Ухвала суду № 45341757, 10.06.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2015 року Справа № 876/13902/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Коваля Р.Й., Судової-Хомюк Н.М.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь-Моноліт» на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2013 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь-Моноліт» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Волинській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

У вересні 2013 року позивач ТзОВ «Волинь-Моноліт» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Луцької ОДПІ ГУ Міндоходів у Волинській області (на даний час Луцька ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області), в якому просив визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача : - № 0004772201 від 17.06.2013 р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 43500 грн. (в тому числі 42224 грн. за основним платежем і 1276 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); - № 0004782201 від 17.06.2013 р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 12829 грн. (в тому числі 10263 грн. за основним платежем і 2566 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); - № 0006692201 від 12.08.2013 р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 1545 грн. (в тому числі 1545 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Відповідач позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив відмовити у задоволенні позову.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 21.10.2013 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

З цією постановою суду не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що постанова суду першої інстанції є незаконною, прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи, з порушенням норм матеріального права, а тому постанова суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги доводів позивача про те, що оскаржені податкові повідомлення-рішення було прийнято на підставі необґрунтованих висновків податкової перевірки про заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість. Вказує апелянт, що позивачем протягом перевіреного періоду правомірно сформовані валові витрати та податковий кредит з врахуванням господарських взаємовідносин із ПП «Індастріалсервіс» та ПП «Паралель ВІД» щодо придбання товарів та послуг, а твердження податкового органу, з якими погодився суд першої інстанції, про нереальність і нікчемність таких господарських відносин, є безпідставними. Зазначає апелянт, що реальність вказаних господарських відносин повністю підтверджується належними первинними документами, які були представлені до перевірки та надані суду. Факт відсутності трудових ресурсів, транспортних засобів, машин та механізмів у контрагентів позивача не може слугувати доказом безтоварності господарських операцій, а перевірка наявності в контрагентів трудових ресурсів, основних чи виробничих фондів не входить до обов'язків та інтересів позивача, за умови, що ці суб'єкти дійсно виконували свої зобов'язання за договірними відносинами.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції від 21.10.2013 р. та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задоволити повністю.

У період апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції отримано письмову заяву (клопотання) відповідача Луцької ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області про закриття провадження у частині вимог щодо яких сторонами досягнено примирення шляхом податкового компромісу, згідно пункту 7 підрозділу 9-2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України та пункту 11-2 розділу VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» КАС України.

Заява обгрунтувується тим, що 05.03.2015 року Луцькою ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області прийнято рішення про погодження застосування процедури податкового компромісу по розглядуваній адміністративній справі в частині проведених донарахувань за жовтень-листопад 2011 року по податку на додану вартість та 4 кв. 2011 року по податку на прибуток, на загальну суму 43300 грн., та визначено податкові зобов'язання в розмірі 5%, які підлягають сплаті до бюджету, з податку на додану вартість в сумі 309 грн. і податку на прибуток в сумі 1856 грн..

Просить заявник Луцька ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області визнати нечинною постанову Волинського окружного адміністративного суду від 21.10.2013 року та закрити провадження у справі в частині вимог щодо яких досягнуто податковий компроміс.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і які з'явились на апеляційний розгляд справи, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, а також підстави і доводи заявленого клопотання про закриття провадження у частині вимог у зв'язку із досягненням сторонами податкового компромісу, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а заяву (клопотання) про закриття провадження у справі у зв'язку із досягненням сторонами примирення слід задоволити.

Так, судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що Луцькою ОДПІ Волинської області ДПС в період з 17.05.2013 року по 22.05.2013 року було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача ТзОВ «Волинь-Моноліт» щодо дотримання вимог податкового та іншого законодавства з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ПП «Індастріалсервіс» та ПП «Паралель ВІД» за період 2009-2012 року.

За наслідками перевірки складено Акт № 2946/22.1/36699265 від 29.05.2013 р., у висновках якого зазначено, що товариством протягом перевіреного періоду порушено : 1) п.1.4 ст.1, пп.7.2.6 п.7.2., пп.7.4.1 п.7.4, п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», завищено податковий кредит по взаємовідносинах з ПП «Індастріалсервіс» на загальну суму 4083,33 грн., в т.ч. за листопад 2010 р. 4083,33 грн.; 2) п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, ст.201 ПК України, завищено податковий кредит по взаємовідносинах з ПП «Паралель ВІД» на загальну суму 6179,99 грн., в т.ч. за жовтень 2011 р. на суму 4159,98 грн. і листопад 2011 року на суму 2020,01 грн.; 3) ст.134, ст.138, ст.139, ст. 140 ПК України та п.3.1 ст.3, п.5.2, п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», занижено податок на прибуток, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за 2010 р. - 2012 р. в сумі 42224 грн., в т.ч. за IV квартал 2010 року на суму 5104 грн. і IV квартал 2011 року на суму 37120 грн.. Такі висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що фінансово-господарські взаємовідносини позивача із вказаними контрагентами носять нереальний, безтоварний і нікчемний характер, не спричинили реального настання правових наслідків, оскільки виконання умов договорів фактично не відбувалось. Тому суми ПДВ за цими договорами позивачем безпідставно віднесено до податкового кредиту, а витрати безпідставно віднесено до валових витрат (а.с. 7-34).

На підставі вказаного вище Акта перевірки від 29.05.2013 року відповідачем винесено відносно позивача податкові повідомлення-рішення від 17.06.2013 року : - № 0004772201 від про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 43500 грн. (в тому числі 42224 грн. за основним платежем і 1276 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); - № 0004782201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 12829 грн. (в тому числі 10263 грн. за основним платежем і 2566 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (а.с. 35, 36).

За результатами адміністративного оскарження рішенням ГУ Міндоходів у Волинській області від 09.08.2013 року вказані вище ППР залишено без змін, а також збільшено на 1545 грн. суму нарахованих штрафних (фінансових) санкцій по податку на додану вартість (а.с. 38-56).

На підставі вказаного вище Рішення ГУ Міндоходів у Волинській області від 09.08.2013 року відповідачем винесено відносно позивача податкове повідомлення-рішення № 0006692201 від 12.08.2013 р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 1545 грн. (в тому числі 1545 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (а.с. 37).

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо підставності тверджень ДПІ про безтоварний і нереальний характер розглядуваних господарських операцій між позивачем та контрагентами ПП «Індастріалсервіс», ПП «Паралель ВІД» та щодо правомірності винесених податкових повідомлень-рішень, з врахуванням наступного.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на час розглядуваних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу), згідно п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 вказаного вище Закону, вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Крім цього, відповідно до п. 138.1 ст.138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності.

Згідно п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 цього ж Кодексу, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п.138.4 ст.138 ПК України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Не включаються до складу витрат, згідно п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 цього ж Кодексу, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на час розглядуваних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 цього Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема статтею 9, визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати визначені обов'язкові реквізити.

У відповідності до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 цього Закону, зокрема, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Крім цього, у відповідності до п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього ж Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з : придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.4 ст.198 ПК України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПК України.

Із матеріалів адміністративної справи та доводів відповідача видно, що висновки про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту та заниження у зв'язку із цим ПДВ та податку на прибуток, які підлягають сплаті до бюджету, стосуються господарських операцій позивача із ПП «Індастріалсервіс» та ПП «Паралель ВІД».

Судом першої інстанції вірно враховано, що реальність господарських операцій між позивачем та ПП «Індастріалсервіс» щодо придбання послуг спецтехніки на суму 24500 грн., факт отримання позивачем таких послуг і їх використання у власній господарській діяльності не підтверджуються належними доказами. Так, письмовий договір на придбання послуг спецтехніки не укладався, а зі змісту акту приймання-передавання послуг спецтехніки від 16.11.2010 р. № 59 на загальну суму 24500 грн., в тому числі ПДВ 4083 грн., та податкової накладної від 16.11.2010 р. № 351 не можливо встановити кількість відпрацьованих годин, найменування техніки, об'єкт та місце використання техніки (а.с. 60, 63). Позивач безпідставно відніс до складу податкового кредиту за грудень 2010 року ПДВ у сумі 4083 грн., оскільки наявність формально складених первинних документів не підтверджує факт реального здійснення господарських операцій та не надає права на податковий кредит у сумі 4083 грн. та валові витрати у сумі 20416,67 грн. у четвертому кварталі 2010 року.

Суд апеляційної інстанції також погоджується з висновками суду першої інстанції про непідтвердження реального вчинення господарських операцій позивача з контрагентом ПП «Паралель ВІД» щодо послуг екскаватора, самоскида, автокрана, навантажувача, перевезення будматеріалів. Зокрема, позивачем ні під час податкової перевірки ні в суді першої інстанції не надано документів, що підтверджують надання таких послуг, а саме товарно-транспортні накладні, акти передачі будівельних матеріалів для перевезення, тощо. Матеріалами справи також не підтверджено реальності виконання договору генпідряду № 2812 від 28.11.2011 р., укладеного між позивачем як генпідрядником та ПП «Паралель ВІД» як субпідрядником щодо виконання робіт з реконструкції будівлі під центр культури здоров'я на проспекті Волі, 17а в м. Луцьку. Договірна ціна робіт, які доручені підряднику, становить 130490,59 грн. із ПДВ (а.с.55-69).

При цьому, судом першої інстанції вірно враховано, що позивач мав ліцензію на виконання будівельних робіт та самостійно міг виконувати роботи з реконструкції будівлі під центр культури здоров'я на проспекті Волі, 17а в м. Луцьку на замовлення товариства з обмеженою відповідальністю «Благомед». Роботи були здані позивачем за актами приймання виконаних робіт у жовтні-грудні 2011 року (а.с. 188-224). Разом з тим, відсутні підстави вважати, що вказані роботи були виконані в тому числі і за рахунок ПП «Паралель ВІД» у жовтні-листопаді 2011 року, яке будівельної ліцензії не має, а докази про відсутність кваліфікованих працівників, транспортних засобів, спеціалізованої техніки, інших виробничих ресурсів свідчать про відсутність можливостей виконувати такі підрядні роботи і надавати послуги з перевезення вантажів та послуги екскаватора, навантажувача, самоскида, автокрана. До того ж, у виписаних ПП «Паралель ВІД» документах про надання послуг, не вказано ні об'єкт, ні місце поставки зазначених послуг.

Таким чином, обґрунтованими та підставними є висновки Луцької ОДПІ щодо порушення ТзОВ «Волинь-Моноліт» податкового законодавства в частині формування податкового кредиту і валових витрат та заниження ПДВ і податку на прибуток, а тому відсутні підстави для визнання протиправними і скасування оскаржених податкових повідомлень-рішень.

З врахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про законність і обґрунтованість оскарженої постанови Волинського окружного адміністративного суду від 21.10.2013 року і відповідно про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує наявність заяви (клопотання) відповідача про закриття провадження в розглядуваній адміністративній справі у частині вимог щодо яких сторонами досягнено примирення шляхом податкового компромісу, згідно пункту 7 підрозділу 9-2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України та пункту 11-2 розділу VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» КАС України.

З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до підрозділу 9-2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, податковий компроміс - це режим звільнення від юридичної відповідальності платників податків та/або їх посадових (службових) осіб за заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за будь-які податкові періоди до 1 квітня 2014 року з урахуванням строків давності, встановлених статтею 102 цього Кодексу.

Сума заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість сплачується в розмірі 5 відсотків такої суми. При цьому 95 відсотків суми заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість вважаються погашеними, штрафні санкції не застосовуються, пеня не нараховується. Сума погашеного податкового зобов'язання з податку на прибуток та/або податку на додану вартість в розмірі 95 відсотків внаслідок застосування податкового компромісу не враховується для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств.

Процедура податкового компромісу, встановлена цим підрозділом, поширюється також на неузгоджені суми податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, визначені у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура судового та/або адміністративного оскарження, а також на випадки, коли платник податків отримав податкове повідомлення-рішення, за яким податкові зобов'язання не узгоджені відповідно до норм цього Кодексу. Досягнення податкового компромісу у такому разі здійснюється за заявою платника податків у письмовій формі до контролюючого органу про намір досягнення податкового компромісу. У таких випадках днем узгодження платником податків податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні, є день подання такої заяви до відповідного контролюючого органу. У разі несплати платником податків такого податкового зобов'язання у сумі, визначеній пунктом 2 цього підрозділу, таке податкове зобов'язання вважається неузгодженим.

Податковий компроміс вважається досягнутим після сплати платником податків узгоджених податкових зобов'язань згідно із цим підрозділом. Після досягнення податкового компромісу згідно із цим підрозділом такі зобов'язання не підлягають оскарженню та їх розмір не може бути змінений в інших податкових періодах.

Податковий компроміс з урахуванням строків давності відповідно до статті 102 цього Кодексу застосовується до правовідносин, що виникли до 1 квітня 2014 року, та поширюється виключно на податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість незалежно від того, проводилися перевірки контролюючих органів чи ні за такі періоди.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що рішенням Луцької ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області № 3422/10/03-18-22-01 від 05.03.2015 року, за результатами розгляду заяви ТзОВ «Волинь-Моноліт» від 26.02.2015 року № 4335/10, погоджено застосування податкового компромісу по податкових повідомленнях-рішеннях № 0004772201 від 17.06.2013 р. та № 0004782201 від 17.06.2013 р., в частині проведених донарахувань за жовтень-листопад 2011 р. по ПДВ та 4 кв. 2011 р. по ПнП, на загальну суму 43300 грн.. Умовами досягнення податкового компромісу визначено обов'язок ТзОВ «Волинь-Моноліт» сплатити податкові зобов'язання у розмірі 5%, які підлягають сплаті до бюджету, з ПДВ в сумі 309 грн. та ПнП в сумі 1856 грн..

Згідно наданих у суді апеляційної інстанції Луцькою ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області роз'яснень, під процедуру податкового компромісу підпадає: - податкове повідомлення-рішення №0004772201 від 17.06.2013 р. на суму 37120 грн. грошового зобов'язання з податку на прибуток по взаємовідносинах із ПП «Паралель ВІД»; - податкове повідомлення-рішення №0004782201 від 17.06.2013р. на суму 7724,98 грн. (в тому числі основного платежу 6179,98 грн. і штрафна санкція 1545 грн.) грошового зобов'язання з ПДВ по взаємовідносинах із ПП «Паралель ВІД»; - податкове повідомлення-рішення №0006692201 від 12.08.2013 р. на суму штрафної санкції 1545 грн. грошового зобов'язання з ПДВ по взаємовідносинах із ПП «Паралель ВІД».

Залишок суми, яка не підлягає під процедуру податкового компромісу, це: - податкове повідомлення-рішення №0004772201 від 17.06.2013 р. на суму 6380 грн. (в тому числі основного платежу 5104 грн. і штрафна санкція 1276 грн.) грошового зобов'язання з податку на прибуток по взаємовідносинах із ПП «Паралель ВІД»; - податкове повідомлення-рішення №0004782201 від 17.06.2013р. на суму 5104 грн. (в тому числі основного платежу 4083 грн. і штрафна санкція 1021 грн.) грошового зобов'язання з ПДВ по взаємовідносинах із ПП «Індастріалсервіс».

Відповідно до пункту 11-2 розділу УІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» КАС України, підставою для примирення сторін на будь-якій стадії процесу є досягнення податкового компромісу щодо сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств відповідно до підрозділу 9-2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Статтею 194 КАС України передбачено, що сторони можуть примиритися у будь-який час до закінчення апеляційного розгляду. У разі примирення сторін суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу відповідно до вимог статті 113 цього Кодексу.

Згідно ст. 113 КАС України, сторони можуть повністю або частково врегулювати спір на основі взаємних поступок. Примирення сторін може стосуватися лише прав та обов'язків сторін і предмета адміністративного позову. У разі примирення сторін суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, у якій фіксуються умови примирення. Умови примирення не повинні суперечити закону або порушувати чиї-небудь права, свободи або інтереси.

Відповідно до ст. 203 КАС України, якщо судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення, а обставини, які стали підставою для закриття провадження у справі, виникли після його ухвалення, суд апеляційної інстанції визнає таке рішення нечинним і закриває провадження у справі.

Таким чином, з врахуванням наведених вище норм законодавства та встановлених фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що сторонами по справі частково досягнуто примирення у формі податкового компромісу, умови примирення не суперечать вимогам законодавства, не порушують прав, свобод та інтересів інших осіб.

Тому, заяву відповідача про застосування наслідків податкового компромісу слід задоволити, постанову суду першої інстанції необхідно визнати нечинною частково і провадження у адміністративній справі в цій частині закрити.

В решта частині постанову Волинського окружного адміністративного суду від 21.10.2013 року слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 113, 157 ч.1 п.3, 194, 195, 196, 198, 200, 203, 205, 206, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь-Моноліт» - залишити без задоволення.

Заяву Луцької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Волинській області про закриття провадження у справі в зв'язку із досягненням примирення і застосування податкового компромісу - задоволити.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2013 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь-Моноліт» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Волинській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень - визнати нечинною частково, а саме, в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: - №0004772201 від 17.06.2013 р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 37120 грн.; - № 0004782201 від 17.06.2013 р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 7724,98 грн. (в тому числі 6179,98 грн. за основним платежем і 1545 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); - № 0006692201 від 12.08.2013 р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 1545 грн., - і в цій частині провадження в адміністративній справі - закрити.

В решта частині постанову Волинського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: Р.Й. Коваль

Н.М. Судова-Хомюк

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 15.06.2015 року.