Рішення № 45258249, 15.06.2015, Болградський районний суд Одеської області

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15.06.2015

Справа № 497/2879/14-ц

Провадження № 2/497/26/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2015 року Болградський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Кравцової А.В.,

секретар судового засідання - Суйчимезова Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Болград цивільну справу за позовом Публічного Акціонерного Товариства "Альфа-Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

05.11.2014 року до суду надійшов позовПублічного Акціонерного Товариства "Альфа-Банк" до відповідачів, -про стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості за кредитним договором №1501/0508/71076 від 12.05.2008року, - що був укладений між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_1

Вказаним позовом представник позивача просить стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача заборгованість за вищевказаним кредитним договором, яка становить 385395,28грн., з яких: - 373314,20грн. - заборгованість за кредитом; - 11651,01грн. - заборгованість за відсотками; - 430грн. пеня, а також стягнутисудові витрати в розмірі 3654грн. що були витрачені позивачем на оплату судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на відступлення права вимоги боргу на користь позивача, який набув прав кредитора, згідно договорів від 25.05.2012р. між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» і договір від 15.06.2012року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа Банк», а на користь солідарного стягнення з відповідачів суми боргу, представник позивача посилається на договори порук №1501/0508/71-076-Р-1 і №1501/0508/71-076-Р-3 між ПАТ «СведБанк» і відповідачами ОСОБА_4 і ОСОБА_3

Розгляд судом позову неодноразово відкладався з поважних причин - за заявами відповідачів, що не змогли прибути до суду з-за погодних умов снігових наметів, а також для отримання доказів від відповідача згідно ухвал суду від 16.02 та 15.04.2015року про витребування відомостей щодо надходження коштів на рахунок відповідачів від реалізації заставного майна а також витребування оригіналу кредитної справи.

У судове засідання представник позивача не зявився, надавши суду заяву про слухання справи за його відсутністю, та, підтримавши позовні вимоги, просив задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідачі, будучи повідомленими належним чином про час та місце судового засідання, до суду не зявилися, надавши суду письмові заперечення щодо вимог позову в повному обсязі, не заперечуючи фактів укладання зазначених у позові кредитного договору і договорів поруки та отримання кредитних коштів для придбання житла, стверджуючи, що кредит оформлювався для придбання житла квартири в м.Одеса, яке після стрибка інфляції довелося продати, а кошти були повернуті кредитору; наразі їхня сімя з двома маленькими дітьми свого житла не мають, доходів для погашення будь-яких боргів не мають.

Таким чином, вважають відповідачі, вони залишилися без житла, вони до моменту реалізації заставного майна і до значного подорожчання гривні своєчасно сплачували борг щомісячні внески, усі кошти від реалізації квартири були передані банку-кредитору, станом на теперішній час ними, відповідачами, кредитору ПАТ «СведБанк», а потім його правонаступникам в частині права вимоги, - ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа Банк», усього було сплачено 110тис.доларів США на рахунок погашення заборгованості, у тому числі, 55тис.доларів виручених від реалізації майна (а.с.67).

Вивчивши доводи позову і заперечення відповідачів, дослідивши надані суду документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає за наступних підстав.

Згідно матеріалів та відомостей, наданих суду, між ОСОБА_1 і ВАТ «Сведбанк» був укладений кредитний договір №1501/0508/71076 від 12.05.2008року, - про надання споживчого кредиту, згідно якого відповідач ОСОБА_1 отримала кредит на споживчі цілі в іноземній валюті у доларах США в розмірі 85тис.долл.США на строк до 12.05.2038року зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 12,5 % річних. Пунктом 1.4 договору про надання споживчого кредиту передбачено, що цільове призначення (мета) кредиту кредит надається позичальнику для його особистих потреб, а саме на придбання жилого приміщення трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.4-8).

Відповідно до умов договору позивач (надалі за текстом банк) надав позичальнику в тимчасове користування для придбання нерухомості на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитні кошти у вищезазначеному розмірі, а позичальник зобов'язався повернути повністю отримані за цим договоромкредитні ресурси не пізніше 12.05.2038року шляхом внесення на позичковий рахунок щомісячних ануїтетних платежів в розмірі 911 доларів США на місяць. Представник позивача стверджує у позові, що відповідачі перестали вносити щомісячні платежі на погашення боргу за вказаним кредитним договором, в результаті чого за цим кредитним договором виникла заборгованість станом на момент звернення до суду в розмірі 385395,28грн., і у кредитора виникло право вимагати дострокове повернення усього боргу.

На підтвердження позовних вимог позивачем не представлено на виконання ухвали суду про витребування доказів основного доказу оригіналу кредитної справи, з-за чого не можна встановити усіх фактів та, без призначення економічної експертизи (що мали б можливість заявити відповідачі), суд позбавлений можливості визначити точного розміру заборгованості відповідачів перед позивачем.

Відповідачі заперечували наявність в них боргових зобовязань перед вищевказаним кредитором, вважаючи, що увесь борг погашений добросовісним внесенням ними щомісячних платежів та внесенням на рахунок Банку коштів, вилучених від реалізації заставного майна.

Відповідно до ст.11ч.7 ЗУ «Про захист прав споживачів», споживчими кредитами є кредити забезпечені іпотекою та отримані на придбання житла, тому у даному випадку мову слід вести про споживчий кредит на придбання житла, оскільки з наданих суду відомостей вбачається, що в забезпечення виконання зобовязань Позичальника за кредитним договором відбувалася застава нерухомості трикімнатна квартира в АДРЕСА_1.

Відповідно до вимог ст.1049 ЦК України, боржник зобовязаний повернути позивачеві гроші в строк та в порядку, встановленими договором.

Наслідком порушення відповідачем зобовязань по щомісячному поверненню кредиту та сплати відсотків є можливість застосування позивачем права на дострокову вимогу повернення всієї суми заборгованості по кредиту, що вбачається з положень ч.2ст.1050 цього ж Кодексу, чим і скористався, в даному випадку, позивач.

Проте, визначивши обсяг заборгованості відповідачів за вищевказаним кредитним зобовязанням перед позивачем, представником позивача не надано суду оригіналів або нотаріально завірених письмових доказів на підтвердження факту і розміру заборгованості.

Тому, враховуючи, що відповідачі позовні вимоги не визнали, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає за наступних обставин.

Відповідно до ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору, яка полягає у визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори (або утримуватись від укладення договорів) і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.

Згідно ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб,в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Відповідно до положень ст.60 ЦПК України,кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підтвердження своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно п.1ч.2ст.47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»,банк має право здійснювати операції і угоди з валютними цінностями.

Іноземна валюта, як засіб платежу, зокрема за зобов'язаннями, відповідно до ч.2ст.192 ЦК України, може використовуватись в Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Також і ст.99 Конституції України регламентує, що грошовою одиницею України є гривня. Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні, але сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст.35 Закону України «Про Національний банк України» також гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, та для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви і для переказів.

Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня.

Згідно з ч.2ст.524 ЦК Українисторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, тому сума в доларах США, що зазначена в кредитному договорі - є грошовим еквівалентом зобов'язання в іноземній валюті.

Оскільки, відповідно до ч.1ст.524 ЦК Українизобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні, а відповідно до ч.1ст.533 ЦК Українигрошове зобов'язання має бути виконане у гривнях, з чого вбачається, що валютою грошового зобов'язання на території України і згідно Українського законодавства є гривня.

Діючим законодавством не передбачений стабільний курс долару США до національної валюти-гривні.

Пунктом 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10.05.2007року №168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за №541/13808 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності), і які діяли на момент укладання договору між сторонами, передбачено обов'язок банків в разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач.Згідно до п.16 Пленуму ВССУ №5 від 30.03.2012року, також визначено, що зростання/коливання курсу іноземної валюти стосується обох сторін договору.

Частиною 2статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів»визначено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту, кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Крім того, відповідно до положень п.п.2.1., 2.5Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10.05.2007року за №168, також вбачається, що банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством.

Банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів.

Згідно з п. п. 3.7., 3.8. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених цією ж Постановою НБУ №№168,якщо умовами кредитного договору передбачено, або допускається використання кількох альтернативних варіантів надання банківських послуг, які є супутніми до кредитної операції (зокрема погашення заборгованості готівковими коштами до банку або шляхом безготівкового розрахунку), банк зобов'язаний надати клієнту вичерпну інформацію про вартість кожного з альтернативних варіантів надання послуг. У разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.

Відповідно до положень ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Згідно з ч.ч.1,2ст.19 цього ж ЗУ,підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору,будь-яка діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману є нечесною підприємницькою практикою. Нечесна підприємницька практика забороняється. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними (ч.6 цієї ж статті цього ж ЗУ).

Відповідно до ст.230 ЦК України,якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 299 цього ж Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Відповідно до положень ч.2ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів», в разі ненадання інформації, зазначеної цією статтею, суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону, що не передбачає, як наслідок, обовязкового визнання договору недійсним.

В постанові Верховного Суду України від 23 травня 2012 року, прийнятої за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах (справа №6-35цс12), яка є обовязковою для всіх судів і суди зобовязані привести свою практику у відповідність з цим рішенням (ст.360-7 ЦПК України), зазначено, що сплата коштів не за сам товар, а за можливість одержання права на купівлю товару, формування особою без залучення власних коштів групи клієнтів, за рахунок коштів яких здійснювалась передача права на купівлю товару одному з учасників групи, що є компенсацією за рахунок коштів інших учасників групи, залучених до умов діяльності системи, є такою, що вводить споживача в оману.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачі у даній цивільній справі є громадянами України, проживають та працюють на території України, не одержують доходів у доларах США, матеріали, надані суду позивачем, не містять підтвердження того, що відповідачі при оформленні кредитного договору були проінформовані письмово позивачем відповідно до вимог ч.2ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів»щодо умов кредитного продукту, про валютні ризики та наявність інших кредитних продуктів Банку на момент укладання кредитного договору для здійснення споживачем (відповідачем ОСОБА_1) свого права вибору кредитного продукту на свій розсуд виходячи з його власних можливостей.

Повернення відповідачами на користь позивача майже 110тис.долл.США (замість повернення передбачених договором 85тис.долл.США, не відповідає умовам договору в частині сплати лише 12,5 % річних, оскільки ця сума сплачена за коротший період, ніж передбачено Договором раніше, ніж 12.05.2038р., адже суду не надано відомостей, що позивачем змінювалася відсоткова ставка відповідно до вимог і за умов, передбачених ч.2ст.1056-1 ЦК України.

Таким чином, враховуючи той факт, що позивачем не підтверджені достатніми доказами, надані письмові докази, оскільки не виконані ухвали суду про витребування доказів навіть після нагадування, а матеріали справи містять не завірені належним чином копії договорів та інших документів і не можуть бути визнані належними, а також, враховуючи, що відповідачі не визнали позовні вимоги, позов Публічного Акціонерного Товариства "Альфа-Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, - задоволенню не підлягає в повному обсязі в частині стягнення заборгованості за кредитним договором.

Також, відмовляючи у задоволенні позовних вимог позову по суті в повному обсязі, суд, відповідно до ст.88 ЦПК України, має вирішити питання щодо вимоги про стягнення на користь позивача судових витрат, і, в даному випадку, відмовити в задоволенні і цієї вимоги позову.

Керуючись ст.ст.3,8,19,41,55,124 Конституції України, ст.ст.230,525, 526,533, 553, 1046, 1048,1049,1050,1051,1054 ЦК України, 1-11,60,88,131, 212-215, 294ЦПК України, ст.ст.4,5,11,15,18, 19,21,22,25 ЗУ "Про захист прав споживачів", суд

ВИРІШИВ:

Позов Публічного Акціонерного Товариства "Альфа-Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, залишити без задоволення в повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Одеської області через Болградський районний суд Одеської області протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя А.В.Кравцова