Ухвала суду № 45348832, 04.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2015 року м. Київ К/800/47051/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго-Бест» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.06.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2013

у справі 826/6697/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго-Бест»

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-

рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерго-Бест» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.06.2013 у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2013 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.06.2013 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, позивач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго-Бест» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «РІП» за квітень 2011, за результатами якої 06.12.2012 складено акт №1038/22-2/35275763.

Перевіркою встановлено, що позивачем порушено п. 198.6 ст. 198, пп. 200.1 та пп. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України та ст. 626, ст. 629, ст. 655, ст. 662, ст. 656, ст. 658, ст. 664, ст. 203, п.п. 1, 2 ст. 215, ст. 228, ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України

На підставі вищезазначеного акта фіскальним органом прийнято податкові повідомлення - рішення №0001112230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 254 870 грн. та податкове повідомлення - рішення №0001102230, яким позивачу збільшено ПДВ в розмірі 221 626 грн.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який визначав порядок формування валових витрат до 01.04.2011) передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з класифікацією витрат, наведеною у статті 138 Податкового кодексу України, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг належить до витрат операційної діяльності.

За правилами пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість та податку на прибуток на суму понесених витрат (у тому числі й по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадку, коли для цілей оподаткування операції враховані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або відображені операції, не зумовлені розумними економічними або іншими причинами.

Таким чином, окрім формальних вимог щодо оформлення господарської операції, умовою визнання податкової вигоди платника є прояв платником належного ступеня обережності при виборі контрагента. Наведене передбачає встановлення обставин щодо укладення та виконання договору з контрагентом у світлі реальності господарської операції. Якщо суд встановлює, що основною метою платника було отримання доходу виключно або переважно за рахунок податкової вигоди за відсутності наміру здійснювати реальну економічну діяльність, у визнанні права на податкову вигоду має бути відмовлено. При цьому реальність господарської операції визначається не лише фактичною наявністю та рухом активу, але й реальністю виконання операції саме конкретним контрагентом, тобто наявністю прямого зв'язку з певним постачальником. Платник, який не забезпечив документальне підтвердження відомостей та обґрунтованість вимог, на підставі яких він претендує на податковий кредит та витрати, несе ризик несприятливих наслідків своєї бездіяльності у вигляді можливого позбавлення права на податкову вигоду.

У справі, що переглядається, суди встановили, що у перевіреному періоді ТОВ «РІП» зобов'язалося виконати комплекси будівельних робіт та об'єктах замовника (позивача у справі).

На підтвердження виконання операцій з поставки підрядних робіт цим контрагентом Товариством подано договори підряду, акти приймання-передачі будівельних матеріалів у роботу, акти виконаних будівельно-монтажних робіт, видаткові накладні, виписки з банківського рахунку Товариства, податкові накладні.

Податковою перевіркою встановлено, що особи, які значаться керівниками цих товариств ТОВ «РІП» ніколи не виступали їх фактичними засновниками та директорами, не вчиняли будь-яких дій з їх реєстрації, будь-яких документів не підписували та не здійснювали фінансово-економічної діяльності від імені названих суб'єктів господарювання.

На підставі цього суди дійшли цілком об'єктивного висновку про те, що первинні документи від імені спірного постачальника підписані невстановленими особами.

Крім того, під час податкової перевірки були встановлені обставини, які свідчать про неможливість здійснення реальної господарської діяльності розглядуваним постачальником.

Адже у цього суб'єкта господарювання відсутнє майно, основні та виробничі фонди, транспортні засоби, трудові ресурси; доказів наявності у вказаних постачальників витрат, супутніх звичайній господарській діяльності (як-от - на виплату заробітної плати, сплату податків, оплату орендованих транспортних засобів, складських та інших приміщень, комунальних платежів, сплату коштів за договорами найму працівників тощо) матеріали справи не містять.

Крім того, судами встановлено відсутність первинних документів на підтвердження поставки позивачеві будівельних матеріалів для виконання розглядуваних підрядних робіт (зокрема, товарно-транспортних накладних, шляхових листів, складенням яких опосередковується транспортування вантажу).

В силу чинного законодавства обов'язок підтвердити правомірність податкового кредиту та витрат первинними документами покладений на платника - покупця, позаяк саме він є суб'єктом, що обчислює кінцеву суму податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету. При цьому документи, які обґрунтовують витрати та податковий кредит, повинні відображати достовірну інформацію. У даному разі подані Товариством первинні документи не засвідчують реальності господарських операцій та не містять достовірних відомостей.

Платником не подано доказів про перевірку ділової репутації контрагента, не наведено фактів про обставини укладення та виконання договорів будівельного підряду.

Підписуючи договори та одержуючи від названого постачальника податкові накладні та інші первинні документи, позивач знав, що на підставі цих документів ним будуть формуватися дані податкового обліку, а тому повинен був пересвідчитися у тому, що ці документи підписані уповноваженими особами та містять достовірні відомості.

Отже, податковим органом у процесі перевірки встановлені обставини, які у сукупності свідчать про наявність у первинних документах недостовірних відомостей про учасників поставок, фактичну неможливість виконання цих поставок саме задекларованим контрагентом, спрямованості дій платника на отримання необґрунтованої податкової вигоди у вигляді зменшення бази оподаткування та, як результат, зменшення суми податків, що належать сплаті. Фактично суди визнали доведеним той факт, що позивачем було створено штучну видимість здійснення господарських операцій з названим контрагентом шляхом формального складення первинних документів, які не супроводжувалися дійсним рухом активів у процесі виконання операцій саме з цим контрагентом.

У зв'язку з цим суди дійшли цілком обґрунтованого висновку про те, що платникові має бути відмовлено в одержанні податкової вигоди, на яку він претендує, та погодилися із правомірністю оспорюваних нарахувань.

Наведене зумовлює правильність оскаржуваних судових рішень про відмову в задоволенні даного позову.

Рішення судів попередніх інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго-Бест» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.06.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2013 у справі 826/6697/13-а слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго-Бест» відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.06.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2013 у справі 826/6697/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко