Постанова № 45333824, 08.06.2015, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2015 року Справа № 803/861/15-a

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Валюха В.М.,

при секретарі судового засідання Столярчук А.В.,

за участю представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Біо-Сістемс Україна» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Біо-Сістемс Україна» (далі - ТзОВ «Біо-Сістемс Україна», позивач) звернулося з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі - Луцька ОДПІ, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.12.2014 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Луцькою ОДПІ проведена планова виїзна перевірка ТзОВ «Біо-Сістемс Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 23.08.2011 року по 31.12.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 23.08.2011 року по 31.12.2013 року, про що складено акт від 07.11.2014 року № 8759/22-01/37821717, на який позивачем були подані заперечення.

В подальшому Луцькою ОДПІ проведена позапланова виїзна перевірка ТзОВ «Біо-Сістемс Україна» з питань, що становлять предмет заперечень, про що складено акт від 08.12.2014 року № 245/22-01/37821717.

Перевіркою встановлено, що позивачем порушено підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункт 44.1 статті 44, пункт 141.1 статті 141, пункти 138.1, 138.2, підпункт 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України (ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 124282,00 грн., в т. ч. за 2013 рік - 124282,00 грн., а також порушено підпункт 186.2.1 пункту 186.2 статті 186, пункти 198.1, 198.2, 198.3, абзац 2 пункту 198.6 статті 198, пункту 201.4, 201.7 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість (ПДВ) на загальну суму 127571,00 грн., в т. ч. за грудень 2013 року - 127571,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки Луцькою ОДПІ 18.12.2014 року були прийняті такі податкові повідомлення-рішення: № НОМЕР_2, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 155352,50 грн., в т. ч. за основним платежем - 124282,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 31070,50 грн., та № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 159463,75 грн., в т. ч. за основним платежем - 127571,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 31892,75 грн.

Позивач не погоджується із висновками перевірки та вказаними податковими повідомленнями-рішеннями з тих підстав, що жодною правовою нормою не визначено як порушення податкового чи іншого законодавства перевищення витрат (чи собівартості товарів) над доходами платника, а позивач правомірно формував витрати та податковий кредит по операціях з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 та ТзОВ «Західний Рітейл».

Позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 18.12.2014 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2.

В поданих до суду письмових запереченнях проти позову від 18.05.2015 року (т. 1, а. с. 153-157) представник відповідача адміністративний позов не визнав та просить відмовити в його задоволенні з тих підстав, що перевіркою встановлені порушення позивачем вимог податкового законодавства в частині заниження податку на прибуток та ПДВ, відтак, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно.

В судовому засіданні представники позивача адміністративний позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, просять позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні адміністративний позов не визнав з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову, просить у його задоволенні відмовити повністю.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити повністю з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ТзОВ «Біо-Сістемс Україна» зареєстроване як юридична особа, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 31.12.2014 року (т. 1, а. с. 76), перебуває на обліку як платник податків в Луцькій ОДПІ, що підтверджується довідкою про взяття на облік платника податків від 28.11.2012 року № 1601 (т. 1, а. с. 77), зареєстроване платником ПДВ, про що Луцькою ОДПІ видане свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ від 12.12.2012 року № 200090613 (т. 1, а. с. 78). Згідно із випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 31.12.2014 року (т. 1, а. с. 76 зворот) до основного виду діяльності позивача відноситься: «46.31 оптова торгівля фруктами й овочами».

Луцькою ОДПІ проведена планова виїзна перевірка ТзОВ «Біо-Сістемс Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 23.08.2011 року по 31.12.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 23.08.2011 року по 31.12.2013 року, про що складено акт від 07.11.2014 року № 8759/22-01/37821717 (т. 1, а. с. 16-40), на який позивачем були подані заперечення від 13.11.2014 року № 352 (т. 1, а. с. 13-15).

В подальшому Луцькою ОДПІ проведена позапланова виїзна перевірка ТзОВ «Біо-Сістемс Україна» з питань, що становлять предмет заперечень, про що складено акт від 08.12.2014 року № 245/22-01/37821717 (т. 1, а. с. 41-44).

Перевіркою встановлено, що позивачем порушено підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункт 44.1 статті 44, пункт 141.1 статті 141, пункти 138.1, 138.2, підпункт 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 124282,00 грн., в т. ч. за 2013 рік - 124282,00 грн., а також порушено підпункт 186.2.1 пункту 186.2 статті 186, пункти 198.1, 198.2, 198.3, абзац 2 пункту 198.6 статті 198, пункту 201.4, 201.7 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 127571,00 грн., в т. ч. за грудень 2013 року - 127571,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки Луцькою ОДПІ 18.12.2014 року були прийняті такі податкові повідомлення-рішення: № НОМЕР_2, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 155352,50 грн., в т. ч. за основним платежем - 124282,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 31070,50 грн. (т. 1, а. с. 45) та № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 159463,75 грн., в т. ч. за основним платежем - 127571,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 31892,75 грн. (т. 1, а. с. 46), та які були оскаржені платником в адміністративному порядку. Рішеннями Головного управління ДФС у Волинській області від 20.02.2015 року № 1094/10/03-20-10-03-06 та ДФС України від 24.04.2015 року № 8773/6/99-99-10-01-01-25 скарги на вказані податкові повідомлення-рішення були залишені без задоволення (т. 1, а. с. 50-52, 56-57).

Пунктом 56.18 статті 56 ПК України від 02.12.2010 року № 2755-VI (з наступними змінами та доповненнями) передбачено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

Згідно із частиною другою статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюються на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин першої, другої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку суду, відповідач не довів правомірність оскаржуваних в даній адміністративній справі податкових повідомлень-рішень, з огляду на таке.

Так, в ході проведення перевірки (акт від 08.12.2014 року № 245/22-01/37821717) встановлено, що за даними бухгалтерського обліку в грудні 2013 року дохід від операційної діяльності (дохід від реалізації товарів (робіт, послуг) становить 6094825,00 грн., собівартість реалізованих товарів (робіт, послуг) становить 6314992,00 грн., різниця складає 220167,00 грн. На думку податкового органу, ТзОВ «Біо-Сістемс Україна» при реалізації товару (овочі, фрукти) не дотримано вимог підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 135.4 статті 135 ПК України, в результаті чого занижено дохід від реалізації товарів (робіт, послуг) за грудень 2013 року на загальну суму 220167,00 грн.

Як слідує із розрахунку до оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, за таким порушенням згідно із податковим повідомленням-рішенням від 18.12.2014 року № НОМЕР_2 позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 52290,00 грн. (в т. ч. основний платіж - 41832,00 грн., штрафні санкції - 10458,00 грн.), згідно із податковим повідомленням-рішенням від 18.12.2014 року № НОМЕР_1 ТзОВ «Біо-Сістемс Україна» збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на 55041,25 грн. (в т. ч. основний платіж - 44033,00 грн., штрафні санкції - 11008,25 грн.) (т. 1, а. с. 216).

Проте, суд не погоджується із висновками вказаного акту перевірки, виходячи з такого.

Відповідно до підпунктів 14.1.27, 14.1.36, 14.1.228 пункту 14.1 статті 14 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником); господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами; собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу).

Як передбачено пунктами 138.1, 138.2 статті 138 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

При вирішенні спору суд враховує, що відповідачем не надано розрахунку доходів, який недоотримав позивач при здійсненні господарської діяльності з продажу овочів та фруктів, доводи про недоотримання доходів жодними доказами не підтверджено.

При цьому, з аналізу акту перевірки слід прийти до висновку, що податковий орган фактично не погоджується із ціною, за якою позивач у грудні 2013 року реалізовував покупцям овочі та фрукти, взагалі не вказуючи в акті перевірки, за якою саме ціною, який саме товар та яким покупцям необхідно було реалізовувати позивачу.

Суд звертає увагу, що в акті перевірки податковий орган не оспорює реальність операцій із реалізації овочів та фруктів, а лише зазначає про реалізацію такого товару без отримання доходу. Разом з тим, господарська діяльність в окремих випадках може не приносити доходу, проте, нормами ПК України не заборонено платникам податку формувати витрати та податковий кредит у таких випадках.

Відтак, на думку суду, донарахування грошових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ згідно із оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями по зазначених операціях є безпідставним та неправомірним.

Крім того, перевіркою (акт від 08.12.2014 року № 245/22-01/37821717) зроблено висновок, що операції між ТзОВ «Біо-Сістемс Україна» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 не зумовлені розумними економічними причинами (позбавлені ділової мети) та позивач в порушення підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України безпідставно включив до адміністративних витрат орендні послуги в сумі 16258,06 грн.

Як слідує із розрахунку до оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, за таким порушенням згідно із податковим повідомленням-рішенням від 18.12.2014 року № НОМЕР_2 позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 3861,25 грн. (в т. ч. основний платіж - 3089,00 грн., штрафні санкції - 772,25 грн.) (т. 1, а. с. 216).

Суд не погоджується із вказаними висновками податкового органу, з огляду на таке.

З матеріалів справи слідує, що між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 та ТзОВ «Біо-Сістемс Україна» було укладено договір № 20/06/12 від 20.06.2012 року суборенди об'єкта нерухомості, за яким позивачу було передано в суборенду нежитлове приміщення за адресою: м. Луцьк, вул. Володимирська, 20 (т. 1, а. с. 58-60). Послуги суборенди приміщення оформлено актами здачі-приймання робіт (надання послуг) від 10.07.2012 року № 20/06/12-1 на суму 4258,06 грн., від 05.08.2012 року б/н на суму 6000,00 грн., від 05.09.2012 року № 20/06/12-3 на суму 6000,00 грн. (т. 1, а. с. 108-110), оплата за надані послуги проведена платіжними дорученнями від 13.07.2012 року № 8 на суму 4000,00 грн., від 13.07.2012 року № 9 на суму 6000,00 грн. та від 06.09.2012 року № 47 на суму 6000,00 грн. (т. 1, а. с. 225-227).

Актом передачі-приймання (повернення із оренди) від 30.09.2012 року зазначене вище нежитлове приміщення було повернуто фізичній особі - підприємцю ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 62).

Як слідує із пояснень представників позивача, вказаний договір суборенди було укладено з метою використання об'єкта оренди в господарській діяльності, а саме для розміщення у ньому магазину для роздрібної торгівлі. Проте, з фінансово-економічних причин в подальшому позивач змушений був достроково розірвати вказаний договір.

На думку суду, позивач правомірно включив до адміністративних витрат орендні послуги в сумі 16258,06 грн., оскільки зазначений договір оренди був укладений з метою використання об'єкта оренди в господарській діяльності позивача, витрати підтверджені належним чином складеними первинними документами, а податковий орган не заперечує реальність вказаних господарських операцій.

При цьому, суд також враховує, що згідно із витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 25.07.2012 року № 14340507 до видів діяльності позивача на момент укладення вказаного договору суборенди відносилося «47.11 роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами» (т. 1, а. с. 190-191).

Крім того, на об'єкті суборенди (нежитлове приміщення за адресою: м. Луцьк, вул. Володимирська, 20) підрядниками здійснювалися окремі ремонтні роботи, а позивачем в серпні 2012 року до складу валових витрат було віднесено витрати, пов'язані з проведенням монтажних робіт від ТзОВ «Моноліт-53» в сумі 9583,00 грн. та ПП «Світлодар Плюс» в сумі 10828,28 грн., що підтверджується бухгалтерською довідкою від 02.06.2015 року (т. 1, а. с. 228), договорами підряду, укладеними 12.07.2012 року ТзОВ «Біо-Сістемс Україна» з ТзОВ «Моноліт-53» та ПП «Світлодар Плюс», актами приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2012 року, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт (т. 1, а. с. 192-213), платіжними дорученнями (т. 1, а. с. 221-224). Проте, податковий орган не погодившись із формуванням позивачем витрат по операціях суборенди з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5, не констатував порушень при формуванні позивачем витрат по операціях з ремонтних робіт на об'єкті суборенди.

Відтак, на думку суду, донарахування грошових зобов'язань з податку на прибуток згідно із оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням по операціях з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 є безпідставним та неправомірним.

Судом також встановлено, що перевіркою (акт від 08.12.2014 року № 245/22-01/37821717) зроблено висновок, що господарські операції щодо придбання складських послуг у грудні 2013 року у ТзОВ «Західний Рітейл», які відображені ТзОВ «Біо-Сістемс Україна» у наданих до перевірки первинних документах, не мають достатньої доказовості фактичного здійснення господарських операцій, як наслідок така діяльність була спрямована на створення умов для отримання права формування податкового кредиту з ПДВ та витрат з податку на прибуток. Перевіркою не підтверджено фінансово-господарських операцій з придбання послуг від ТзОВ «Західний Рітейл».

Як слідує із розрахунку до оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, за таким порушенням згідно із податковим повідомленням-рішенням від 18.12.2014 року № НОМЕР_2 позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 99201,25 грн. (в т. ч. основний платіж - 79361,00 грн., штрафні санкції - 19840,25 грн.), згідно із податковим повідомленням-рішенням від 18.12.2014 року № НОМЕР_1 ТзОВ «Біо-Сістемс Україна» збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на 104422,50 грн. (в т. ч. основний платіж - 83538,00 грн., штрафні санкції - 20884,50 грн.) (т. 1, а. с. 216).

На думку суду, в ході судового розгляду справи не знайшли свого підтвердження доводи податкового органу про неправомірне формування позивачем податкового кредиту з ПДВ та витрат з податку на прибуток по операціях ТзОВ «Західний Рітейл», виходячи з такого.

З матеріалів справи слідує, що 02.01.2013 року між ТзОВ «Західний Рітейл» (виконавець) та ТзОВ «Біо-Сістемс Україна» (замовник) було укладено договір № 02/01/2013 про надання послуг, за яким виконавець надає замовнику такі послуги: послуги по навантаженню/вивантаженню матеріальних цінностей (продукції, товарів та ін.) замовника в транспортні засоби чи з них, послуги по іншому переміщенню товару на складі; послуги по фасуванню товару, а також по його перебиранню та калібруванню; послуги по запаковуванню товару, його стікеруванню та розміщенню на піддонах (т. 1, а. с. 65).

В грудні 2013 року ТзОВ «Біо-Сістемс Україна» включило до витрат суму наданих складських послуг ТзОВ «Західний Рітейл» за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року на загальну суму 501228,00 грн., в т. ч. ПДВ 83538,00 грн. згідно акту виконаних робіт від 31.12.2013 року № 6466, податкова накладна від 31.12.2013 року № 125, оплата за надані послуги проведена згідно з платіжними дорученнями від 25.12.2013 року № 367, від 12.12.2013 року № 297, № 298 (т. 1, а. с. 113-115, 119-121).

Як передбачено підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 181 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктами 198.1, 198.2 статті 198 розділу V ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 ПК України).

Наведеними вище положеннями статей 138, 139 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) регламентовано порядок формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (з наступними змінами та доповненнями) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з ПДВ та валових витрат навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З урахуванням наведених норм чинного законодавства України та доводів Луцької ОДПІ, судом при розгляді справи підлягали з'ясуванню обставини щодо реального здійснення господарських операцій, за якими позивачем сформовано податковий кредит та валові витрати, належного оформлення первинних документів.

Як слідує із матеріалів справи, в ході перевірки позивачем були надані додаткові документи на підтвердження реальності господарських операцій із ТзОВ «Західний Рітейл»: лист про надання послуг, списки працівників складу, акти приймання-передачі, відомості про рух товарів (т. 1, а. с. 67-69, 122-137, 142-146), які податковим органом не були взяті до уваги з огляду на те, що до перевірки не були надані накази на приймання на роботу працівників та виробничі звіти.

Разом з тим, на думку суду, відповідач безпідставно не взяв до уваги первинні документи, подані позивачем під час перевірки, які підтверджують факт надання ТзОВ «Західний Рітейл» протягом 2013 року послуг ТзОВ «Біо-Сістемс Україна», а саме: розвантаження та навантаження палет з овочами та фруктами, як з залученням вантажників ТзОВ «Західний Рітейл», так і з допомогою електронавантажувача; переробка та калібровка овочів та фруктів; пакетування, стікерування, маркування овочів та фруктів із залученням укладальників-пакувальників та з використанням пакувального пристрою з функцією нанесення етикетки.

Крім того, в ході судового розгляду справи представниками позивача були додатково надані копії наказів по ТзОВ «Західний Рітейл» про прийняття на роботу, переведення осіб на посади комірника, експедитора, завідувача складу, вантажника, підсобного робітника, укладальника-пакувальника (т. 2, а. с. 3-17).

При вирішенні даного спору суд також враховує, що за вказаними операціями ТзОВ «Західний Рітейл» сформувало дохід, проте, податковий орган порушень при формуванні доходу по цих операціях не виявив, що підтверджується актом Луцької ОДПІ про результати планової виїзної перевірки ТзОВ «Західний Рітейл» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року (т. 1, а. с. 164-182).

На думку суду, подані позивачем під час перевірки та в ході судового розгляду справи первинні документи підтверджують реальність операцій із надання складських послуг, відтак, позивач правомірно формував податковий кредит з ПДВ та витрати з податку на прибуток по операціях ТзОВ «Західний Рітейл», а донарахування грошових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ згідно із оскаржуваним податковими повідомленнями-рішеннями по вказаних операціях є безпідставним.

Відтак, з наведених вище підстав, виходячи з наданих суду статтею 162 КАС України повноважень, адміністративний позов підлягає до задоволення повністю шляхом прийняття постанови про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Луцької ОДПІ 18.12.2014 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2.

Згідно із частиною першою статті 94 КАС України на користь позивача слід присудити з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 487,20 грн., сплачений платіжним дорученням № 44 від 06.05.2015 року (т. 1, а. с. 2).

Керуючись частиною третьою статті 160, статтями 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області від 18 грудня 2014 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Біо-Сістемс Україна» судовий збір в розмірі 487 гривень 20 копійок (чотириста вісімдесят сім гривень двадцять копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.М. Валюх

Постанова складена у повному обсязі 15 червня 2015 року