Ухвала суду № 45241900, 16.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2015 року м. Київ К/800/9055/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Бухтіярової І.О. Приходько І.В.за участю секретаряГончар Н.О.та представників сторін: від позивача Гаврилюк А.В.від відповідачаГостило А.С.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіна постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014у справі № 826/9281/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Бриклейерз»доДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бриклейерз» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.06.2013 за №0001112250, №0001122250, від 21.03.2013 за №0001002260, №0001012260.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.08.2013 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.08.2013 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні суду касаційної інстанції представником відповідача заявлено клопотання про заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість за період грудень 2011 року та податку на прибуток за ІV квартал 2011 року по взаємовідносинах з ТОВ «ГК «Укрфасадмонтаж», за результатами якої складено акт від 06.03.2013 за №845/22621/35012690;

- актом перевірки від 06.03.2013 встановлено порушення позивачем вимог п.198.3, п.198.6 ст.198, п. 201.1, 201.2, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення позивачем податкового кредиту за грудень 2011 року на суму 189 596 грн.;

- на підставі акту перевірки від 06.03.2013 відповідачем прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення від 21.03.2013 за № 0001002260, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 110 946 грн.;

2) податкове повідомлення-рішення від 21.03.2013 № 0001012260, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 78 650 грн.;

- також, відповідачем проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 17.05.2013 за № 1581/22-520/35012690;

- актом перевірки від 17.05.2013 встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.1, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено розмір від'ємного значення податку на додану вартість на суму 157 304 грн. та занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на 1 450 676 грн.;

- на підставі акту перевірки від 17.05.2013 відповідачем прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення від 10.06.2013 за №0001112250, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 157 304 грн.;

2) податкове повідомлення-рішення від 10.06.2013 за №0001122250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1 813 345 грн. (з яких: 1 450 676 грн. - основний платіж та 362 669 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

- за результатами адміністративного оскарження, податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарги позивача без задоволення.

Висновки відповідача щодо безпідставного формування позивачем сум податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами здійснення господарських операцій з ТОВ «Спорт Інвест», ТОВ «Рекламна агенція «ВІП-ТЕЛЕРАДІО», ТОВ «Форекс Інтер Груп», ТОВ «Атлантік-Сіті», ТОВ «Еко-Модуль», ТОВ «Техноконтраст-Дніпро», обґрунтовані тим, що свідоцтва платника ПДВ вказаних контрагентів є анульованими. Крім того, посилаючись на висновки довідки ДПІ у Дарницькому районі № 719 /2220/36956583 від 26.09.2012 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «ГК «Укрфасадмонтаж», податковий орган вважає безпідставним формування сум податкового кредиту за результатами здійснення господарських операцій з вказаним контрагентом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції погодився з висновком податкового органу, що господарська діяльність контрагентів позивача має ознаки нереальності здійснення господарських операцій, а укладені такими контрагентами угоди не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а, отже, є нікчемними, та видані ними первинні документи складені всупереч вимогам діючого законодавства, у зв'язку з чим не можуть підтвердити факт здійснення господарських операцій.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції не погодився з доводами контролюючого органу щодо наявності порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового Кодексу України, які є тотожними з положеннями Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та яка підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «ГК «Укрфасадмонтаж» укладено договори підряду про виконання робіт по влаштуванню вентильованого фасаду № 01/07-2011-ф від 01.07.2011, № 01/09-2011-ф від 01.09.2011, за умовами яких підрядник зобов'язаний виконати роботи по влаштуванню вентильованого фасаду на об'єкті - нежитлова 3-х поверхова будівля під літ. Б, за адресою: м. Київ, вул. Бутлерова, 1; договір підряду № 01/12-2011-ф від 01.12.2011 про виконання будівельно-монтажних робіт по ремонту парапету, договір підряду № 20/01-2012-ф від 01.12.2011 про виконання підрядних робіт по улаштуванню каркасу вхідних груп.

Досліджуючи подані позивачем докази на підтвердження виконання умов укладених договорів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що господарські операції позивача з ТОВ «ГК «Укрфасадмонтаж» здійснені в межах господарської діяльності сторін укладених угод, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються первинними документами, які містять усі обов'язкові реквізити та розкривають зміст та обсяг господарських операцій.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що поданими позивачем доказами підтверджено, що для вчинення спірних господарських операцій у контрагента були наявні трудові ресурси, основні та виробничі фонди, відповідна ліцензія на будівельну діяльність.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції передчасно поклав в основу мотивувальної частини свого рішення про відмову в задоволені позову лише висновки довідки ДПІ у Дарницькому районі м.Києва та та актів перевірок контрагентів позивача, оскільки такі висновки помилково судом першої інстанції не були досліджені та перевірені на підставі наявних у справі належних та допустимих доказів.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованою позицію суду апеляційної інстанції, який не взяв до уваги посилання податкового органу на матеріали кримінальної справи № 75-00197, порушеної за фактом фіктивного підприємства при створенні деяких підприємств, зокрема, ТОВ «Альфакем Україна», за ознаками злочину, передбаченого ст.205 ч.1 Кримінального кодексу України, оскільки матеріали справи не містять доказів, що в межах кримінальної справи досліджувались господарські операції позивача.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що позивачем віднесено до складу податкового кредиту суми додатку на додану вартість, що сплачені в ціні придбаних клінингових послуг (прибирання приміщень) у ТОВ «Спорт Інвест», ТОВ «Форекс Інтер Груп», послуг з виготовлення поліграфічної продукції та її розповсюдження у ТОВ «Рекламна агенція «ВІП-ТЕЛЕРАДІО», хоз.товарів (миючі засоби) у ТОВ «Атлантік-Сіті», ТОВ «Техноконтраст-Дніпро»,ТОВ «Еко-Модуль».

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано не погодився з доводами контролюючого органу щодо безпідставного формування позивачем сум податкового кредиту у зв'язку з анулюванням свідоцтва платника ПДВ цих його контрагентів, оскільки в ході судового розгляду справи судом встановлено, що на час здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача були належним чином зареєстровані платниками ПДВ, в той час як їхні свідоцтва платника ПДВ були анульовані після періоду існування спірних відносин. При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не заперечує щодо обставин реального здійснення господарських операцій позивача з вищеназваними контрагентами.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним, не спростованим доводами касаційної скарги, висновок суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

2. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

3. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 залишити без змін.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді І.О. Бухтіярова

І.В. Приходько