Ухвала суду № 45349547, 11.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2015 року м. Київ К/800/58365/14

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т.,розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2014 року у справі за позовом Державної фінансової інспекції в Харківській області до Люботинського професійного ліцею Залізничного транспорту про зобов'язання виконати вимогу,

встановив:

Державна фінансова інспекція в Харківській області звернулась до Люботинського професійного ліцею Залізничного транспорту з позовом про зобов'язання виконати вимогу.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2014 року, позов задоволено частково: зобов'язано Люботинський професійний ліцей залізничного транспорту виконати вимогу від 19 листопада 2013 року за № 032-25/12739: забезпечити відшкодування зайво використаних коштів на оплату праці в загальній сумі 17 264 грн 64 коп. до обласного бюджету за кодом бюджетної класифікації 21080500 „Інші надходження"; забезпечити повернення помилково сплаченого єдиного соціального внеску в загальній сумі 6 714 грн 27 коп. до обласного бюджету за кодом бюджетної класифікації 21080500 „Інші надходження"; забезпечити відшкодування зайво використаних коштів на виплату стипендії в загальній сумі 5 757 грн 40 коп. до обласного бюджету за кодом бюджетної класифікації 21080500 „Інші надходження". У задоволенні вимоги про забезпечення відшкодувати винними особами шкоди, завданої ліцею внаслідок утримання 0,3 понадштатної одиниці сторожа на суму 11507,66 грн. в порядку, передбаченому ст. т. 130-134 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VІІІ відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів в частині відмови в позові, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги в межах ст. 220 КАС України, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Державною фінансовою інспекцією в Харківській області на виконання п.п. 2.1 Плану контрольно-ревізійної роботи Державної фінансової інспекції України на III квартал 2013 року проведено ревізію фінансово- господарської діяльності Люботинського професійного ліцею залізничного транспорту за період з 01 жовтня 2011 року по 30 вересня 2013 року.

За результатами ревізії складено акт від 16 жовтня 2013 року № 032-11/76, який підписаний посадовими особами ліцею 21 жовтня 2013 року із запереченнями.

Державною фінансовою інспекцією в Харківській області з посиланням на даний акт ревізії, якою встановлені фінансові порушення, з метою повного усунення виявлених порушень, попередження їх виникнення в подальшому, винесена вимога від 19 листопада 2013 року № 032-25/12739, в якій відповідачу пред'являлись вимоги, зокрема, серед іншого, забезпечити відшкодування винними особами шкоди, завданої ліцею внаслідок утримання 0,3 понадштатної одиниці сторожа на суму 11 507 грн 66 коп. в порядку, передбаченому ст. ст. 130-134 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VІІІ.

У строк до 20 грудня 2013 року в добровільному порядку зазначена вимога виконана відповідачем лише частково, та станом на час розгляду даної справи залишаються не усунутими фінансові порушення на загальну суму 41 243,97 грн.

Вважаючи таку вимогу незаконною, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що вимога про усунення виявлених ревізією порушень від 19 листопада 2013 року за № 032-25/12739 в частині зобов'язання відповідача забезпечити відшкодування винними особами шкоди, завданої ліцею внаслідок утримання 0,3 понадштатної одиниці сторожа на суму 11507,66 грн., є необґрунтованою та неправомірною, оскільки вказане порушення не мало місце.

Переглядаючи судові рішення в межах вимог касаційної скарги, колегія суддів погоджується з висновками судів, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 2 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу» (в редакції на час ухвалення судового рішення) головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення державного фінансового аудита, перевірки державних закупівель та інспектування.

Відповідно до ст. 2 Закону України Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» порядок проведення державною контрольно-ревізійною службою державного фінансового аудиту та інспектування встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Для підтвердження виявлених в ході операційного аудиту фактів порушення законодавства та належного їх документування контролюючий орган забезпечує проведення ревізії відповідно до Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550.

Пунктом 35 вказаного Порядку визначено, що виявлені допущені об'єктом контролю порушення законодавства, контроль за дотриманням якого віднесено до компетенції служби, фіксуються в констатуючій частині акта ревізії з обов'язковим посиланням на норми законів чи інших нормативно-правових актів, які порушено, та зазначенням винних у їх допущенні осіб.

Відповідно до п. 46 Порядку якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом служби у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Згідно із п. 49 Порядку у разі коли діями чи бездіяльністю працівників об'єкта контролю державі або підконтрольній установі заподіяна матеріальна шкода, орган служби ставить вимоги перед керівником об'єкта контролю та органом його управління щодо пред'явлення цивільних позовів до винних осіб.

Отже, встановивши, що державному підприємству завдано шкоду, управління ставить вимоги перед керівником об'єкта контролю та органом його управління щодо пред'явлення цивільних позовів до винних осіб.

Крім того, п. 50 Порядку встановлено, що за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи служби вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об'єктів контролю; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи згідно із ст. 19 Конституції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Із змісту вказаних положень законодавства вбачається, що відповідач здійснює фінансовий контроль за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності. Відповідний контроль здійснюється шляхом проведення ревізії. У випадку встановлення порушень законодавства, відповідач має право пред'являти письмову вимогу про усунення виявленого ревізією порушення чинного законодавства.

Тоді як відшкодування збитків, завданих державі, тобто фактично захист права держави, порушеного діями об'єкта контролю, може відбуватись лише в порядку позовного провадження, під час якого суд перевіряє і оцінює всі обставини, необхідні для встановлення наявності підстав для стягнення збитків.

Таким чином, про виявлені під час ревізії збитків фінансова інспекція зобов'язана зазначити про це в акті перевірки, однак вони не можуть бути примусово відшкодовані шляхом зобов'язання сторони забезпечити стягнення чи повернення коштів.

Між тим, зміст оскарженого пункту вимоги зводиться до зобов'язання позивача забезпечити повернення шкоди в сумі 11 507 грн 66 коп.

Окрім того, пункт 49 Порядку передбачає порядок пред'явлення цивільних позовів до винних працівників об'єкта контролю державі або підконтрольній установі.

Так, згідно із ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Статтею 132 КЗпП України встановлено, що за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві

Відповідно до статей 133, 134 КЗпП України у відповідності з законодавством обмежену матеріальну відповідальність несуть: працівники - за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. В такому ж розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних, грошових чи культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних, грошових чи культурних цінностей.

Таким чином, вказуючи на необхідність відшкодування шкоди з винних осіб в порядку статей 130-134 КЗпП України, інспекція не з'ясувала який вид відповідальності слід застосувати.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржений позивачем лист-вимога від 27 серпня 2010 року за № 17-03-13/5070 не узгоджується з приписами законодавства України, а відтак суди першої та апеляційної інстанцій правомірно відмовили в задоволені позову в цій частині.

Правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 21 квітня 2015 року (справа № 21-120а15).

Оскільки висновки судів ґрунтуються на правильному застосуванні норм права, то скаргу відповідача слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив :

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: