Рішення № 45307572, 21.04.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2015Справа №910/27741/14

За позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство

«Більшовик»

до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

ОСОБА_3 державного майна України

про визнання угоди про припинення дії договору найму № ДО96/Б-2010 від

07.12.2011 недійсною

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача ОСОБА_4 по дов. № 1276-13 від 27.11.2014

від відповідача ОСОБА_5 по дов. № 123 від 16.03.20-15

від третьої особи ОСОБА_6 по дов. № 80 від 14.01.2015

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги ОСОБА_1 акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Більшовик» до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про визнання угоди про припинення дії договору найму № ДО96/Б-2010 від 07.12.2011 недійсною.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.11.2010 між сторонами був укладений договір найму № ДО-96/Б-2010, відповідно до якого відповідачу передано у користування площадку зі сторони вул. Гарматної між цехом № 24 та вїзними воротами, площею 102 кв. м. за адресою: м. Київ, пр. Перемоги, 49/2 строком з 02.11.2010 по 01.11.2011. В подальшому 07.12.2011 між сторонами укладено угоду про припинення дії договору найму № ДО-96/Б-2010. Даною угодою окрім досягнення згоди щодо припинення дії договору найму (п. 1) визначено інші умови: щодо продажу права користування земельною ділянкою (п. 3), щодо надання допомоги в переоформленні права її користування (п. 4) та сплату витрат в розмірі 752 000,00 грн. (п. 6), які суперечать вимогам чинного законодавства України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2015 прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі № 910/27741/14, розгляд справи призначено на 17.03.2015.

Відповідач у поданих 17.03.2015 до відділу діловодства поясненнях проти задоволення позовних вимог заперечує посилаючись на те, що постановою Київського апеляційного господарського суду у справі № 910/14945/14 від 20.01.2015, яка набрала законної сили, встановлено, що «сторони не визначили, які саме дії повинен вчинити відповідач на виконання зобовязання з надання вказаної допомоги позивачу. За таких обставин суд вважає, що сторони не дійшли згоди щодо конкретних дій відповідача з надання зазначеної допомоги позивачу, тому суд вважає неукладеною угоду про припинення дії договору найму № ДО-96/Б-2010...». За цим умов відповідач вважає в позові слід відмовити повністю. Далі відповідач зазначає на недоліки умов самого договору найму, а також та вважає, що суд має вийти за межі позовних вимог та визнати договір найму № ДО-96/Б-2010 від 02.11.2010 нікчемним, у звязку з недотриманням нотаріальної форми правочину.

Відповідачем 17.03.2015 до відділу діловодства суду подано клопотання про витребування у позивача докази обставин укладення договору найму № ДО-96/Б-2010 від 02.11.2010 та угоди про його припинення № ДО-96/Б-2010 від 07.12.2011, а також правовстановлюючі документи на земельну ділянку, яка є предметом договору.

Позивач в судовому засіданні 17.03.2015 заперечував проти задоволення клопотання відповідача про витребування доказів та просив надати йому час для надання письмових заперечень.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/27741/14 від 17.03.2015, у звязку із неявкою представника відповідача в судове засідання та невиконання сторонами вимог ухвали про порушення провадження у справі від 26.02.2015, розгляд справи відкладено на 31.03.2015.

Позивачем в судовому засіданні 31.03.2015 подано письмові заперечення на клопотання відповідача про витребування доказів з посиланням на те, що відповідачем не дотримано порядку витребування доказів, передбаченого ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, зокрема не зазначено обставин, які перешкоджають наданню доказів та обставин, які можуть підтвердити дані докази.

Розглянувши подане відповідачем клопотання про витребування доказів суд вважає, що воно не відповідає вимогам ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, а отже не підлягає задоволенню з огляду на те, що докази які просить витребувати відповідач не підтвердять обставини справи, що необхідні для вирішення даного спору. Крім того, приймаючи до уваги усні пояснення представника позивача про відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку відсутні підстави для задоволення клопотання.

В судовому засіданні 31.03.2015 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 09.04.2015.

Відповідачем 02.04.2015 до відділу діловодства суду подано письмові пояснення.

Відповідачем 06.04.2015 до відділу діловодства суду подано письмові пояснення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/27741/14 від 09.04.2015 залучено до участі у справі третьої особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3 державного майна України, у звязку з чим розгляд справи відкладено на 21.04.2015.

Відповідачем 14.04.2015 до відділу діловодства суду подано письмові пояснення.

Відповідачем 20.04.2015 подано заяву «вимога про тлумачення правочину», в якій просить суд розтлумачити умови угоди про припинення дії договору найму від 07.12.2011.

Судом дана заява не прийнята до розгляду, оскільки подана заява не є заявою в розумінні ст. 60 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, вказана заява, при достатності підстав, може бути розглянута в окремому позовному провадженні.

Третя особа у поданих в судовому засіданні 21.04.2015 поясненнях підтримує вимоги позивача повністю.

В судовому засіданні 21.04.2015, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

02.11.2010 між ОСОБА_1 акціонерним товариством «Науково-виробниче підприємство «Більшовик» (наймодавець) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 (наймач) було укладено договір найму № ДО-96/Б-2010 (далі - договір).

Відповідно до п. 1. договору наймодавець передає, а наймач приймає у тимчасове платне користування обєкт найму: площадку зі сторони вул. Гарматної між цехом № 24 та вїзними воротами за адресою: м. Київ, пр. Перемоги, 49/2, загальною площею 102 кв. м.

Згідно з ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до п. 4.1. договору він укладений на строк з 02.11.2010 по 01.11.2011 і вступає в силу з моменту підписання сторонами.

07.12.2011 між сторонами укладено угоду про припинення дії договору найму № ДО-96/Б-2010 про наступне:

1. ПАТ «НВП «Більшовик» та ФОП ОСОБА_2 дійшли згоди про припинення дії договору найму № ДО-96/Б-2010, який був укладений між сторонами 02.11.2010, обєктом найму якого була земельна площадка, площею 102 кв. м. для розміщення автомобільної мийки. Припинення договору відбувається з 01.11.2011.

2. ПАТ «НВП «Більшовик» та ФОП ОСОБА_2 підтверджують, що повернення земельної площадки після припинення дії договору найму № ДО-96/Б-2010 можливо тільки з збудованою автомобільною мийкою.

ФОП ОСОБА_2 дає згоду на передачу у власність ПАТ «НВП «Більшовик» автомийки за умови компенсації витрат ФОП ОСОБА_2 у сумі 752 000,00 грн.

ПАТ «НВП «Більшовик» не має можливості сплатити дану суму компенсації, а тому погоджується з тим, що замість повернення земельної площадки, площею 102 кв. м., ФОП ОСОБА_2 викупить у ПАТ «НВП «Більшовик» право користуватися даною земельною ділянкою за ціною 250 000,00 грн. з розстрочкою платежів на 5 років.

3. ПАТ «НВП «Більшовик» продає, а ФОП ОСОБА_2 купує право користування земельною ділянкою, площею 102 кв. м., на якій розташована мийка по вул. Гарматна, на території ПАТ «НВП «Більшовик». Продаж права користування земельною ділянкою здійснюється за ціною 250 000,00 грн., оплата за право користування земельною ділянкою здійснюється щомісячно у розмірі 5 000 грн. протягом 5 років, починаючи з 01.11.2011, на підставі рахунків, які виставляються ПАТ «НВП «Більшовик» на початку кожного місяця.

4. ПАТ «НВП «Більшовик» бере на себе обовязок надати допомогу ФОП ОСОБА_2 у переоформленні права користування земельною ділянкою, загальною площею 102 кв. м. по вул. Гарматна в м. Києві.

5. В разі прострочення платежів протягом 1 місяця ФОП ОСОБА_2 сплачує штраф у розмірі 5 000,00 грн. В разі прострочення платежів протягом 3 місяців угода про припинення договору найму підлягає односторонньому розірванню з боку ПАТ «НВП «Більшовик» з наслідком втрати ФОП ОСОБА_2 права на мийку.

6. У випадку невиконання ПАТ «НВП «Більшовик» обовязку, передбаченого пунктом 4 даної угоди ПАТ «НВП «Більшовик» сплачує на користь ФОП ОСОБА_2 витрати останнього у сумі 752 000,00 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ст. 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно зі ст. 33 Закону України «Про оренду землі» у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Отже, суд приходить до висновку, що укладена 07.12.2011 угода, в якій пунктом 1 сторони дійшли згоди припинити дію договору з 01.11.2011 (строк на який був укладений договір найму), в цій частині не суперечить нормам законодавства України.

Згідно з частиною 2 статті 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до п. 6.23. Положення про порядок розгляду питань щодо розпорядження та використання майна ПАТ «НВП «Більшовик», затвердженого наказом ОСОБА_3 державного майна України № 1654 від 10.11.2010, укладання договорів оренди (суборенди) земельних ділянок необхідно погоджувати з органом управління корпоративними правами держави.

При цьому, уповноваженим органом управління корпоративними правами держави у розмірі 100% у статутному капіталі ПАТ «Науково-виробниче підприємство «Більшовик» є ОСОБА_3 державного майна України.

Пунктом 11.19.4 статуту ПАТ «НВП «Більшовик» встановлено, що голова правління товариства має право вести переговори та вчиняти правочини (угоди, договори, контракти) від імені товариства в межах, що визначені рішенням Вищого органу товариства, наглядовою радою та цим статутом.

При цьому, функції вищого органу ПАТ «Науково-виробниче підприємство «Більшовик» виконує ОСОБА_3 державного майна України, як єдиний акціонер такого товариства.

Відповідно до п. 11.15.7 статуту ПАТ «НВП «Більшовик» правління товариства приймає рішення, за наявності дозволу ОСОБА_3 державного майна України, про вчинення правочинів з питань розпорядження (відчуження) та використання майна Товариства в межах, визначених цим статутом.

Проте, угода не була погоджена з ОСОБА_3 державного майна України.

За таких обставин, угоду підписано головою правління ПАТ «Науково-виробниче підприємство «Більшовик» ОСОБА_5 з перевищенням повноважень, встановлених вищенаведеними нормами статуту ПАТ «НВП «Більшовик» та пунктом 6.23. Положення про порядок розгляду питань щодо розпорядження та використання майна ПАТ «НВП «Більшовик», затвердженого наказом ОСОБА_3 державного майна України.

Пунктом 2 угоди сторонами визначено, що повернення земельної ділянки можливе лише з забудовою на ній автомобільною мийкою, яку відповідач погоджується передати за умови компенсації її вартості позивачем. Разом з цим, зазначено про неможливість позивачем її сплати та погодження останнього про передачу відповідачу за це право користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (ст. 181 Цивільного кодексу України).

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (ч. 3 п. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України).

Виходячи зі змісту частин першої, другої статті 331 Цивільного кодексу України, частини першої статті 182 Цивільного кодексу України та пункту 8 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 (зі змінами і доповненнями, що діяли станом на момент укладення спірної угоди), право власності на новостворене нерухоме майно виникає у особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об'єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності.

Таким чином, приймаючи до уваги, що сторонами належного доказу на підтвердження набуття відповідачем права власності на автомобільну мийку не надано, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для передачі названого обєкту у власність ПАТ «НВП «Більшовик».

Статтею 9 Земельного кодексу України встановлено, що розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування відноситься до повноважень Київської міської ради.

Згідно з ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ст.ст. 92, 93 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

Згідно ст. 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Згідно з ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 Земельного кодексу України визначено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Доказів того, що позивач набув право власності або право користування (в тому числі на умовах оренди) земельною ділянкою площею 102 кв. м. за адресою м. Київ, пр. Перемоги, 49/2, яке у встановленому законодавством порядку зареєстровано до матеріалів справи не подано.

Умовами п. 3 угоди сторонами досягнуто згоди щодо продажу права користування земельною ділянкою, ціну продажу та порядок здійснення оплати за нього.

Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 656 Цивільного кодексу України визначено, що предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Згідно зі ст. 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

З огляду на те, що позивач у відповідності до чинного законодавства не наділений правом продажу права користування земельною ділянкою, пункти 2 та 3 угоди суперечать нормам законодавства України та підлягають визнанню недійсними.

Крім цього, ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України містить вичерпний перелік субєктів, які можуть набувати право постійного користування земельною ділянкою із земель державної або комунальної власності, до якого фізична особа підприємець не відноситься.

Пункт 5 угоди є похідним від п. 3 (передбачає відповідальність за прострочення платежів, що визначені у п. 3), а отже також підлягає визнанню недійсним.

Матеріали справи свідчать, що в провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/14945/14 за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 ОСОБА_1 акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Більшовик» про розірвання угоди про припинення дії договору найму № ДО-96/Б-2010 від 07.11.2011, у звязку з неналежним виконанням ПАТ «НВП «Більшовик» вимог п. 3 та п. 4 цієї угоди.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.10.2014 у справі № 910/14945/14 розірвано угоду про припинення дії договору найму № ДО-96/Б-2010 від 07.11.2011.

Проте, постановою Київського апеляційного господарського суду № 910/14945/14 від 20.01.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2014 у справі № 910/14945/14 скасовано та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

Судом апеляційної інстанції при розгляді справи № 910/14945/14 в мотивувальній частині постанови встановлено, що сторони пунктом 4 угоди не дійшли згоди, щодо конкретних дій ПАТ «НВП «Більшовик» з надання вказаної допомоги ФОП ОСОБА_2, а тому дійшов висновку, що угода про припинення дії договору найму № ДО-96/Б-2010 в цій частині є неукладеною.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з ч. 4 п. 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).

З огляду на те, що судом апеляційної інстанції встановлено, що п. 4 угоди є неукладеним, угода в цій частині не підлягає визнанню недійсною.

Оскільки п. 6 угоди є похідним від п. 4 даної угоди (передбачає зобовязання за невиконання п. 4) він також є неукладеним та не підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до п. 2.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» за загальним правилом статті 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним, якщо законові не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної його частини. У такому разі господарський суд може визнати недійсною частину правочину. Недійсними частини правочину визнаються за загальними правилами визнання правочинів недійсними із застосуванням передбачених законом наслідків такого визнання.

Згідно з п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Враховуючи викладене, судом встановлено про наявність підстав для визнання частково недійсною угоди про припинення дії договору найму № ДО-96/Б-2010 від 07.12.2011 в частині пунктів 2, 3 та 5.

Відповідно до статті 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги ОСОБА_1 акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Більшовик» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсною угоду про припинення дії договору найму № ДО-96/Б-2010 від 07.12.2011, укладену між ОСОБА_1 акціонерним товариством «Науково-виробниче підприємство «Більшовик» та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 в частині пунктів 2, 3 та 5.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

4. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Більшовик» (м. Київ, пр. Перемоги, 49/2, код ЄДРПОУ 14308569) 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Повне рішення складено 28.04.2015.

Суддя В.В. Сівакова