Вирок № 45276665, 18.06.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/774/833/15 Справа № 200/1610/15-к Головуючий у 1 й інстанції - Леонов А. А. Доповідач - Дігтярь Н.В.

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2015 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Дігтярь Н.В.

суддів - Литвиненко О.О., Васецької В.В.

за участю секретаря - Письменної К.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровськ кримінальне провадження №12014042010000927 за апеляційною скаргою першого заступника прокурора у Дніпропетровської області Гладкіх О.В. на вирок Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 18 лютого 2015 року щодо

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

який народився у м.Дніпропетровську,

проживає за адресою АДРЕСА_2

обвинуваченого за ч.1 ст.259 КК України,

за участю прокурора - Смирнова В.Р.

обвинуваченого - ОСОБА_2

ВСТАНОВИЛА:

Першим заступником прокурора Дніпропетровської області Гладкіх О.В. принесена апеляційна скарга на вирок Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 18 лютого 2015 року щодо ОСОБА_2, в якій він, не оспорюючи доведеність вини та кваліфікацію дій обвинуваченого, просить вирок суду в частині призначення покарання скасувати з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та ухвалити свій вирок, яким ОСОБА_2 призначити покарання за ч.1 ст.259 КК України у виді позбавлення волі строком на 2 роки.

Вироком Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 18 лютого 2015 року ОСОБА_2 визнаний винним та засуджений за ч.1 ст.259 КК України на 1 рік обмеження волі.

На підставі ст.ст.75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік. На підставі ст.76 КК України покладено обовязки не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати в сумі 786грн 24коп за проведення експертизи № 70/32-951 від 06.01.2015 року

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь 8-го державного пожежно-рятувального загону ГУ ДНС України в Дніпропетровській області збитки в сумі 11008 грн.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор вказує на те, що згідно вимог ст.69 КК України, суд, встановивши дві або більше помякшуючі покарання обставини, може призначити покарання, нижче від найнижчої межі, передбаченого законом за злочин, винним у вчиненні якого визнано обвинуваченого або перейти до покарання більш мякого виду, про що зобовязаний навести у мотивувальній частині вироку, та зазначити, які саме обставини справи або дані про особу обвинуваченого він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання, а в резолютивній частині вироку послатися на ч.1 ст.69 КК України. Усупереч цим вимогам суд визнав лише одну обставину, яка пом'якшує покарання ОСОБА_2 та істотно знижує ступінь вчиненого злочину - щире каяття. Також суд при призначенні покарання врахував тяжкість вчиненого злочину ОСОБА_2, який відніс всупереч вимогам ст.12 КК України до категорії злочину невеликої тяжкості.

В той же час за санкцією ч.1 ст.259 КК України зазначений злочин відповідно до ст.12 КК України віднесено до категорії тяжких.

Як вбачається з резолютивної частини вироку Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 18.02.2015. суд, визнавши ОСОБА_2 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.259 КК України, без застосування ст.69 КК України, призначив покарання у виді обмеження волі, хоча такий вид покарання не передбачено санкцією даної статті, що призвело до не застосування судом закону, який підлягає застосуванню при призначенні покарання.

Крім того, при призначенні покарання судом недостатньо враховано суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення.

Вироком суду встановлено, що 09.12.2014 року о 17 годині 30 хвилин ОСОБА_2, знаходячись біля кінотеатру «Січ», розташованому за адресою м.Дніпропетровськ вул.Панікахі буд.59, достовірно знаючи, що розповсюджена ним інформація завідомо неправдива, розуміючи, що подібне повідомлення викликає обстановку страху у населення, порушує громадську безпеку, шляхом використання свого мобільного телефону марки «Nokia Xpress Music 5130с-2», imei - НОМЕР_1, з карткою мобільного оператора «Life» НОМЕР_2, здійснив дзвінок на спеціальну телефону лінію "102" Дніпропетровського міського управління МВС України в Дніпропетровській області та повідомив про мінування залізничного вокзалу ст.Дніпропетровськ-Головний Придніпровської залізниці, що загрожувало загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками. Згідно акта перевірки об'єкта на наявність вибухових пристроїв №09/2-1 від 09.12.2014 відділу вибухотехнічних та пожежотехнічних експертиз НДЕКЦ при ГУМВС України в Дніпропетровській області в приміщеннях залізничного вокзалу ст.Дніпропетровськ-Головний та прилеглої до нього території вибухових речовин, пристроїв та предметів не виявлено.

Повідомлення ОСОБА_2 про завідомо неправдиве мінування залізничного вокзалу ст.Дніпропетровськ - Головний Придніпровської залізниці призвело до тимчасової зупинки роботи всіх підрозділів вокзалу, порушення технології обслуговування пасажирів, виїзду одного відділення 2-ї державної пожежно-рятувальної частини 8-го державного пожежно-рятувального загону та оперативно-координаційного центру ГУ ДСНС України в Дніпропетровській області, виїзду однієї бригади Центральної підстанції КЗ «Дніпропетровської станції швидкої медичної допомоги» ДОР», що потягло за собою

понесення даними організаціями матеріальних збитків, так як факт мінування залізничного вокзалу не підтвердився.

В результаті злочинних дій ОСОБА_2 сума матеріальних збитків, завданих ГУ ДСНС України в Дніпропетровській області становить 11008 гривень, сума матеріальних збитків, завданих КЗ «Дніпропетровська станція швидкої медичної допомоги» ДОР» становить 137 гривень 23 копійки.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора Смирнова В.Р., який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення обвинуваченого ОСОБА_2, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора та зазначив, що в скоєному він розкаявся, а призначене покарання вважає справедливим, з ним мешкає та у нього на утриманні перебуває малолітня дитина ІНФОРМАЦІЯ_2, в судових дебатах учасники підтримали такі ж позиції, в останньому слові обвинувачений просив не позбавляти його волі та вирок суду залишити без змін, дослідивши матеріали кримінального провадження разом з доводами апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Як видно з вироку, суд перевірив обґрунтованість предявленого обвинувачення ОСОБА_2 та дав відповідну оцінку доказам по даному кримінальному провадженню. Висновки суду відповідають фактичним обставинам провадження.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_2 у скоєнні кримінального правопорушення, за який він засуджений, кваліфікація його дій, в апеляційній скарзі прокурора не оспорюються, а тому відповідно до вимог ст.404 КПК України, апеляційним судом не перевіряються.

Відповідно до ст.ст.50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів якщо обвинуваченим, так і іншими особами. Суд, при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що помякшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначення покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до наведеного, призначаючи покарання винному, суд повинен урахувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про винну особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення такої особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого злочину

Призначаючи покарання ОСОБА_2 за скоєний злочин, суд врахував, що ОСОБА_2 раніше не судимий, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, не працює, за місцем проживання характеризується позитивно, має на утриманні неповнолітню дитину, щиро кається у скоєному, і ця обставина визнана судом відповідно ст.66 КК України як обставина, що помякшує покарання, а також, що скоєний обвинуваченим злочин відноситься до злочину невеликої тяжкості та прийшов до висновку про можливість призначити обвинуваченому покарання за ч.1 ст.259 КК України у виді обмеження волі та звільнити обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст.75 КК України, встановивши іспитовий строк.

Однак, призначаючи ОСОБА_2 покарання за ч.1 ст.259 КК України, суд не врахував, що санкція зазначеного кримінального закону передбачає покарання у виді позбавлення волі строком від двох до шести років, тому злочин, передбачений ч.1 ст.259 КК України за класифікацією злочинів, встановлених ст.12 КК України є тяжким злочином як такий, за який передбачене основне покарання у виді позбавлення волі більше ніж пять років.

Тому суд, виконуючи вимоги ст.65 КК України при призначенні покарання, невірно визначив злочин, передбачений ч.1 ст.259 КК України як злочин невеликої тяжкості та прийшов до висновку про можливість призначення покарання обвинуваченому у виді обмеження волі, тоді як такий вид покарання не передбачено санкцією ч.1 ст.259 КК України. При цьому суд не застосував ст.69 КК України.

Таким чином, суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, що є підставою для скасування судового рішення відповідно до п.4 ч.1 ст.409 КПК України. В даному випадку неправильним застосуванням закону

України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є не застосування судом закону, який підлягає застосуванню, що передбачено п.1 ч.1 ст.413 КПК України, на що обґрунтовано вказує в апеляційній скарзі прокурор.

Крім того, рішення суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_2 від відбуття покарання на підставі ст.75 КК України, належним чином не вмотивоване.

Суд, приймаючи рішення про призначення покарання ОСОБА_2 та звільняючи його від відбування покарання на підставі ст.75 КК України, врахував особу обвинуваченого та тяжкість злочину, скоєного ним, який в порушення вимог ч.4 ст.12 КК України, зазначив як злочин невеликої тяжкості.

Посилання у вироку на те, що призначаючи покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, є формальним і фактично не враховує характеру вчиненого обвинуваченим злочину, та що злочин скоєно у сфері громадської безпеки.

Суд не врахував характер та мотиви умисних дій обвинуваченого, суспільну небезпеку вчиненого злочину, що призвело до тимчасової зупинки роботи всіх підрозділів центрального залізничного вокзалу ст.Дніпропетровськ-Головний, порушення технології обслуговування пасажирів.

Отже, приймаючи рішення про застосування до ОСОБА_2 ст.75 КК України та звільняючи його від відбування покарання, суд фактично не навів у вироку переконливих доводів про доцільність його умовного засудження, пославшись на тяжкість злочину та характеризуючи особу обвинуваченого дані.

Згідно п.3 ч.1 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.

Виходячи з наведеного, на підставі п.2 ч.1 ст.420 КПК України, колегія суддів визнає вирок

щодо ОСОБА_2 таким, що підлягає скасуванню в частині призначеного покарання, за необхідністю застосування більш суворого покарання, з постановленням свого вироку в частині призначення обвинуваченому покарання.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_2, колегія суддів відповідно вимог ст.65 КК України, враховує, що злочин, вчинений ним, відноситься до тяжких, особу обвинуваченого, який працює неофіційно, позитивно характеризується за місцем проживання, у нього на утриманні перебуває малолітня дитина, раніше не судимий.

Колегія суддів враховує обставини, що згідно ст.66 КК України, помякшують покарання, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, якими визнає щире каяття обвинуваченого у скоєному та ту обставину, що малолітня дитина - ОСОБА_3, 2006р народження, декілька років мешкає разом з обвинуваченим, мати дитини мешкає з іншою сімєю, що підтверджується довідкою місця проживання обвинуваченого.

Обставин, що обтяжують покарання, судом першої інстанції не встановлено, не зазначив такі в апеляційній скарзі і прокурор.

Відповідно до положень ст.69 КК України за наявності кількох обставин, що помякшують покарання та, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш мякого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті.

Вищезазначене, на думку колегії суддів, є підставою для застосування ч.1 ст.69 КК України та призначення обвинуваченому більш мякого виду покарання, ніж передбаченому санкцією частини першої ст.259 КК України, а саме - покарання у виді обмеження волі, що буде достатнім для виправлення обвинуваченого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як обвинуваченим, так і іншими особами.

Керуючись ст. ст. 405, 407, 418, 420 КПК України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора у Дніпропетровської області Гладкіх О.В. задовольнити частково.

Вирок Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 18 лютого 2015 року щодо ОСОБА_2 в частині призначення покарання - скасувати.

Призначити ОСОБА_2 за ч.1 ст.259 КК України, з застосуванням ч.1 ст.69 КК України, покарання у виді 2 (двох) років обмеження волі.

Строк відбуття покарання ОСОБА_2 обчислювати з моменту виконання вироку.

В решті вирок суду залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.

Вирок може бути оскаржений безпосередньо у Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді