Ухвала суду № 45350036, 03.12.2014, Рівненський окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

Справа №817/3271/14

03 грудня 2014 р.м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Шарапи В.М., за участю секретаря судового засідання Климчук В.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: ОСОБА_1,

відповідача: представник ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне про визнання нечинною та скасування вимоги, В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Рівному про визнання протиправною і скасування вимоги від 05.11.2013 року №Ф-4321 про сплату боргу в сумі 1850,74 грн.

В судовому засіданні представник відповідача зазначив, що позивачем пропущено строки звернення до суду з адміністративним позовом.

Позивач щодо причин пропуску даного строку пояснив, що оспорювану вимогу особисто не отримував, про її існування дізнався лише на стадії примусового виконання. Крім того, позивач вказав, що він є інвалідом дитинства 2 групи у зв'язку з вадами зору, тому без сторонньої допомоги поштове відправлення з оспорюваною вимогою прочитати не зміг би.

Суд приходить до висновку, що наведені позивачем причини пропуску строку звернення до адміністративного суду підлягають визнанню поважними.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Як вбачається з вимоги Управління Пенсійного фонду України в м. Рівному від 05.11.2013 року №Ф-4321 та повідомлень-розрахунків, остання формувалась відповідачем за рахунок недоїмки зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в загальній сумі 1850,74 грн., в тому числі 734,08 грн. за 2004 рік, 288,32 грн. за 2005 рік, 356,90 грн. за 2007 рік, 471,44 грн. за 2008 рік (а.с. 12-16).

Згідно з абз. 5 п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV, стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 106 даного Закону (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) встановлено, що територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

При цьому, чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством не було передбачено спеціальних строків для оскарження вимог органу Пенсійного фонду, тому для визначення такого строку застосовуються загальні норми Кодексу адміністративного судочинства України.

З системного аналізу частини 2, частини 5 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, слідує що для звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

В силу вимогу абзацу 8 пункту 8.3 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, що затверджена Постановою Правління Пенсійного Фонду України від 19.12.2003 року №21-1, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 року за №64/8663, вимога вважається надісланою (врученою) фізичній особі, якщо її вручено особисто такій фізичній особі або її законному представникові чи надіслано листом на її адресу за місцем проживання або останнього відомого місця її знаходження з повідомленням про вручення за порядком оформлення зазначених поштових відправлень, установленим Кабінетом Міністрів України.

Судом досліджено, що оспорювана вимога від 05.11.2013 року №Ф-4321 була надіслана на адресу позивача поштовим відправленням з повідомленням про вручення.

У повідомленні про вручення поштового відправлення №3301802855053 в графі "розписка в одержанні" стоїть підпис "Івашкевич" прописом (а.с. 36).

Позивач у судовому засіданні надав пояснення, згідно яких вказаного поштового відправлення не отримував, зазначений у повідомленні підпис не є його підписом. Вказав, що поштове відправлення міг отримати хтось з членів родини, які проживають разом з ним, проте про отримання ними такого поштового відправлення йому не було відомо.

Згідно наявної у матеріалах справи копії посвідчення серії ААБ №053203, виданого 11.08.2008 року, ОСОБА_1 є інвалідом дитинства 2 групи довічно у зв'язку з вадами зору (а.с. 5-6).

Тому, суд вважає обґрунтованими доводи позивача, що без сторонньої допомоги поштове відправлення з оспорюваною вимогою він фізично не міг прочитати.

Матеріалами виконавчого провадження №41206966 підтверджується, що про існування оспорюваної вимоги Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне від 05.11.2013 року №Ф-4321 ОСОБА_1 дізнався з виклику державного виконавця, її копію отримав лише 29.10.2014 року (а.с. 4, 17-18).

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що доказів вручення позивачеві вимоги Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне від 05.12.2013 року №Ф-4321У, яку пред'явлено до примусового виконання, відповідач не надав.

За практикою Європейського суду з прав людини, у розуміння Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення (§25 рішення у справі "Делькурт проти Бельгії" (заява №2689/65) від 17.01.1970 року, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (§36 рішення у справі "Беллет проти Франції" (заява №23805/94) від 04.12.1995 року.

Зважаючи на наслідковий зв'язок між отриманням позивачем оспорюваного рішення та його правом звернутися до суду за захистом своїх прав, а також з метою дотримання права особи на справедливий суд, суд приходить до висновку, що недоведеність факту отримання позивачем оспорюваної вимоги відповідача свідчить на користь тієї обставини, що строк звернення до суду пропущений позивачем з поважних причин.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

За наведених обставин, суд визнає поважними причини пропуску позивачем строків звернення до адміністративного суду.

Керуючись ст.ст. 100, 155, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Визнати поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне про визнання нечинною та скасування вимоги.

Ухвала суду окремо не оскаржується.

Заперечення проти даної ухвали суду можуть бути включені до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.

Суддя Шарапа В.М.