Ухвала суду № 45241841, 16.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2015 року м. Київ К/800/9939/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Бухтіярової І.О. Приходько І.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуСпеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходівна постановуОдеського окружного адміністративного суду від 21.01.2013та ухвалуОдеського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2014 у справі № 2а/1570/6419/2011за позовомСпільного підприємства «Вітмарк-Україна» у формі ТОВдоСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової службипровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Спільне підприємство «Вітмарк-Україна» в формі товариства з обмеженою відповідальністю звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.08.2011 за № 0001121620.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21.01.2013, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2014, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та ухвалу суду першої та апеляційної інстанцій повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, оскільки вважає, що рішення судів прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питання достовірності визначення об'єкту оподаткування податком на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Агродар-Юг» за період жовтень-грудень 2010 року, за результатами якої складено акт від 28.07.2011 за № 331/16-2/22482287/53;

- перевіркою встановлено порушення позивачем пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті, у розмірі 441 073 грн.;

- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.08.2011 № 0001121620, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 441 073 грн. за основним платежем та на суму 330805 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Податковий орган дійшов висновку, що позивачем протиправно сформовано суми податкового кредиту за результатами здійснення господарських операцій з ТОВ «АГРОДАР-ЮГ», оскільки контрагент позивача не міг виконувати умови укладених договорів, в результаті чого укладені позивачем з цим контрагентом угоди є нікчемними.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що поданими позивачем доказами підтверджено правомірність формування сум податкового кредиту за результатами здійснення спірних господарських операцій з його контрагентом.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Порядок визначення платником податків об'єкта оподаткування податком на додану вартість у спірному періоді був врегульований Законом України «Про податок на додану вартість».

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, між позивачем та ТОВ «Агродар-Юг» укладено договір поставки сільськогосподарської сировини № 74 від 16.08.2010.

Досліджуючи правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених позивачем в ціні придбаних у ТОВ «Агродар-Юг» товарів (послуг), судами попередніх інстанцій встановлено, що податними платником податку доказами підтверджено фактичні обставини виконання умов укладених договорів, натомість, безтоварний характер спірних господарських операцій відповідачем не доведено.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що витрати позивача пов'язані з його господарською діяльністю, спірні суми податкового кредиту сформовані позивачем на підставі податкових накладних, які оформлені ТОВ «Агродар-Юг» у відповідності до вимог, встановлених податковим законом. При цьому, контрагент позивача на момент оформлення податкових накладних був взятий податковим органом на облік як платник податків, в тому числі, податку на додану вартість.

Вищенаведене свідчить про дотримання позивачем усіх спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставного визнання відповідачем укладеного позивачем договору нікчемним з огляду на те, що податковим органом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження цих своїх доводів.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним, не спростованим доводами касаційної скарги, висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин справи та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21.01.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді І.О. Бухтіярова

І.В. Приходько