Ухвала суду № 45348794, 25.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2015 року м. Київ К/9991/55852/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайло О.М.СуддівБившевої Л.І. Пилипчук В.Г.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 квітня 2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2012 року

у справі №2а-18975/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Спорт-Тур»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Спорт-Тур» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 26 квітня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2012 року, позовні вимоги задовольнив, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 21 червня 2011 року №0000387225/0, а також зобов'язав Державну казначейську службу України стягнути на користь позивача судові витрати у розмірі 30,12 грн. із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку відповідача.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

У період з 01 червня по 14 червня 2011 року податковий орган провів позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за лютий 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у період з 01 січня 2011 року по 31 листопада 2011 року, за березень 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у період з 01 лютого 2011 року по 28 лютого 2011 року, про що склав акт від 14 червня 2011 року №108/07214/33447980, яким встановив порушення позивачем вимог:

пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.4, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення позивачем суми податкового кредиту у січні 2011 року на 478 421,00 грн.;

пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту у січні 2011 року на 478 421,00 грн.;

пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у лютому 2011 року на 478 421,00 грн.

За результатами проведеної перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 21 червня 2011 року №0000387225/0, яким зменшив позивачу суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого за рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість за лютий 2011 року на 478 421,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичною підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування за лютий 2011 року слугував висновок контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту січня 2011 року суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні придбаних будівельно-монтажних робіт у ТОВ «Кримміськбудмонтаж» за нікчемним правочином.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з ТОВ «Кримміськбудмонтаж».

З матеріалів справи вбачається, що у січні 2011 року ТОВ «Кримміськбудмонтаж» надавало позивачу будівельно-монтажні роботи згідно актів виконаних робіт №б/н від 31 січня 2011 року у розмірі 2 870 527,20 грн., у тому числі податок на додану вартість у розмірі 478 421,00 грн., по об'єкту Профілакторій ЗАТ «ФК Динамо Київ», що знаходиться по вул.Баранова, 2 у смт.Симеїз, які виконував підрядник - ТОВ «БК «Регіон Буд».

На підставі отриманих від ТОВ «Кримміськбудмонтаж» податкових накладних, за результатом виконання вказаних договірних відносин, позивачем було сформовано податковий кредит січня 2011 року.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податковий орган в акті перевірки не заперечував сплату позивачем на користь постачальника робіт суми податку на додану вартість, яка були заявлена ним у подальшому до відшкодування.

Отже, судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що податковий кредит позивачем був сформований на підставі належним чином оформлених податкових накладних за фактично придбані роботи з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, бюджетне відшкодування - це відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

За приписами підпунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно пункту 200.4 вказаної статті, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагента робіт, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту та відповідно права на бюджетне відшкодування такого податку, відповідачем не спростовано.

Доводи податкового органу про те, що отримані позивачем роботи були виконані підрядником, якій здійснював господарську діяльність з сумнівними контрагентами, як підстави для зменшення заявленої до відшкодування суми податку на додану вартість позивача, не заслуговують на увагу, оскільки чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на бюджетне відшкодування податку на додану вартість від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету.

Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Вимога щодо надмірної сплати податку на додану вартість, як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати саме ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Обставини, які слугували фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, знаходяться поза межами вимог Податкового кодексу України, а відтак таке податкове повідомлення-рішення було обґрунтовано визнано судами попередніх інстанцій протиправним та скасовано.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За наведених обставин, контролюючий орган безпідставно визначився стосовно завищення позивачем заявленої до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість у розмірі 478 421,00 грн., отже висновок про задоволення позовних вимог відповідає правильному застосуванню судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 квітня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2012 року у справі №2а-18975/12/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Бившева Л.І. Пилипчук В.Г.