Рішення № 4525870, 12.05.2009, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

справа №2-1774-2009 рік

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2009 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої – судді Токар Н.В.,

при секретарі – Романцовому М.В.,

за участю представника позивача – ОСОБА_1 .,

за участю відповідача – ОСОБА_2 .,

за участю представника третьої особи – ОСОБА_3 .,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Павлограді Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 , третя особа Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Павлограді про зобов’язання внести до трудової книжки робітника запис про його звільнення, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування втрати працездатності та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2009 року позивач звернулася до суду з позовною заявою, в якій просила зобов’язати приватного підприємця ОСОБА_2 внести до її трудової книжки запис про її звільнення з 18 лютого 2009 року, стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 3908 грн. 04 коп., стягнути в рахунок відшкодування втрати працездатності суму 4640 грн. 75 коп. та в рахунок відшкодування моральної шкоди суму 10000 грн. В обґрунтування позову позивач вказала на те, що з 25 грудня 1998 року вона працює продавцем у приватного підприємця ОСОБА_2 . 07 липня 2000 р., перебуваючи на своєму робочому місті у продовольчому магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та виконуючі свої функціональні обов'язки, вона отримала виробничу травму, що підтверджується актом про нещасний випадок на виробництві. Після нещасного випадку, відповідач категорично відмовилася робити у її трудовій книжці запис про прийом на роботу та складати акт про нещасний випадок за формою Н-1, за таких підстав, на протязі 2000 – 2006 р.р. вона вимушена була у судовому порядку захищати свої права та встановлювати факти трудових відносин з відповідачем та нещасного випадку на виробництві. Згодом, відповідач здійснила запис у трудову книжку позивачки про прийняття на роботу продавцем, та склала акт про нещасний випадок на виробництві, проте, до цього часу, відповідач не бажає у добровільному порядку зробити запис про її звільнення з роботи за ст.38 КЗпП України, не зважаючи на те, що вона неодноразово надавала письмову заяву про звільнення, як особисто, так і через державного виконавця, і поштовою кореспонденцією. Такі дії роботодавця про відмову у добровільному порядку видати наказ про звільнення з роботи за власним бажанням з внесенням відповідного запису до трудової книжки є незаконними, і порушують її трудові права. Згідно довідки відповідача про середню заробітну плату, її заробітна плата станом на 07.07.2000 р. складала 325,67 гривен, а за 12 місяців - 3908,04 грн. У зв'язку з тим, що відповідач до порушення відносно неї кримінальної справи, не бажала виконати рішення суду, відносно складення акту про нещасний випадок на виробництві, третя особа Відділення ВД ФССНВПЗ у м.Павлограді не мала можливості дати їй направлення до МСЕК з метою встановлення відсотка втрати працездатності. У зв'язку з чим, направлення до МСЕК вона отримала тільки у липні 2008 р. і їй були призначені щомісячні страхові виплати у розмірі 48 грн. 85 коп., починаючі з 01.07.2008 р. та призначена одноразова допомога у зв'язку зі стійкою втратою працездатності у розмірі 4640 грн. 80 коп. За таких обставин, з вини відповідача, які полягають у тому, що нею був несвоєчасно складений акт про нещасний випадок на виробництві, вона за період з 01.08.2000 р. по 01.07.2008 р. не отримувала належних виплат у зв'язку зі стійкою втратою працездатності, тобто за період з 01.08.2000 р. по 01.07.2008 р. вона не отримала виплат у зв'язку зі стійкою втратою працездатності на загальну суму 4640,75 гривен. Крім того, вважає, що у неї наявна моральна шкода, яка полягає у тому, що на протязі майже десяти років вона не має можливості, виключно з-за умисних незаконних дій відповідача, отримувати від держави навіть мінімальне відшкодування втраченої працездатності, не має можливості отримувати допомогу по безробіттю, належним чином працевлаштуватись, що призводить до моральних страждань, які вона оцінює у 10000 грн. та просить стягнути з відповідача.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 . підтримала заявлені позовні вимоги, просила позов задовольнити, посилаючись на підстави, зазначені в позовній заяві.

Відповідач - приватний підприємець ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та пояснила, що рішеннями Павлоградського міськрайонного суду, вона, як приватний підприємець, зобов’язана була внести запис до трудової книжки позивача про прийняття на роботу в якості продавця з 25 грудня 1998 року, що і було виконано. У зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, позивач знаходилась на лікуванні, утримувала у себе трудову книжку і з будь-якими заявами про звільнення не зверталася. Крім того, розірвання трудового договору на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України, можливо, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Від позивача такої заяви не було. Оскільки 07.07.2000 р. позивач отримала виробничу травму, вважає, що трудові відносини припиняються з ініціативи власника з 07 листопада 2000 року, що відповідає трудовому законодавству. Крім того, відшкодування шкоди про втраті працездатності, повинно проводитись Фондом ССНВПЗ, а не відповідачем. Будь-яких прав та інтересів позивача порушено не було, а тому і відсутня моральна шкода. Просила повністю відмовити в задоволенні позовної заяви.

Представник третьої особи - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Павлограді – ОСОБА_3 . покладалась, при прийнятті рішення – на розсуд суду.

Вислухавши сторони, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.232 КЗпП України, безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 КЗпП України./span>

Згідно п.4 ч.1 ст.36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Відповідно до ч.1 ст.38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 є приватним підприємцем, згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця (арк.с.44).

Позивач ОСОБА_4 з 25 грудня 1998 року працює продавцем у приватного підприємця ОСОБА_2 (арк.с.6).

07 липня 2000 року, перебуваючи на своєму робочому місті у продовольчому магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та виконуючі свої функціональні обов'язки, ОСОБА_4 . отримала виробничу травму (арк.с.7-9).

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2006 року та додатковим рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2007 року був визнаний факт трудових відносин між ОСОБА_4 та приватним підприємцем ОСОБА_2 , зобов’язано останню внести до трудової книжки ОСОБА_4 запис про прийняття на роботу в якості продавця з 25 грудня 1998 року, встановлений факт нещасного випадку, який стався з ОСОБА_4 . під час виконання трудових обов’язків в якості продавця та зобов’язано приватного підприємця скласти акт про нещасний випадок на виробництві за формою Н-1 (арк.с.10-12).

За таких обставин, відповідно до вимог ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2008 року ОСОБА_2 була визнана винною у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.364, ч.1 ст.382 КК України і їй призначено покарання із застосуванням ст.ст.75,76 КК України з випробувальним строком – один рік.

Згідно вимог ч.4 ст.61 ЦПК України, вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Встановлено, що позивачкою неодноразово, подавались на адресу відповідачки ОСОБА_2 письмові заяви про звільнення її з роботи за ст.38 КЗпП України (арк.с.68,71). Проте, відповідач у добровільному порядку відмовляється розривати трудовий договір, пояснивши в судовому засіданні, що для вирішення цього питання потрібне рішення суду.

Тому, доводи відповідача про те, що будь-яких письмових заяв ОСОБА_4 . про звільнення її з роботи за ст.38 КЗпП України їй не надавала, суд не може прийняти до уваги, оскільки відповідно до ст.10 ЦПК України, відповідач повинна була довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст.ст.57-59 ЦПК України, зазначені нею обставини, таких доказів вона не надала суду.

Отже, позивач, відповідно до вимог ст.ст.55,124 Конституції України, звернулася безпосередньо до суду з позовом про захист суб’єктивного трудового права.

Враховуючи, що відповідач ОСОБА_2 не бажає у добровільному порядку видати наказ про звільнення позивачки з роботи за власним бажанням та зробити відповідний запис в трудовій книжці, і позивач не може офіційно укласти трудовий договір з іншим роботодавцем, не має можливості зареєструватися у Центрі зайнятості як безробітна та отримувати від держави встановлену діючим законодавством допомогу по безробіттю, та з урахуванням положень ст.38 КЗпП України, суд вважає можливим зобов’язати приватного підприємця ОСОБА_2 внести до трудової книжки ОСОБА_4 запис про її звільнення з 18 лютого 2009 року, тобто з моменту подання до суду позовної заяви.

Згідно норм ч.3 ст.235 КЗпП України, якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених ч.2 ст.235 КЗпП України, тобто не більш як за один рік.

Як вбачається з довідки відповідача (арк.с.38,45), заробітна плата позивачки станом на 07.07.2000 р. складала 325,67 гривен, а за 12 місяців: 325,67 грн.х12 місяців=3908 грн. 04 коп., яка підлягає стягненню з приватного підприємця ОСОБА_2 на користь позивача.

У зв'язку з тим, що відповідач до порушення відносно неї кримінальної справи, не бажала виконати рішення суду, відносно складення акту про нещасний випадок на виробництві, третя особа Відділення ВД ФССНВПЗ у м.Павлограді не мала можливості дати позивачці направлення до МСЕК з метою встановлення відсотка втрати працездатності.

Так, направлення до МСЕК позивач отримала тільки у липні 2008 р. (арк.с.59). Згідно довідки МСЕК, ОСОБА_4 07.08.2008 року встановлено 15% втрати професійної працездатності (арк.с.17).

Як вбачається з постанови Відділення ВД ФССНВПЗ у м.Павлограді від 25.09.2008 року за НОМЕР_1 про призначення потерпілому щомісячної страхової виплати, ОСОБА_4 були призначені щомісячні страхові виплати у розмірі 48 грн. 85 коп., починаючі з 01.07.2008 р. (арк.с.18).

Згідно постанови Відділення ВД ФССНВПЗ у м.Павлограді від 28.11.2008 року за №0414/6275/6275/3 про призначення потерпілому одноразової допомоги в разі стійкої втрати професійної працездатності, ОСОБА_4 була призначена одноразова допомога у розмірі 4640 грн.80 коп. (арк.с.19).

За таких обставин, з вини відповідача, які полягають у тому, що приватним підприємцем ОСОБА_2 був несвоєчасно складений акт про нещасний випадок на виробництві, позивач за період з 01.08.2000 р. по 01.07.2008 р. не отримувала належних виплат у зв'язку зі стійкою втратою працездатності, тобто за період з 01.08.2000 р. по 01.07.2008 р. вона не отримала виплат у зв'язку зі стійкою втратою працездатності на загальну суму 4640 грн. 75 коп.: 48 грн. 85 коп.(розмір щомісячної страхової виплати) х 95 (місяців) = 4640 грн. 75 коп., яка також підлягає стягненню з приватного підприємця ОСОБА_2 на користь позивача.

Що стосується позовних вимог позивачки щодо стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 10000 грн., то вони підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України, власник або уповноважений їм орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав привели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Статтею 23 ЦК України визначено поняття моральної шкоди, в чому вона полягає, порядок визначення та стягнення.

Крім того, в п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» є роз’яснення, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позначених моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до положень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У судовому засіданні встановлено, що позивач на протязі майже десяти років не мала можливості, виключно з-за умисних незаконних дій відповідача, отримувати від держави навіть мінімальне відшкодування втраченої працездатності, не мала можливості отримувати допомогу по безробіттю, належним чином працевлаштуватись, що призводить до моральних страждань, та беручи до уваги те, що позивачу неправомірними діями відповідача була спричинена моральна шкода, суд вважає, що з урахуванням характеру та обсягу страждань позивача, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, моральна шкода повинна бути відшкодована відповідачем у сумі 1500 грн.

Посилання відповідача, на те, що від ОСОБА_4 не надходило будь-яких письмових заяв про звільнення за власним бажанням, а трудові відносини між ними повинні бути припинені з ініціативи власника з 07 листопада 2000 року, і відшкодування шкоди про втраті працездатності, повинно проводитись Фондом ССНВПЗ, є незаконним, правового значення для вирішення зазначеного матеріально-правового спору, з урахуванням його характеру та юридично значимих фактів, не мають, доводи приватного підприємця ОСОБА_2 є безпідставними та необґрунтованими.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 36, 38, 232, 235, 237-1 КЗпП України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 (зі змінами, внесеними згідно постанови № 5 від 25.05.2001 року) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ст. ст. 10, 11, 15, 57-61, 209, 212-215 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_4 до суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 , третя особа Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Павлограді про зобов’язання внести до трудової книжки робітника запис про його звільнення, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування втрати працездатності та моральної шкоди – задовольнити частково.

Зобов’язати приватного підприємця ОСОБА_2 внести до трудової книжки ОСОБА_4 запис про звільнення ОСОБА_4 з 18 лютого 2009 року.

Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 3908 (три тисячі дев’ятсот вісім) грн. 04 (чотири) коп.

Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 в рахунок відшкодування втрати працездатності суму 4640 (чотири тисячі шістсот сорок) грн. 75 (сімдесят п’ять) коп.

Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 в рахунок відшкодування моральної шкоди суму 1500 (одну тисячу п’ятсот) грн.

Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_2 на користь державного бюджету м. Павлограда Дніпропетровської області на р/р 31412537700032 код ЄДРПОУ 24237540 банк ГУДКУ в Дніпропетровській області м. Дніпропетровськ МФО 805012 судовий збір у сумі 51 (п’ятдесят одна) грн. та 08 (вісім) грн. 50 (п’ятдесят) коп.

Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_2 на користь державного бюджету м. Павлограда Дніпропетровської області на р/р 31217259700032 код ЄДРПОУ 24237540 банк ГУДКУ в Дніпропетровській області МФО 805012 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в суді в сумі 50 (п’ятдесят) грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку передбаченому ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя Н.В. Токар