Рішення № 45249514, 11.06.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22-ц/790/504/15 Головуючий 1 - інстанції Шевченко С.В.

Справа № 2029/4110/12 Доповідач Карімова Л.В.

Категорія спадкові

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Карімової Л.В.,

суддів колегії: Бурлака І.В.,

Яцини В.Б.,

за участю секретаря Маковецької О.П.

розглянула у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 листопада 2014 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 та приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу (ХМНО) Остапенко Є.М. про визнання довіреностей та заповіту недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2012 року ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, який подалі уточнила, і просила на підставі ст.. 225 ЦК України визнати недійсними нотаріально посвідчені: заповіт, складений 20.07.2010 року її матірю ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6, а також довіреності від 20.07.2010 року та 09.09.2010 року, які були видані ОСОБА_8 на ім'я відповідача, та визнати неправомірними дії приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу (ХМНО) Остапенко Є.М., який посвідчував ці правочини.

Також просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Посилалася на те, що на момент вчинення оспорюваних правочинів ОСОБА_8 не усвідомлювала значения своїх дій через наявне у неї психічне захворювання, яке почало прогресувати з початку 2010 року.

Відповідач ОСОБА_6 в особі свого представника ОСОБА_9 позов не визнав за безпідставністю доводів, 21.06.2012 року звернувся до суду з зустрічним позовом про визнання за ним права власності на вищевказану квартиру в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_8

Зазначав, що він перебував з ОСОБА_8 в дружніх стосунках і періодично відвідував останню, надавав допомогу в побуті, оскільки вона проживала сама. У звязку з чим ОСОБА_8 20.07.2010 р. склала на його імя заповіт, виявивши таким чином свою волю щодо нерухомого майна.

Приватний нотapiyc ХМНО Остапенко Є.М. надав до суду письмові пояснения, в яких посилався на те, що при посвідченні ним оспорюваного заповіту діяв у відповщідності до вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а саме: перед посвідченням заповіту пересвідчився в ocoбi ОСОБА_8, яка при особистій бесіді ознак недієздатності не виявляла, а її волевиявлення щодо складання заповіту було вільним i відповідало її бажанню.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 листопада 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Позов ОСОБА_6 задоволений: визнано за ОСОБА_6 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, недоведеність тих обставин, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати це рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення її позову та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6

Вказує на те, що районним судом не допитані у якості свідків лікар загальної практики - сімейної медицини поліклініки №9 м. Харкова ОСОБА_10, яка обслуговувала ОСОБА_8 на дому в 2010 році, та ОСОБА_11, не витребувані документи з житлової справи, яка знаходилася в КП «Харківське міське БТІ», щодо втрати документів на житло; копію поясненьОСОБА_6з приводу цього та копію постанови від 04.08.2010 року про відмову в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_6

Зазначає, що судом першої інстанції в основу свого рішення покладений висновок судово-медичної експертизи, який не може бути допустимим доказом по справі, та необґрунтовано не враховані висновки першої судової психіатричної посмертної експертизи відносно ОСОБА_8, проведеної 08.04.2013 року, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, оскільки не були належним чином доведені обставини щодо психічного стану ОСОБА_8, які суд вважав встановленими.

Вислухавши пояснення учасників процесу, що зявилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши відповідно до ст.. 303 ЦПК України матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом (ч.2).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у засіданні (ч.3).

Між тим оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 та задовольняючи позов ОСОБА_6, суд першої інстанції, посилаючись на висновок посмертної судово-медичної експертизи № 34 від 02.10.2014р., проведеної Комунальним закладом «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради, виходив з того, що визначити психічний стан ОСОБА_8 в досліджуваний період неможливо у звязку з протиріччям в показаннях свідків про психічний стан ОСОБА_8 та відсутності медичної документації за досліджуваний період часу.

При цьому суд першої інстанції вважав, що на час укладення оспорюваних правочинів ОСОБА_8 усвідомлювала значення своїх дій та волевиявлення останньої щодо складання заповіту та видачі довіреностей було вільним i відповідало її бажанню.

Оскільки ОСОБА_6 подав заяву до 4-ї Харківської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини за заповітом ОСОБА_8, його позовні вимоги ґрунтуються на законі.

Проте з такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може погодитися у звязку з наступним.

Як вбачається з матеріалів справи двокімнатна квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_12 та ОСОБА_8 - батькам позивача ОСОБА_4, і на імя якої батьки 08.02.1994 року склали заповіти на все належне їм майно, в тому числі й на належні їм частини вказаної квартири, які були посвідчені державним нотаріусом Девятої Харківської нотаріальної контори (а.с. 18,19,26 -27 т.1).

Після смерті батька ОСОБА_12, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4 не здійснила передбачених ст.ст. 121268-1270 ЦК України дій по прийняттю спадщини за заповітом, тому ОСОБА_8 успадкувала частину спірної квартири після чоловіка як спадкоємець першої черги за законом, оскільки проживала разом зі спадкодавцем в цій квартирі.

Рішенням Оржонікідзевського районного суду м. Харкова від 27.03.2012 р. відмовлено ОСОБА_4 в задоволенні позову про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_12.

20 липня 2010 року ОСОБА_8 склала заповіт, за змістом якого на випадок своєї смерті заповіла ОСОБА_6 належну їй квартиру за вищевказаною адресою (а.с. 73 т.1).

20 липня 2010 року та 09 вересня 2010 року ОСОБА_8 видала довіреності на імя ОСОБА_6 на представництво її інтересів та ведення від її імені справ, в тому числі й на оформлення права власності на квартиру АДРЕСА_1 та отримання свідоцтва про право власності на цю квартиру (а.с. 29-30 т.1)

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла в Харківській обласній психіатричній лікарні №1, куди 22.03 2011 року була доставлена дочкою ОСОБА_4 у звязку з тим, що матір потребувала медичної допомоги. (а.с. 32 т.1).

Згідно з актом № 290 посмертної судово-психіатричної експертизи від 08 квітня 2013 року, проведеної відділенням судово-психіатричної експертизи № 18 Харківської обласної клінічної психічної лікарні №3, по наданим даним ОСОБА_8 з 2010 року мала стійкий хронічний психічний розлад в формі судинної деменції (слабоумство). За своїм психічним станом ОСОБА_8 20 липня 2010 року була неспроможна усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними(а.с. 184-187 т.1).

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Для визначення тимчасового стану особи, при якому вона внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих станів не може розуміти значення своїх дій та керувати ними у момент укладення нею правочину, необхідно обовязкове призначення судово-психіатричної експертизи відповідно до п.2 ч.1 ст. 145 ЦПК України.

При цьому як зазначено в постанові № 6-9 цс/12 Верховного Суду України (яка відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для застосування судами України) висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину (якій оспорюється за ст. 225 ЦК України) слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід надавати належну оцінку в сукупності з іншими доказами (ст. 212 ЦПК України), будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Зазначені обставини суд першої інстанції не врахував, і безпідставно, не надавши відповідну правову оцінку акту № 290 посмертної судово-психіатричної експертизи від 08 квітня 2013 року, проведеної відділенням судово-психіатричної експертизи № 18 Харківської обласної клінічної психічної лікарні №3, де предметом дослідження були не тільки пояснення свідків, але й письмові дані медичних установ щодо стану здоровя ОСОБА_8, всупереч вимогам ч.2 ст. 150 ЦПК України без вмотивованого висновку в чому вищезазначений висновок експертів є необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, призначив по справі повторну посмертну судово-психіатричну експертизу тільки на підставі пояснень додатково допитаних свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14(а.с. 11-12 т.2).

Відповідно до висновку посмертної судово-психіатричної експертизи № 34 від 021.10.2014р., проведеної Комунальним закладом «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради, виявити психічний стан і вирішити експертні питання у відношенні ОСОБА_8 на період складання і підписання нею заповіту 20 липня 2010 року, не надається можливим у звязку з протиріччям в показаннях свідків про її психічний стан та відсутністю медичної документації на той період часу (а.с. 33-36 т.2).

У звязку з вищезазначеним, колегія суддів вважає,що підставою для визнання правочину недійсним за ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Оцінюючи висновки вищевказаних посмертних судово-психіатричних експертиз відповідно до вимог ч.6 ст. 147, ст.. 212 ЦПК України, колегія суддів вважає, що висновок № 290 посмертної судово-психіатричної експертизи від 08 квітня 2013 року, проведеної відділенням судово-психіатричної експертизи № 18 Харківської обласної клінічної психічної лікарні №3, ґрунтується на матеріалах справи, які свідчать, про наявність невмотивованих та неконтрольованих дій ОСОБА_8 на час укладення оспорюваного заповіту.

Про вказане свідчить й та обставина, що ОСОБА_8 спочатку складає заповіт на імя ОСОБА_6 на належну їй спірну квартиру АДРЕСА_1 ( і цей заповіт зареєстрований в реєстрі за № 1182 від 20.07.2010 року), і в цей же день, але пізніше надає ОСОБА_6 довіреність ( зареєстровану в реєстрі за № 1187 від 20.07.2010 р.), якою уповноважує відповідача бути її представником, в тому числі у КП Харківське МБТІ», з метою оформлення права власності на її ж імя на вищевказану квартиру та отримання свідоцтва про право власності на квартиру та державної реєстрації цієї квартири в цьому БТІ на її імя.

Також згідно відповіді Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Орджонікідзевського району м. Харкова від 10.05.2012 р. № 330 вбачається, що ОСОБА_8 знаходилася на обслуговуванні у відділенні соціальної допомоги вдома з 30.03.1999 року та була знята з обслуговування 01.07.2010 року за особистою заявою у звязку з тим, що її будуть опікати родичі (а.с. 53-54 т.1).

З копії постанов від 18.08.2011 р. та від 20.06.2012 р. про відмову в порушенні кримінальної справи Орджонікідзевського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області вбачається, що відповідач ОСОБА_6 пояснив, що ОСОБА_8 звернулася до нього за допомогою у звязку з тим, що її родичі нібито їй не допомагають(а.с. 91-92 т.1).

Вищезазначене узгоджується й з висновками, викладеними в акті № 290 посмертної судово-психіатричної експертизи від 08 квітня 2013 року, проведеної відділенням судово-психіатричної експертизи № 18 Харківської обласної клінічної психічної лікарні №3, - далі викладено мовою оригіналу : «оценка психического состояния ОСОБА_8 на период времени, относящийся к событиям, совершаемых ею юридически-правовых действий (завещание, доверенности) 20.07.10 г, свидетельствует о налички у нее тога стойкого прогрессирующего психического растройства в виде сосуди стой деменции (атеросклеротическая деменция), проявления которой лишали ее возможности полно и верно воспринимать и отображать реальную действительность, критически, адекватно прогнозировать и оценивать последствия своих действий, произвольно коррелировать их и свои рассуждения, т.е. ОСОБА_8 20.07.2010 г. не могла свободо и разумно выражать свое волеизъявление. А длительное время сохраняющиеся при указанном психическом расстройстве приобретенные в течение жизни элементарные навыки, расхожие привычные речевые выражения, суждения, запас памяти, особенно на прошлые события, живая мимика, жестикуляция обывателями, не специалистами в области психиатрии могут восприниматься и расцениваться как полное психическое благополучне» (а.с. 187 зв.т.1).

У звязку з вищезазначеним позовні вимоги ОСОБА_4 в частині визнання недійсними довіреностей та заповіту ОСОБА_15 підлягають задоволенню, а у задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання за ним права власності на спірну квартиру в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_15 слід відмовити, скасувавши рішення районного суду. .

Однак ОСОБА_4 не доведений факт порушення вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є.М., а його доводи про те, що при спілкуванні з ОСОБА_8 20.07.2010 р. при особистій бесіді остання ознак недієздатності не виявляла, узгоджується з висновками, викладеними в акті № 290 посмертної судово-психіатричної експертизи від 08 квітня 2013 року, тому у задоволенні позову ОСОБА_4 в частині визнання неправомірними дій нотаріуса слід відмовити.

Як вбачається з відповідів в.о. завідуючої 4-ї Харківської держнотконтори від 29.03.2012 р. № 01-16-68 та № 01-16-1137 після смерті ОСОБА_8, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, в нотконторі заведена спадкова справа. З заявою про прийняття спадщини за заповітом 10.02.2012 року звернувся ОСОБА_6 та дочка померлої ОСОБА_4 Інших заяв в установлений законом строк не надходило. Свідоцтво про право на спадщину нікому не видавалося (а.с. 35-36 т.1).

Таким чином при вирішенні цього спору судом апеляційної інстанції та визнання недійсним заповіту ОСОБА_8 на імя ОСОБА_6, спір про право на спадщину після смерті ОСОБА_8 між сторонами відсутній, і ОСОБА_4 не позбавлена можливості отримати свідоцтво про право на спадщину безпосередньо в нотаріальній конторі відповідно до вимог ст.. 1296 ЦК України.

Інших підстав порушення або оспорювання її прав на вищевказане нерухоме спадкове майно ОСОБА_4 відповідно до ч.1 ст. 3 ЦПК України не заявляла.

У звязку з чим слід відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання за нею в порядку спадкування права власності на спірну квартиру після смерті ОСОБА_15 у судовому порядку.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, судова колегія

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 листопада 2014 року.

Позов ОСОБА_4 задовольнити частково.

Визнати недійсними:

за реєстровим № 1182 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є.М., відповідно до якого ОСОБА_8 заповіла належну їй квартиру АДРЕСА_1;

довіреності, видані ОСОБА_8 на імя ОСОБА_6 на представництво її інтересів, посвідчених приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. 20 липня 2010 року за реєстровим № 1187 та 09 вересня 2010 року за реєстровим № 1579.

В іншій частині позову відмовити.

В задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_8, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання цим рішенням законної сили.

Головуючий:

Судді: