Рішення № 45286890, 16.06.2015, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/406/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2015 року

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Сидорука Є.І.,

при секретарі Патій Н.А.,

з участю: позивача відповідача ОСОБА_1,

представника позивача-відповідача ОСОБА_2,

відповідача-позивача ОСОБА_3,

представника відповідача-позивача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зустрічним позовом ОСОБА_3 та в інтересах малолітнього ОСОБА_5 до ОСОБА_1 та третя особа на стороні позивача Орган опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради про усунення перешкод в користуванні житлом, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Рівненського міського суду із цивільним позовом до ОСОБА_3 та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що в звязку з роботою на ВАТ «Рівнеазот» (на теперішній час ПАТ «Рівнеазот») в 2008 році згідно ордеру йому та його дружині було надано кімнату НОМЕР_1 площею 10,7 кв.м. в гуртожитку АДРЕСА_1. Спільне життя у них не склалося. У вересні 2013 року відповідачка забрала сина та речі свої і сина, і перейшла жити до своїх батьків. 31 грудня 2014 року поки він був на роботі в нічну зміну, відповідачка вивезла із кімнати речі, які були придбані під час спільного проживання подружжям. Він зрозумів, що вже півтора року сімя існує тільки юридично і подав позов про розірвання шлюбу. Відповідачка та син ОСОБА_5 в квартирі не проживають більше як півроку. Речей особистих ніяких як відповідачки так і сина в кімнаті немає. Всі обовязки, що випливають з договору найму житлового приміщення та оплату житлово-комунальних послуг виконує тільки він. Реєстрація проживання відповідачки та сина в кімнаті створює тільки зайві витрати по оплаті житлово-комунальних платежів. Просить суд визнати ОСОБА_3 та ОСОБА_5 такими, що втратили право на користування житловим приміщенням кімнатою НОМЕР_1 в будинку АДРЕСА_1 у звязку з переїздом на інше постійне місце проживання.

До початку розгляду справи по суті відповідач ОСОБА_3 подала до суду заперечення на позовну заяву в яких вказала, що позовні вимоги позивача не підлягають до задоволення оскільки в позовній заяві відсутній виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, не зазначає та не посилається на докази, що підтверджують кожну обставину, не надав докази суду для їх оцінки. Позивач не зазначив з якого часу вона не проживає в спірній кімнаті, який час це не проживання триває, яким чином вона порушила права власника кімнати і хто він є, який статус кімнати, які права та обовязки розповсюджуються на неї із статусом кімнати. Які права вона порушила наймача та в чому ці порушення проявились. Просить в позові відмовити.

04 лютого 2015 року ОСОБА_3 подала до суду зустрічну позовну заяву в якій вказала, що з ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з 27 липня 2007 року. Відповідно до ордеру її чоловіку, який працював АС ПАТ «Рівнеазот» було надано право з сімєю, на той час, з двох чоловік зайняти житлову площу в гуртожитку ПАТ «Рівнеазот». З того часу вони спільно проживають та зареєстровані в цій малосімейці. Від спільного шлюбу у них народився син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який також, 12 березня 2010 року зареєстрований по місцю проживання зазначеної адреси. З часом ОСОБА_1 почав зловживати спиртними напоями. Його дії, як похідні від впливу алкоголю, стали в сімї нестерпними. В кімнаті ОСОБА_1 веде аморальний спосіб життя нецензурна лайка, необґрунтовані претензії до її та сина поведінки. Куріння відповідачем в маленькій кімнаті, з врахуванням стану здоровя дитини, унеможливлює не лише проживання в одному приміщенні але й його проживання в ньому. Неодноразове застосування фізичної сили під впливом алкоголю з боку відповідача примушувало їх покидати житло та шукати тимчасові місця для ночівлі. В подальшому він цілеспрямовано, застосовуючи фізичну силу або погрожуючи її застосуванням не пускав в кімнату її та дитину, на словах залякував негативними наслідками для них в разі їхньої появи в ній. Неможливість спільного проживання в квартирі, наряду з перешкодами викликаними його антигромадською поведінкою, погіршилася також і тим, що він забирав ключі від вхідних дверей, останнім часом поставив нові замки, викинув їхні речі на коридор. Таким чином, вчинені відповідачем дії унеможливили їй та малолітньому ОСОБА_5 вільно входити в кімнату та проживати в ній. Фактично ОСОБА_1 перешкоджає здійснювати їхнє право наймачів квартири. Просить усунути перешкоди в користуванні кімнатою НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 їй та малолітньому ОСОБА_5 та зобовязати ОСОБА_1 не чинити перешкоди в користуванні кімнатою, надати ключі та вільний доступ до вказаної кімнати.

В судовому засіданні позивач відповідач ОСОБА_1 та його представник позовні вимоги підтримали та просили первісний позов задоволити в повному обсязі. Що стосується зустрічного позову ОСОБА_3, то проти вказаного позову заперечили, просили у його задоволенні відмовити, оскільки ніяких перешкод останній у користуванні житлом не чинив. Крім того, ОСОБА_1 показав, що вони з відповідачкою не проживають майже два роки, він бачив, що вона проживає у своїх батьків. Спірну кімнату він отримував на склад смі"ї з двох чоловік, і вважає, що ОСОБА_3 втратила свою частку на проживання. Що стосується спільної дитини, то не заперечує проти залишення її на проживання у спірному житлі. Також вважає, що у ОСОБА_3 наміру вселятись у спірну кімнату не було. Крім того ОСОБА_1 вказав, що остання залишила спірне приміщення в серпні 2013 року, у зв"язку з виникшим між ними конфліктом. Протягом 2013-2014 років відповідачка майже кожного місяця приходила по місцю проживання. В січні 2015 року він дійсно змінив замок у спірному житловому приміщенні.

Відповідач-позивач ОСОБА_3 та її представник у судовому засіданні первісний позов не визнали та заперечили проти його задоволення. Крім того, просили повністю задоволити зустрічний позов. Також пояснили, що причина вказаного позову та, що ОСОБА_1 хоче самостійно приватизувати спірну кімнату. На даний момент гуртожиток де проживають ОСОБА_1 перебуває на балансі Рівненської міської ради, а тому жителі мають право приватизовувати своє житло. У спірній квартирі прописані сторони по справі та їхня дитина. ОСОБА_3 також пояснила, що її колишній чоловік перешкоджає їй користуватись спірним житловим приміщенням, оскільки поміняв замок у дверях, і вона не може там проживати. Також остання пояснила, що спірну кімнату вони отримували на сім"ю, іншого житла, де вона могла б проживати у неї та її дитини немає. На даний момент вона вимушена знімати кімнату у гуртожитку, де проживають з дитиною. Дитина ходить в той же садочок, що і ходила, який знаходиться біля попереднього місця проживання, АДРЕСА_1. ОСОБА_3 вважає, що позбавлення її та дитини житла, буде порушуватись конституційне право на житло, а вона має намір проживати у вказаному житловому приміщенні. Крім того стверджують, що нічим не доведено постійної основи переїзду ОСОБА_3 в інше жиле місце проживання, оскільки після вимушеного вибуття з спірного жилого приміщення, остання ночувала у різних людей, так як немала постійного місця проживання.

Представник Органу опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради в судовому засіданні суду пояснила, що орган опіки та піклування діє виключно в інтересах дитини, заперечує проти визнання дитини такою, що втратила право на користування жилим приміщенням. Визнання неповнолітнього ОСОБА_5 втратившим право на користування жилим приміщенням грубо порушить конституційні права неповнолітньої дитини. Просить в первісному позові відмовити, зустрічний позов ОСОБА_3 задоволити.

Суд, заслухавши учасників судового процесу, допитавши свідків, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх в сукупності, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.ст. 10,60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що сторони з 27 липня 2007 року перебували в зареєстрованому шлюбі, зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції, актовий запис №1122, що копією Свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 від 27.07.2007 року.

Від спільного шлюбу у сторін народився син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який 12 березня 2010 року зареєстрований за адресою АДРЕСА_1

08 червня 2015 року вказаний шлюб, рішенням колегії суддів судової палати з розгляду цивільних прав апеляційного суду Рівненської області було розірвано, сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4 залишено на проживання з матір"ю.

Відповідно до копії ордера №1151від 12 вересня 2014 року, який є дублікатом ордера №557 від 04 листопада 2008 року, виданий ОСОБА_1, який працював на АС ПАТ «Рівнеазот», надано право зайняти з сімєю з 2 чоловік, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_3, жилої площі в гуртожитку ПАТ «Рівнеазот» по АДРЕСА_1 кімната НОМЕР_1 площею 10,7 кв.м.

Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше як на підстав закону і за рішенням суду.

Реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в гарантії збереження житла в державному та комунальному фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців членів сім"ї власника жилого приміщення протягом року.

Відповідно до ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядкупередбачених законом.

Відповідно до ст. 64 ЖК України члени сімї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть обовязки, що випливають з договору найму жилого приміщення.

Ст. 107 ЖК України передбачає, що наймач або член його сім"ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред"явлення позову про це. Наймач жилого приміщення вправі за згодою членів сім'ї в будь-який час розірвати договір найму.

На ствердження вибуття у відповідності до п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами ЖК України" суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання строною іншого постійного місця проживання ( повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім"ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт , укладення трудового договору на невизначений строк, тощо).

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що вона являється с сестрою позивача, ОСОБА_3 після одруження з її братом, останні проживали в кімнаті НОМЕР_3 гуртожитку, що по АДРЕСА_1, яка належала їй, а ОСОБА_1 проживав у кімнаті НОМЕР_1. Приблизно в серпні 2013 року, після конфлікту між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, відповідач-позивач забрала свої речі і виїхала з гуртожитку до своїх батьків. Вона неодноразово заходила до батьків і бачила, що вони проживають там з сином. Дитина ходить в той же садочок, що і ходила. Вона не знає, і не бачила, чи поверталась ОСОБА_3 у спірну кімнату для проживання. Причини уходу зі спірного житла відповідачки в інше приміщення їй невідомо. Також свідок пояснила, що вона дуже рідко бувала у гуртожитку, і не може пояснити, щодо можливого проживання там ОСОБА_9 Чому поміняв брат замок в кімнаті НОМЕР_1 їй невідомо. Крім того свідок вказала, що на даний момент там залишилось ще спільне майно сторін.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснив, що знає ОСОБА_1 з 1997 року, оскільки його сестра йому кума. Останній раз приходив до ОСОБА_1 коли переносили холодильник з кімнати сестри, в його кімнату. Тоді він побачив, що шафа була пуста, а в кімнаті не було ні жіночих, ні дитячих речей. Він також бачив у кімнаті багато спільних їхніх речей. Зі слів куми він знає, що ОСОБА_3 в гуртожитку вже не живе, а з сином проживає у своїх батьків. У спірному житловому приміщеннні він часто не бував, і не може підтвердити, чи проживала там ОСОБА_3, чи вибула.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснила, що вона являється матір"ю позивача. У вересні 2013 року вона була свідком конфлікту між сторонами, і ОСОБА_3 заявила, що забере речі і піде проживати до батьків. Тоді вона просила сторони помиритись, однак син сказав, що не хоче проживати з відповідачкою. Знає, що остання майже півтора року проживає у батьків. Вона бувала у спірній кімнаті, тільки коли син був дома, в інші дні не бувала, так як у неї немає ключів, а тому не може підвердити можливість перебування у кімнаті бувшої невістки за останні півтора року. У невістки були свої ключі, і коли вона приходила в кімнату не знає. Сторони по справі отримували спірну кімнату на двох, і на даний момент вони там зареєстровані.

Допитаний як свідок ОСОБА_12 пояснив, що він являється другом сім"ї ОСОБА_3. Будучи у 2015 році у їхньому помешканні, він ОСОБА_3 там не бачив. У кімнаті стояли меблі, однак інших речей там не бачив. Під час розмови з ОСОБА_1, останній пояснив, що у них конфлікт з дружиною, і миритись він не збирається. В 2014 році він був у спірному житловому приміщенні тільки два рази, і то біля 17 годин, і коли був, то відповідачки там не було.

Допитана в якості свідка ОСОБА_13 зі сторони відповідачки пояснила, що вона знає сім"ю ОСОБА_1, оскільки являється хрещеною мамою їхнього сина. Знає, що останні проживали у кімнаті гуртожитку, який отримав позивач на сім"ю. У березні 2014 році, їй подзвонила ОСОБА_3 і попросила переночувати у неї з дитиною, так як у неї конфлік з чоловіком, і він її вигнав з дому. Таких випадків було два-три. У ОСОБА_3 по місцю їхнього проживання вона була один раз у 2014 році, і там бачила речі спільного проживання. Остання розповідала, що у неї часті конфлікти з чоловіком, і вона боялась його, а тому не могла залишатись там ночувати. У батьків відповідачка не проживала, оскільки там велика сім"я і місця для проживання немає. Крім того, ОСОБА_3 іншого постійного жилого місця проживання немає.

Свідок ОСОБА_14 пояснила, що вона являється мамою ОСОБА_3. Позивач та її дочка проживали у кімнаті гуртожитку по АДРЕСА_1, на підставі ордеру, що був виданий на спірну кімнату ПАТ " РівнеАзот". Після вселення у кімнату, у них дуже часто почали виникати конфлікти, позивач застосовував фізичне насилля стосовно дочки. У зв"язку з цим, дочка разом з дитиною залишала спірне приміщення. Бували випадки, що відповідачка ночувала у них, однак це було тимчасове місце проживання, оскільки у них велика сім"я, і місця немає. Основна причина залишення дочкою кімнати по АДРЕСА_1 - це великі конфлікти з позивачем. Майно із спірної кімнати дочка не забирала. У 2014 році вона часто з позивачкою бувала у них в кімнаті по АДРЕСА_1, оскільки проживають недалеко. Дочка протягом 2014 року ночувала і по місцю свого проживання, коли небуло чоловіка, і у них, а також у інших людей. Вважає, що дочка вибула з спірного житлового приміщення тимчасового, не по своїй волі. Іншого жилого приміщення у дочки немає. Крім того свідок показала, що доступу у спірну кімнату після 15 січня 2015 року відповідачка немає, оскільки позивач змінив замок у дверях.

Допитана свідок ОСОБА_15, пояснила, що знає сім"ю ОСОБА_3, і після одруженння , вони отримали на сім"ю кімнату в гуртожитку по АДРЕСА_1. В 2013 році ОСОБА_3 їй повідомила, що чоловік застосував до неї фізичне насильство, і разом з свекрухою вигнали з кімнати, де вони проживають. Протягом 2014 року декілька разів вона заходила в гості до ОСОБА_3 по місцю проживання. Бачила, в кімнаті всі домашні вжитки, дитячі речі, а також речі останньої. В той час ОСОБА_1 не було, він знаходився на роботі. Бували випадки, що вона ночувала з дитиною у неї, оскільки її чоловік виганяв з дому. Крім того вона бувала і по місцю проживання батьків ОСОБА_3 , однак реального місця проживання для останньої там немає, так як там проживають багато людей. Вважає, що основною причиною, що остання не може проживати у спірному приміщенні, це конфлікти зі сторони чоловіка.

Свідок ОСОБА_16 показала, що вона являється сестрою ОСОБА_3, яка проживає разом з чоловіком та дитиною у гуртожитку по АДРЕСА_1. Кімнату у вказаному гуртожитку, отримав її чоловік на сім"ю . В серпні 2013 році сестра разом з дитиною прийшла до батьків, і повідомила, що її чоловік та свекруха вигнали з дому. Побувши деякий час, вона знову повернулась по місцю проживання, оскільки вільної житлової площі для сестри немає. Також знає, що у неї дуже часто бували конфлікти з члоовіком, і вона залишала місце проживання з дитиною, і ночувала у знайомих, родичів та інших осіб. Чоловік сестри часто зловживає спиртними напоями, і на грунті цього виникають конфлікти в сім"ї. Протягом 2013-2014 років вона неодноразово заходила по місцю проживання сестри, і там бачила всі необхідні речі для проживання. Її сестра іншого місця проживання, крім кімнати в гуртожитку по АДРЕСА_1 немає.

Таким чином, суд переходить до переконання, що жоден з допитаних у судовому засіданні свідків , не дав конкретних та переконливих доказів, які суд прийняв би до уваги , що ОСОБА_3 разом з сином з вересня 2013 року виїхала на інше постійне місце проживання. Покази свідків є не конкретизовані, немістять основну інформацію щодо предмета доказування.

Як вбачається з акту від 23 січня 2015 року, ОСОБА_3 станом на 23 січня 2015 року в квартирі НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_1 зі слів сусідів ОСОБА_3 не проживає з вересня 2013 року. Однак суд не приймає вказаний акт як доказ , відхиляє його, оскільки він не носить конкрентних відомостей що прдмета спору, а є тільки посилання на невідомо яких сусідів, щодо можливого непроживання відповідачки по місцю реєстрації.

Крім того, у відповідності до ст.ст. 10,60 ЦПК України позивач та його представник не підтвердили записані в акті відомості показами осіб, які складали вказаний акт та показами сусідів, які нібито знають, що відповідачка не проживає довгий час у спірному приміщенні.

Як встановолено судом, ОСОБА_3 та її син відповідно до чинного законодавства зареєстровані по місцю свого проживання, АДРЕСА_1, і не зняті з реєстрації, що свідчить про основне місце їхнього проживання.

Судом не встановлено, а позивачем та його представником не надано жодних переконливих, належних та допустимих доказів у відповідності до вимог ст. ст. 57,58,59 ЦПК України , що ОСОБА_3 вибула разом з сином у конкретне, постійне інше місце проживання.

Суд також критично відноситься до тверджень позивача стосовно пояснень відповідачки під час розгляду справи про стягнення аліментів, що "останні шість місяців вони проживають окремо". Як пояснила ОСОБА_3 , даючи такі пояснення в суді , вона мала на увазі, що дійсно постійно разом не проживали, так як були випадки, що її чоловік виганяв з дому, і вона тимчасово проживала в інших людей, а потім поверталась назад у своє жиле приміщення.

Відповідно до ст. 107 ЖК України - у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Що стосується позову ОСОБА_1 та його посилання на те, що у відповідності до ст.107 ЖК України ОСОБА_3 та неповнолітній ОСОБА_5 повинні бути визнані такими, що втратили право на користування жилим приміщенням суд не приймає до уваги, оскільки як було встановлено в судовому засіданні, у зв'язку з неприязними відносинами, які виникли між сторонами по справі, ОСОБА_3 разом з неповнолітнім ОСОБА_5 вимушені були залишити місце постійного проживання та тимчасово переїхати проживати спочатку до своїх батьків, де вони проживали тимчасово разом з батьками та сімєю сестри, оскільки іншого житла немають.

Також суд вважає, що жодних з обставин, що пелічені в п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами ЖК України" щодо вибуття ОСОБА_3 на постійне місце проживання в інше жиле приміщення не здобуто , а нішого житла, крім спірного житлового приміщення у останньої немає, а тому в позові ОСОБА_1 необхідно відмовити.

Крім того у судовому засіданні встановлено, і це не заперечують сторони по справі, що ОСОБА_1 у січні 2015 року змінив замки у вхідних дверях, і перешкоджає ОСОБА_3 та її сину доступу до їхнього жилого помешкання, де вони належним чином зареєстровані.

За таких підстав, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 щодо усунення перешкод в користуванні житлом підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України - суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При задоволенні позову, суд виходить з загальних засад цивільного законодавства, а саме вимог справедливості, добросовісності та розумності.

При цьому суд виходить з вимог Конституційного суду України у рішенні від 2 листопада 2004 року, де вказано, що справедливість є одним із загальнолюдських вимірів права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 58, 60, 82, 88, 212-215, 218, 294, 296, 297 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 та в інтересах малолітнього ОСОБА_5 задовольнити.

Зобов"язати ОСОБА_1 не чинити перешкод в користуванні кімнатою НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 та малолітньому ОСОБА_5 та надати ключі та вільний доступ до вказаної квартири.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд з поданням в десятиденний строк апеляційної скарги з дня проголошення рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Сидорук Є. І.

Повний текст рішення виготовлено 19 червня 2015 року.

Суддя : Сидорук Є.І.