Постанова № 45339013, 17.06.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 червня 2015 року 16:59 № 826/6684/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., при секретарі Новик В.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києвіпровизнання протиправними та скасування рішень, - ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач) з позовом до Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві (надалі - відповідач або Відділ), в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві Козловського Георгія Васильовича від 02.04.2015 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 17 579,42 грн.;

- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві Козловського Георгія Васильовича від 02.04.2015 року про стягнення з ОСОБА_1 витрат на проведення виконавчих дій у сумі 116,82 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.05.2015 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні на 21.05.2015 року.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що Відділом у межах виконавчого провадження, в якому і винесено оскаржувані постанови, не вчинялося дій з примусового виконання рішення, а, відтак, у відповідача були відсутні підстави для винесення постанов про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчий дій та про стягнення з боржника виконавчого збору.

У судове засідання 21.05.2015 року з'явився представник позивача, який заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач явку свого представника у вказане судове засідання не забезпечив, хоча у відповідності до положень ст. 35 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення. Про причини неявки у судове засідання відповідач суду не повідомляв, клопотань чи заяв про розгляд справи без участі його представника або про відкладення судового засідання не заявляв.

З огляду на викладене вище, суд у судовому засіданні 21.05.2015 року на підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, враховуючи неприбуття належним чином повідомленого відповідача та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Водночас, у зв'язку з ненаданням відповідачем витребуваних ухвалою суду від 12.05.2015 року копій матеріалів виконавчого провадження ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.05.2015 року повторно витребувано від Відділу копії вказаних матеріалів.

15.06.2015 року від представника відповідача через канцелярію суду надійшли витребувані копії матеріалів виконавчого провадження.

Розглянувши наявні у матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, державним виконавцем Відділу за результатами розгляду заяви про примусове виконання виконавчого листа №757/1474/13-ц, виданого 16.07.2013 року Печерським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ерде Банк» суму в розмірі 175 794,29 грн., винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 25.07.2013 року (ВП №39019383), якою, зокрема, боржнику (позивачу) встановлено 7-денний строк з моменту винесення постанови для добровільного виконання рішення та зазначено, що при невиконанні рішення в наданий для добровільного виконання строк, рішення підлягає виконанню у примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій.

У межах виконавчого провадження №39019383 державним виконавцем Відділу винесено наступні постанови від 02.04.2015 року:

про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, якою постановлено стягнути з боржника - ОСОБА_1 - витрати на проведення виконавчий дій у сумі 116,82 грн.;

про стягнення з боржника виконавчого збору, якою постановлено стягнути з боржника - ОСОБА_1 - виконавчий збір у розмірі 17 579,42 грн.

Вважаючи вказані вище постанови протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Нормативно-правовим актом, яким врегульовано умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку є Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV (надалі - Закон №606).

Відповідно до ст. 1 Закону №606, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Частиною 1 ст. 6 Закону №606 визначено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Разом з тим, приписами ч. 1 ст. 11 Закону №606 зазначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

У відповідності до ч. 1 ст. 25 Закону №606, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова (ч. 2 ст. 25 Закону №606).

У разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення (ч. 1 ст. 27 Закону №606).

У разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом (ч. 1 ст. 28 Закону №606 у редакції, яка діяла станом на момент винесення оскаржуваної постанови про стягнення з боржника виконавчого збору).

З огляду на викладені вище положення Закону №606 вбачається, що виконавчий збір стягується з боржника у разі невиконання останнім рішення у строк, встановлений положеннями ч. 2 ст. 25 Закону №606, який у даному випадку складає до семи днів з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Представником позивача під час судового розгляду справи наголошено, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 25.07.2013 року (ВП №39019383) була направлена позивачу лише 16.09.2013 року, а отримана останнім 20.09.2013 року.

Так, відповідачем на виконання вимог ухвали суду від 12.05.2015 року не надано суду доказів направлення позивачу вищезазначеної постанови, відтак, твердження представника позивача про направлення постанови про відкриття виконавчого провадження від 25.07.2013 року лише 16.09.2013 року та отримання позивачем 20.09.2013 року Відділом належними та допустимими доказами не спростовано.

Таким чином, починаючи з 20.09.2013 року позивачу було відомо про факт відкриття виконавчого провадження №39019383, а тому саме з цієї дати позивач не був позбавлений можливості виконати виконавчий лист №757/1474/13-ц, виданий 16.07.2013 року Печерським районним судом м. Києва, на підставі якого відкрито дане виконавче провадження.

Разом з тим, як вбачається з наявних у матеріалах справи копій матеріалів виконавчого провадження №39019383, про факт виконання позивачем (боржником у вказаному виконавчому провадженні) рішення, на виконання якого і відкрито ВП №39019383, Відділ повідомлено 01.04.2015 року, у відповідності до заяв стягувача та боржника.

Крім того, представником позивача у позовній заяві вказано, що отримавши текст ухвали апеляційного суду м. Києва від 19.03.2015 року та спираючись на висновки, викладені у даній ухвалі суду, позивачем добровільно виконано рішення суду після чого останній надав державному виконавцю підтверджуючі документи. Тобто представником позивача підтверджено, що у період з вересня 2013 року по березень-квітень 2015 року, враховуючи факт обізнаності позивача з відкриттям виконавчого провадження №39019383, останнім не виконувався виконавчий лист №757/1474/13-ц, виданий 16.07.2013 року Печерським районним судом м. Києва.

Також, суд вважає необґрунтованими твердження представника позивача про неправомірність винесення оскаржуваної постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій з підстав не вчинення державним виконавцем дій з примусового виконання рішення з огляду на наступне.

Так, як вбачається з матеріалів виконавчого провадження, копії яких наявні у матеріалах справи, у межах виконавчого провадження №39019383 державним виконавцем Відділу винесено постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 15.08.2013 року та постанови про розшук майна боржника від 12.02.2014 року, винесення яких свідчить про здійснення державним виконавцем заходів з примусового виконання виконавчого листа №757/1474/13-ц, виданого 16.07.2013 року Печерським районним судом м. Києва.

Крім того, суд звертає увагу, що у відповідності до абз. 2 ч. 1 ст. 28 Закону №606 у редакції, яка діє станом на момент розгляду справи судом, виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Отже, враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Відділу Козловського Георгія Васильовича від 02.04.2015 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 17 579,42 грн.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Відділу Козловського Георгія Васильовича від 02.04.2015 року про стягнення з ОСОБА_1 витрат на проведення виконавчих дій у сумі 116,82 грн. суд зазначає про наступне.

Врегулювання питання, пов'язаного з витратами виконавчого провадження, викладено у ст. 41 Закону №606 у редакції, яка діяла станом на момент винесення оскаржуваної постанови.

Так, витрати органів державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження (ч. 1 ст. 41 Закону №606).

Витрати виконавчого провадження здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, які використовуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 41 Закону №606).

Відповідно до ч. 3 ст. 41 Закону №606, кошти виконавчого провадження складаються з: авансового внеску стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; стягнутих з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій; інших надходжень, що не суперечать законодавству.

Приписами ч. 4 ст. 41 Закону №606 визначено, що до витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, належать кошти, за рахунок яких здійснено оплату: 1) перевезення, зберігання і реалізації майна боржника; 2) послуг експертів, суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до провадження виконавчих дій; 3) поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум; 4) проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини; 5) розміщення оголошення в засобах масової інформації; 6) виготовлення та пересилання документів виконавчого провадження, ведення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень; 7) інших витрат, необхідних для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби.

Про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Зазначена постанова надсилається сторонам не пізніше наступного робочого дня після її винесення і може бути оскаржена ними до суду у десятиденний строк (ч. 5 ст. 41 Закону №606).

З огляду на викладені вище правові норми вбачається, що підставою для стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій є наявність витрат, пов'язаних з примусовим виконанням рішення, з урахуванням відсутності у державного виконавця документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання.

Таким чином, враховуючи вищенаведені висновки суду щодо вчинення державним виконавцем дій з примусового виконання виконавчого листа №757/1474/13-ц, виданого 16.07.2013 року Печерським районним судом м. Києва, суд дійшов висновку, що Відділом у межах наданих йому положеннями Закону №606 повноважень винесено оскаржувану постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 02.04.2015 року, а, відтак, відсутні підстави для визнання останньої протиправною та скасування.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому суд, оцінюючи спірні рішення відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття останніх.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, ч. 6 ст. 128, ст.ст. 158-163, 167, 181, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, адреса: 01133, АДРЕСА_1) судовий збір у розмірі у розмірі 1 644,30 грн. (однієї тисячі шестисот сорока чотирьох грн. 30 копійок) на р/р №31218206784007, отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код отримувача - (код за ЄДРПОУ) 38004897, банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку отримувача - 820019, код класифікації доходів бюджету - 22030001.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок