Вирок № 45308518, 04.11.2013, Малинський районний суд Житомирської області

Справа № 283/1489/13-к

Провадження №1-кп/283/52/2013

В И Р О К

І м е н е м У к р а ї н и

04 листопада 2013 року

Малинський районний суд Житомирської області в складі :

під головуванням - судді Ярмоленка В.В.

при секретарі - Пух Н.М.

прокурора - Литвиненка Д.В., Яричевської Н.М.

потерпілого - ОСОБА_1

захисника обвинуваченого ОСОБА_2

представника служби у справах дітей ОСОБА_3

розглянувши на відкритому судовому засіданні в м. Малині кримінальне провадження №12013060080000037 від 12.01.2013 року за обвинуваченням:

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, неодруженого, непрацюючого, студента ІНФОРМАЦІЯ_4, не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.1 ст. 296 КК України, -

ВСТАНОВИВ :

11 січня 2013 року близько 22-ї години перебуваючи неподалік від приміщення кафе «Людмила» в смт. Чоповичі Малинського району неповнолітній ОСОБА_4 безпричинно, з хуліганських спонукань, використовуючи нікчемний мотив, проявляючи особливу зухвалість, грубо порушуючи громадський порядок в частині забезпечення спокійних умов відпочинку громадян, що знаходились в той момент поблизу кафе, будучи байдужим до наслідків своїх дій, наніс удар правим кулаком в обличчя ОСОБА_5 від чого той впав, а після цього, сівши на нього наніс близько 5 ударів кулаками по обличчю потерпілого.

Хуліганські дії обвинуваченого були припинені відвідувачами кафе та тривали близько 2-3 хвилин.

В результаті злочинних дій потерпілому завдано тілесні ушкодження у вигляді синцю обличчя, травматичного зламу 2 зуба на верхній щелепі справа, струсу головного мозку, які по своїй категорії відносяться до легкого ступеню важкості з короткочасним розладом здоровя.

Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_4 свою вину у встановленому судом обвинуваченні визнав частково та показав, що дійсно за вказаних місці та часу в нього виник конфлікт з ОСОБА_1, та з яким він раніше не перебував в неприязних стосунках, але саме потерпілий першим вдарив його, та сів на нього, наносячи удари, а він лише оборонявся. Причиною такого конфлікту вважає зроблене ним зауваження компанії, яка того вечора шумно відпочивала в кафе «Людмила», та серед яких був і потерпілий. Оскільки вони ніяк не відреагували, а ОСОБА_6 запропонувала відійти від столику, намагаючись при цьому рукою відштовхнути його. В той час, коли він взяв її за руку, намагаючись припинити ці її дії, ОСОБА_1 нецензурно висловився в його сторону. Вибачившись перед ОСОБА_6, через 10-15 хвилин, коли він вже був перед кафе, потерпілий підійшовши до нього, штовхнув його в сніг, та наносив удари сидячи на ньому. Заперечує факт вживання алкогольних напоїв того вечора. Вважає помилковою визначену кваліфікацію обвинувачення за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 296 КК України, а не за ст. 125 цього ж кодексу. Просив виправдати його за цим обвинуваченням.

Перевірка показів обвинуваченого на досудовому слідстві та в суді, їх аналіз і співставлення з іншими доказами, в тому числі і показами свідків та матеріалами справи свідчать про недостовірність його заперечень щодо відсутності в його діяннях хуліганських дій.

Так, потерпілий показав, що 11 січня 2013 року біля 22-ї години під час відпочинку в приміщенні кафе з своїми знайомими: ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до них до столику підходив обвинувачений, якого ОСОБА_6 намагалась рукою відвести в сторону. Оскільки обвинувачений відразу схватив її за руку, ОСОБА_1 зробив йому зауваження з цього приводу. Конфлікт вичерпався, коли йому сказали, що ОСОБА_4 попросив вибачення у ОСОБА_6. Через деякий час коли він з знайомими стояв поруч з входом до кафе, обвинувачений, відвівши його на декілька метрів «поговорити», правим кулаком наніс йому удар в щелепу, від чого потерпілий впав в сніг, після чого сівши на нього наніс ще 5-6 ударів. Дії ОСОБА_4 були припинені ОСОБА_8 та ОСОБА_7. Від ударів потерпілий втратив свідомість та лікувався тривалий час. Предявив цивільний позов про відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди. Заявив про небажання йти на примирення та необхідність призначення покарання обвинуваченому.

Аналогічні покази щодо подій вечора 11.01.2013 року дали свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_6, які стверджували, що дійсно між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 виник спір, повязаний з тим, що обвинувачений взяв дівчину за руку в момент, коли та попросила відійти від столу, та зроблене з цього приводу усне зауваження ОСОБА_1, який встав зі столу, ОСОБА_4. Після того, як обвинувачений попросив пробачення у дівчини, всі заспокоїлись.

З оголошених показів свідка ОСОБА_8, які співпадають з показами свідка ОСОБА_7, через 10-15 хвилин після інциденту в кафе, коли ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_1 стояли на вулиці перед входом в кафе, обвинувачений попросив потерпілого відійти в сторону, де почав наносити йому удари. ОСОБА_6 вказала, що бачила, як обвинувачений сидів на ОСОБА_1 та наносив йому удари. Причини цієї бійки їй невідомі.

Наведене зафіксовано також і в протоколах проведення слідчого експерименту з свідком ОСОБА_8 08.04.2013 року (а.с. 58-60), (а.с. 61-63) та протоколу одночасного допиту потерпілого та свідка (а.с.64).

Таким чином, пояснення потерпілого логічно узгоджені між собою та обєктивно підтверджені показаннями свідків та матеріалами справи, зокрема висновком експерта №147 від 22.04.2013 року (а.с.83) про те, що покази потерпілого відповідають механізму спричинення йому тілесних ушкоджень, де він вказує як йому нанесено удар рукою в обличчя в область щелепи та продовження нанесення ударів руками по обличчю. При цьому, потерпілому було нанесено не менше 2 ударів в ділянку обличчя. Покази ОСОБА_4 не відповідають механізму спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_1.

Допитаному свідку зі сторони захисту ОСОБА_9 обставини бійки не були відомі, однак заперечив факт вживання алкогольних напоїв того вечора обвинуваченим.

Разом з тим, покази потерпілого в частині втрати ним свідомості суд визнає неґрунтовними, та такими, що спростовуються показами свідка ОСОБА_7, який показав, що відтягнувши ОСОБА_4, разом з ОСОБА_8 розмовляли з ОСОБА_1, який скаржився на біль та свідомості не втрачав.

Що стосується правильності кваліфікації дій обвинуваченого, суд виходить з наступного: Згідно розяснень Постанови Пленуму Верховного Суду України №10 «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22.12.2006 року суди мають відрізняти хуліганство від інших злочинів залежно від спрямованості умислу, мотивів, цілей винного та обставин учинення ним кримінально караних дій.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 04 жовтня 2012 року в справі №5-17кс в основі відмежування хуліганства від злочинів проти здоровя, крім інших ознак, перебувають обєкт злочину, який значною мірою визначає правову природу (характер) кожного із цих діянь та їхню суспільну небезпечність і така ознака субєктивної сторони злочину, як його мотив.

Відсутність особистих неприязних стосунків між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 станом на 11.01.2013 року; порушення обвинуваченим громадського спокою в кафе та поруч з ним (громадське місце), побиття потерпілого в присутності щонайменше трьох осіб, свідчить саме про очевидність для обвинуваченого вчинення ним грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства; ігнорування прав та свобод людини, зокрема права на відпочинок, зрив нормального відпочинку не менше 4 особам; використання з ініціативи ОСОБА_4 незначного (нікчемного) приводу, що супроводжувалось фізичним насильством, при цьому, що ситуація в кафе з участю ОСОБА_6М, не була конфліктною та вичерпала себе відразу після вибачення обвинуваченого, є свідченням нехтування останнім загальноприйнятими нормами поведінки і моралі, та в сукупності вказує на грубе порушення ОСОБА_4 громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю.

Таким чином, винні дії обвинуваченого ОСОБА_4 кваліфіковані правильно за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, а саме в грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю.

При обранні покарання суд виходить із загальних засад, визначених ст. 65 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_4 позитивно характеризується за місцем проживання та навчання, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався. Суд також враховує думку потерпілого, який наполягав на необхідності призначення покарання обвинуваченому.

Обставиною, яка помякшують його покарання суд визнає вчинення злочину неповнолітнім.

Обтяжуючих його покарання обставин судом не встановлено. Суд виключає з обвинувачення обставину вчинення злочину у стані алкогольного спяніння, як не доведену судовим слідством.

Враховуючи тяжкість злочину, особу неповнолітнього обвинуваченого, та наведені обставини справи суд приходить до висновку про можливість призначення засудженому покарання в межах санкції статті за якою він судиться, з врахуванням вимог ст.ст. 98,99 КК України і таке повинно бути у вигляді штрафу, з врахуванням його майнового стану, який навчаючись в вищому навчальному закладі отримує стипендію.

У разі неможливості сплати штрафу суд, відповідно до ч. 4 ст. 53 КК України, може замінити засудженому неповнолітньому у віці від 16 до 18 років несплачену суму штрафу на покарання у виді громадських робіт із розрахунку десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

По справі предявлений цивільний позов про відшкодування матеріальної 5024 грн. 21 коп. та моральної шкоди в розмірі 10 000 грн. завданої злочином.

Згідно п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 31.03.1989 р. «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна», при розгляді цивільного позову в кримінальній справі з питань не врегульованих КПК, суд може керуватися відповідними нормами ЦПК. Зокрема, ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі ст. 1166 ЦК України, якою визначено, що майнова шкода завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Суд не приймає до уваги докази подані в обґрунтування вимог, а саме оплата поїздок до м. Коростеня, автобусні квитки, оплата послуг ОСОБА_10 по перевезенню до м. Коростеня, проїзд з м. Кривий Ріг до м. Києва 17.05.2013 року, 21.06.2013 року та з м. Києва до м. Кривий Ріг 09.04.2013 року, 23.04.2013 року, 19.05.2013 року, оскільки вони не стосуються предмету доказування, їх доцільність, а також винність ОСОБА_4 у їх виникненні не доведена належними на те доказами.

Залізничні квитки для проїзду ОСОБА_11 22.04.2013 року 23.04.2013 року витрачені нею особисто на поїздки, пов'язані з відвідуванням сина у Криворізьській міській лікарні, однак з самостійними позовними вимогами про стягнення цих коштів вона до суду не зверталася.

Обґрунтовуючи свої вимоги в частині, що стосується відшкодування завданої ОСОБА_1 матеріальної шкоди, позивач надав до суду довідки аптечної мережі на придбання лікарських засобів (а.с. 26, 27, 157), проте з неї не вбачається, що ці лікарські засоби придбавалися саме ним й були використанні для лікування наслідків ушкодження здоров'я, отриманого від дій ОСОБА_4, дана довідка ніким не підписана та відсутня дата її видачі.

Не надано суду доказів на підтвердження того, що внаслідок протиправних дій обвинуваченим була завдана матеріальна шкода, пов'язана з пошкодженням куртки потерпілого, а тому вимоги останнього у цій частині задоволенню не підлягають. Вказані речі не були визнані речовими доказами по кримінальній справі, а тому вимоги позивача у частині відшкодування вартості куртки придбаної 14 лютого 2013 року задоволенню не підлягають.

Таким чином, відшкодуванню в рахунок завданої матеріальної шкоди підлягає 1311,35 грн.

В частині стягнення моральної шкоди, суд приходить до наступного. Внаслідок вищезазначених дій обвинуваченого ОСОБА_1 була спричинена моральна шкода, яка полягає в особливих психологічних стражданнях від усвідомлення факту порушення громадських прав, моральних стражданнях від фізичного болю, завданого злочином, потреба часу на відновлення звичного стану життєдіяльності, негативних емоцій, що переніс позивач у зв'язку з протиправними діями відповідача.

Суд у відповідності до ст.23 ЦК України, враховує глибину їх фізичних і душевних страждань, доводи позову, ступінь вини обвинуваченого, вимоги розумності і справедливості, і вважає, що цивільний позов потерпілого слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача 1000 грн. матеріальним відшкодуванням моральної шкоди.

Відповідно до ст. 1179 ЦК України неповнолітній у віці від 14 до 18 років відповідає за завдану ним шкоду на загальних підставах; лише в разі відсутності у нього майна, достатнього для відшкодування завданої шкоди, остання відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі його батьками (усиновлювачами), піклувальником чи закладом, який за законом здійснює функції піклувальника, якщо вони не доведуть, що шкоду було завдано не з їхньої вини.

Процесуальні витрати та речові докази по справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 373, 374 КПК України, -

ЗАСУДИВ :

ОСОБА_4 визнати винуватим в скоєнні злочину (кримінального правопорушення), передбаченого ч.1 ст. 296 КК України та призначити йому покарання у вигляді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме 8500 (вісім тисяч пятсот) грн.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили щодо засудженого не обирати.

Цивільний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 1311,35 грн. та 1000 грн. моральної шкоди, а всього 2311,35 грн., а у разі відсутності у нього майна, достатнього для відшкодування завданої ним шкоди, стягнути в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі з ОСОБА_12, ОСОБА_13.

Вирок може бути оскаржено до апеляційного суду Житомирської області через Малинський районний суд протягом 30 діб з дня його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя: ОСОБА_14