Ухвала суду № 45241833, 16.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2015 року м. КиївК/800/9783/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддівБухтіярової І.О. Приходько І.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській областіна постановуІвано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.10.2012та ухвалуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014у справі № 2а-2267/12/0970за позовомПриватного акціонерного товариства «Промбуд»доДержавної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Державної податкової службипровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Промбуд» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Івано-Франківську Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.07.2012 за №0000842201, №0000852201.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.10.2012, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що:

-відповідачем проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по взаєморозрахунках з приватним підприємцем ОСОБА_4, ДП «Квінта-Транс» ТОВ «Квінта-Груп», ПП «Франко-Буд-Інвест» за період з 01.07.2010 до 30.09.2010, за результатами якої складено акт №5096/22-1/01272574 від 06.07.2012;

-перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 279 569 грн., та пп.7.2.1, пп.7.2.4, пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» », в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 223 665 грн.;

-на підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято:

1)податкове повідомлення-рішення від 19.07.2012 №0000842201, яким позивачу визначено суму грошових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 349 461 грн. (з яких: 279 569 грн. - основний платіж та 69 892 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

2)податкове повідомлення-рішення від 19.07.2012№0000852201, яким позивачу визначено суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 279 569 грн. (з яких: 223 655 грн. - основний платіж та 55 914 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Підставою для визначення оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями грошових зобов'язань позивачу слугував висновок відповідача про здійснення позивачем операцій з його контрагентами на підставі нікчемних правочинів.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем правомірно сформовано спірні суми податкового обліку за результатами здійснення реальних господарських операцій з його контрагентами

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Пунктами 5.1, 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що основним видом діяльності позивача є будівельні роботи (код КВЕД 45.25.1). Позивач отримав ліцензію на будівельну діяльність серії АВ за №369219 від 04.10.2007 та здійснював будівництво житлового будинку з закладами громадського призначення та об'єктами обслуговування за адресою: АДРЕСА_1.

Крім того, судами попередніх інстанцій зазначено, що позивач здійснював господарські операції з ФОП ОСОБА_4 із закупівлі будівельних матеріалів, з Дочірнім Підприємством «Квінта-Транс» ТОВ «Квінта-Груп» щодо доставки товару, придбаного у ФОП ОСОБА_4, та з ПП «Франко-Буд-Інвест» щодо виконання підрядних робіт по будівництву житлового будинку з закладами громадського призначення та об'єктами обслуговування за адресою: АДРЕСА_1.

Досліджуючи правомірність формування позивачем спірних сум валових витрат та податкового кредиту, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що поданими платником податку доказами підтверджено фактичні обставини руху активів у процесі здійснення господарських операцій з його контрагентами та факт використання придбаних товарів (робіт) у межах його господарської діяльності.

Також встановлено, що на дату здійснення господарських операцій контрагенти позивача у встановленому законом порядку були зареєстрованими як суб'єкти господарювання, взяті податковим органом на облік як платники податків, в тому числі, податку на додану вартість.

Колегія судів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо безпідставного визнання відповідачем укладених позивачем договорів нікчемними, з огляду на те, що податковим органом не надано належних доказів на підтвердження обґрунтованості цих своїх доводів.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає правильними, не спростованими доводами касаційної скарги, висновки судів першої та апеляційної інстанцій, які, встановивши реальність господарських операцій та фактичні обставини руху активів за результатами їх здійснення, не знайшли підстав вважати правомірними оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Колегія суддів касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

2. Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.10.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді І.О. Бухтіярова

І.В. Приходько