Постанова № 45338748, 18.06.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 червня 2015 року № 826/1980/15

Окружний адміністративний суд міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 81-а, у складі головуючого Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Вік Групп-Інвест"

до

Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Вік Групп-Інвест" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0005622201 від 31.12.2014 р.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийняте безпідставно та з порушенням вимог чинного законодавства України, у зв’язку з чим воно є протиправним та підлягає скасуванню.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений в порядку, передбаченому положеннями ст.33 та ст.35 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), письмових заперечень на позовну заяву не подавав.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

У період з 18.08.2014 р. по 08.09.2014 р. відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із ПАТ "Мостобуд" (код ЄДРПОУ 1386326) за період 01.03.2012 р. по 31.03.2012 р., ТОВ "ІЕК "Верес" (код ЄДРПОУ 36758414) за період 01.03.2012 р. по 31.05.2012 р., та з питання дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах із ТОВ "Цикломен-Н" (код ЄДРПОУ 38150285) за період з 01.02.2014 р. по 28.02.2014 р., за результатами якої відповідачем складено акт №435/26-57-22-01-10/37226075 від 08.09.2014 р. (надалі - акт перевірки №435).

Згідно висновків, викладених в акті перевірки №435, позивачем, зокрема, порушено вимоги п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.6, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України (надалі – ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 568 951,00 грн., в т.ч. за лютий 2014 р. у сумі 568 951,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеними вище висновками податкового органу ТОВ "Вік Групп-Інвест" подало відповідачу заперечення на акт перевірки податкового органа №08/10-14 від 08.10.2014 р., за результатом розгляду яких рішенням податкового органу №663/10/26-57-22-01-21 від 10.10.2014 р. вказане заперечення залишено без задоволення.

На підставі вказаного акту перевірки №435 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0004362201 від 14.10.2014 р. (надалі – ППР №0004362201), яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 711 188,75 грн., з яких 568 951,00 грн. – за основним платежем, а 142 237,75 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із зазначеними вище висновками податкового органу ТОВ "Вік Групп-Інвест" подало до ГУ ДФС у м. Києві скаргу, за результатом розгляду якої рішенням податкового органу №4188/7/26-15-10-05-12 від 19.12.2014 р. вказану скаргу задоволено частково, скасовано ППР №0004362201 в частині основного платежу у розмірі 5 123,00 грн. та в частині штрафних санкцій у розмірі 1 280,75 грн., в іншій частині – залишено без змін.

Рішенням ДФС України про результати розгляду скарги №610/6/99-99-10-01-01-15 від 16.01.2015 р., ППР №0004362201, з урахуванням Рішення ГУ ДФС у м. Києві №4188/7/26-15-10-05-12 від 19.12.2014 р., залишено без змін.

На підставі акту перевірки №435 та Рішення ГУ ДФС у м. Києві №4188/7/26-15-10-05-12 від 19.12.2014 р. ДПІ у Святошинському р-ні ГУ ДФС у м. Києві прийняте податкове повідомлення-рішення №0005622201 від 31.12.2014 р. (надалі – ППР №0005622201), яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 704 785,00 грн., з яких 563 828,00 грн. – за основним платежем, а 140 957,00 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судом встановлено, що ТОВ "Вік Групп-Інвест" зареєстровано як юридична особа 07.09.2010 р., 08.08.2010 р. взято на податковий облік та станом на дату проведення перевірки перебувало на обліку в ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, зареєстровано як платник податку на додану вартість 02.12.2010 р.

З акту перевірки №435 вбачається, що заниження ТОВ "Вік Групп-Інвест" податку на додану вартість за лютий 2014 р. у сумі 568 951,00 грн. виникло у зв’язку із завищенням податкового кредиту по фінансово-господарським взаємовідносинам із ТОВ "Цикломен-Н", які, на думку податкового органу, є фіктивними. Так, в акті перевірки №435 зокрема зазначено, що первинних документів по взаємовідносинах з ТОВ "Цикломен-Н" позивачем до перевірки не було надано, крім того, ТОВ "Цикломен-Н", на думку відповідача, було сформовано податковий кредит за лютий 2014 р. з порушенням вимог чинного законодавства.

Вирішуючи питання реальності виконання договору з метою використання отриманого за вказаним договором у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського кодексу України (надалі – ГК України) під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 204 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-ч.3, ч.5 та ч.6 ст.203 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Частиною 3 ст.228 ЦК України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст. 228 ЦК України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням ч.1 ст.69 КАС України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до ч.1 та ч.4 ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відносно реальності правочинів позивача та ТОВ "Цикломен-Н", за результатами яких ТОВ "Вік Групп-Інвест" було сформовано спірний податковий кредит за лютий 2014 р. у сумі 568 951,00 грн., суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до lовідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АБ №547289 від 04.12.2012 р. ТОВ "Вік Групп-Інвест" здійснює такі види діяльності: неспеціалізована оптова торгівля; виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій; діяльність посередників у торгівлі паливом, рудами, металами та промисловими хімічними речовинами; оптова торгівля залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткуванням і приладдям до нього; ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення.

Судом встановлено, що спірний податковий кредит сформовано позивачем за договором поставки №0302/14/2 від 03.02.2014 р. (надалі – Договір №0302/14/2), укладеного між ТОВ "Вік Групп-Інвест", як покупцем, та ТОВ "Цикломен-Н", як постачальником, згідно умов якого постачальник зобов’язаний передати у власність, а покупець прийняти та оплатити на умовах визначених в договорі товар, асортамент, кількість та ціна якого вказані у рахунках, які є невід’ємними частинами даного договору; постачальник зобов'язаний надавати послуги по обробці давальницької сировини покупця.

Крім того, згідно умов Договору №0302/14/2 постачальник зобов'язаний передати товар та наступні документи: рахунок-фактуру; видаткову накладну; податкову накладну; хімічний аналіз. Якість товару, що постачається, має відповідати вимогам ДЕСТ, ДСТУ, ТУ та інших нормативних документів та підтверджується сертифікатом якості завода-виробника або хімічним аналізом, завіреним круглою мокрою печаткою постачальника. Постачальник відпускає покупцю товар на основі договору та рахунка-фактури за пред'явленням довіреності, або на інших умовах передбачених додатковою угодою сторін.

Суд критично відноситься до, наданих позивачем на підтвердження реальності Договору №0302/14/2, рахунків-фактур, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкових накладних, оскільки з них вбачається, що предметом Договору №0302/14/2 є не поставка товару, а надання послуг (ультразвукова діагностика), крім того, із вказаних документів неможливо встановити які саме послуги ультразвукової діагностики були надані ТОВ "Цикломен-Н" позивачу, зокрема, в чому вони полягають, їх розмір, обґрунтованість ціни, необхідність у власній господарській діяльності.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази оплати позивачем вартості товару (послуг), наданих (поставлених) ТОВ "Цикломен-Н" за Договором №0302/14/2.

Суд звертає увагу, що жодних інших належних доказів на підтвердження реальності Договору №0302/14/2 позивачем до суду не надано.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Суд звертає увагу, що у відповідності до правової позиції Вищого адміністративного суду України, яка викладена у його листі №742/11/13-11 від 02.06.2011р., податковий кредит для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Крім того, суд також звертає увагу, що оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин, змісту господарських операцій може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то господарські зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означає автоматично реальності вчинення господарської операції. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Водночас, наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведенння реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи те, що позивачем не було доведено реальності здійснення господарських операцій за Договором №0302/14/2, суд приходить до висновку, що позивачем було допущено порушення вимог чинного законодавства України, що призвело до заниження податку на додану вартість за лютий 2014 р. у сумі 568 951,00 грн.

Щодо інших контрагентів позивача, правовідносини з якими перевірялися під час здійснення податковим органом перевірки та складення акту № 435 суд зазначає, що порушення, встановлені під час перевірки по взаємовідносинам з ПАТ "Мостобуд" та ТОВ "ІЕК "Верес", не ввійшли до складу оскарженого податкового повідомлення-рішення, а тому не досліджуються судом по суті.

Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідачем було доведено правомірність та обґрунтованість прийнятого податкового повідомлення-рішення №0005622201 від 31.12.2014 р.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ст.94 КАС України, судові витрати не підлягають відшкодуванню позивачу.

Керуючись статтями 98, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Вік Групп-Інвест" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя М.А. Бояринцева