Рішення № 45320492, 23.10.2013, Приморський районний суд м. Одеси

23.10.2013Справа № 2-3027/11

Провадження № 2/522/1997/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.10.2013 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого судді Нікітіної С.Й.,

При секретарі Виноградовій І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі Одеської філії про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, визнання звільненим за власним бажанням, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду і просить визнати наказ начальника управління філії Одеського обласного управління ВАТ «Ощадбанк» від 21.12.2009 року № 222-К «Про звільнення ОСОБА_1 неказенним та скасувати даний наказ; вважати ОСОБА_1 звільненим з посади заступника начальника відділу організації інкасації та перевезення цінностей за власним бажанням на підставі частини 1 ст. 38 КЗпП України від 20.04.2010 року; стягнути з ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі Одеської філії (код 09328601) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 13329,80 грн.; стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у сумі 50000,00 грн.

При цьому позивач посилається на те, що наказом начальника філії Одеського обласного управління ВАТ «Ощадбанк» від 21.12.2009 р. № 222-К ОСОБА_1 був звільнений у звязку зі скороченням штату у відповідності з п.1 ст.40 КЗпП України, де пропрацював з 18.04.2001 р. до дня звільнення, з яких на посаді «заступник начальника відділу організації інкасації та перевезення цінностей» від березня 2003 р.

21.12.2009 року позивач був повідомлений зі списком вакантних посад та дав згоду на заняття посади «начальник відділу організації інкасації та перевезення цінностей» та отримав необґрунтовану відмову відповідача відносно можливості його праці на цій посаді. Після вручення позивачу відмови він був звільнений з роботи, хоча відповідач мав можливість працевлаштувати його на іншій вакантній посаді.

Згідно довідки про середню заробітну плату від 18.01.2010 р. вих. №15/214 середній заробіток ОСОБА_1 під час вимушеного прогулу з дня звільнення по день звернення до суду складає всього 6 474 грн.

Відповідно до вимог ст.43 КЗпП, розірвання трудового договору з передбачених п.1 ст.40 КЗпП, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації управління банку, членом якої є позивач. Проте, відповідач такої попередньої згоди з виборним органом профспілкової організації управління банку не отримав, незалежного письмового подання цей орган не направляв.

Також ОСОБА_1 вказує, що з 03.07.2009 р. по день звільнення він був неодноразово підданий з боку курівництва відповідача психоемоційному тиску, в тому числі приниження, образи, загрози звільнення і незаконній вимозі виконання роботи, не обумовленої трудовим договором, відповідно до якої позивач оскаржує дії відповідача в Приморському районному суді у позовному провадженні заявою від 19.08.2009 р. Розмір відшкодування моральної шкоди позивач оцінює в 50 000 грн.

Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримав позов та просив його задовольнити. При цьому він посилався на те, що відповідно до вимог ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору за ініціативою власника або уповноваженого ним органу здійснюється за попередньою згодою виборного органу первинної профсоюзної організації.

Однак, при розірванні трудового договору з позивачем ОСОБА_1 попередньої згоди органу первинної профсоюзної організації відповідач не отримував.

У звязку з цим Територіальна державна Інспекція праці в Одеській області міського департаменту нагляду за дотриманням законодавства про працю Міністерства праці і соціальної політики України здійснила перевірку і встановила факт порушення відносно ОСОБА_1 вимог ст. 43 КЗпП. По даному факту Інспекцією був складений протокол про здійснення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 41 КУпАП.

Звільнення ОСОБА_1 відповідач здійснив з порушенням вимог ч.3 ст. 49-2 КЗпП України, так як відомо, що на момент розірвання трудового договору з позивачем у відповідача була можливість для працевлаштування ОСОБА_1 на іншій посаді відповідно до його освіти та кваліфікації.

Також представник позивача вважає, що до необґрунтованих підстав належить те, що додатково була введена посада замісника начальника відділу інкасації, на яку був призначений ОСОБА_3, працював на посаді інкасатора-водія і належного досвіду управлінсько-адміністративної та організаційної роботи не мав. Відповідно як позивач ОСОБА_1 безперечно і добросовісно пропрацював більше 8 років в філіалі Одеському обласному управлінні «Ощадбанку».

Відповідно до вимог ч.1 ст. 42, ч.2 ст.49-2 КЗпП України при скороченні штату працівників переважне право залишення на роботі надається працівникам з вищою кваліфікацією і продуктивністю роботи.

Незаконні дії відповідача по відношенню до позивача спричинили йому моральну шкоду, що виразилось в його моральних та фізичних стражданнях протягом тривалого часу. В період з липня 2009 року до дня звільнення позивач вимушений був проходити стаціонарне лікування в Воєнно-медичному клінічному Центрі Південного регіону два рази в клініці психіатрії і один раз з тяжкими наслідками язвенного болю, що спричинений негативною стресовою ситуацією на роботі.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на необґрунтованість доказів.

Суд, проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, вважає позов ОСОБА_1 обґрунтованим, доведеним і таким, що підлягає частковому задоволенню.

При цьому суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що наказом начальника філії Одеського обласного управління ВАТ «Ощадбанк» від 21.12.2009 р. № 222-К ОСОБА_1 був звільнений у звязку зі скороченням штату у відповідності з п.1 ст.40 КЗпП України, де пропрацював з 18.04.2001 р. до дня звільнення, з яких на посаді «заступник начальника відділу організації інкасації та перевезення цінностей» від березня 2003 р.

21.12.2009 року позивач був повідомлений зі списком вакантних посад та дав згоду на заняття посади «начальник відділу організації інкасації та перевезення цінностей» та отримав необґрунтовану відмову відповідача відносно можливості його праці на цій посаді. Після вручення позивачу відмови він був звільнений з роботи, хоча відповідач мав можливість працевлаштувати його на іншій вакантній посаді.

Згідно довідки про середню заробітну плату від 18.01.2010 р. вих. №15/214 середній заробіток ОСОБА_1 під час вимушеного прогулу з дня звільнення по день звернення до суду складає всього 6 474 грн.

Відповідно до вимог ст.43 КЗпП, розірвання трудового договору з передбачених п.1 ст.40 КЗпП, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації управління банку, членом якої є позивач. Проте, відповідач такої попередньої згоди з виборним органом профспілкової організації управління банку не отримав, незалежного письмового подання цей орган не направляв.

У звязку з цим Територіальна державна Інспекція праці в Одеській області міського департаменту нагляду за дотриманням законодавства про працю Міністерства праці і соціальної політики України здійснила перевірку і встановила факт порушення відносно ОСОБА_1 вимог ст. 43 КЗпП. По даному факту Інспекцією був складений протокол про здійснення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 41 КУпАП.

Звільнення ОСОБА_1 відповідач здійснив з порушенням вимог ч.3 ст. 49-2 КЗпП України, так як відомо, що на момент розірвання трудового договору з позивачем у відповідача була можливість для працевлаштування ОСОБА_1 на іншій посаді відповідно до його освіти та кваліфікації.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 42, ч.2 ст.49-2 КЗпП України при скороченні штату працівників переважне право залишення на роботі надається працівникам з вищою кваліфікацією і продуктивністю роботи.

Відповідно до ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених в п.1 ст.40 допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ст. 43 КЗпП розірвання трудового договору з підстав, передбачених п.1 ст. 40 КЗпП, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації управління банку.

Згідно вимог ч.1 ст. 42 КЗпП при скороченні штату працівників у звязку із змінами організації виробництва і праці переважне право на залишання на роботі надає працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Пунктом 19 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.1992 р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» із змінами і доповненнями в редакції від 26.10.1995 р. №18 при розгляді трудових спорів, повязаних зі звільненням за п.1 ст. 40 КЗпП України, передбачений обовязок наявності доказів того, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або те, що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу в тому ж закладі, організації.

Таким чином, суд вважає, що є всі підстави визнати наказ начальника управління філії Одеського обласного управління ВАТ «Ощадбанк» від 21.12.2009 року № 222-К «Про звільнення ОСОБА_1 неказенним та скасувати даний наказ; вважати ОСОБА_1 звільненим з посади заступника начальника відділу організації інкасації та перевезення цінностей за власним бажанням на підставі частини 1 ст. 38 КЗпП України від 20.04.2010 року; стягнути з ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі Одеської філії (код 09328601) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 13329,80 грн.

Пояснення ОСОБА_1 про те, що з 03.07.2009 р. по день звільнення він був неодноразово підданий з боку курівництва відповідача психоемоційному тиску, в тому числі приниження, образи, загрози звільнення і незаконній вимозі виконання роботи, не обумовленої трудовим договором, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а тому суд відмовляє у задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди.

Керуючись ст.ст. 213-215 ЦПК України, ст. 40, ч.1 ст. 42, ст. 43, ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати наказ начальника управління філії Одеського обласного управління ВАТ «Ощадбанк» від 21.12.2009 року № 222-К «Про звільнення ОСОБА_1 неказенним та скасувати даний наказ.

Вважати ОСОБА_1 звільненим з посади заступника начальника відділу організації інкасації та перевезення цінностей за власним бажанням на підставі частини 1 ст. 38 КЗпП України від 20.04.2010 року.

Стягнути з ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі Одеської філії (код 09328601) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 13329,80 грн.

У решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня виготовлення вмотивованої частини рішення.

Суддя: