Постанова № 45341841, 10.06.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2015 р. Справа № 815/107/13-а

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарях Данюк А.І. та Кіселик Д.С.,

за участю представника позивача-адвоката ОСОБА_1 та представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Приватного підприємства «ЕФФЕКТ» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «ЕФФЕКТ» до Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області Державної податкової служби (правонаступник - ДПІ у Біляївському районі ГУ Міндоходів у Одеській області) про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

04.01.2013 року ПП «ЕФФЕКТ» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ДПІ у Біляївському районі Одеської області ДПС (правонаступник - ДПІ у Біляївському районі ГУ Міндоходів у Одеській області), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.12.2012 року:

- №0007542200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1029544 грн. (в т.ч. 823635 грн. - за основним платежем, 205909 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями);

- №0007532200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 1187704 грн. (в т.ч. 949659 грн. - за основним платежем, 237415 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями);

- №0002421701, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку з доходів найманих працівників на суму 18816,06 грн. (в т.ч. 14644,85 грн. - за основним платежем, 4171,21 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки відповідача при проведенні перевірки та винесенні податкових повідомлень-рішень, стосовно того, що податковий кредит сформовано штучно та без мети реального настання правових наслідків, не відповідають дійсності та нормам законодавства.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30.04.2013 року у задоволенні адміністративного позову ПП «ЕФФЕКТ» відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ПП «ЕФФЕКТ» 15.05.2013р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального і процесуального права та просив скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30.04.2013 року та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача - адвокат ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу та наполягала на її повному задоволенні.

Представник же відповідача ОСОБА_2, будучи присутнім в судовому засіданні 27.05.2015р., апеляційну скаргу позивача не визнав та надав свої пояснення, а 10.06.2015р. в судове засідання суду апеляційної інстанції з невідомих причин не прибув, надіславши на вимогу суду лише розрахунок штрафних санкцій до акту перевірки №1579/22/33803233 від 30.11.2012 року.

Заслухавши суддю - доповідача, виступи сторін та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність належних підстав для її часткового задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ПП «ЕФФЕКТ» зареєстроване Біляївською РДА Одеської області 25.11.2005 року, перебуває на податковому обліку в ДПІ у Біляївському районі Одеської області, є платником ПДВ, відповідно до свідоцтва №21512994 від 29.11.2005 року та має ліцензію на виконання будівельної діяльності АВ №344316 від 16.12.2005р.

В листопаді 2012 року посадовими особами у Біляївському районі Одеської області було проведено перевірку підприємства позивача, за результатами якої складено ОСОБА_3 №1579/22/33803233 від 30.11.2012 року «Про результати позапланової виїзної перевірки ПП «ЕФФЕКТ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 року по 30.09.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 30.09.2012 року».

Так, у висновках вказаного ОСОБА_3 №1579/22/33803233 від 30.11.2012 року зазначено, що цією перевіркою встановлено порушення ПП «ЕФФЕКТ»:

- п.5.1, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 діючого на той час Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 949659 грн. за 3-4-й квартали 2010 року;

- п.7.2.1 п.7.2, пп.7.4.1,7.4.5 п.7.4,пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 діючого на той час Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 823635 грн. за квітень-червень, вересень, листопад, грудень 2010 року;

- пп.8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті

чого занижено податок з доходів фізичних осіб на суму 14644,85 грн.

На підставі вищезазначеного акту перевірки, уповноваженою особою ДПІ 12.12.2012 року було прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0007542200 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 1029544 грн. (в т.ч. 823635 грн. - за основним платежем, 205909 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями);

- №0007532200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1187704 грн. (в т.ч. 949659 грн. - за основним платежем, 237415 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями);

- №0002421701 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок з доходів найманих працівників на загальну суму 18816,06 грн. (в т.ч. 14644,85 грн. - за основним платежем, 4171,21 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Не погоджуючись з вищезазначеними діями та рішеннями податкового органу, позивач оскаржив їх до суду.

Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з правомірності спірних рішень відповідача та відповідно, з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог.

Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, не може повністю погодитися з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх частково необґрунтованими та передчасними, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

А згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Як слідує з положень п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, з 01.01.2011 р. він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до приписів п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім НБУ) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Положеннями ж п.75.1 ст.75 ПК України, в свою чергу, передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Так, «валовими витратами», згідно п.5.1 ст.5 Закону України №283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (діючого на час спірних правовідносин), є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Разом з тим, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 цього ж Закону №283/97-ВР встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку.

Правомірність же формування податкового кредиту до 01.04.2011 року визначалися вимогами Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», а з 01.04.2011 року - положеннями Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI.

Як слідує зі змісту вимог ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР (діючого на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

А згідно з приписів ст.7 Закону №168/97-ВР, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання товарів, робіт, послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог законодавства.

У відповідності до п.7.5.1 п.7.5. ст.7 вказаного Закону №168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку і оплати товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунка (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналогічна норма міститься і у п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України.

Відповідно до приписів п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Аналогічні приписи містяться і у п.198.3 ст.198 ПК України.

Крім того, статтею 1 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, поставка товарів/послуг для цілей визначення податку на додану вартість має бути фактично здійснена і підтверджена належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Отже, відповідно до чинного законодавства, податковий кредит може бути сформований платником податків лише за наявністю належним чином складених первинних документів, що відображають господарську операцію, котра спричинила зміни у структурі та стані активів і зобов'язань суб'єкта господарювання.

Як видно зі спірного акту перевірки, ревізорами податкового органу при дослідженні наданої позивачем первинної документації за перевіряємий період були зроблені висновки щодо завищення підприємством своїх валових витрат, а також щодо штучно сформованої частини податкового кредиту за рахунок «нікчемних» господарських операцій з ПП «Одеська будівельна компанія» та ТОВ «Вектор-Престіж».

Однак, судова колегія, уважно дослідивши надані сторонами докази, не може повністю погодитися з такими висновками податкового органу, з якими, в свою чергу, помилково та передчасно повністю погодився суд 1-ї інстанції, з огляду на наступне.

Так, як встановлено судовою колегією з матеріалів справи, 23.07.2010 року та 15.10.2010 року між ПП «ЕФФЕКТ» в особі директора ОСОБА_3 та Нерубайською сільською радою в особі голови сільради ОСОБА_4 було укладно 8 договорів підряду на виконання робіт по капітальному ремонту дорожнього покриття вулиць в с.Нерубайське Біляївського району Одеської області.

Крім того, по справі встановлено, що аналогічні 8 договорів підряду (від 08.09.2010р., 10.09.2010р., 14.09.2010р., 15.09.2014р., 18.10.2010р., 25.10.2010р., 16.11.2010р. та 22.12.2010р.) були укладені ПП «ЕФФЕКТ» в особі директора ОСОБА_3 з Усатівською сільською радою в особі голови сільради ОСОБА_5 на виконання робіт по капітальному ремонту дорожнього покриття вулиць в с.Усатове Біляївського району Одеської області.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представника позивача, на виконання вказаних вище договорів підряду та в зв'язку із великим обсягом замовлених робіт, ПП «ЕФФЕКТ» були укладені відповідні договори субпідряду з ПП «Кардо», ТОВ «Вектор-Престиж», ПП «Южстройресурс», ПП «Одеська будівельна компанія», ПП «Транс-Буд» та ПП «Співдружність-Кентавр».

При цьому, слід звернути увагу на те, що у податкового органу при перевірці підприємства позивача по взаємовідносинам з вказаними вище контрагентами претензії виникли лише до угод субпідряду із ТОВ «Вектор-Престиж», ПП «Одеська будівельна компанія» та ПП «Співдружність-Кентавр».

Так, взаємовідносини ПП «ЕФФЕКТ» з ПП «Співдружність-Кентавр» розглядалися судами всіх 3-х інстанцій в іншому провадженні - справа №2а-9979/10/1570, по якій постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12.12.2011 року (яка набрала законної сили) було скасовано аналогічні податкові повідомлення-рішення ДПІ в Біляївському районі Одеської області.

Що ж стосується аналогічних взаємовідносин ПП «ЕФФЕКТ» з ТОВ «Вектор-Престиж» і ПП «Одеська будівельна компанія», то з цього приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як видно зі спірного акту перевірки №1579/22/33803233 від 30.11.2012 року, податковим органом було встановлено порушення позивачем порядку заповнення податкових накладних №229 від 30.04.2010 року, №295 від 31.05.2010 року, №395 від 30.06.2010 року, отриманих від ТОВ «Вектор-Престіж» (т.б. відсутній підпис, посада та ПІБ особи, яка її виписала), в результаті чого, відповідач дійшов висновку про завищення ПП «ЕФФЕКТ» свого податкового кредиту на загальну суму 63908 грн. (в т.ч. у квітні 2010р. - на 24035 грн., у травні 2010р. - на 15900 грн., у червні 2010р. - 23973 грн.).

Слід звернути увагу, що вказане порушення позивачем як при проведенні перевірки, так і при розгляді справи в суді 1-ї інстанції, фактично не спростовувалось, але в останньому судовому засіданні суду 2-ї інстанції представник позивача проти даного порушення несподівано почала безмотивовано заперечувати, не надавши при цьому жодного належного доказу на спростування зазначеного порушення діючого податкового законодавства.

Однак, судова колегія, приймаючи до уваги відсутність (окрім акту КРУ) в матеріалах справи будь-яких доказів взагалі на підтвердження виконання цієї господарської операції з ТОВ «Вектор-Престіж» (т.б. самого договору субпідряду, податкових накладних, довідок про вартість робіт, актів прийому/виконання робіт, банківських платіжних доручень та інш.), жодних письмових заперечень при підписанні акту перевірки, доказів адміністративного оскарження висновків даного акту в цій частині та будь-яких заперечень як в адміністративному позові, так і в апеляційній скарзі, вважає висловлену в останньому судовому засіданні позицію представника позивача формальною, розцінює її критично і до уваги не приймає та, відповідно, в свою чергу, погоджується з висновками податкового органу і суду 1-ї інстанції в частині визначення позивачу спірним податковим повідомленням-рішенням №0007542200 від 12.12.2012р. суми основного грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 63908 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 15977 грн.

Далі, стосовно господарських операцій ПП «ЕФФЕКТ» з ПП «Одеська будівельна компанія», апеляційний суд зазначає наступне.

Як слідує зі змісту спірного акту перевірки №1579/22/33803233 від 30.11.2012р., податковим органом, з посиланням на акти ДПІ у Приморському районі м.Одеси від 15.03.2011р. і 07.04.2011р. «Про неможливість проведення документальної перевірки ПП «Одеська будівельна компанія» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період березень-грудень 2010 р.» та протокол допиту свідка - директора ПП «Одеська будівельна компанія» ОСОБА_6 в рамках кримінальної справи, було встановлено порушення позивачем порядку заповнення деяких податкових накладних, отриманих від ПП «ОдБК», в результаті чого, відповідач дійшов висновку про «штучне» формування податкового кредиту позивача на загальну суму 759727 грн.

Проте, судова колегія, уважно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, не може погодитися з вказаними вище висновками податкового органу, з якими, в свою чергу, помилково погодився суд 1- інстанції.

Так, апеляційним судом по справі встановлено, що на виконання вищезазначених договорів підряду з Нерубайською та Усатівською сільськими радами та у зв'язку із великим обсягом замовлених робіт, ПП «ЕФФЕКТ», як генеральним підряником, було укладено 16 договорів субпідряду з ПП «Одеська будівельна компанія» на виконання робіт по капітальному ремонту дорожнього покриття вулиць в с.Усатове та с.Нерубайське Біляївського району Одеської області.

На підтвердження виконання цих договорів та реальності виконаних робіт позивачем до суду було надано податкові накладні, реєстр отриманих податкових накладних, податкові декларації, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, акти прийому виконаних робіт ф.№КБ-2в та банківськи платіжні доручення про сплату наданих послуг з урахуванням ПДВ. При чому, слід зазначити, що хоча і деякі податкові накладні дійсно були складені з певними недоліками, на що звернув увагу відповідач, але, на думку суду 2-ї інстанції, вони не є суттєвими та не спростовують факт реально здійсненої господарської операції, на виконання якої вони були виписані.

Крім того, по справі також встановлено, що позивач належним чином відобразив ці господарські операції з ПП «Одеська будівельна компанія» в своєму податковому обліку та відніс фактично сплачені ним суми ПДВ та вартості робіт відповідно до свого податкового кредиту та валових витрат.

До того ж, необхідно звернути увагу й на те, що факт реального виконання підрядних та субпідрядних робіт по капітальному ремонту дорожнього покриття вулиць в с.Усатове та с.Нерубайське підтверджується і листами-повідомленнями сільськіх голів ОСОБА_7 (вих.№02-17-335 від 18.05.2015р.) та ОСОБА_5 (вих.№754 від 19.05.2015р.), а також навними в матеріалах справи актами КРУ в Одеській області №08-13/735 від 29.10.2010 року і №8-19/170 від 02.04.2012 року, зі змісту яких, в свою чергу, вбачається, що зустрічними звірками підтверджено вид, обсяг і якість фактично виконаних субпідрядниками, зокрема, ПП «Одеська будівельна компанія», будівельних робіт, та правильність взаєморозрахунків між Нерубайською сільською радою і ПП «ЕФФЕКТ» та між останнім і ПП «Одеська будівельна компанія».

Таким чином, судом апеляційної інстанції беззаперечно встановлено, що підприємством позивача та його контрагентом, в даному випадку, було виконано всі зобов'язання та умови договорів субпідряду, які, в свою чергу, до цього часу недісними або фіктивними в судовому порядку не визнані, а відтак, останні, в силу ст.204 ЦК україни, є правомірними.

Що ж стосується посилань податкового органу, в обгрунування своїх висновків про «безтоварний» (фіктивний) характер господарських відносин з ПП «Одеська будівельна компанія», на акти ДПІ у Приморському районі м.Одеси від 15.03.2011р. і 07.04.2011р. «Про неможливість проведення документальної перевірки ПП «Одеська будівельна компанія» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період березень-грудень 2010 року», то судова колегія таку правову позицію відповідача вважає помилковою та безпідставною, з огляду на наступне.

Так, на думку суду 2-ї інстанції, вказані вище акти про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача взагалі не є належними доказами в підтвердження доводів податкового органу про нереальність виконання господарських операцій між контрагентом та позивачем, оскільки ними зафіксовано лише факт наявності певних перешкод для здійснення податкової перевірки органом ДПС, тобто первинна документація і реальність господарських операцій такого платника не були предметом перевірки.

Відсутність контрагента позивача за юридичною адресою станом на момент звірки також, в свою чергу, не є належним доказом правомірності висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства по операціям за угодами із вказаним контрагентом у момент їх укладення та виконання.

Як вбачається з приписів діючого законодавства, належним доказом відсутності підприємства за місцезнаходженням є наявність запису в Єдиному державному реєстрі фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб. Разом з тим, відповідного витягу з цього Реєстру з наявністю такого запису на момент укладення і виконання вказаних угод податковим органом не надано. Натомність, в матеріалах справи міститься витяг з ЄДР, який підтверджує, що ПП «Одеська будівельна компанія» як на момент укладення спірних угод із позивачем, так і на момент їх повного виконання, було зареєстровано в цьому Реєстрі, а також було платником ПДВ, т.б. мало право на виписку податкових накладних.

Також, ще слід вказати й про те, що на жодну зі сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності установчих документів контрагента та дотримання ним вимог податкового і іншого законодавства, у тому числі щодо фактичного перебування за юридичною адресою.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою та у залежність від стану податкового обліку його контрагента, а також від того, за рахунок яких саме ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів або виконуються роботи постачальником. Посилання ж ДПІ на відсутність у контрагента позивача об'єктивної можливості для виконання поставок товарів та робіт в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу також не можна розцінювати як достатній доказ фіктивності спірних операцій, оскільки укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання робіт.

До того ж, при цьому, необхідно звернути увагу й на той факт, що надані ПП «Одеська будівельна компанія», як субпідрядником, підприємству позивача (т.б. генпідрядчику) послуги з виконання будівельних робіт по капітальному ремонту дорожнього покриття вулиць повністю відповідають основним видам діяльності за КВЕД як позивача, так і даного контрагента, який, в свою чергу, як і ПП «ЕФФЕКТ», мав відповідну ліцензію на виконання будівельних робіт.

За таких обставин, висновок податкового органу про «безтоварний» характер спірних операцій по виконанню субпідрядних робіт ґрунтується лише на припущеннях та на неправильній юридичній оцінці обставин справи.

Критично розцінює судова колегія і доводи відповідача про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди, які повинні грунуватися на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, що виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Так, необхідними умовами для визнання угоди «нікчемною» в силу вимог ст.228 ЦК України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків. Разом з тим, жодних доказів наявності у сторін спірних угод узгодженого умислу на вчинення дій у порушення податкового законодавства або на безпідставне отримання податкової вигоди, відповідачем не надано.

Крім того, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України, має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, як встановлено з матеріалів справи, кримінальна справа відносно керівників ПП «ЕФФЕКТ» не порушувалася взагалі, а відносно директора ПП «Одеська будівельна компанія» ОСОБА_6, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.ст.27 ч.5, 205 ч.2 КК України, ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 27.05.2014р. (справа №522/4865/14к) кримінальне провадження №3201417000000025 від 05.02.2014р. за клопотанням ст.прокурора відділу прокуратури Одеської області було закрито, а ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із спливом строку давності.

Отже, за вказаних обставин, апеляційний суд вважає, що податковим органом, в порушення приписів ч.2 ст.71 КАС України, не було доведено належними доказами порушення підприємством позивача вимог п.5.1, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 діючого на той час Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.7.2.1 п.7.2, пп.7.4.1,7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 діючого на той час Закону України «Про податок на додану вартість», а тому, відповідно, висновок відповідача про збільшення ПП «ЕФФЕКТ» суми грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 949 659 грн. (т.б. 1029544 грн. - 79885 грн., з яких 759727 грн. - за основним платежем, 189932 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) та про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1 187 704 грн. (з яких 949659 грн. - за основним платежем, 237415 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) є неправомірним, в зв'язку із чим, оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 12.12.2012 року №0007542200 і №0007532200 в цих частинах підлягають скасуванню.

Стосовно ж інших позовних вимог та відповідно висновку податкового органу щодо порушення ПП «ЕФФЕКТ» вимог пп.8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», на підставі чого було винесено спірне податкове повідомлення-рішення від 12.12.2012 року №0002421701 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників на загальну суму 18 816,06 грн. (в т.ч. 14644,85 грн. - за основним платежем, 4171,21 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями), то судова колегія, уважно дослідивши матеріали справи, вважає такий висновок відповідача обґрунтованим, з огляду на наступне.

Так, з матеріалів справи апеляційним судом встановлено, що підприємство позивача у період з 01.04.2010р. по 30.09.2012р. використовувало працю найманих працівників з метою здійснення господарської діяльності.

Як вбачається зі спірного акту перевірки, ПП «ЕФФЕКТ» в період з липня по грудень 2010 року укладено 16 договорів підряду на виконання робіт по капітальному ремонту дорожного покриття та відповідно - 16 договорів субпідряду з ПП «Одеська будівельна компанія», на виконання яких складено і підписано16 актів приймання виконаних робіт ф. №КБ-2в на загальну суму 3897794,51 грн., з яких заробітна плата складає 135806 грн., що передбачає нарахування податку з доходів фізичних осіб відповідно до вимог пп.8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Разом з тим, як видно з наданих позивачем до ДПІ в Біляївському районі звітів ф. 1-ДФ за період липень-грудень 2010 року сума нарахованої заробітної плати працівникам ПП «ЕФФЕКТ» складає 38173,66 грн., замість фактично отриманої заробітної плати в сумі 135806 грн.

Таким чином, перевіркою встановлено, що у перевіряємому періоді, відповідно до актів приймання виконаних робіт, ПП «ЕФФЕКТ» не було нараховано та не сплачено до бюджету податок з доходів фізичних осіб на суму 14644,85 грн. (т.б. (135806-38173,66) х 15%), чим відповідно порушено приписи пп.8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», якими, в свою чергу, передбачено, що податковий агент, який нараховує (сплачує) оподаткований дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону №889-ІУ.

При цьому, слід звернути увагу на те, що позивач, в порушення вимог ч.1 ст.71 КАС України, жодних належних доказів, спростовуючих вказані вище висновки податкового органу, до суду не надав та навіть не згадував про це порушення ні в адміністративному позові, ні в своїй апеляційній скарзі.

Отже, за таких обставин, апеляційний суд приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції, висновку про те, що оскаржуване повідомлення-рішення від 12.12.2012 року №0002421701 щодо збільшення ПП «ЕФФЕКТ» суми грошового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників на загальну суму 18 816,06 грн. є правомірним та скасуванню не підлягає.

І на останнє, судова колегія приймає до уваги та ще раз вважає за необхідне наголосити на тому, що згідно з вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України), а відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має виключно індивідуальний характер. Тобто, якщо контрагент позивача або його контрагенти у 2-й чи 3-й ланках ланцюга, не виконали своїх податкових зобов'язань, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

При чому, слід зазначити, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії та практикою Європейського Суду з прав людини.

Крім того, відповідно до ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А у відповідності до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, судова колегія вважає, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, до того ж, висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи та ґрунтуються на невірному тлумаченні норм діючого законодавства.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Отже, за вказаних обставин та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також в зв'язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, з урахуванням ч.2 ст.11 КАС України та, діючи в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, у відповідності до п.п.3,4 ч.1 ст.202 КАС України, вважає за необхідне скасувати постанову окружного суду та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ПП «ЕФФЕКТ» задовольнити частково.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «ЕФФЕКТ» - задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Приватного підприємства «ЕФФЕКТ» - задовольнити частково.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області Державної податкової служби від 12.12.2012 року: №0007542200 - в частині збільшення ПП «ЕФФЕКТ» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 949 659 грн. та №0007532200 - про збільшення ПП «ЕФФЕКТ» суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму суму 1 187 704 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог Приватного підприємства «ЕФФЕКТ» - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

ОСОБА_8