Постанова № 45338805, 16.06.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 червня 2015 року № 826/5615/15

Суддя Окружного адміністративного суду міста Гарник К.Ю., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рабен Україна" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рабен Україна» (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10 грудня 2014 року № 0005002201 та № 0004982201.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 квітня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/5615/15, закінчено підготовче провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні.

Представник позивача підтримав адміністративний позов, просив суд задовольнити його. Відповідач проти адміністративного позову заперечив, надав письмові заперечення.

Керуючись приписами частини 4 статті 122 та частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд продовжив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рабен Україна» перебуває на обліку в ДПІ в Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві як платник податків.

На підставі направлення на перевірку від 12 листопада 2014 року № 1682, згідно п.п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та наказу ДПІ в Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві від 30 жовтня 2014 року № 2007 та постанови СУ ФР ГУ Міндоходів в Одеській області від 29 липня 2014 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Магірус ЛТД» за період діяльності з 01 травня 2011 року по 31 січня 2012 року, результати якої оформлені актом від 25 листопада 2014 року № 73/26-53-22-01-26/32306522 (далі по тексту - акт перевірки).

Як висновок проведеної перевірки встановлено порушення п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.4 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за перевіряє мий період на суму 155559,00 грн. за IV квартал 2011 року; п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, 201.2, 201.4, 201.6, 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 135268,00 грн., у тому числі за червень 2011 року на суму 3986,00 грн., за липень 2011 року на суму 11426,00 грн., за серпень 2011 року на суму 4790,00 грн., за вересень 2011 року на суму 19822,00 грн., за жовтень 2011 року на суму 21034,00 грн., за листопад 2011 року на суму 26561,00 грн., за грудень 2011 року на суму 30706,00 грн., за січень 2012 року на суму 16943,00 грн.

На підставі акту перевірки та з урахуванням розглянутих заперечень відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 10 грудня 2014 року № 0005002201, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на загальну суму 111315,00 грн., у тому числі за основним платежем - 74210,00 грн. та за штрафними санкціями - 37105,00 грн. та № 0004982201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 233228,00 грн., у тому числі за основним платежем - 155559,00 грн. та за штрафними санкціями - 77779,00 грн.

Рішеннями ГУ ДФС у м. Києві від 08 лютого 2015 року № 2756/10/26-15-10-05-35 та ДФС України від 30 березня 2015 року № 5899/6/99-99-10-01-01-25 скарги позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 10 грудня 2014 року № 0005002201 та № 0004982201 - без змін.

Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню й мотивує позовні вимоги наступним: у відповідності до положень п.п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України, податкове повідомлення-рішення не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду в кримінальній справі відносно контрагента позивача; відповідачем здійснено нарахування за порушення, щодо якого минув строк давності; до акту перевірки включені періоди, які вже були предметом перевірок; відповідачем не надано жодного належного доказу на підтвердження нереальності господарських відносин між ним та ТОВ «Магірус ЛТД».

Заперечення відповідача, співпадають з висновками акта від 25 листопада 2014 року № 73/26-53-22-01-26/32306522.

Стосовно тверджень позивача про неможливість винесення відповідачем податкових повідомлень-рішень за результатами перевірок, проведених на підставі п. 78.1.11 от. 78 ПК України, відповідно до п. 86.9 от. 86 ПК України, податкове повідомлення-рішення не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу ДІІС передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу ДПС визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Відповідно до ст. 86.9 ПКУ, у разі якщо грошове зобов'язання розраховується контролюючим органом за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається таким контролюючим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим контролюючим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили.

Судом встановлено, що кримінальне провадження розслідується не по посадовим особам ТОВ «Рабен Україна», тобто, податкові повідомлення-рішення приймаються на загальних підставах п. 86.8 ст.86 ПКУ, де зазначено що податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки - з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Судом не приймаються посилання позивача на те, що до акту перевірки включені періоди, які вже були предметом перевірок, оскільки в матеріалах справи відсутні жодні належні та допустимі докази на підтвердження вказаних тверджень.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та ТОВ «Магірус ЛТД», обставини використання придбаних товарів/послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (експедитор) та ТОВ «Магірус ЛТД» (перевізник) укладено договір транспортного експедирування № П0103 від 19 травня 2011 року (т. 1, а. с. 63-77), відповідно до умов якого експедитор доручає, а перевізник приймає на себе зобов'язання щодо забезпечення доставки вантажів, в тому числі в зворотній тарі (надалі - вантаж) автомобільним транспортом по території України згідно заявок та/або листа доставки, та/або листа забору, та/або маніфесту експедитора (надалі - заявка). Маршрут, найменування вантажу, кількість, спосіб перевезення та вимоги до транспортного засобу, особливі умови та інші умови виконання послуг оговорюються в заявках, які додаються до договору та є його невід'ємною частиною. Заявки, узгоджені сторонами, регулюють взаємини сторін щодо кожного окремого перевезення і є невід'ємною частиною договору.

Послуги надаються на підставі заявки, в якій визначаються характеристики вантажу, вантажовідправник, вантажоодержувач, адреса розвантаження, маршрут, тип і кількість транспортних засобів (даті - ТЗ), вартість послуг, інструкція з кріплення та інші умови. Після отримання заявки перевізник протягом трьох годин повідомляє експедитора про можливість або неможливість виконання перевезення на викладених в заявці умовах. У випадку її акцепту, перевізник підписує заявку на перевезення підписом уповноваженої особи, завіряє печаткою та повертає її експедитору по факсу або іншими засобами зв'язку. Заявки надаються експедитором у письмовій формі або з використанням засобів факсимільного зв'язку.

Додатком № 1 та додатковою угодою № 3 від 19 травня 2011 року до договору обумовлені тарифи на перевезення вантажу по палетно та тарифи на перевезення на загальних умовах (т. 1, а. с. 78-79, 81-82).

Додатковою угодою № 2 до договору обумовлено, що при здійсненні експедитором сплати рахунків перевізника 1,10 % суми кожного окремого рахунку буде зараховуватись на відшкодування витрат експедитора (т. 1, а. с. 80).

Протягом січня 2011 року - травня 2012 року ТОВ «Магірус ЛТД» надавало позивачу транспортно-експедиційні послуги по перевезенню вантажу автомобілем за маршрутами доставки Бровари-Черкаси-Бровари, Бровари-Полтава-Бровари та по м. Київ, на підтвердження чого позивачем долучені до матеріалів справи копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т. 1, а. с. 82-а - 120, т. 20, а. с. 201-240), рахунків фактур (т. 1, а. с. 121-172). Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) підписані уповноваженою особою позивача, на підтвердження чого позивачем долучено до матеріалів справи копію довіреності від 24 січня 2011 року б/н (т. 2, а. с. 10), виданої ТОВ «Рабен Україна» ОСОБА_2 строком на 1 рік для підписання від імені від імені підприємства певних первинних документів щодо транспортно-експедиційних послуг на суму не більше 100 тис. грн.

Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи копії товарно-транспортних накладних, які оформлювались при здійсненні вантажних перевезень в рамках укладеного з ТОВ «Магірус ЛТД» договору (т. 2, а. с. 11-249, т. 3, а. с. 1-249, т. 4, а. с. 1-250, т. 5, а. с. 1-298, т. 6, а. с. 210, т. 7, а. с. 1-250, т. 8, а. с. 1-251, т. 9, а. с. 1-250, т. 10, а. с. 1-248, т. 11, а. с. 1-258, т. 12, а. с. 1-252, т. 13, а. с. 111-248, т. 14, а. с. 1-249, т. 15, а. с. 1- 249, т. 16, а. с. 1-250, т. 17, а. с. 1-247, т. 18, а. с. 1-248, т. 19, а. с. 1-259, т. 20, а. с. 1-20).

В свою чергу, ТОВ «Магірус ЛТД» виписало позивачу податкові накладні (т. 1, а. с. 173-211).

На підтвердження оплати за придбані послуги, яка здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку, позивачем долучено до матеріалів справи довідку від 15 квітня 2015 року № 72512 Інг Банку Україна (т. 2, а. с. 8-9).

При вирішення даного спору суд виходить з наступного.

В розумінні пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) «витрати2 - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Об'єкт оподаткування цим податком визначений у ст. 134 ПК України.

Відповідно до п 138.1 ст. 138 цього Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Склад витрат і порядок їх визначення закріплений в ст. 138 зазначеного Кодексу.

Одночасно нормою абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім того, розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України «податковий кредит» - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм ст. 201 цього Кодексу.

Крім того, зокрема, форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України), а саме - Порядком заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України 21 грудня 2010 року № 969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696, (який набрав чинності 01 січня 2011 року та діяв до 01 березня 2014 року).

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Разом з тим сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011року № 1936/11/13-11).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону № 996-ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому згідно норм до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Положення) яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), «господарські операції» - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Аналіз викладених норм Закону № 996-ХІV та норм Положення свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що придбані у ТОВ «Магірус ЛТД» послуги були використані у власній господарській діяльності, оскільки до основного виду господарської діяльності ТОВ «Рабен Україна» за КВЕД відноситься - 49.41 Вантажний автомобільний транспорт. В межах своєї господарської діяльності ТОВ «Рабен Україна» надає іншим суб'єктам господарювання на договірних підставах платні транспортно-експедиторські послуги, зокрема послуги з організації перевезення вантажів автомобільним транспортом територією України.

У власності TOB «Рабен Україна» перебуває логістично-складський комплекс за адресою: Київська область, Броварський район, смт. Велика Димерка, вул. Броварська, 150, який використовується як консолідаційно-розподільчий центр для складування, транспортної обробки та організації доставки вантажів різних клієнтів по території України, на підтвердження чого позивачем долучено до матеріалів справи копію свідоцтва про право власності на нерухоме майно, витяг про державну реєстрацію прав, державні акти на право власності на земельну ділянку, плани земельних ділянок та договір оренди логістичного комплексу загальною площею 23920,70 квадратних метрів, що розташований за адресою: Димерський провулок, 4, с.Красилівка, Броварського району, Київської області від 28 вересня 2012 року з додатками.

Зокрема, між Позивачем та TOB «МГЛ Метро Груп Логістика Україна», правонаступником якого є TOB «Метро Кеш Енд Кері Україна», яке діє від імені торгівельних підрозділів Метро Груп, укладено договір про надання логістичних послуг від 31 жовтня 2008 pоку, відповідно до п. 1.1 якого Позивач надає Торговельним підрозділам Метро Груп в межах України логістичні послуги, зокрема, роботи з розвантаження та завантаження товару, перевезення товару зі складу до центрів торгівлі Торговельних підрозділів відповідно до замовлень, розміщених Метро Груп (підп. (і) п. 1.1), вивезення партій товарів вітчизняних постачальників, що знаходяться на складах постачальників та (або) в Розподільчих Центрах TOB «Рабен Україна», та підготовка цих партій до перевезення, зазначених товарів зі складів постачальників та (або) з Розподільчих центрів TOB «Рабен Україна» до центрів торгівлі Торгівельних підрозділів (підп. (хі) п. 1.1). Виходячи з підп. (хі) п. 2.1 договору, при виконанні своїх зобов'язань TOB «Рабен Україна» має право користуватися послугами, наданими іншими перевізниками або постачальниками логістичних послуг (витяг з договору додається).

Позивачем також укладено договори про надання транспортних та логістичних послуг, договори транспортного експедирування з іншими суб'єктами господарювання, на підтвердження чого позивачем долучено до матеріалів справи копії договорів та актів здачі-прийняття наданих послуг (т. 13, а.с. 4-110).

Згідно абзацу четвертого ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», експедитор - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України (ч. 2 ст. 4 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»).

З метою виконання зобов'язань перед контрагентами в частині організації доставки вантажів по маршрутам: (Бровари - Черкаси - Бровари),( Бровари- Полтава - Бровари) та по місту Київ позивачем і було укладено договір з ТОВ «Магірус ЛТД».

За результатами дослідження вище перелічених первинних документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону № 996-ХІV та Положення та в повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій.

Натомість відповідачем не надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання описаних вище договорів підряду, зокрема того, що вказане підприємства не було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована в період укладення і виконання спірного правочину. Відтак, наявна в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за перевіряємий період, відповідають вимогам, встановленим ст. 201 ПК України.

Також відповідачем не було надано до суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у ТОВ «Магірус ЛТД» умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб, на момент вчинення спірного правочину.

В силу п. 15.1 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Частиною другою ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Так, в акті перевірки від 25 листопада 2014 року № 73/26-53-22-01-21/32306522 не наведено правову норму, в силу якої на платника податку (Покупця) покладена відповідальність за недекларування та несплату податкових зобов'язань платником податку-контрагентом (Продавцем), шляхом позбавлення його права на податковий кредит.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в його ухвалі від 10 жовтня 2012 року за № К-24491/10, «за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань».

Так, з тексту акта перевірки позивача не вбачається фактів недекларування та несплати як ТОВ «Рабен Україна», так і його контрагентом-перевізником (за даними податкової звітності) сум податку на додану вартість за наслідками спірних господарських операцій.

Також, в ході розгляду даної справи в суді відповідачем не було пред'явлено до суду будь-які належні докази нікчемності правочинів, укладених між ТОВ «Рабен Україна» і ТОВ «Магірус ЛТД», а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання договору транспортного перевезення від 19 травня 2011 року № ПО201 не уповноваженими на те особами.

Крім того, суд зазначає, що положенням п. 102.1 ст. 102 ПК України визначено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Виходячи з пп. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49 ПК України, податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Таким чином, податкові декларації за II - III квартали 2011 року підлягали поданню: за II квартал 2011 року - до 9 серпня 2011 pоку; за III квартал 2011 року - до 10 листопада 2011 року, а срок давності по цим періодам закінчився: щодо II кварталу 2011 року - 9 серпня 2014 pоку, щодо III кварталу 2011 року - 10 листопада 2014 року.

В свою чергу, з акту перевірки вбачається, що позивачем було включено до даних податкового обліку витрати на придбання послуг ТОВ «Магірус ЛТД» у наступному розмірі: II квартал 2011 року - 59508,00 грн.; III квартал 2011 року - 205706,00 грн.; IV квартал 2011 року - 411129,00 грн. Ставка податку на прибуток у 2011 році становила 23 % від об'єкта оподаткування. Розмір штрафної санкції, застосовної до Позивача, становив 50% від визначеної Відповідачем суми податкового зобов'язання.

Таким чином, сума, вказана відповідачем у податковому повідомленні-рішенні № 0004982201 (155559,00 грн. податку та 77779,00 грн. штрафних санкцій), була обрахована виходячи від загальної суми витрат (676343,00 грн.), які мали вплив на об'єкт оподаткування Позивача у II - IV кварталах 2011 року.

У відповідності до ч. 1, ч. 4 ст. 70 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, зокрема, у п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Разом з тим, відповідачем не надано суду, по-перше, будь-які інші достовірні відомості з документальним підтвердженням про притягнення до кримінальної відповідальності або пред'явлення обвинувачення посадовим особам ТОВ «Рабен Україна» або його контрагента - ТОВ «Магірус ЛТД», безпосередньо відповідальних за укладення і виконання спірних правочинів, з направлення матеріалів відповідних кримінальних справ до суду, у скоєнні злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України.

З урахуванням того, що по справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованим платником податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачу сум податку на прибуток і податку на додану вартість та відповідно застосування штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

За таких обставин, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про необхідність на підставі ч. 2 ст. 11, п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України визнання протиправними та скасування спірних у справі податкових повідомлень-рішень від 10 грудня 2014 року № 0004982201 та № 0005002201.

Керуючись ст. 2, ст. 9, ст.ст. 69 - 71, ст. 94, ст.ст. 158-163, ст. 167, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Рабен Україна» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 10 грудня 2014 року № 0004982201 та № 0005002201.

3. Присудити з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рабен Україна» (місцезнаходження: 02154, м. Київ, вул. Сосюри, буд. 6, ідентифікаційний код 32306522) 560 (п'ятсот шістдесят) гривень 28 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими в ст.ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя К.Ю. Гарник