Ухвала суду № 45349527, 16.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2015 року м. Київ К/800/13869/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Бухтіярової І.О. Приходько І.В.,розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Євро Форвард»на постановуОдеського окружного адміністративного суду від 23.08.2013та ухвалуОдеського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2014у справі № 815/4655/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Євро Форвард»доДержавної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової службипровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Форвард» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001222230 від 13.06.2013.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23.08.2013, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2014, в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п.1 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- на виконання постанови старшого слідчого з ОВС ГСУ ДПС України від 31.01.2013, керуючись пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.78.1.11 п.78.1 ст. 78 ПК України відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з рядом платників податків, перелік яких встановлено вказаною постановою від 31.01.2013, за період діяльності з 01.01.2010 по 31.01.2013, за результатами якої складено акт від 01.06.2013 за №3781/22-3/35406045;

- на підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001222230 від 13.06.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на 151 479 грн.

Податковий орган дійшов висновку, що суми податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 121 183 грн. сформовано позивачем з порушення вимог п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, оскільки такі суми податкового кредиту не підтверджені первинними документами.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанції мотивували свої рішення тим, що поданими позивачем доказами не підтверджено факт реального виконання умов укладеного правочину.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з положеннями Податкового кодексу України.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (як замовником) та ТОВ «ВК Віконні системи» (як експедитором) укладено договір №1527 від 28.03.2012 про надання транспортно-експедиційних послуг, за умовами якого експедитор, на підставі заявки, автомобільним транспортом зобов'язується організувати доставку довіреного йому замовником вантажу до пункту призначення та видачу його особі, яка має право на отримання вантажу (вантажоодержувачу), а замовник зобов'язується сплатити за організацію перевезення вантажу встановлену плату.

За умовами названого договору замовник (позивач) зобов'язаний забезпечувати належне оформлення товарно-транспортних накладних та іншої документації (п.3 договору). При доставці вантажу експедитор зобов'язаний забезпечити підписання у вантажоодержувача, вказаного у довіреності, наступний пакет документів: довіреність, акт приймання передачі, видаткову накладну, товарно-транспортну накладну (п.2.5 договору). Надати зазначені документи за адресою, вказаною в заявці (п.2.8 договору). Підставами для розрахунку є рахунки експедитора, акти виконаних робіт, видаткова накладна, товарно-транспортна накладна та довіреність (п.4.3 договору).

Досліджуючи факт реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «ВК Віконні системи», судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що наданими позивачем доказами (копії актів надання послуг, податкових накладних, векселів) не підтверджено обставини фактичного здійснення спірних господарських операцій.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з доводами касаційної скарги про те, що позивачем належним чином виконано вимоги, встановлені п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, щодо підтвердження сум податкового кредиту податковими накладними, оскільки наявність у платника податку належно оформлених постачальником товарів/послуг податкових накладних не є безумовною підставою для формування податкового кредиту у разі непідтвердження фактичних обставин реального здійснених господарських операцій.

Суд касаційної інстанції також не погоджується з доводами касаційної скарги про те, що фактичність та реальність здійснення експедиторських операцій має підтверджуватись саме актом про надання експедиторських послуг, оскільки об'єктивний висновок про реальність здійснення господарської операції може бути зроблений судом лише на підставі дослідження та встановлення сукупності фактичних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що відсутність окремих первинних документів не є безумовною підставою вважати господарську операцію такою, що не відбулася та/або є безтоварною, однак, при цьому, з врахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин даної справи, вважає вірними висновки цих судів, зроблені за результатами дослідження всіх наявних у справі доказів, наданих позивачем на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, що обставини реального здійснення спірних господарських операцій ними не підтверджено.

Враховуючи вищенаведене, колегія судів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки поданими позивачем доказами не підтверджено факт реального здійснення господарських операцій за умовами правочину, укладеного з ТОВ «ВК Віконні системи».

Доводи касаційної скарги вищенаведені висновки судів попередніх інстанцій не спростовують, а тому не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Форвард» залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23.08.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді І.О. Бухтіярова

І.В. Приходько