Рішення № 45307530, 18.03.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.03.2015Справа №910/22815/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РАДА 4" (вул. А.Ахматової, 3, м. Київ, 02068; вул. Драгоманова, 17, м. Київ, 02068)

до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (пл. Івана Франка, 5, м. Київ, 01001)

про розірвання договору

Судді: Селівон А.М. (головуючий) Івченко А.М.

Стасюк С.В.

Представники сторін:

від позивача: Калашнюк О.С. - представник, довіреність № б/н від 10.10.14;

від відповідача: Герасько М.Г. - представник, довіреність № 91/2014/10/31-1 від 31.10.14.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "РАДА 4" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про розірвання договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 521402 від 01.12.2003 з 26.04.2014, а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 218,00 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у зв'язку з внесенням змін до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» для позивача в силу приписів наведеного нормативно-правового акту стало неможливим виконання прийнятих на себе зобов'язань за договором № 521402 від 01.12.03 р. на постачання теплової енергії у гарячій воді, у зв'язку тим, що позивач не є виконавцем послуг з центрального опалення та гарячого водопостачання та не є споживачем відповідних послуг. Отже, на думку заявника, спірний правочин має бути розірваний на підставі ч.1 ст.607 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2014 позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 910/22815/14, розгляд справи призначено на 04.11.2014.

Згідно ч. 3 ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні з 04.11.2014 до 20.11.2014. та з 20.11.14 р. по 11.12.14 р. оголошено перерву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2014 призначено колегіальний розгляд справи № 910/22815/14 у складі трьох суддів.

Розпорядженням голови Господарського суду міста Києва від 11.12.2014 для розгляду справи № 910/22815/14 визначено колегію суддів у складі: Селівон А.М. (головуючий), Івченко А.М., Цюкало Ю.В..

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2014 зазначеною колегією суддів прийнято дану справу до свого провадження та призначено до розгляду на 20.01.2015.

Ухвалою суду від 20.01.14 р. за клопотанням представника позивача строк розгляду спору продовжувався на 15 днів та розгляд справи відкладався на 25.02.15 р..

Судове засідання, призначене на 25.02.2015 року, не відбулося у зв'язку з перебування судді Цюкало Ю.В. у відрядженні.

Розпорядженням голови заступника голови господарського суду міста Києва від 25.02.15 справу № 910/22815/14 передано для розгляду колегії суддів у складі: Селівон А.М. (головуючий), Івченко А.М., Стасюк С.В..

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.02.15 р. зазначеною колегією суддів прийнято справу до свого провадження та призначено до розгляду на 18.03.15 р..

У судові засідання 04.11.14 р., 20.11.14 р., 11.12.14 р., 20.01.15 р. та 18.03.15 р. з'явились уповноважені представники сторін.

До початку судового засідання 20.11.14 р. відповідачем через канцелярію суду поданий відзив на позовну заяву № 93/12/3775 від 04.11.2014, в якому відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову у даній справі, виходячи з того, що позивачем не було виконано умов щодо завчасного повідомлення про припинення дії спірного договору, відтак, останній, за твердженням відповідача, продовжив свою дію на наступний період. Крім того, відповідачем у відзиві зазначено, що від позивача не надходило листа-згоди щодо визначення відповідача виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води до жилих будинків, управителем яких є позивач. Таким чином відповідач стверджує, що витрати на утримання внутрішньобудинкових мереж, відповідно до норм діючого законодавства, є складовою послуги з утримання будинків, а не послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Відзив на позовну заяву з доданими до нього документами судом долучено до матеріалів справи.

Відповідачем до початку судового засідання 20.11.14 р. через канцелярію суду подано клопотання б/н від 04.11.2014 про долучення документів до матеріалів справи, серед яких міститься, зокрема, заява б/н від 04.11.2014 про відсутність у провадженні господарських судів або інших органів, які в межах своєї компетенції вирішують господарські спори, справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, а також рішення цих органів з такого спору. Клопотання відповідача судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Також до початку судового засідання 20.11.2014 позивачем через канцелярію суду подано клопотання б/н від 20.11.2014 про витребування доказів, відповідно до якого, у порядку ст. 38 Господарського процесуального кодексу України позивач просить суд витребувати інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо прав власності на нежитлові приміщення за адресою: м. Київ, бульв. Л.Українки, 23 за період з грудня 2003 р. по листопад 2014 р., у зв'язку з обмеженням приписами ст. 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 за № 157/6445, через неможливість самостійно надати зазначені докази. Дане клопотання позивача судом долучено до матеріалів справи.

Крім того позивачем до початку судового засідання 20.11.2014 через канцелярію суду подано клопотання б/н від 20.11.2014 про долучення документів до матеріалів справи. Клопотання позивача судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Позивачем до початку судового засідання 20.11.2014 через канцелярію суду подано клопотання б/н від 20.11.2014 про призначення судової будівельно-технічної експертизи, проведення якої позивач просить доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України та поставити на вирішення експерта питання: "Хто згідно договору № 521402 від 01.12.03 р. фактично споживав централізоване опалення та гаряче водопостачання у будинку за адресою: м. Київ, бульв. Л.Українки, 23?". Клопотання позивача судом долучено до матеріалів справи.

До початку судового засідання 11.12.14 р. представником відповідача через канцелярію суду подано письмове клопотання б/н від 21.11.14 р. про долучення документів до матеріалів справи. Клопотання судом задоволено, документи до матеріалів справи долучені.

В судовому засіданні 11.12.14 р. представник позивача надав суду заяву б/н від 11.12.2014 про зміну предмета позову, відповідно до якої просить суд розірвати договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 521402 від 01.12.2010 з 26.04.2014 р. на підставі ст. 607 Цивільного кодексу України, які визначають неможливість виконання зобов'язання у зв'язку з настанням обставин, за які жодна зі сторін не відповідає, а саме внаслідок внесення змін до Закону України «Про житлово - комунальні послуги» Законом України № 1198-VII від 10.01.14 р.. Дану заяву з доданими до неї документами судом долучено до матеріалів справи.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Окрім того, згідно абзацу 7 підпункту 3.12 пункту 3 Постанови № 18 не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до п.3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.

Предметом позову є матеріально - правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Згідно п.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12р. "Про судове рішення" зміна предмета або підстав позову за заявою позивача допустима лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та якщо при цьому не порушено процесуальних прав відповідача, передбачених статтями 22 і 23 ГПК, і відповідачеві було надано можливість подання доказів щодо нового предмета або підстав позову та наведення його доводів у судовому засіданні. Волевиявлення позивача повинно викладатись у письмовій формі.

Отже, виходячи зі змісту вказаної заяви позивача про зміну предмету позову та поданої позовної заяви, суд розцінює її як заяву про зміну предмету позову.

Враховуючи, що зміна предмету позову є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству, не порушує передбачені ст. 22 ГПК процесуальні права відповідача, а саме останньому було надано можливість надання заперечень щодо нового предмета позову та наведенні їх у судовому засіданні, суд приймає вищевказану заяву позивача про зміну позовних вимог (зміну предмету позову) до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем та відповідачем суду не надано.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Приймаючи до уваги відсутність на час проведення судового засідання 04.11.14 р. клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.

Враховуючи подане представником позивача № 04-0620 від 05.11.14 р. клопотання про здійснення фіксування справи за допомогою звукозаписувальних засобів, яке задоволено судом, фіксування засідань господарського суду по розгляду даної справи 20.11.14р., 11.12.14 р. та 20.01.15 р. здійснювалось за допомогою звукозаписувальних технічних засобів.

Подане представником позивача в судовому засіданні 18.03.15 р. клопотання б/н від 18.03.15 р. про проведення судового засідання без застосування звукозаписувального технічного засобу судом задоволено, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.

З приводу поданого позивачем клопотання про призначення судової будівельно - технічної експертизи з метою визначення фактичного кола осіб, якими здійснювалось споживання отриманої позивачем на підставі договору № 521402 від 01.12.03 р. теплової енергії, суд зазначає, що господарський суд призначає судову експертизу відповідно до ч.1 ст.41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань.

Вищий господарський суд України у п.2 Постанови пленуму № 4 від 23.03.2012р. "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" зазначив, що відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

При цьому судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Разом з тим, судом за матеріалами справи встановлено, що з урахуванням заяви про зміну предмету позову б/н від 11.12.14 р. предметом спору в даній справі є розірвання договору № 521402 від 01.12.10 внаслідок істотної зміни обставин з огляду на внесення змін до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в силу приписів якого виконання позивачем прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором стало неможливим. За висновками суду, обставини даної справи можуть бути встановлені судом самостійно в межах її розгляду, оскільки суд в даній ситуації жодним чином не обмежений ні своєю юрисдикцією, ні предметом позову в питаннях щодо збирання та оцінки доказів.

Зважаючи на той, факт, що задоволення клопотання позивача та призначення по розглядуваній справі експертизи фактично мало змогу призвести до затягування строків вирішення спору, що в свою чергу є порушенням вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно яких кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку, суд приходить висновку про відсутність підстав для задоволення вказаного клопотання позивача.

Окрім того, оскільки суд дійшов висновку про відсутність необхідності витребування додаткових доказів та достатність наявних в справі матеріалів для повного та об'єктивного розгляду справи по суті, в судовому засіданні 18.03.15 р. за результатами розгляду поданого позивачем клопотання про витребування доказів в задоволенні останнього судом відмовлено.

Перед початком розгляду справи представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники позивача та відповідача в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.

Відводу суддям представниками сторін не заявлено.

В судових засіданнях представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві з урахуванням заяви про зміну предмету позову.

Представник відповідача в судових засіданнях підтримав заперечення проти позову, викладені у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод,передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

01 грудня 2010 р. між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго", правонаступником якої є відповідач у справі (енергопостачальна організація за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада 4» (споживач за договором, позивач у справі) було укладено договір № 521402 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - Договір), відповідно до п.1.1 предметом якого є вироблення та постачання споживачу для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених у Договорі.

За умовами п.2.2.1 Договору енергопостачальна організація зобов'язалась безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем (Додатки № 3 та № 4) для потреб опалення - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження зазначеними в додатку № 1.

Розділами 2 - 5 Договору сторони узгодили зобов'язання та права сторін, відповідальність сторін, термін дії договору та інші умови.

Згідно п. 1.1. Договору даний договір набуває чинності з дня його підписання сторонами та діє до 01.06.11 р..

Обсяги постачання теплової енергії, тарифи на теплову енергію, порядок розрахунків за теплову енергію, умови припинення подачі теплової енергії встановлені сторонами в додатках до договору (п.п.2.2.1., 2.3.1 Договору).

Договір припиняє свою дію у випадках: взаємної згоди сторін про його припинення; прийняття рішення господарським судом; ліквідації однієї зі сторін.(п. 4.9. Договору). Припинення договору не звільняє споживача (користувача послуг) від обов'язку повної сплати спожитої теплової енергії.

Відповідно до п.4.3 Договору він вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією зі сторін про його припинення.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно приписів ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами першою і другою статті 275 та частиною шостою статті 276 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Окрім того, суд зазначає, що відносини між позивачем та відповідачем регулюються законодавством у сфері енергопостачання, а саме Законом України «Про теплопостачання» від 02.06.2005 р., Законом України «Про електроенергетику» від 16.10.1997 р., «Правилами користування тепловою енергією», затвердженими постановою КМУ № 1198 від 03.10.2007р.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про електроенергетику» та Закону України «Про теплопостачання» енергією є електрична чи теплова енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу; теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для її купівлі-продажу.

Згідно з додатком № 6 до Договору опалення і гаряче водопостачання та вентиляція здійснюються на 20 - ти поверхову житлову будівлю по вул. Лесі Українки, 23 у м. Києві, номер особистого рахунку - 521402.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, прийнявши в утримання та експлуатаційне обслуговування 25-ти поверховий житловий будинок по вул. Лесі Українки, 23, м. Київ і його прибудинкову територію згідно акту про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, уклав з відповідачем договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 521402 від 01.12.10 р., який у судовому порядку просив розірвати, посилаючись при цьому на внесення 26.04.14 р. змін до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії».

Попередньо листом № 04-0500 від 14.08.14 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Рада 4» зверталось до Публічного акціонерного товариства «Київенерго» з повідомленням про розірвання договору №521402 від 01.12.10 р. з 26.04.2014 р. у зв'язку з внесенням змін до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії». Факт направлення відповідачу вказаного листа та отримання його останнім 18.08.14 р. підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0206808701674.

Проте, з листа № 029/59/8946 від 15.09.2014 р. Публічного акціонерного товариства «Київенерго» вбачається, що сторонами так і не було досягнуто згоди стосовно розірвання договору №521402 від 01.12.10 р. та припинення спірних правовідносин.

Отже, враховуючи недосягнення контрагентами згоди стосовно припинення договору № 521402 від 01.12.10 р. шляхом його розірвання, Товариство з обмеженою відповідальністю «Рада 4» і звернулось до суду з даним позовом.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним Договору № 521402 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.12.10 р. або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання з боку сторін відсутні.

Суд зазначає, що статтею 654 Цивільного Кодексу України передбачено вчинення зміни або розірвання договору в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Окрім того, у відповідності до статті 188 Господарського процесуального кодексу України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

У ч.1 ст.651 Цивільного кодексу України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. (ч.2 ст.651 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч.2 ст.652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 23.05.2011р. Верховного Суду України по справі №3-47гс11.

Суд зазначає, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про розірвання договору на підставі приписів ст.652 Цивільного кодексу України повинно бути доведено факт істотної зміни обставин.

Частиною ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, що була чинною на момент укладання спірного правочину) визначено, що суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору є виконавцем житлово - комунальних послуг.

За приписами ч.ч.3, 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Судом встановлено, що 26.04.2014 р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії».

Вказаним законом було внесено зміни до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», зокрема, ст.19 було доповнено частиною 4, відповідно до якої виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Одночасно, ст.29 вказаного нормативно-правового акту було доповнено частиною 3, відповідно до якої договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг.

Суд зазначає, що вказане прийняття змін до Закону України « Про житлово-комунальні послуги» від 26.04.2014 року не передбачає автоматичного розірвання договорів у сферах теплопостачання та надання житлово - комунальних послуг, які діяли до прийняття цього закону. Даний Закон лише визначає, що виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація). Окрім того, зазначені зміни до закону не встановлюють строків, порядку оформлення відносин суб'єктів, які здійснюють діяльність у сфері комунальних послу.

Також, відповідно до частини 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» надано доручення Кабінету Міністрів України забезпечити прийняття нових та приведення у відповідність існуючих нормативно-правових актів, пов'язаних з реалізацією даного Закону.

У відповідності до ст.1 Закону України «Про теплопостачання» постачання теплової енергії (теплопостачання) - це господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору. Споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Приписами п.42 ч.3 ст.9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» виробництво теплової енергії, транспортування її магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії є видами господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню.

При цьому, як встановлено судом з наявних в матеріалах справи документів та підтверджено представниками сторін в судовому засіданні, за договором № 521402 від 01.12.10 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Рада 4» не є кінцевим споживачем послуг, які надаються Публічним акціонерним товариством «Київенерго».

Зокрема, додатками до спірного Договору визначено, що опалення та гаряче постачання за Договором здійснюється до житлового будинку, що розташований за адресою: м.Київ, Печерський район, вул. Лесі Українки, 23.

Окрім того, матеріали справи свідчать, що житлові приміщення (квартири), що розташовані в будинку за адресою: м. Києві, вул. Лесі Українки, 23, належать окремим власникам житлових та нежитлових приміщень, які є кінцевими отримувачами теплової енергії.

Суд звертає увагу, що станом на час розгляду справи в матеріалах справи відсутні докази наявності права позивача у встановленому законодавством порядку здійснювати діяльність з виробництва і постачання теплової енергії для потреб опалення та гарячого водопостачання, та наявності дозвільних документів на провадження діяльності у сфері теплопостачання та, відповідно до яких позивач може бути виконавцем цих послуг з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії».

Отже, враховуючи вищенаведене, приймаючи до уваги приписи Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (з урахуванням Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії») суд доходить висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Рада 4» не може мати статус виконавця комунальних послуг.

При цьому, укладаючи Договір сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане, оскільки як умовами Договору контрагенти не передбачили та мали змоги передбачити відповідні законодавчі зміни та можливість бути виконавцем послуг з теплопостачання лише за умови наявності статусу теплопостачальної організації.

За висновками суду, зазначена зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися, оскільки позивач позбавлений можливості надавати послуги з теплопостачання за відсутності відповідної ліцензії, отримання якої є правом, а не обов'язком останнього.

З урахуванням того, що метою укладення договору було не безпосереднє споживання позивачем теплової енергії, а надання ним житлово-комунальних послуг як виконавцем кінцевим споживачам, за висновками суду, подальше виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б позивача того, на що він розраховував при його укладенні. Крім того, із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе позивач.

За таких обставин, господарський суд погоджується з твердженнями позивача щодо наявності істотної зміни обставин як підстави для розірвання Договору № 521402 від 01.12.10 р., що вказує на обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 4» до Публічного акціонерного товариства «Київенерго» про розірвання договору.

Одночасно, суд не приймає до уваги заперечення відповідача проти позову з підстав, відсутності на момент вирішення спору змін у підзаконних нормативних актах згідно зі змістом Закону України «Про житлово-комунальні послуги», вважаючи їх безпідставними та такими, що не спростовують встановлених вище обставин для розірвання правочину, оскільки факт неприведення у відповідність до нового законодавства попередньо прийнятих підзаконних нормативно-правових актів щодо регулювання правовідносин у сфері надання послуг з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води не може бути підставою для порушення законодавства та бездіяльності у питанні належного оформлення договорів зі споживачами житлово-комунальних послуг.

Крім того суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.653 Цивільного кодексу України якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

За приписами ч. 5 ст.188 Господарського кодексу України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Отже, розірвання Договору № 521402 від 01.12.10 р. з дати, визначеної позивачем, господарський суд вважає безпідставним та необґрунтованим, а позовні вимоги в цій частині такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до п.3.12 Постанови № 18 посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

За таких обставин, враховуючи вищенаведене, господарський суд дійшов висновку, що фактичні обставини справи свідчать про наявність істотної зміни обставин, які відповідно до приписів ст. 652 Цивільного кодексу України є достатньою правовою підставою для розірвання договору судом, отже позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 4» до Публічного акціонерного товариства «Київенерго» про розірвання з 26.04.2014р. договору №521402 від 01.12.10 р. на постачання теплової енергії у гарячій воді, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада 4» та Публічним акціонерним товариством «Київенерго» підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно п.4.1. Постанови №7 від 21.02.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», якщо пропорції задоволення позовних вимог точно визначити неможливо (зокрема, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

Отже, приймаючи до уваги висновки суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в частині розірвання Договору № 521402 від 01.12.10 р. саме з 26.04.2014 р., судові втрати покладаються на обидві сторони в рівних частинах.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Розірвати Договір № 521402 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.12.10 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада 4» та Публічним акціонерним товариством «Київенерго», з моменту набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, Печерський район, площа Івана Франка, буд. 5, код 00131305) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 4» (вул. А.Ахматової, З, м. Київ, 02068; вул. Драгоманова, 17, м. Київ, 02068, код 32070536) судовий збір в розмірі 609 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 28 квітня 2015 року.

Головуючий суддя А.М.Селівон

Суддя А.М. Івченко

Суддя С.В. Стасюк