Ухвала суду № 45349441, 18.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2015 року м. Київ К/800/7552/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Пасічник С.С.,

Кочана В.М.,

Швеця В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області на постанову Галицького районного суду м.Львова від 20 листопада 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2015 року у справі за позовом громадянина Індії ОСОБА_6 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про скасування рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

В жовтні 2014 року громадянин Індії ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення т.в.о. завідувача сектору протидії нелегальній міграції управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області Жураківського А.І. від 23.10.2014р. про примусове повернення та заборону в'їзду на територію України громадянину Республіки Індія ОСОБА_6.

Постановою Галицького районного суду м.Львова від 20.11.2014р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2015р., позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Відповідно до ч.2 ст.220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.01.2014р. ОСОБА_6 прибув на територію України в м.Сімферополь з метою навчання та був зарахований в Кримський державний медичний університет, а у зв'язку з подіями, що мали місце в Автономній Республіці Крим, 03.08.2014р. він прибув до м.Львова, де подав заяву про переведення його у Львівський національний медичний університет ім.Данила Галицького.

Листом Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького №01-14/2231 від 17.10.2014р., адресованим ректору Кримського державного медичного університету, останнього проінформовано про те, що Львівський національний медичний університет ім.Данила Галицького не заперечує проти продовження навчання ОСОБА_6 на факультеті післядипломного навчання у 2014-2015 роках у м.Львові, та висловлено прохання видати оригінали документів, лист-погодження на навчання в ЛНМУ.

23.10.2014р. т.в.о. завідувача сектору протидії нелегальній міграції управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області Жураківським А.І. прийнято рішення про примусове повернення за межі України та заборону в'їзду на територію України громадянину Індії ОСОБА_6.

Вказане рішення обґрунтовано тим, що позивач не зміг пред'явити жодних документів, що підтверджують законність його перебування на території України, зокрема, посвідки на тимчасове проживання.

Крім того, 23.10.2014р. позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.203 КпАП України («Порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України»).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011р. №3773-VI (далі - Закон №3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Згідно із ч.1 ст.3 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

За змістом ч.15 ст.4 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

При цьому, документами, що засвідчують законність перебування іноземця, особи без громадянства на території України, можуть бути посвідка на постійне проживання та посвідка на тимчасове проживання.

Згідно ж із ч.12 ст.4 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період навчання.

Як встановили суди, 28.02.2014р. ГУ ДМС України в Автономній Республіці Крим позивачу видано посвідку на тимчасове проживання серії НОМЕР_1 з терміном дії до 31.03.2016р., що підтверджується відміткою в паспорті, яка проставлена відповідно до п.12 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою КМУ №251 від 28.03.2012р., та п.3.8 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки та тимчасове проживання, затвердженого наказом МВС України від 15.07.2013р. №681.

Відповідно до ч. 1 та ч.2 ст.26 Закону №3773 іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення; у рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України; зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення; рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки; строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення; порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

Проте, всупереч наведеним приписам законодавства, в оскаржуваному рішенні т.в.о.завідувача сектору протидії нелегальній міграції управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області Жураківського А.І. не наведено жодних передбачених законом підстав та обґрунтувань для його прийняття.

Посилання ж відповідача в рішенні на те, що позивач не зміг пред'явити жодних документів, що підтверджують законність його перебування на території України, зокрема, посвідки на тимчасове проживання, не є правомірними, оскільки відсутність у позивача оригіналу посвідки на тимчасове проживання не є підставою для визнання його таким, що незаконно перебуває на території України, враховуючи, що факт її отримання підтверджується штампом в паспорті.

Що ж до зазначення в оскаржуваному рішенні від 23.10.2014р. про притягнення позивача до адміністративної відповідальності на підставі ст.203 КпАП України, то, як правильно вказали суди, вказана постанова про адміністративне правопорушення ПН МЛВ №026035 від 23.10.2014р. на момент прийняття рішення не набрала законної сили, а в подальшому була оскаржена позивачем до суду та скасована постановою Галицького районного суду м.Львова від 20.11.2014р.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач на законних підставах перебував та перебуває на території України, а тому оскаржуване рішення т.в.о. завідувача сектору протидії нелегальній міграції управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області Жураківського А.І. від 23.10.2014р. про примусове повернення та заборону в'їзду на територію України громадянину Республіки Індія ОСОБА_6 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

За правилами статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи ж касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору, а тому підстав для скасування ухвалених судами рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Галицького районного суду м.Львова від 20 листопада 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2015 року - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Пасічник С.С.

Кочан В.М.

Швець В.В.