оплатив лише частково, у зв'язку із чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 47878,00 грн., про що свідчить акт звіряння взаєморозрахунків за період з 01.01.04 р. по 01.01.15 р., який було підписано сторонами.

За період з 01.01.15 р. по 27.03.15 р. позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 279483,84 грн., тобто загальна сума боргу у перед позивачем склала 327361,84 грн., яка відповідачем оплачена частково, а саме у розмірі 241368,88 грн., тобто заборгованість відповідача склала 85992,96 грн.

Позивач в порядку досудового врегулювання спору направив відповідачу вимогу від 17.04.15. р., в якій просив сплатити заборгованість перед позивачем у розмірі 85992,96 грн., які позивач просив сплатити до 27.04.15 р. та попередив відповідача, що у разі несплати суму боргу, позивач буде вимушений звернутися до господарського суду із позовною заявою.

Відповідач сплатив суму вказану у вимозі лише частково, а саме у розмірі 241368,88 грн., та звернувся до позивача із гарантійним листом, в якому відповідач гарантував позивачу сплатити суму боргу у розмірі 28992,96 грн., але до теперішнього часу відповідач вказану суму боргу позивачу не сплатив.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 28992,96 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Окрім того, позивач просить суд стягнути на його користь пеню у розмірі 4834,21 грн., інфляційні у розмірі 10597,64 грн. та 3% річних у розмірі 241,69 грн.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.9.4. договору, у разі прострочки платежів покупець - відповідач виплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши нарахування пені, інфляційних та 3% річних суд приходить до висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства, інтересам сторін та підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача, з вини якого спір доведено до суду.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Компанія "Маркет Плюс" (61040 м. Харків, вул. Довгалевська, 95, р/р 26004052326304 в ПАТ КБ "Приватбанк" Харківського ГРУ, МФО 351533, код ЄДРПОУ 38771608) на користь Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства "Охоче" (63262, Харківська область, Нововодолазький район, с. Охоче, вул. Пролетарська, 3, р/р 26000145031 в ХОД "Райффайзен банк "Аваль" , МФО 380805, код ЄДРПОУ 00852973) заборгованість за поставлену продукцію у розмірі 28992,96 грн., пеню у розмірі 4834,21 грн., інфляційні у розмірі 10597,64 грн., 3% річних у розмірі 241,69 грн., та судовий збір у розмірі 1827,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 18.06.2015 р.

Суддя Ю.В. Светлічний