Ухвала суду № 45349479, 17.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" червня 2015 р. м. Київ К/800/14654/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І.

при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.,

за участю представників сторін: від позивача - Келеберда Н.Б.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2012 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013 р.

у справі № 2а-9327/12/2070

за позовом публічного акціонерного товариства «Великобурлуцький сироробний завод»

до Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2012 року публічне акціонерне товариство «Великобурлуцький сироробний завод» (далі - позивач, ПАТ «Великобурлуцький сироробний завод») звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - відповідач, Вовчанська МДПІ), в якому просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 01.08.2012 р. № 0000062201, № 0000272301, № 0000282301 та № 0000292301.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2012 р., яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013 р., адміністративний позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення Вовчанської МДПІ від 01.08.2012 р. № 0000292301, № 0000282301, № 0000062201, № 0000272301; вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2012 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Крім того, відповідач заявив клопотання про здійснення процесуального правонаступництва відповідача, надав відповідні документи.

Розглянув заявлене клопотання, колегія суддів приходить до висновку, що воно підлягає задоволенню у порядку визначеному статтею 55 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач у судовому засіданні проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 01.06.2012 р. по 13.07.2012 р., на підставі направлень від 01.06.2012 р. № 79, № 80, № 81, № 82, № 83, від 06.06.2012 р. № 84, № 85, наказів від 18.05.2012 р. № 175, від 06.06.2012 р. № 223, згідно статті 77 Податкового кодексу України та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання на ІІ квартал 2012 року, посадовими особами Вовчанська МДПІ та ДПС у Харківській області була проведена планова виїзна перевірка ПАТ «Великобурлуцький сироробний завод» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 р. по 31.03.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 р. по 31.03.2012 р., за результатами якої складено акт від 20.07.2012 р. № 220/22-05507436 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог: - підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пунктів 138.1, 138.4, 138.6-138.9, підпунктів 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пункту 138.11 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в період, що перевірявся, на загальну суму 297 380 грн. та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в період, що перевірявся, на загальну суму 28 679 368 грн.; - пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податку на додану вартість, яка в наступному звітному періоді зменшує суму податку, що спрямовується до спеціального фонду державного бюджету по скороченій Декларації з податку на додану вартість переробного підприємства в період, що перевірявся, на загальну суму 102 742 грн., крім підприємством не враховано результати попередніх перевірок за якими було зменшено суму податку на додану вартість, яка в наступному звітному періоді зменшує суму податку, що спрямовується до спеціального фонду державного бюджету на суму 1 625 392 грн., та зменшено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту на суму 60 593 грн. по Декларації з податку на додану вартість по якій проводяться розрахунки з бюджетом (в тому числі за рахунок неврахування результатів попередніх перевірок в сумі 60 593 грн.); - пунктів 160.1, 160.2 статті 160 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством не утримано та не сплачено до бюджету податок з доходів нерезидентів із джерел походження з України всього у сумі 92 605 грн.; - пункту 3.5, пункту 7.24 глави 7 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 637, в результаті чого завищено ліміт залишку готівки в касі на суму 20 478,77 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем 01.08.2012 р. були прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000062201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб у загальному розмірі 95 625 грн., з яких 92 605 грн. сума основного платежу та 3020 грн. розмір штрафних (фінансових) санкцій (штрафів); № 0000272301, згідно з яким до позивача, за порушення пункту 3.5, пункту 7.24 глави 7 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 637, застосовано штрафні санкції у розмірі 40 957,54 грн.; № 0000282301, відповідно до якого позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 28 679 368 грн.; № 0000292301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 297 380 грн.

Як вбачається з акту перевірки 20.07.2012 р. № 220/22-05507436 підставами для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючих про неправомірність формування позивачем складу валових витрат за результатами господарських операцій з контрагентами: МПП «Футура», МПП «Імпульс», ТОВ «ЛБФ Укрпромгрупп», ТОВ «Лакрус НМ», ТОВ «Олден Інвест», ПАТ «НВП «Холод», Company «ELECSTER OYJ», компанія «Vesta Impex LLP», та про порушення платником умов формування валових витрат, які спричинили виникнення від'ємного значення об'єкта оподаткування. Також проведеною перевіркою виявлено видатковий касовий ордер від 17.01.2012 р. № 58, який не підтверджений підписом одержувача - Головні З.А., що за твердженнями відповідача, призвело до порушення позивачем підпункту 3.5 пункту 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 637.

Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись з такими висновками судів, вважаючи їх передчасними та такими, що винесені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Відповідно до статі 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів, зокрема, є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та формування валових витрат; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та на формування валових витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Відповідно до вимог пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи, у тому числі договори, накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Також, згідно пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

В даному випадку судами попередніх інстанцій не в повній мірі досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та його контрагентами, не розглянуто належним чином докази, що містяться в матеріалах справи.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне наголосити, що у разі встановлення обставин, що свідчать про порушення платником умов формування валових витрат, які спричинили виникнення від'ємного значення об'єкта оподаткування, відповідні суми повинні бути виключені зі складу валових витрат, що враховувалися в розрахунку об'єкта оподаткування з податку на прибуток.

А відтак для правильного вирішення цього спору судам слід було дослідити, за якими саме операціями у податковому обліку позивача виникло від'ємне значення податку на прибуток в оспорюваній сумі, перевірити реальність виконання цих операцій, порядок їх документального оформлення та факт дотримання позивачем умов формування валових витрат, визначених відповідними нормами податкового законодавства України.

Щодо посилання судів попередніх інстанцій на положення частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України при визнанні протиправним спірного податкового повідомлення-рішення № 0000282301 від 01.08.2012 р., зокрема в частині на суму 11 048 109 грн., то звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Отже, за змістом частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Водночас передбачене частиною першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому суди також повинні враховувати вимоги частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо необхідності офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках витребувати ті докази, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

З урахуванням викладеного, суди повинні були витребувати у сторін докази, які підтверджували реальність або фіктивність спірних господарських операцій.

В даній справі, при дослідження характеру спірних господарських операцій суди обмежилися дослідженням їх реальності без ретельного дослідження обставин виконання цих операцій.

Касаційна ж інстанція згідно з частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено всіх важливих обставин справи, що призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 55, 210, 220, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Здійснити процесуальне правонаступництво відповідача, замінити Вовчанську міжрайонну державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Харківській області на належного відповідача, Вовчанську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Касаційну скаргу Вовчанської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області - задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2012 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013 р. у справі № 2а-9327/12/2070 - скасувати.

Справу № 2а-9327/12/2070 направити на новий судовий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко