Рішення № 4527075, 12.02.2009, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2009 р. Справа № 58/161-08 (н.р. 08/179-07)

вх. № 6183/3-58 (н.р. 6511/3-08)

Суддя господарського суду  

при секретарі судового засідання

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_3., довіреність від 11.01.2008 року

представник першого відповідача - ОСОБА_4., довіреність № 156 від 07.02.2007 року.

представник другого відповідача - не з'явився

представник третього відповідача - не з'явився

розглянувши справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1., с. Красне

до 1. Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, с.Красне Харківської області

2. Української універсальної біржі, м. Харків

3. Кегичівського малого державного підприємства технічної інвентаризації, смт. Кегичівка Харківської області  

про визнання права власності та вилучення з незаконного володіння нежитлового приміщення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій з урахуванням змін, прийнятих судом до розгляду просить суд визнати за позивачем право власності на нежитлове приміщення площею 150,1 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та вилучити з незаконного володіння Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2. вищевказане приміщення.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 30.09.2002 року між позивачем та ВАТ "Кегичівське" був укладений договір оренди нежитлового приміщення, розташованого за адресою: с. Красне, Кегичівського району, Харківської області. Актом приймання-передачі від 20.11.2002 року спірне приміщення було передано позивачеві. Правлінням ВАТ "Кегичівське" було прийнято рішення про продаж позивачеві вищевказаного приміщення, про що позивача було повідомлено листом від 15.04.2003 року, при цьому позивачеві було запропоновано внести вартість нежитлового приміщення в сумі 12908,00 грн. в касу, після чого буде оформлений договір купівлі-продажу. Рішенням спільного засідання правління наглядової ради та ревізійної комісії ВАТ "Кегичівське" від 15.05.2003 року було надано дозвіл позивачеві на викуп спірного приміщення. 24.04.2003 року позивачем було внесено в касу ВАТ "Кегичівське" 12908,00 грн., що підтверджується квитанцією приходного касового ордеру № 65. Сторони, в силу об'єктивних причин, не встигли оформити правочин у встановленому порядку шляхом підписання письмового договору. Але позивач вважає, що за формою та змістом між ВАТ "Кегичівське" та позивачем фактично був укладений договір купівлі продажу нежитлового приміщення у відповідності до вимог ст. 153, 154 ЦК України (в редакції 1963 року). На підставі зазначеного, позивач вважає, що виставлення на торги спірного нежитлового приміщення, протирічить вимогами ст. 225 ЦК України (в редакції 1963 року), оскільки право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власнику. Крім того, позивач посилається на роз'яснення Вищого господарського суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", відповідно до якого, якщо однією із сторін угода виконана повністю або частково, а інша сторона ухиляється від нотаріального посвідчення угоди, господарський суд на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК України вправі за позовом сторони, яка виконала угоду, визнати таку угоду дійсною.

Також, позивач посилається на рекомендації президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 року за № 04-5/120 "Про деякі питання підвідомчості та підсудності справ господарським судам", відповідно до яких право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, в якій така особа не була стороною. Захист прав такої особи можливий шляхом подачі віндикаційного позову.

Перший відповідач в судове засідання не з'явився. У відзиві на позов та відзиві на уточнення позовних вимог, які залучені до матеріалів справи, заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що позивач у своєму уточненні позовних вимог не посилається ні на одну норму законодавства в обґрунтування своєї правової позиції по суті, у зв'язку з чим першому відповідачеві незрозуміло чи позивач наполягає на визнанні права власності у розумінні ст. 392 Цивільного кодексу України, чи на витребуванні майна із чужого незаконного володіння у розумінні ст. 387 Цивільного кодексу України. Вважає, якщо це витребування майна із чужого незаконного володіння, передбаченого ст. 387-390 ЦК України, то законом передбачені умови та обставини, коли таке витребування можливе. На підставі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Із цієї норми також витікає, що вимагати повернення за віндикаційним позовом можливо лише в тому випадку, якщо інша особа володіє його майном незаконно. Перший відповідач стверджує, що він є законним власником нежитлового приміщення - магазину, оскільки між ФОП ОСОБА_2. та ВАТ "Кегичівка" 20 грудня 2005 року укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель, який посвідчено приватним нотаріусом Удовиченко С.О. Відповідач зазначив, що при укладанні договору нотаріусом було встановлено дієздатність сторін, а також правоздатність ВАТ "Кегичівка", також встановлено повноваження представника і належність ВАТ "Кегичівка" нежитлових будівель, зазначених у договорі, договір був зареєстрований в належному порядку. На підставі зазначеного, перший відповідач вважає себе законним добросовісним набувачем спірного майна.

Стаття 388 ЦК України передбачає право власника на витребування майна від добросовісного набувача. Перший відповідач вважає, що він є добросовісним власником свого майна, оскільки здобувши нежитлову будівлю не знав і не повинний був знати про наміри позивача про придбання будівлі чи тощо. Крім того, позивач, вимагаючи витребування спірного майна, повинен доказати право власності за ним відповідними правовстановлюючими документами. Відповідач вважає, що ті документи, що були надані позивачем у підтвердження права власності на магазин, мають спірний характер, та не підтверджують його.

Враховуючи вищезазначене, відповідач стверджує, що він володіє нежитловою будівлею на законних підставах, та позивач не може витребувати майно з такого володіння шляхом пред'явлення віндикаційного позову.

На підставі викладеного перший відповідач просить суд припинити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Крім того, перший відповідач вважає, що договір від 30.09.2002 року не стосується приміщення, яке є предметом судового розгляду, та зазначає, що в акті прийому-передачі, який надав позивач в якості доказу передачі приміщення в оренду і який датовано 20.11.2002 року, вказана адреса магазину: АДРЕСА_1, але на момент складення даного акту спірному приміщенню ще не було присвоєно дану адресу, у зв'язку з чим перший відповідач стверджує, що даний факт підтверджує сумнівний характер вказаного документу. На підставі викладеного, перший відповідач вважає, що в наданих позивачем договорі та акті прийому-передачі мова йдеться про два різні приміщення.

Також, перший відповідач посилається на лист Красноградської міжрайонної податкової інспекції Харківської області від 17.11.2003 року № 347/10/24-013, відповідно до якого майно підприємства ВАТ "Кегичівка" з 17.09.2002 року знаходилось в податковій заставі та зареєстроване в Державному реєстрі застав рухомого майна, та вважає, що відчуження майна боржника - платника податків, що знаходиться в податковій заставі без згоди ДПІ неможливе.

Представники другого та третього відповідачів в судове засідання не з'явились, витребуваних попередньою ухвалою суду документів не надали.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, встановив наступне.

Відповідно до умов договору оренди нежитлового приміщення, укладеного між ВАТ "Кегичівка" та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 30.09.2002 року, та на підставі акту приймання-передачі від 20.11.2002 року ВАТ „Кегичівка” передано ФОП ОСОБА_1. в орендне користування нежитлове приміщення за адресою: с. Красне, Кегичівського району, Харківської області, терміном на 25 років з правом викупу.

За актом приймання - передачі від 20.11.2002 року вказане вище приміщення магазину з двома торгівельними залами корисною площею 115 м кв. було передано позивачу.

Рішенням спільного засідання правління наглядової ради та ревізійної комісії ВАТ "Кегичівка" від 15.05.2003 року позивачеві було надано згоду на викуп спірного приміщення орендованого магазину за ціною 12908,00 грн.

24.04.2003 року вказана сума була внесена позивачем до каси ВАТ "Кегичівка", що підтверджується квитанцією прибуткового ордера за № 65, а 23.03.2003 року сплачено кошти в сумі 125,81 грн. за виготовлення техдокументації на будівлю магазину.

Матеріалами справи встановлено, що на момент прийняття рішення про відчуження майна, ВАТ "Кегичівка" фактично було власником спірної нежитлової будівлі магазину. ВАТ "Кегичівка" отримало це нерухоме майно у власність від Регіонального відділення фонду державного майна України в Харківської області, що підтверджується актом приймання-передачі № 49 від 15.11.2001 року.

Однак, оформити договір купівлі-продажу позивач не встигла у зв'язку з тяжкою хворобою чоловіка.

Позивач у своїх поясненнях також зазначає, що коли після смерті чоловіка 11.04.2006 року, вона продовжувала оформляти документи на нежитлове приміщення, їй стало відомо про банкрутство ВАТ „Кегичівка”.

Постановою від 24.03.2004 року господарського суду Харківської області ВАТ "Кегічівка" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Позивач у своїх поясненнях наголошує, що вона неодноразово повідомляла ліквідатора Панасюк І.В., що спірна будівля магазину нею викуплена.

Однак, 20.10.2005 року Українською Універсальною біржею проведено торги, на які було виставлено приміщення вказаного вище магазину, переможцем яких став ОСОБА_2., який придбав спірне приміщення за 7821,00 грн., що підтверджується протоколом № 1 від 20.10.2005 року.

Приватним нотаріусом Кегичівського районного нотаріального округу Харківської області було посвідчено договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_2. та ВАТ "Кегічівка", предметом якого стали нежитлові приміщення, до складу яких входила будівля магазину, розташованого в АДРЕСА_1.

Постановою господарського суду Харківської області від 28.09.2006 року по справі № Б-31/145-03 ВАТ "Кегичівка" було ліквідовано.

У відповідності до ст. 153 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963 року), договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Аналізуючи надані позивачем докази в обґрунтування своїх позовних вимог, суд дійшов висновку, що між позивачем та ВАТ „Кегичівка” було досягнуто згоди по всіх суттєвих умовах договору купівлі-продажу.

Частиною 2 статті 154 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963 року) визначено, якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає.

До матеріалів справи залучено копію листа від 15.04.2003 року, відповідно до якого ВАТ "Кегичівка" повідомило позивача про прийняття рішення про продаж спірного приміщення магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 за 12908,00 грн., у зв'язку з чим позивачеві було запропоновано внести вказану суму в касу підприємства, після чого буде оформлено договір купівлі-продажу.

Вищезазначені обставини свідчать про те, що за формою та змістом між ВАТ "Кегичівка" та ФОП ОСОБА_1 був фактично укладений договір купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення у відповідності до вимог статей 153, 154 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963 року).

Таким чином, на момент виставлення нежитлового приміщення - магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 з метою продажу на торги, суд вважає, що вказане приміщення вже не було власністю ВАТ "Кегичівка".

На підставі викладеного, виставлення спірного нежитлового приміщення для продажу на торги протирічить вимогам ст. 225 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963 року), якою передбачено, що право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

Статтею 388 Цивільного кодексу України передбачено право власника на витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), та визначено вичерпний перелік випадків, в який власник має право витребувати це майно від набувача, зокрема, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Перший відповідач у своїх поясненнях наголошує на тому, що він є добросовісним набувачем спірного нежитлового приміщення, оскільки здобувши нежитлову будівлю, не знав та не повинен був знати про наміри позивача про придбання вищевказаної будівлі.

У відповідності до Рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 року за № 04-5/120 "Про деякі питання підвідомчості та підсудності справ господарським судам", право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, в якій така особа не була стороною. Захист прав такої особи можливий шляхом подачі віндикаційного позову.

Згідно Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 16.04.1993 року за № 01-6/438, об'єктом віндикаційного позову може бути тільки індивідуально визначене майно.

Предметом даного позову є визнання права власності на нежитлове приміщення магазину площею 150,1 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та вилучення вищевказаного приміщення з чужого незаконного володіння.

Твердження першого відповідача щодо того, що договір оренди нежитлового приміщення від 30.09.2002 року не стосується приміщення, яке є предметом судового розгляду, та щодо того, що у вказаному договорі та акті прийому-передачі магазину в АДРЕСА_1до договору № 56 від 30.09.2002 року, складеному 20.11.2002 року мова йдеться про два різні приміщення, суд вважає безпідставним та необґрунтованим з наступних підстав.

До матеріалів справи залучено лист Краснянської сільради Кегичівського району Харківської області за № 02-18/494 від 22.08.2007 року, відповідно до якого у с. Красне Кегичівського району Харківської області знаходиться одне нежитлове приміщення (магазин), яке належало ВАТ "Кегичівка". Таким чином, договір оренди нежитлового приміщення від 30.09.2002 року є документальним підтвердженням існування орендних відносин між ВАТ "Кегичівка" та ФОП ОСОБА_1

Крім того, суд не приймає до уваги твердження першого відповідача щодо незаконності відчуження ВАТ "Кегичівка" спірного майна позивачеві у зв'язку із знаходженням майна підприємства ВАТ "Кегичівка" з 17.09.2002 року в податковій заставі, оскільки до матеріалів справи залучено лист Красноградської міжрайонної податкової інспекції Харківської області від 15.08.2007 року за " 3900/10/24-013, в якому зазначено, що Красноградська міжрайонна податкова інспекція Харківської області не заперечувала проти реалізації нежитлового приміщення за адресою; майдан Незалежності, 9, с. Красне, Кегичівського району Харківської області, за умови спрямування коштів, отриманих від реалізації майна на погашення податкової заборгованості.

Слід зазначити, що перший відповідач у своїх поясненнях наголошує на тому, що МДПІ у вищевказаному листі не посилається на наявність документального узгодження продажу товариством "Кегичівка" нерухомого майна, що належало йому, з вказанням номера та дати дозволу на продаж та з зазначенням посади, прізвища посадової особи, яка підписала таке узгодження.

При цьому, відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи вказані обставини та те, що перший відповідач не надав суду жодного документального підтвердження, який би спростовував наявність згоди Красноградської міжрайонної податкової інспекції Харківської області на реалізацію спірного нежитлового приміщення, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд вищевказані заперечення першого відповідача безпідставними та необґрунтованими.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.11.2008 року було задоволено клопотання першого відповідача по справі та призначено по справі почеркознавчу та технічну експертизу таких документів: Акту прийому-передачі б/н від 20.11.2002 року магазину в АДРЕСА_1до договору № 56 від 30 вересня 2002 року; Листа б/н ВАТ "Кегичівка" від 15.04.2003 року на адресу ОСОБА_1; Виписки із протоколу № 61 спільного засідання правління, наглядової ради та ревізійної комісії від 25.05.2003 року. На розв'язання експертам було поставлено коло запитань, перелік яких наведений у вищевказаній ухвалі суду.

29.12.2008 року до суду надійшов висновок Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені Засл. проф. М.С. Бокаріуса за № 9195 криміналістичної судово-технічної експертизи документів по господарській справі № 58/161-08 (н.р. 08/179-08) від 12.01.2009 року. Відповідно до вказаного висновку, судовим експертом встановлено, що надані для дослідження документи: акт прийому-передачі б/н від 20.11.2002 року магазину в АДРЕСА_1до договору № 56 від 30 вересня 2002 року; лист б/н ВАТ "Кегичівка" від 15.04.2003 року на адресу ОСОБА_1; протокол № 61 від 15.05.2003 року спільного засідання правління наглядової ради та ревізійної комісії ВАТ "Кегичівка" є оригіналами. Відтиски круглої печатки "*УКРАЇНА* Харківська обл. Кегичівський р-н ВАТ "КЕГИЧІВКА" № 00486356" на вказаних документах нанесені рельєфним кліше печатки. Питання "Чи відповідає дійсності дата складення документів їх фактичному стану, тобто чи створено вказані документи у 2006, 2007 році?" не вирішувалось, з причин, вказаних у дослідницькій частині висновку. Підписи та рукописний запис "ОСОБА_5." на вказаних документах виконані чотирма кульковими ручками, стержні яких заповнені пастами, різними за кольором та кольоровим відтінком.

Відповідно до статті 42 Господарського процесуального кодексу України, висновок судового експерта оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу, а саме за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладене, суд вважає, що між позивачем та ВАТ “Кегичівка” було досягнуто згоди по всіх істотних умовах, які необхідні для договору купівлі-продажу, у зв'язку з чим позовні вимоги про визнання права власності на нежитлове приміщення площею 150,1 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 41 Конституції України право власності є непорушним. Правом власності, відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України, є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина 1 статті 317 ЦК України), власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина 1 статті 319 вказаного кодексу). Статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Наведені обставини справи з урахуванням приписів чинного законодавства є підставою для витребування майна - нежитлового приміщення площею 150,1 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, з незаконного чужого незаконного володіння Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 та повернення їх власнику - Фізичній особі підприємцю ОСОБА_1, оскільки воно знаходиться у відповідача без відповідних правових підстав.

У відповідності зі ст. 49 ГПК України суд вважає необхідним витрати по сплаті державного мита у сумі 170 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118,00 грн. покласти на відповідача, з вини якого спір доведено до суду.

Керуючись статтями 1, 12, 47, 49, 82-84 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Визнати право власності за Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1(АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, свідоцтво про держреєстрацію серія НОМЕР_2, видане Кегичівською районною державною адміністрацією Харківської області 22.08.2002 року) право власності на нежитлове приміщення площею 150,1 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Вилучити нежитлове приміщення площею 150,1 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, з незаконного чужого володіння Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, свідоцтво про держреєстрацію серія НОМЕР_4, видане Кегичівською районною державною адміністрацією Харківської області 29.06.2006 року) та передати його Фізичній особі підприємцю ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, свідоцтво про держреєстрацію серія НОМЕР_2, видане Кегичівською районною державною адміністрацією Харківської області 22.08.2002 року).

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, свідоцтво про держреєстрацію серія НОМЕР_4, видане Кегичівською районною державною адміністрацією Харківської області 29.06.2006 року) на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_1(АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, свідоцтво про держреєстрацію серія НОМЕР_2, видане Кегичівською районною державною адміністрацією Харківської області 22.08.2002 року) витрати по сплаті державного мита у сумі 170 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення підписане 16.02.2009 року.

Суддя